Присвячую тій, що нікого не любить
- А ти? А ти мене любиш? – спитав він дивлячись їй в очі.
Його серце шалено билось, він стояв і не міг поворухнутись. Тіло не слухало його. Ще би, не кожного дня освідчуєшся в коханні. Весь світ затих. Він не чув як дує вітер, не відчував як замерзли його пальці, не чув як їхали машини. Здається він навіть не дихав. Було чути лише шалені удари його серця. Йому навіть стало соромно чи не почує вона їх. Він не міг нічого робити, він просто стояв і чекав відповіді, а його серце, немов намагалось вирватись з клітки, так сильно воно билось. Воно ламалось об ребра, відчайдушно, як пташка об клітку, з останніх сил, завдаючи більше шкоди собі ніж клітці.
- Ні. Я ж казала тобі. Я нікого не люблю, зрозумій це. – вона відкинула пасмо волосся з обличчя і нервово почала блукати поглядом.
Здавалось пройшла ціла вічність перш ніж вона дала відповідь, хоча насправді пройшла всього лиш мить. Ні? Вона сказала йому ні.
- Оу, так звісно. Нууу папа тоді. – він намагався себе опанувати. Він просто намагався не дати своєму мозку зрозуміти, що сталось. Він усміхнувся. Ледь-ледь. Нервово.
- Папа – вона ще раз на нього глянула і пішла в свій під`їзд.
Пройшло мабуть хвилин п`ять перш ніж він зрозумів, що досі стоїть на місці. Його переповнювали почуття, але він сам не знав, що відчуває. Його думки лишались пустими. Думки про її відповідь були нестерпні.
Він знає її лише 2 тижні. Знайомі вони були вже давно. Але по-справжньому він знає її два тижні. Це якось так… мимоволі вийшло… В них стільки спільного. Захоплення, звички, погляди на речі. Вони розходились лише в одному. Вона обожнювала шоколад з лікером, а він не міг його їсти. Тому жартома вони домовились, що цукерки з лікером він віддаватиме їй. Він сприйняв це серйозно. Він готовий був завжди давати їй шоколад з лікером. Лиш би бути поруч.
|
|
|
Далі він запросив її гуляти. Ніколи ні з ким йому не було так легко. Це немов гуляти з самим собою, але інший ти існує насправді. Він ніколи нікому так багато не розказав, як їй всього лише за 5 прогулянок. З нею він міг говорити без зупинок. Як вічний двигун. Йому так легко було їй довіритись.
Одного разу, вони гуляли. Переходячи дорогу, їм засвітило червоне світло. Вони зупинились. Вона обернулась до нього, глянула йому в очі і усміхнулась. Мабуть, в цей момент щось змінилось. Засвітилась нова зірка на небі. Ця посмішка і ці очі будуть йому снитись. Щось, внутрішній голос сказав йому: «Чувак, ти закохався».
Стоячи в неї під під’їздом він сказав їй, що починає в неї закохуватись. Вона усміхнулась. Він запитав чи можна поцілувати її в щічку. Вона дозволила. Він став найщасливішим. Але хвилювало його те, що вона не відповіла нічого про свої почуття.
|
|
|
Вони не бачились з того вечора 4 дні. Він хвилювався. Вони пішли гуляти. Вони зайшли в кафе, де він купив їй тортик з вершками. Він не міг відірвати від неї погляду поки вона їла.
І ось, він стоїть знову під її дверима. Але вона сказала, що не кохає його.
Він не знав, що робити. Він ліг спати, маючи надію в сні забутись. Прокинувся він раніше ніж зазвичай. Він лежав, дивився на стелю і думав про вчорашнє.
«Нехай вона не кохає мене, зате я кохаю її. Ще тиждень я попрошу і відпущу її.» - так він подумав того ранку.
Увечері він написав їй в соц. мережі.
«Всього лише один тиждень. Дозволь, я проводитиму тебе додому. Я буду непомітним, твого часу не займатиму. Лише привітайся зі мною та обійми на прощання. Всього 7 днів.»
Вона не хотіла, але погодилась. Їй він розказав лише частину всього, що хоче зробити. Перед першим днем він взяв ручку та аркуш червоного паперу. Він почав писати їй лист.
«День 1.
Я радий, що зможу впродовж тижня милуватись тобою. Я буду просто поряд, але не турбуватиму тебе. Кожного дня я даруватиму тобі паперову троянду. В ній я писатиму ті думки, які важко сказати вживу, але так легко написати на папері.
Отож, чекай троянди завтра.
|
|
|
А.К.»
З цього аркуша він зробив троянду. Текст був прихований. Лише на краю пелюстки писало «Лист тобі».
Наступного дня він чекав її на зупинці. Вона прийшла.
- Привіт. – вона стояла, засунувши руки в кишені.
- Привіт. Це тобі. – він дав їй троянду.
- Що це? – Вона взяла до рук троянду і почала її оглядати.
Опісля кинула собі в рюкзак і вони сіли в маршрутку. Вони їхали мовчки всю дорогу. Вперше, він не говорив з нею. Це було складно.
Вони приїхали. Він провів її до дверей під`їзду.
- Ну папа. – сказала вона і обійняла його однією рукою.
Він обійняв її двома руками, легенько притиснувши до себе. Він вдихнув аромат її волосся. І відпустив. Перший раз.
- До завтра. – сказав він - а тепер йди.
Він чекав, поки вона зайде за двері і аж тоді йшов. Завжди.
«День 2
Чи помічала ти колись, яке гарне місто вночі, коли спить? Таке тихе, беззахисне та спокійне. Воно спокійно спить в темряві. Воно відпочиває від шуму машин, від криків людей і від усієї тої метушні, яку ми самі створюємо. Воно спить, відпочиває… А зранку все повторюється знову. Люди, гуркіт, шум – суєта та непотріб. А вночі… А вночі – воно прекрасне, воно тихе, спокійне та таке, що хочеться дивитись завжди. Тихі вулички…
|
|
|
Я обожнюю вночі дивитись на місто через вікно. Я уявляв, як колись показуватиму скільки цікавого є вночі в місті. Але ти мене змінила, тепер я не можу дивитись на нічне місто, адже це постійно нагадує мені, що я не зможу показати все це тобі.
Я тебе все ще люблю.
Чекай троянди завтра.
А.К.»
Таким був його другий лист. Знову захований в троянді. І лише маленьке «лист тобі» на пелюстці.
Він знову чекав її. Вона прийшла, привіталась. Була роздратована. Він дав їй квітку. Вона кинула в рюкзак навіть не розглядаючи її. Обійняла на прощання. Коротше ніж зазвичай.
«День 3
А чи звертаєш ти увагу на те, які гарні зорі? Вони так яскраво світять.. Знаєш, іноді, коли я довго дивлюсь на зорі, я бачу твої очі. Такі гарні та безмежні. Дивлячись на зірку, я не знаю наскільки вона далеко, а дивлячись в твої очі я не бачу кінця, якогось дна, якоїсь межі. Просто безмежність та краса.
Речі, які неможливо пояснити. Навіть на папері.
Я досі тебе люблю.
Чекай троянди завтра.
А.К.»
Вона запізнилась майже на годину. Погода була жахлива. Він весь вимок, оскільки в місці, де вони мали зустрітись не було де заховатись. Троянді він не дав змокнути. Він ховав її під курткою. Вона прийшла. Була здивована, що він досі тут. Назвала дурненьким, що чекав її. А він був радий, адже всю дорогу в маршрутці вона йому розказувала про те, чому була роздратована вчора і як все вирішилось. Вона усміхалась йому. А він радів і плакав водночас.
Вона обійняла його двома руками. Тепло. Душевно тепло.
«День 4
Це так гарно вставати разом зі світанком сонця… Воно тоді якесь таке щире, усміхнене та… чарівне. Воно таке різне… Інше кожного світанку… То червоне, то бліде, то жовте, то яскраво-золоте. Іноді я порівнюю тебе з сонцем. Твоє волосся, його немов позолотило сонце. І запах. Запах сонця. Запах, якого я ніколи не зможу переплутати з чимось чи забути. Я закохався в цей аромат твого волосся і в його колір.
Я полюбив тебе ще сильніше.
Чекай троянди завтра.
А.К.»
Четвертий лист. Знову троянда. Знову напис «лист тобі». Був сонячний день. Дуже тепло. Вона прийшла. Взяла квітку, понюхала, немов та була справжня, і не кинула її в рюкзак. Вона була того дня дуже весела. Просила, щоб він навчив її битись, кумедно встаючи в стійку і бючи невидимих ворогів. Під під`їздом він показав їй стійку й кілька ударів. Вона обійняла його сильно притиснувшись.
«День 5
Коли мені погано, я роблю собі солодкий-солодкий чай. 8 ложок цукру. І беру шоколад. Сиджу, слухаю музику, їм шоколад. Я кажу, що це додає мені цукру в кров. Після таких посиденьок я завжди стаю спокійний. Чистий. Як аркуш чистого паперу.
Вчора, вперше система дала збій. Це не допомогло. Мабуть дірка в серці завелика. Я не відчув спокою. Мої думки досі про тебе.
Я тебе обожнюю.
Чекай квітку завтра.
А.К.»
Вона знову прийшла. Вчасно. Сама простягла руку, немов питаючись «А де троянда?». Я звісно дав їй троянду. Вона зраділа їй, немов це дорогоцінний подарунок. Вона говорила і просила всю дорогу, щоб я розказував їй так багато, як раніше. Але я не міг. Вона обійняла мене. Довго. Не відпускала.
- Чому ти завжди дивишся, як я йду, а сам не йдеш? – спитала вона тоді.
- Колись ти зрозумієш, біжи.
«День 6
Я довго думав, що ж таке щастя? Я згадував дні з тобою, прогулянки з тобою, жарти з тобою, розмови з тобою. Я згадував роки без тебе. І знаєш, я здається знайшов для себе відповідь на запитання «Що ж таке щастя?» Щастя це не є якась сфера, це не є якась річ, яку ми можемо потримати в себе в руках. Щастя – це не є якийсь певний період в житті, чи якась людина. Щастя в моментах. В тих моментах, які запам’ятались. В тих моментах, при згадуванні яких, в грудях серце починає тріпотіти, починає кричати «Я хочу ще!». З тобою я зміг досягти цього щастя! Зараз, коли я згадую твою усмішку, твої обійми, я усміхаюсь, хочу того чи ні.
Я тебе кохаю.
Чекай останню квітку.
А.К.»
Коли я прийшов, вона мене вже чекала, хоча ще було пів години до того часу, на який ми домовились. «Розкажи мені щось хороше». Сказала вона тоді. Він знову, як колись розказував різні історії, навіть не зупиняючись, щоб вдихнути повітря. Так всю дорогу. «Ти чудовий» - сказала вона на прощання, пригортаючись в обіймах до нього.
«День 7
Звертай увагу на дрібниці.
Я тебе відпускаю.
Прощай.
А.К.»
Останній день. Вона ходила з сімєю в театр. Запропонувала йти додому пішки. На місто спадали сутінки. Вони зупинились на мості. Вона детально оглядала троянду.
- Ой! Тут щось пише… Лист тобі? Що це все означає? Ці троянди.. вони не просто троянди… - вона дивилась мені просто в очі.
Вона обережно розгорнула останнього листа. Прочитала. Він більше не витримав. Його очі стали вологими. Він обійняв її. І пішов. Залишивши на мості саму.
«Чому він не сказав? Як я не догадалась?» - думала вона, їдучи додому в маршрутці.
Вдома вона витрусила з рюкзака всі свої троянди і почала читати…
Запам`ятайте те, що я любив Різдво…
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!