Політичні партії і партійні системи. коли партія приходить до влади, діставши перемогу на виборах; д) контроль за діяльністю державних органів



47

коли партія приходить до влади, діставши перемогу на виборах; д) контроль за діяльністю державних органів, коли партія опози­ційна; е) ідеологічна функція партії, що полягає у пропаганді партією свого світогляду, своїх цінностей не тільки з-поміж її членів і прибічників, а й у суспільстві в цілому. У демократично­му суспільстві не може бути монополії однієї партії, навпаки, йдеться лише про змагання ідей, їх вільну конкуренцію; є) робота із залучення до партії нових членів, прагнення до створення мо­гутньої соціальної партії; ж) кадрова політика в партії виховання активістів, добір лідерів і їх висування як у партійному апараті, так і в державних структурах; з) регулювання внутрішньопартій­ного життя, вирішення різних внутрішньопартійних питань. У ба­гатьох партіях надзвичайно гострою є проблема боротьби між фракціями: лівими, правими, центристами, радикалами тощо. Інколи розбіжності у поглядах на вирішення нагальних проблем усередині партії бувають гостріші й серйозніші, ніж між різними політичними партіями. Гостра міжфракційна боротьба паралізує ту чи іншу партію, може призвести до її розпаду.

Класифікація політичних партій

Класифікуючи політичні партії, слід враховувати, що будь-яка класифікація умовна. В основу класифікації можуть бути покла­дені різні критерії: соціальна підтримка, ідеологія, принципи організації тощо. Чіткість класифікації значною мірою цікавить політологів. У пропонованому виданні характеризуються ті пол­ітичні партії, які за сучасних умов є найбільш популярними в за­рубіжних країнах і беруть участь у роботі парламентів, урядів і муніципальних органів.

Консервативні партії (лат. соnсervatio – зберігання) є при­бічниками зберігання соціальних, економічних, політичних, мо­ральних устоїв, традицій і принципів, притаманних класичному ринковому капіталізму. Вони, як правило, критично ставляться до різних перетворень, реформ і схвалюють лише ті новації, які, на їхню думку, здатні зберегти існуючий устрій чи є гарантією його стабільності. До цих партій належать Консервативна партія Великобританії, Ліберально-демократична партія Японії, Прогре­сивно-консервативна партія Канади та ін.

48

Розділ 5

Партії ліберально-демократичного спрямування стоять на по­зиціях збереження механізмів ринкового господарства і вільної конкуренції з мінімально необхідною регулюючою функцією дер­жави. Вони обстоюють помірний соціальний реформізм, охорону міжнародної безпеки, розвиток інтеграційних процесів (насампе­ред у рамках ЄС). Партіями ліберального напряму в політиці є Ліберальна Партія Великобританії, Італійська ліберальна партія, Вільна демократична партія Німеччини.

Соціал-демократичні партії, створені як партії робітничого класу, сьогодні змінили свій соціальний склад і характер. Це по­в’язано, насамперед, з динамікою соціальної структури суспіль­ства. У наш час ці партії підтримують не тільки трудящі, а й влас­ники, чиновники держапарату, представники творчої інтелігенції, пенсіонери, молодь. За сучасних умов вони стали головними контрагентами консервативних партій, усунувши з цієї позиції лібералів. Широка соціальна база таких партій забезпечує їм силу і вплив. Ідеологічною основою соціал-демократів є доктрина де­мократичного соціалізму, основними цінностями якого проголо­шується свобода, рівність, соціальна справедливість і солідарність. У соціально-економічній сфері вони пропагують контроль сус­пільства над економікою, плюралізм форм власності, забезпечен­ня соціальних прав, ліквідацію всіх форм гноблення, дискримі­нації та експлуатації людини людиною. Досягти цієї мети перед­бачається тільки мирними засобами, шляхом перетворень і реформ, без революцій і соціальних потрясінь. Тому соціалістичні та соціал-демократичні партії часто називають реформістськими.

У деяких країнах провідними і правлячими партіями є конфе­сіональні (лат. соnfessionalis – віросповідний). Вони об’єднують членів партії на основі спільності віри. Найбільш впливовими в Європі вважаються партії, що об’єднують католиків: Християнсь­ко-демократичний союз Німеччини, Християнсько-демократич­на партія Італії, Австрійська народна партія та ін. Координує діяльність конфесіональних партій католицького напряму Вати­кан. Невелику підгрупу конфесіональних партій становлять кле­рикальні партії (лат. сlericalus –церковний). Лідери клерикаль­них партій намагаються підпорядкувати державу впливові певної церкви. Усі конфесійні партії – це партії правого консер­вативного напряму. Найвпливовішими з них є Ісламська респуб-


Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 451; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!