В чому полягає порушення наших прав

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 4Следующая ⇒

З вище наведеної хронології подій чітко простежується, що первісно (станом на 07 лютого 2015 року) наше співтовариство звернулося із проханням до правоохоронних органів про проведення належної прес-конференції по інциденту, що стався із публічною особою Кузьменко А.В., а тому громадськість мала конституційне право бути поінформованою про подробиці інциденту. Але, в порушення такого права на інформацію, посадові особи, які одночасно є розпорядниками запитуваної інформації, у доступі до інформації публічного характеру нам на протязі 10-ти місяців категорично відмовляють.

При цьому ми, спільнота під офіційною назвою «МЕНЕ НЕРВУЮТЬ ЛЮДИ, ТІ, ЩО ДУМАЮТЬ МАЛО», обґрунтовано ідентифікуємо Кузьменко А.В. у якості публічної особи, яка мала дуже широке коло як спілкування, так і шанування, то, відповідно, сфера впливу його особистості була набагато ширше, ніж обмеження рамками понять "сім'я і родичі". Адже Андрій Вікторович Кузьменко був, без применшення, Гордістю української Нації, був Героєм Нації. А значить, ми, представники української нації, маємо повне моральне право дбати про захист честі і гідності нашого Героя. І тому, обґрунтовано можна вважати, що ми, шанувальники творчості Кузьменко А.В., маємо таке ж право на дії, спрямовані на захист його честі та гідності, як родичі покійного. У зв’язку із чим, нам, спільноті під офіційною назвою «МЕНЕ НЕРВУЮТЬ ЛЮДИ, ТІ, ЩО ДУМАЮТЬ МАЛО», потрібно бути поінформованими щодо обставин його смерті та взагалі про обставини інциденту від 02 лютого 2015 року.

Однак, як випливає майже з усіх вище перелічених офіційних документів, наданих нашій спільноті посадовими особами, нам відмовлено у праві бути поінформованими з причини, начебто, «обмеженого доступу до інформації». При цьому, посадовими особами зазначено, що згідно вимог КПК України, експерт зобов'язаний не розголошувати без дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду відомості, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків, або не повідомляти будь-кому, крім особи, яка його залучила, чи суду про хід проведення експертизи та її результати, а за розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, - відповідно до вимог Кримінального кодексу України передбачена кримінальна відповідальність.

А отже, розпорядником інформації (міліцією) нашій спільноті надано відповідь № 04/2/5-15 від 23.10.2015 року за підписом начальника відділу прокуратури Дніпропетровської області Лисаченко С., якою повідомлено, що інформація, яка (начебто) запитується щодо проведення запитуваної нами прес-конференції згідно ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» є службовою інформацією, яка належить до інформації з обмеженим доступом. Також повідомлено, що право на отримання інформації про стан досудового розслідування та, прийняті у кримінальному провадженні рішення мають особи, процесуальний статус яких визначений КПК України.

При цьому звертаємо увагу на той, факт, що причини такого обмеження перед нами посадовими особами належним чином не обґрунтовано. Адже, законодавством України встановлено вичерпний перелік підстав для обмеження права на інформацію. Однак, на нашу думку, інформація, що стосується інциденту від 02 лютого 2015 року, що трапився із Кузьменком А.В., не підпадає під ці обмеження, оскільки така інформація є суспільно необхідною, викликає підвищений суспільний інтерес, а право громадськості знати цю інформації переважає потенційну шкоду від її поширення.

Однак, посадові особи неодноразово відмовилися надати нашій спільноті запитувану інформацію (у вигляді проведення на розсуд компетентних осіб прес-конференції), вказуючи на те, що відповідно до КПК України не можуть її розголошувати без дозволу сторін кримінального провадження, чи суду, а тому, порядок доступу до такої інформації визначається за правилами КПК України, При цьому, з майже усіх вище перелічених офіційних документів, наданих нашій спільноті посадовими особами, випливає, що, начебто, наша спільнота просить доступу до ознайомлення із матеріалами досудового розслідування в межах кримінального провадження (що дійсності не відповідає та про що свідчить копія інформаційного запиту від 07.02. 2015 року у додатках, стор. 1, де з нашого боку про таке мова не йде апріорі, навпроти, з нашого боку мова йде про просто проведення прес-конференції та нашу присутність на ній),

При цьому ми погоджуємося, що інформацію, яка може бути на розсуд представників МВС оприлюднена на прес-конференції, створено під час проведення досудового розслідування, яке відбувалося в порядку визначеному КПК України; вважаємо, що така інформація є публічною інформацією з обмеженим доступом. Водночас, посилаючись на положення ч. 4 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», згідно якої усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом, ми наполягаємо на тому, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» є спеціальним законом, який застосовується при вирішенні питання щодо доступу до інформації, яка є предметом даного спору та зверення (тобто – до нашої присутності на прес-конференції). Натомість посадові особи, заперечуючи проти надання нам інформаціїна власний розсуд у вигляді прес-конференції, вважають, що доступ до інформаціїу вигляді присутності на прес-конференції, яка є предметом даного спору та зверення, регулюється КПК України, тому доступ до неї мають особи, процесуальний статус яких визначений КПК України. Що, на нашу думку, не відповідає Законності та порушує наше право бути поінформованими.

Разом із тим, приписи Закону України «Про інформацію» (статті 11 та 21) та Закону України «Про доступ до публічної інформації» (ст. 7) передбачають, що віднесення інформації до конфіденційної здійснюється на розсуд фізичної чи юридичної особи. Суб'єкти владних повноважень не можуть відносити інформацію до конфіденційної, а інші суб'єкти є розпорядниками публічної інформації лише в частині визначеної в статті 13 Закон України «Про доступ до публічної інформації», яку ч. 1 ст. 7 Закон України «Про доступ до публічної інформації» також забороняє відносити до конфіденційної.

Тобто, публічна інформація, яка є предметом даного спору та звернення до уповноваженого з прав людини (а саме – проведення на розсуд розпорядника інформації- представників МВС прес-конференції ) не може бути визначена розпорядником інформації конфіденційною. Водночас, вказана інформація не може бути визначена і як службова, оскільки не відповідає вимогам ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»: по-перше, не міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; по-друге, не зібрана в процесі контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Дійсно, статтею 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що інформація, яка містить таємницю досудового розслідування визнається таємною. Доступ до таємної інформації обмежується відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону. Однак, згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону лише при дотриманні сукупності (!) таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

При цьому, перевірка, яку повинно пройти будь-яке обмеження доступу до інформації складається з трьох етапів:

1) встановлення захищеного правомірного інтересу;

2) визначення можливості завдання істотної шкоди захищеному інтересу;

3) доведення переваги шкоди над суспільним інтересом.

Однак, обов'язок доведення можливості обмеження доступу до інформації покладається саме на розпорядника публічної інформації.Відмова в запиті до публічної інформації повинна бути мотивованою, тобто розпорядник інформації має навести обґрунтування того, чому обмежується доступ до інформації.

Те що обмеження доступу стосується одного із захищених п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів, не є достатнім обґрунтуванням обмеження доступу, розпорядник повинен вказати, яка конкретна шкода захищеним інтересам буде завдана наданням доступу до інформації. При цьому, така шкода повинна бути реальною, а не гіпотетичною.

А отже, якщо розпорядник інформації вважає, що наша присутність на прес-конференції підпадає під сукупність 3 (трьох) таких обмежень, то чому в жодному із наданих документів нам не повідомлено /не роз’яснено про наявність сукупності ознак (етапів), якими обмежуються доступ до інформації? Дійсно, в документах усіляко йде посилання то на «таємницю слідства», то на «заборону адвоката», то на «слідчі дії тривають» (тобто, це пункт/ етап №1). Але ніде й ніколи не йде посилання на пункти/ етапи № 2. № 3.

Що свідчить про те, що т.з. «перевірка» обмеження доступу до інформації згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» апріорі не проводилася будь-ким із перелічених у даному зверненні посадових осіб та вони цілком незаконно у подальшому (тобто, після лютого місяця) стали відмовляти нам у проведенні та нашій присутності на прес-конференції., яку повинні були організувати та провести згідно власноруч виданих офіційних документів, якими документами засвідчено, що таку перевірку обмеження доступу до інформації згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» логічно мало вчинити ГСУ УМВС у Дніпропетровській області – як розпорядник інформації. А саме, це наступні офіційні документи:

1. Документ № 13/4/4 – 3179 від… лютого 2015 року (без зазначення точної дати) за підписом першого заступника начальника ГСУ МВС у м. Києві Вакуленко О.Ф. (див. у додатках, стор. 3).

2. Документ № 23- 233 вих-15 від 18.02.2015 року за підписом начальника відділу з питань доступу до публічної інформації Генеральної Прокуратури України Мілевич Л., (див. у додатках, стор. 6).,

А отже, наше прохання в проведенні прес-конференції, як у доступі до інформації публічного характеру, знаходиться у площині Закону України «Про доступ до публічної інформації» та ЗУ «Про інформацію», а не лежить у площині Кримінально-процесуального Кодексу України. А тому системні відмови (після лютого місяця) розпорядника інформації та взагалі правоохоронних органів у проведенні запитуваної нами прес-конференції порушують наші громадянські права, зокрема, право бути поінформованими.

А отже, з наведених аргументів походить, що інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, у вигляді надання інформаціїна власний розсуд..

Однак, документом № 04/2/5-15 від 23.10.2015 року за підписом начальника відділу прокуратури Дніпропетровської області Лисаченко С. нашій спільноті приписано слова та дії, яких ми не заявляли. А саме, зазначено, що, начебто, наша спільнота просить не проведення прес-конференції, на якій представники МВС України НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД мали б оприлюднити інформацію, що хвилює суспільство, а начебто громадськість просить доступу до матеріалів кримінального провадження. Таке трактування правоохоронними органами нашого прохання про проведення прес-конференції дійсності не відповідає, адже ніде, ніколи, ніяк наше співтовариство не просило й не просить дозволу ознайомлення із матеріалами кримінального провадження. Адже ми свідомі того, що не є сторонами кримінального провадження. Тобто, посадовими особами, які є одночасно розпорядниками запитуваної нами інформації, на нашу думку, додатково порушено ст. 19 Конституції України (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України). А саме, посадові особи не тільки не застосували власні повноваження в частині здійснення перевірки обмеження доступу до інформації згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а ще й приписують нам те, про що ми не заявляли, що, на нашу думку, підпадає під поняття «самоуправство».

Тим самим, нашій спільноті не тільки порушено право бути поінформованими, а й завдано моральної шкоди (від наклепу та від невмотивованого затягування реалізації нашого права бути поінформованими).

ВИСНОВОК:

1. Посадові особи, які одночасно є розпорядниками запитуваної нами інформації, свідомо перекваліфікували запит на інформацію у просте звернення, що потребує перевірки. Тобто, замість організації запитуваної прес-конференції у найближчий термін часу (у лютому 2015 року), розпорядники інформації затягнули вирішення питання на строк у 10 місяців, чим порушили наше конституційне право бути поінформованою про подробиці інциденту від 02 лютого 2015 року.

2. Посадові особи, які одночасно є розпорядниками запитуваної нами інформації протизаконно та невмотивовано затягнули вирішення питання на строк у 10 місяців, чим порушили наше конституційне право бути поінформованими про подробиці інциденту від 02 лютого 2015 року.

3. Правоохоронні органи, які мали контролювати роботу один одного (прокуратури обох рівнів), усунулися від виконання своїх посадових обов’язків (наглядових функцій в межах ч.4 ст.7 ЗУ «Про звернення громадян» та ЗУ «Про прокуратуру»), чим спричинили шкоду нашим правам та законним інтересам (зокрема – праву бути поінформованими).

4. Прокуратури обох рівнів вчинили подвійне порушення наших прав в частині ч. 4 ст.7 Закону України «Про звернення громадян» (забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються), тобто, фактично не захистили та не відновили наше порушене міліцією (поліцією) право на доступу до публічної інформації.

5. Посадові особи, які одночасно є розпорядниками запитуваної нами інформації, заперечуючи проти надання нам інформаціїна власний розсуд у вигляді прес-конференції, вважають, що доступ до інформаціїу вигляді присутності на прес-конференції, яка є предметом даного спору та звернення до уповноваженого з прав людини, регулюється КПК України, тому доступ до неї мають особи, процесуальний статус яких визначений КПК України. Що не відповідає Законності та порушує наше право бути поінформованими у відповідності до Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» у вигляді нашої присутності на прес-конференції,

6. З огляду на приписи Закону України «Про інформацію» (статті 11 та 21) та Закону України «Про доступ до публічної інформації» (ст. 7) с уб'єкти владних повноважень не можуть відносити інформацію до конфіденційної, Така дія розпорядника інформації не відповідає Законності та порушує наше право бути поінформованими.

7. Обов’язкова «перевірка» обмеження доступу до інформації згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» апріорі не проводилася вище переліченими посадовими особами та вони цілком незаконно у подальшому (тобто, після лютого місяця) стали відмовляти нам у проведенні та нашій присутності на прес-конференції. Така бездіяльність посадових осіб із їхніми подальшими протизаконними діями не відповідає Законності та порушує наше право бути поінформованими.

8. Системні та невмотивовані належним чином відмови (після лютого місяця) олзпорядника інформації та взагалі правоохоронних органів у проведенні запитуваної нами прес- конференції порушують наші громадянські права, зокрема, право бути поінформованими.

9. Посадові особи, які одночасно є розпорядниками запитуваної нами інформації, на нашу думку, додатково порушили ст. 19 Конституції України (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України). А саме, не тільки не застосували власні повноваження в частині здійснення перевірки обмеження доступу до інформації згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а ще й приписують нам те, про що ми не заявляли, що, на нашу думку, підпадає під поняття «самоуправство».

10. Нашій спільноті не тільки порушено право бути поінформованими, а й завдано моральної шкоди (від наклепу та від невмотивованого затягування реалізації нашого права бути поінформованими).

11 . Слідчим Управлінням ГУ УМВС України в Дніпропетровській області) протизаконно проігноровано наше звернення від 12 серпня 2015 року, що було подано рекомендованою кореспонденцією та, відповідно, вручено адресату (див. у додатках, стор. 17 - 18) документ (див. у додатках, стор. 19 – 20) із переліком питань, згідно яких наше товариство мало за ціль отримати підтвердження або спростування деяких моментів згідно версії «Умисне вбивство Кузьменко А.В. з політичних мотивів» та слідом – мало намір подати свідчення та факти. Тобто, на таке звернення не було надано апріорі, при чому, документ № 8/8764 від 02.09.2015 року за підписом заступника начальника відділу ДТП при ГУ УМВС Дніпропетровської області Габрусь С.В. (див. у додатках, стор. 21) про закриття кримінальної справи, ніяк не відноситься до суті звернення від 12 серпня2015 року із переліком питань (див. у додатках, стор. 19 – 20), а отже, не може вважатися відповіддю на подане звернення.

Дата добавления: 2016-01-06; просмотров: 18; Мы поможем в написании вашей работы!
Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!