Предмет кримінології. Загальна характеристика його складових

Кримінологія (від лаг. crimen — злочин і грецьк. - слово. вчення) — це наука, що вивчає злочинність як соціальне явище. Вважається, що термін "кримінологія" увів у 1879 р. антрополог Топінар. У 1885 р. вперше з такою назвою вийшла друком праця Р. Гарофало. Проте вчення про злочини почало формуватися набагато раніше. У систематизованому вигляді уявлення про злочинну поведінку і боротьбу з нею містяться у праці Ч. Беккаріа "Про злочини і покарання" (1761). де по­ряд з кримінально-правовим вченням про покарання визначе­но також погляди на природу злочинної поведінки й методи протидії їй з боку держави.

За період понад два сторіччя погляди на злочинну поведін­ку і заходи боротьби з нею істотно змінилися. Розвинувшись у різних напрямках (антропологічному, соціологічному, біо­логічному. психологічному), кримінологія нині не становить єдиного вчення й охоплює багато різноманітних поглядів і шкіл з науковими центрами в багатьох країнах світу. Проте в межах загальної наукової дисципліни кримінологів об'єднує намагання описати й пояснити явище злочинності, а також обґрунтувати засоби її попередження.

У колишньому СРСР кримінологічні дослідження тривалий час (протягом 30-50-х років XX ст.) фактично були заборонені. Крім того, кримінологія піддавалась ідеологізації, шо зумовило

неправдиве висвітлення злочинності радянського суспільства як язища, що загасає, а з часом повинно зникнути.

Сучасна кримінологія — це наука про закономірності злочинності та заходи її попередження. Вона вивчає злочин­ність як процес масового відтворення злочинів, причини зло­чинної поведінки й особу злочинця, а також розроблює заходи попередження злочинів.

Вітчизняна кримінологія виокремилась з науки криміналь­ного права. Нині кримінологію розробляють здебільшого юрис­ти: викладають її в системі правових наук. Явиша. які вивчає кримінологія, базуються на таких кримінально-правових по­няттях. як "злочин" і "злочинець". Система профілактики зло­чинів і профілактичні заходи, що є її складовими, мають правову основу, тобто правовий аспект, а причини й умови злочиннос­ті. особа злочинця тісно пов'язані з дефектом правосвідомості, правовою психологією. Формально кримінологія об'єднана в одну юридичну спеціальність разом з кримінальним правом і кримінально-виконавчим правом. Проте незважаючи на тісний взаємозв'язок цих трьох дисциплін кримінологія за природою і предметом, який вивчає, є окремою наукою.

Кримінальне право і кримінально-виконавче право як пра­вові науки розглядають злочин і відповідальність за нього з по­зицій праза. а кримінологія спрямована на осмислення злочин­ності з її соціальному аспекті, вивчає злочинність як певний суспільний процес, явише, шо супроводжує історію розвитку людства. Вивчення злочинності як соціального явиша. її при­чин і умов, особи злочинця, заходів попередження злочинності не вкладається в межі тільки празових характеристик, а нале­жить також до сфери соціології. Тому можна зважати, що кри­мінологія є не суто правозою, a ft соціологічно-правовою наукою і навчальною дисципліною.

Як зазначалося, кримінологія досліджує злочинність як со­ціальне. суспільне явише. механізм індивідуальної злочинної поведінки, причини й умови злочинності та окремого злочину. Кримінологія вивчає особливості особи злочинця, а також його жертви — особи, яка є потерпілою аід злочину. Предметом ви­вчення кримінології є різновиди відхилень соціальної поведін­ки (девіантна поведінка), що тісно пов'язані із злочинністю: алкоголізм, наркоманія, проституція, корупція в різних сфеpax держазного управління й інші форми аморальної позедін- ки, самогубства. Складовою кримінології є також попереджен­ня злочинності. Кримінологія розглядає також комплекс пи­тань. пов'язаних з особою Я поведінкою осіб, що потерпіли від злочину. Цей розділ називається віктимологією. Дуже часто ві- ктимна поведінка стає приводом або сприятливою умовою для вчинення злочину. Виключно важливою залишається проблема правозого захист}' осіб, які зазнали шкоди зід злочинних пося­гань на їх життя, здоров'я, майно.

Отже, доходимо висновку: кримінологія — це наука про злочинність І злочин. їх причини й сприятливі умови, особу злочикцд І його жертви, а також про пов'язані Із злочин­ністю явища відхилення соціальної поведінки, шляхи й за­соби попередження злочинності.

Формування і успішний розвиток будь-якої науки багато в чому залежать від того, наскільки правильно виявлений і точно описаний її предмет. Він не тільки характеризує основний зміст даної науки, визначає її місце в системі інших наук, а й дає можливість чітко сфор­мулювати її цілі та завдання перспективних досліджень, окреслити їх розумні межі, утвердитися у виборі методик цих досліджень.

До предмета кримінології, вважаємо, належить низка взаємопо­в'язаних проблем, із яких одні є головними, центральними, а інші — допоміжними, похідними і, проте, такими, що мають істотне зна­чення для глибокого і всебічного пізнання змісту цієї науки.

До числа головних проблем, що створюють серцевину предме­та кримінології, належать: 1) злочинність; 2) окремі злочини як конкретні прояви злочинності; 3) особа злочинця; 4) фактори зло­чинності, причини і умови окремих злочинів; 5) попередження зло­чинності і окремих злочинів.

1. Злочинність — це соціально-правове явище. Соціальним воно є тому, що має місце в людському суспільстві. Проявляється злочинність в особливій формі соціальної поведінки людей, яка має відносно масове поширення і становить підвищену небезпечність для суспільства. Фактори цього явища носять соціальний характер. Одночасно злочинність визнається і правовим явищем, оскільки обсяг, межі злочинної поведінки визначаються кримінальним зако­ном, який встановлює норми-заборони, поділяє вчинки людей на дозволені і заборонені. Злочинність, отже, відрізняється від інших соціальних явищ суспільною небезпечністю і протиправністю.

Злочинність — закономірне явище, що відображає стан суспіль­ного організму, визначений соціально-економічними, суспільно-моральними, політичними та іншими умовами життя конкретного суспільства. Вона є не що інше, як побічний продукт суспільного розвитку, наслідок конфліктів у суспільстві, результат його патології і дезорганізації. І чим більше дезорганізоване суспільство в еконо­мічному, соціальному, моральному і політичному відношенні, тим вище в ньому злочинність. У кожному суспільстві є свій поріг (рівень) насиченості злочинністю.

2. Злочин — окремий злочинний акт поведінки, котрий розгля­дається в кримінології як форма прояву злочинності. Одиничний злочин робить злочинність видимою, такою, що безпосередньо сприймається людьми. Вона виявляє себе через різноманітність окремих злочинних проявів, що фіксуються відповідними держав­
ними органами.

Поняття злочинності — родове поняття, що містить у собі чис­ленність окремих видів і груп злочинів (вбивство, одержання хаба­ра, незаконне заняття підприємницькою діяльністю, а також їх об'єд­нання у відповідні групи: насильницькі злочини, корисливі, посадові, злочини у сфері громадського порядку, злочини, що вчиняються жінками, тощо). Співвідношення між злочинністю і окремими зло­чинами можна уявити як співвідношення роду і виду.

Кримінальне право — це також вчення про злочин. Однак воно вивчає це явище об'єктивної дійсності в його юридичному ро­зумінні. Між тим злочин як соціальне явище набагато складніший, ніж його абстрактний вираз у законі. Тому кримінологія від юри-дико-догматичних уявлень про злочини, що містяться в статтях кри­мінального закону, переходить до вивчення реальної дійсності. Вона має в цьому випадку не кримінально-правові норми, не юридичний

аналіз цих норм, а самі ті негативні явища, про які йдеться в нор­мах кримінального законодавства.

Природно, між кримінологією і кримінальним правом є спіль­ність, але не збіг предмета вивчення. Іноді декілька наук вивчають один і той же предмет з різних точок зору. Так, якщо взяти, наприк­лад, воду як органічну речовину, то її фізичні властивості, як відо­мо, вивчає фізика, а хімічні — хімія. Однак це не дає підстав для об'єднання фізики і хімії в одну науку.

3. Особа злочинця в кримінологічному розумінні цього поняття означає певну цілісність своєрідних властивостей, якостей і станів особи, сукупність її відносно стійких соціальних і психологічних
характеристик, які в поєднанні з певними об'єктивними обстави­ нами зумовлюють вибір нею злочинного варіанта поведінки.

Ми не поділяємо твердження про існування «злочинної особи». Хоча на рівні індивідуальної злочинної поведінки визнаємо, що психічні, вольові, емоційні та інтелектуальні відхилення в особі винних часом грають зловісну провокаційну роль у механізмі дея­ких їх злочинних посягань.

4. Фактори злочинності, причини і умови окремих злочинів покликані відповісти на питання про те, що породжує, зумовлює злочинність та її конкретні фактичні прояви. Відповісти на нього
можна, спираючись на положення соціального детермінізму, під яким мається на увазі всяка об'єктивна залежність між даним яви­ щем або процесом, з одного боку, та іншими обставинами — з іншо­го, з якими воно постійно взаємодіє в будь-якій сфері. Злочинність як явище в цьому значенні не становить винятку. Вона об'єктивно пов'язана з багатьма економічними, соціальними, суспільно-психо­логічними та іншими явищами і процесами, які у своїй сукупності детермінують, тобто породжують, зумовлюють її. При цьому ма­ються на увазі різні форми криміногенної детермінації.

На рівні злочинності взагалі та окремих видів (груп) злочинів сукупність криміногенних детермінант надалі позначатиметься тер­міном — «криміногенні фактори». Стосовно одиничного, конкретно­го злочину необхідно з усіх факторів злочинності виділяти і врахо­вувати не всі, а тільки такі види детермінації, як причини і умови. Причина конкретного злочину відіграє роль рушійної основи, яка викликає у винної особи негативні установки, наміри, мотиви, го­товність до вчинення злочинного посягання. Умови на відміну від причин самі по собі не можуть породити безпосередньо злочин, але,

супроводжуючи причини і впливаючи на них, забезпечують певний розвиток останніх, необхідний для виникнення наслідку — злочину.

5. Заходи попередження злочинності — це особлива галузь соціально-правового регулювання, специфічний аспект управління суспільством, зорієнтований прямо або побічно на її подолання. Даним поняттям охоплюються будь-які форми і засоби впливу на злочинність та її елементи. Сюди належать взаємопов'язані різнохарактерні з а своїм змістом заходи, що розробляються і реалізують­ся державними органами, підприємницькими структурами, гро­мадськими об'єднаннями. Головне завдання і кінцева мета заходів попередження злочинності і окремих злочинів полягає в тому, щоб створити в державі таке становище, такий міцний правопорядок, які гарантували б істотне зниження рівня злочинності до того мінімаль­ного рівня, який доступний даному суспільству з урахуванням еко­номічних, соціальних, суспільно-психологічних та інших умов його існування в певний період його розвитку.

Злочинність і злочини — явища не тотожні, тому і заходи їх попереджання між собою не схожі. Для попередження злочинності взагалі призначені загальносоціальні заходи — комплекс (система) глобальних заходів, здійснюваних в масштабах держави і спрямо­ваних на поліпшення всіх сфер життя людей, вдосконалення існу­ючих суспільних відносин, які стикаються зі злочинністю. Такі за­ходи побічно впливають на злочинність, оскільки результати, що досягаються при їх реалізації, сприяють усуненню факторів злочин­ності, підбривають її коріння, слугують заслоном на шляху її відтво­рювання. Кримінолого-запобіжні засоби на цьому рівні в значній своїй частині мають постановочний, сигналізуючий характер, ви­ражаються у формі соціального замовлення, адресованого представ­никам інших галузей знань, як і відповідним державним органам і громадським об'єднанням.

З метою безпосереднього попередження окремих видів злочинів органами,що ведуть боротьбу з ними, розробляються і реалізову­ються спеціально-кримінологічні заходи, які мають профілактичне, запобіжне і припиняюче значення. За своїм змістом вони можуть бути економічними, організаційно-управлінськими, правовими, тех­нічними, регіональними і загальнодержавними, державними і сус­пільними, тимчасовими і постійними.

Положення і знання інших правових наук, будучи використани­ми для рс^зробки заходів щодо попередження злочинності, перелом

люючись при цьому певною мірою, стають кримінологічними знан­нями. Кримінологія повинна займатися «інвентаризацією», інтегра­цією всієї інформації й усіх засобів для створення розгалуженої і ефективної системи спеціально-кримінологічних заходів подолан­ня злочинності в суспільстві і державі.

Компонентами предмета кримінології поряд з її головними, центральними є й такі похідні від них, уточнюючі, як: «фонові» яви­ща злочинності, віктимна поведінка громадян і прогнозування зло­чинності.

До «фонових» явищ злочинності належать деякі форми дозло-чинної (передзлочинної) антисуспільної поведінки, які за своєю сут­ністю є поживним грунтом злочинності. Це систематичне пияцтво, алкоголізм, окремі форми моральної розбещеності, шкідливі по­рушення правил співжиття, громадського порядку і суспільної без­пеки, дитяча бездоглядність, а також інші адміністративно карані проступки. Цим поняттям охоплюється, підкреслимо, не будь-яка дозлочинна асоціальна поведінка, не будь-яка «поведінка, що відхиляється від соціальної норми», а така, яка найближчим чином, тісно пов'язана з окремими видами (групами) злочинів і має про­типравний характер. Названі форми дозлочинної, антисуспільної поведінки за ступенем суспільної небезпечності не є злочинними, але якщо їх вчасно не попередити, то вони можуть спричинити вчи­нення злочину.

Кримінологія повинна вивчати «фонові» явища в межах необ­хідних для пояснення причин і умов окремих видів (груп) злочинів, опису характерних рис особи злочинців і, головним чином, для розробки ранньої профілактики цих злочинів.

Віктимна поведінка тієї чи іншої особи означає її можливість стати потерпілою від злочину. Мається на увазі її підвищена віктимність — «здатність» стати жертвою злочину в обстановці, коли такий наслідок міг бути реально відвернений. Звичайно до віктимізації приводить спосіб життя потерпілого (надмірна безтурботність і довір­ливість у спілкуванні з незнайомими людьми, тривале холостяцьке життя, часте перебування в стані сильного алкогольного сп'яніння, прояв особистої ініціативи у створенні конфліктних ситуацій і т. ін.), його професія, пов'язана з підвищеним ризиком (сторож, інкасатор тощо), його безпорадний стан (незрячий, глибока старість) і т. под.

Кримінологічне вивчення особи потерпілого має істотне значен­ня для глибокого пізнання генези (виникнення і розвитку) злочинної

поведінки, розробки ефективних заходів попередження злочинів, а також може слугувати справі розкриття конкретних злочинів.

Кримінологічне прогнозування, тобто науковий прогноз про еволюцію (розвиток) злочинності взагалі та окремих видів (груп) злочинів на найближчі і віддалені роки в масштабі держави або окремого її регіону, має важливе прикладне і теоретичне значення. Його мета зводиться до передбачення майбутніх змін у рівні, струк­турі та динаміці злочинності, передбачення можливої злочинно-рецидивної поведінки осіб, засуджених раніше за вчинення злочи­ну, визначення можливих наслідків кримінолого-запобіжних за­ходів, що розробляються, та під час їх подальшої реалізації.

Кримінологічне прогнозування є необхідною передумовою об­грунтованого планування і успішного управління всією антикримі-ногенною системою. І, крім того, результати різних кримінологіч­них прогнозів при всій їх імовірності використовуються при теоре­тичному аналізі різних основних проблем кримінологічної науки.

У подальших розділах підручника всі зазначені головні і додат­кові проблеми, що становлять предмет кримінології, зазнають все­бічного розкриття і більш докладного аналізу і вивчення. А зараз, як видається, потрібно відзначити той непорушний факт, що кри­мінологія не може бути замкненою в межах будь-якої однієї з існу­ючих наук тому, що вона є наукою комплексною. При вирішенні властивих їй завдань вона спирається на численні правові та су­спільні науки у широкому значенні.

Назвемо спочатку ті правові науки кримінального циклу, спів­відношення кримінології з якими проявляється з повною очевид­ністю. Це кримінальна політика, кримінальне право, соціологія кри­мінального права, кримінально-виконавче право. Всі вони замкнуті в єдиній зв'язці знань про злочинність і злочини, впливають одна на іншу і доповнюють одна іншу.

Кримінологічна наука контактує з кримінальним процесом і криміналістикою, оскільки у неї з ними є низка спільних практич­них і теоретичних проблем. Зокрема, кримінально-процесуальні норми встановлюють обов'язковість, порядок, форми і методи ви­явлення, встановлення, фіксації і усунення причин і умов, що спри­яють вчиненню злочинів. А криміналістика, яка вивчає тактику, методику і техніку розслідування злочинів, спираючись на основні теоретичні положення про злочинність та її попередження, розроб­ляє технічні засоби, прийоми, які ускладнюють, перешкоджають

вчиненню злочинів. Ці засоби і прийоми «захисту» від злочинного посягання кримінологія включає у всеохоплюючу комплексну си­стему попередження злочинів.

Необхідно відзначити наявність тісного зв'язку між криміноло­гічною наукою і статистикою — загальною і кримінально-право­вою. Зв'язок між ними простежується по трьох лініях. Передусім у прикладних кримінологічних дослідженнях широко використову­ються статистичні методи для збирання і аналізу відповідної інфор­мації. Потім відомості, що містяться в офіційній кримінально-пра­вовій статистиці, дають уявлення про рівень, структуру і динаміку існуючої злочинності, а також різнобічно характеризують особу злочинців і діяльність правоохоронних органів. У подібній інфор­мації кримінологія має потребу при розробці конкретних програм боротьби зі злочинністю. 1, нарешті, кримінологія з метою встанов­лення зв'язку між злочинністю та іншими явищами суспільного життя використовує також дані різних інших галузей статистики: демографічної, економічної, соціально-культурної та ін.

Вивчення всіх кримінологічних проблем неможливе без глибо­кого проникнення у численні галузі суспільного життя, а отже, без широкого використання досягнень різних суспільних і природни­чих наук, що вивчають закономірності соціального розвитку і за­кони поведінки людей. Цим фактом пояснюється взаємодія кримі­нології з науками про суспільство і людину, зокрема з філософією, соціологією, економічною теорією, педагогікою, психологією та іншими науками цієї спрямованості.

Філософія, як відомо, є загальнометодологічною базою для всіх наук про природу і суспільство. У цій ролі вона виступає і щодо кри­мінології, яка користується багатьма філософськими поняттями, ка­тегоріями і законами. Вона конкретизує їх стосовно свого предмета.

Особливо тісний зв'язок простежується між кримінологією і соціологією. Соціологічна галузь знань має своїм предметом жит­тя суспільства. Крім суспільства взагалі як цілісного організму, що проявляється в складній системі суспільних відносин, соціальних інститутів, взаємопов'язаних між собою, вона вивчає окремі сторо­ни цього складного організму: соціологію особистості, умови фор­мування її поглядів, соціологію сім'ї, соціальних груп, проблеми зайнятості, вільного часу, освіти, дозвілля, міграції та урбанізації і т.д. Істотне місце в ній відводиться соціальній патології: проблемам

алкоголізму, наркоманії, проституції, безробіття, негативній ролі окремих напрямів засобів масової інформації та іншим соціальним аномаліям, як ганебним, суспільно шкідливим, так і суспільно не­безпечним.

Викладене має, безсумнівно, велике значення для кримінології. Не можна не відзначити і той факт, що в кримінологічній науці ви­користовуються методи конкретно-соціологічних досліджень. 1 в той же час, що дуже важливо, кримінологія збагачує соціологію своїми основними поняттями, результатами прикладних правових досліджень злочинності, вказує їй критерії відмежовування злочин­ності від інших соціальних аномалій.

Істотний зв'язок простежується між кримінологією і економіч­ною наукою (головним чином прикладною економікою), адже зло­чинність тісно пов'язана зі станом економічного розвитку суспіль­ства і матеріальним добробутом людей. Кримінологію цікавлять окремі економічні процеси, що впливають на злочинність взагалі та на окремі види злочинів (недоліки у сфері виробництва і розпо­ділу коштів та майна, упущення в фінансово-банківській сфері і приватизації майна, низький рівень заробітної плати і пенсій, пе­рекоси в галузі ціноутворення та ін.). Кримінологія використовує економічні закономірності розвитку суспільства і для пояснення факту існування і відтворювання в ньому злочинності, а також для розробки заходів щодо її подолання.

При вирішенні низки кримінологічних проблем доводиться вда­ватися до досягнень психології (загальної, а частіше за все — со­ціальної). З їх допомогою юристи-кримінологи пояснюють законо­мірності поведінки людини під впливом соціального середовища, процес впливу на неї формальних і неформальних групових норм, стереотипів, еталонів поведінки, вибір нею тих чи інших етичних цінностей, шляхи формування стійких антисуспільних поглядів, звичок, «анатомію» і «механізм» злочинної поведінки.

Для кримінології становлять інтерес наукові дані психіатрії, коли йдеться про вчинення злочину особами із зменшеною осудні­стю і психічними аномаліями в межах осудності.

Стикається кримінологія і з педагогікою — наукою про форми і методи виховного впливу на членів суспільства. Педагогічні знан­ня застосовуються при плануванні і реалізації заходів ранньої інди­відуальної профілактики, попередженні злочинів неповнолітніх, в

період відбування засудженими покарання і під час їх соціальної адаптації після звільнення з місць позбавлення волі.

Завершуючи розгляд питання про взаємозв'язки кримінології з правовими, суспільними і природничими науками, висловимо де­кілька підсумкових зауважень з тим, щоб застерегти від можливих неправильних думок про характер їх співвідношення між собою.

Кримінологія не вторгається у сферу зазначених наук, механічно не поглинає їх. У той же час вона не розчиняється в цих знаннях. Вона лише синтезує різні дослідження з питань злочинної поведін­ки, що проводяться представниками інших наук, реципує окремі їх положення і досягнення, що стикаються певною мірою з пробле­мами злочинності, творче адаптує подібні запозичення для своїх потреб. Спираючись на все це, кримінологія формулює і обґрунто­вує власні висновки, положення і рекомендації. Запозичені в такий спосіб знання використовуються в кримінології також для створен­ня і вдосконалення свого понятійного апарату. Окремі методи інших наук пристосовуються, переорієнтуються для проведення криміно­логічних досліджень.

Незважаючи на широкий комплексний підхід при вивченні кри­мінологічних проблем, наука кримінологія, яку ми розглядаємо, має свої предмет і метод, бо досліджує певну галузь суспільних відно­син, не пориває зі своїм юридичним підґрунтям, має чіткі межі при розмежуванні з суміжними галузями знань.

Кримінологія є самостійною наукою про злочинність та її кон­кретні прояви, особу злочинців у широкому її розумінні, детермі­націю і соціально-нормативний вплив на злочинність з метою її по­долання, їй належить провідна роль серед інших наук у вирішенні зазначених проблем. Ніяка інша наукова галузь спеціально не зо­рієнтована на це. І, нарешті, кримінологічні знання не є ізольовани­ми, замкненими. Вони затребуються іншими науками при створенні ними своїх теоретичних положень, аргументації власних висновків.

 

---

Дата добавления: 2015-12-16; просмотров: 21; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!