Конституційно-правові основи суспільного ладу. Як зазначалося вище, публічна власність – це власність держави, міста, громади, політичної партії тощо
37
Як зазначалося вище, публічна власність – це власність держави, міста, громади, політичної партії тощо. Відомі два способи її утворення: за рахунок націоналізації (одержавлення) і за рахунок бюджету. У розвинених країнах націоналізуються, як правило, нерентабельні, збиткові підприємства і галузі. За рахунок коштів державного бюджету вони модернізуються, доводяться до рентабельності, а потім денаціоналізуються. Яскравим прикладом є залізниці Японії, які після Другої світової війни опинилися в занедбаному стані й тому були націоналізовані. За планом їх реконструкції до середини 80-х років на всій території країни була створена мережа надшвидкісних залізниць і автомагістралей високого класу, і відразу ж розпочалася їх денаціоналізація.
Націоналізація може бути і результатом поступок малозабезпеченим верствам населення, коли до влади приходять уряди, очолювані соціалістами. Так було у Франції з приходом до влади Франсуа Міттерана на початку 80-х років минулого століття. Але спад виробництва на підприємствах збільшеного державного сектора, відтік капіталу за кордон та інші причини змусили соціалістів перейти на шлях денаціоналізації.
За рахунок бюджету в розвинених країнах державний сектор має місце головним чином у капіталомістких галузях економіки: атомній промисловості, освоєнні космосу, військовому виробництві тощо. Частка державної власності в основних виробничих фондах зарубіжних країн складає від 7 до 25%. У державній власності США знаходиться 20% національного багатства, це менше, ніж у Франції, але більше, ніж у Німеччині та Великобританії. США – роботодавець для 18–19 млн чоловік (близько 18% зайнятих).
|
|
|
У соціалістичних державах і країнах, що розвиваються, державний сектор є результатом цілеспрямованої політики. «Державний сектор економіки – сектор господарства, заснований на соціалістичній загальнонародній власності, є керівною силою у народному господарстві. Держава гарантує зміцнення і розвиток державного сектора економіки», – зазначає ст. 7 Конституції Китаю 1982 р. Для ринкової економіки зарубіжних країн характерне саморегулювання, головним важелем якого є конкуренція. Проте у жодній розвиненій країні ринок не існує сам по собі: він коригується і доповнюється діями держави. Державне регулювання економіки у ринковому господарстві становить систему типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, здійсню-
38
Розділ 4
ваних правомочними державними установами й громадськими організаціями з метою стабілізації і пристосування відповідної соціально-економічної системи до умов, що змінюються.
|
|
|
Ринок існує тисячоріччями, але нове, що дозволило США, Великобританії, Німеччині, Японії стати багатими й розвинутими країнами, – це його приборкання, регулювання.
Щодо способів регулювання економіки, то це можуть бути загальнодержавні плани комплексного розвитку, фінансова допомога з боку держави окремим фірмам, корпораціям чи галузям економіки у вигляді державних дотацій, субсидій, пільгових кредитів. Це може бути, врешті-решт, визначення розміру емісії грошей, перегляд податкової та митної політики тощо.
Якщо норми конституційного права епохи становлення капіталізму лише проголошували недоторканність інституту приватної власності (поправки V і XIV до Конституції США 1787 р.), то конституційне право останнім часом детальніше регламентує такі елементи економічної системи, як програмування та планування, свободу підприємницької діяльності, націоналізацію і денаціоналізацію майна, порядок кредитування і субсидування тощо.
Аналізуючи основні риси і тенденції розвитку суспільної системи зарубіжних країн, не можна не звернути увагу на вплив на неї (особливо у розвинутих країнах) воєнно-промислового комплексу (ВПК).
|
|
|
Термін «ВПК» вперше вжив Дуайт Ейзенхауер, 34-й президент США, генерал армії, верховний головнокомандуючий експедиційними військами союзників у Західній Європі у 1943 р., командуючий окупаційними силами США у Німеччині у 1945 р., головнокомандуючий Збройними Силами НАТО (1950–1952). У січні 1961 р., залишаючи Білий Дім у зв’язку із закінченням строку його президентства, він застерігав США і світову громадськість від «зловісного, згубного і зростаючого впливу ВПК». Складовими цього місткого виразу є: монополії, що виробляють зброю і торгують нею; армійський генералітет і державна, військова бюрократія; засоби масової інформації, які належать ВПК і формують експансіоністську психологію; мілітаризована наука і лобі ВПК. Як кажуть, Богові війни служили кращі уми людства: Роберт Оппенгеймер, Едвард Теллер, Нільс Бор, Енріко Фермі, Лев Ландау, Петро Капиця, Сергій Корольов, Андрій Сахаров та ін.
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 357; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!