Тема 3. Основні етапи розвитку міжнародно-правового співробітництва з боротьби із злочинами міжнародного характеру в межах міжнародних організацій
3.1. Організація Об’єднаних Націй
Провідна роль у координації міжнародного співробітництва в боротьбі зі злочинністю приділятися конгресам ООН по попередженню злочинності й поводженню із правопорушниками, які скликаються раз у п’ять років з 1955 року. Саме діяльність конгресів поклала початок створенню всеосяжної системи боротьби зі злочинністю. Перші конгреси своїм завданням ставили розробку тих або інших міжнародно-правових документів, що регламентують співробітництво держав у сфері правоохоронної діяльності. Так, уже на І Конгресі були прийняті Мінімальні стандартні правила поводження з ув’язненими, які в даний момент визнані всіма державами світу як нормативна основа здійснення покарання у вигляді позбавлення волі.
Надалі стали вироблятися прогнозні оцінки, заходи щодо впровадження тих або інших стандартів у правозастосовну діяльність, почалася робота із з’ясування причин і умов розвитку злочинності. Так, на III Конгресі була звернена увага на залежність рівня злочинності від економічного й соціального розвитку країни.
Міланський план дій, прийнятий на VII Конгресі ООН намічав конкретні заходи щодо боротьби зі злочинністю в міжнародному масштабі. Зокрема передбачалася активізація співробітництва на двосторонній і багатосторонній основі, приділення першочергової уваги боротьбі з тероризмом у всіх його формах, включаючи при необхідності скоординовані й погоджені дії міжнародного співтовариства.
|
|
|
Міланський план заклав основи вирівнювання можливостей держав у боротьбі зі злочинністю, тому що рекомендував ООН нарощувати зусилля у сфері розвитку технічного співробітництва із країнами, що розвиваються.
Рішення вищезгаданих конгресів стали основою розвитку як міжнародного, так і національного кримінального законодавства.
X і XI Конгреси ознаменували собою початок нового етапу розвитку співробітництва держав в умовах XX століття. Вони відзначили, що всеосяжні стратегії попередження злочинності на міжнародному, національному, регіональному й місцевому рівнях повинні зачіпати корінні причини й фактори ризику, пов’язані зі злочинністю. Принципово важливою є постановка конгресами завдань по реалізації всього потенціалу раніше прийнятих універсальних антитерористичних конвенцій і прийняттю загальних конвенцій про взаємну правову допомогу й видачу.
Сучасне інформаційно-методичне забезпечення боротьби зі злочинами міжнародного характеру сьогодні повинне містити в собі зусилля ООН, міжнародних і регіональних організацій, держав світу, інститутів громадянського суспільства. Воно повинне бути спрямоване на швидку й конфіденційну передачу інформації правоохоронного характеру, формування законослухняного поводження громадян, створення соціально-психологічних умов протидії злочинності й на формування в населення навичок дій в умовах надзвичайних ситуацій, у тому числі обумовлених злочинами міжнародного характеру.
|
|
|
3.2. Інтерпол
Інтерпол засновано після Міжнародного конгресу кримінальної міліції, що відбувся у Відні 1923 p., де взяли участь 138 представників з 20 країн Європи, Азії та Америки. З 1941 року контакти Міжнародної комісії кримінальної міліції з іншими країнами практично перервалися. А після закінчення Другої світової війни були здійснені великі зусилля для відродження цієї організації. І 1956 року був прийнятий новий статут, з яким пов'язують нову історію Інтерполу.
Цілями Інтерполу є:
- забезпечення і розвиток широкого спільного співробітництва всіх органів кримінальної поліції в рамках існуючого законодавства країн і в дусі Загальної декларації прав людини;
- створення і розвиток закладів, які можуть успішно попереджати і боротися із загальною кримінальною злочинністю (ст. 2 Статуту).
У ст. З зазначено, що організації забороняється будь-яке втручання чи діяльність політичного, воєнного, релігійного чи расового характеру.
|
|
|
Відповідно до положень Статуту Інтерполу можна зробити висновок, що цю організацію можна віднести до міжнародних міжвідомчих організацій. Про це свідчить рівень представництва держав у системі Інтерполу і наявність у нього правосуб'єктності. Співробітництво країн в Інтерполі стосується визначеного кола питань, пов'язаних з участю поліцейських органів країн-членів у боротьбі з кримінальною злочинністю.
До структури Інтерполу входять: Генеральна Асамблея, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат, Національні центральні бюро (НЦБ), радники з наукових питань.
Генеральна Асамблея є найвищим органом організації. Вона складається з делегатів, призначених державами-членами Інтерполу. Це керуючі посадові особи тих органів, які виконують поліцейські функції; спеціалісти з питань, включених у порядок денний засідання. Головними функціями Генеральної Асамблеї є:
- визначення принципів діяльності та загальних засобів, які повинні сприяти виконанню цілей організації;
- прийняття рішень та надання рекомендацій членам організації з питань, що входять до її компетенції;
|
|
|
- визначення фінансової політики організації;
- розгляд та схвалення угод з іншими організаціями. Генеральна Асамблея збирається на свої сесії щорічно. Право голосу на сесіях має тільки один делегат від кожної країни. Рішення приймаються більшістю голосів, за винятком тих, де необхідно 2/3 голосів.
Виконавчий комітет складається з Президента організації, трьох віце- президентів і 9 делегатів. Ці 13 членів представляють різні країни відповідно до принципу справедливого географічно представництва. Президента і 3 віце-президентів обирає ГА з числа своїх делегатів. Президент і віце-президент повинні представляв різні континенти. Президент обирається на 4 роки, а віце-президент на 3 роки.
Виконавчий комітет здійснює контроль за виконанням рішень ГА, готує порядок денний її сесій, представляє ГА плани роботи пропозиції, які він вважає доцільними; здійснює контроль а діяльністю Генерального секретаря Інтерполу, користується всім повноваженнями, які делеговані йому ГА. Виконавчий комітет збирається на засідання не менше одного разу в рік за пропозиціє! Президента.
Генеральний секретаріат є міжнародним центром боротьби з злочинністю, а також спеціалізованим інформаційним центром. До його функцій належить: запровадження в життя рішень ГА і ВК забезпечення ефективного адміністративного управління діяльністю Організації, підтримання зв'язків з національними ті міжнародними органами, підготовка необхідних публікацій.
У рамках Генерального секретаріату діє 4 відділи: адміністративний, поліцейський, науково-дослідницький і технічного забезпечення. Тобто він складається з Генерального секретаря, спеціалістів та адміністративного персоналу. Кандидатура Генерального секретаря подається ВК і затверджується ГА строком на 5 років, з правом переобрання, але лише до досягнення ним 65 років.
Генеральний секретар наймає та керує персоналом, розпоряджається бюджетом, організовує і направляє роботу постійних служб відповідно до директив ГА і ВК, перед якими він відповідальний.
Зазвичай, країни, що вступили до Інтерполу, створюють у короткий термін в структурі свого поліцейського відомства Національне центральне бюро. Таке в Україні було відкрито 25.05.1993 р. Для поліції кожної країни НЦБ - це служба, через яку вона отримала практично вихід на рівень міжнародного співробітництва, можливість брати участь у боротьбі з кримінальним злочинами. Для Інтерполу це певна з'єднувальна ланка з поліцією країн-членів. У своїй країні бюро підтримує відносини з різними національними установами (прокуратура, суд, банки, митниці, імміграційні служби), а на міжнародному рівні - з НЦБ інших країн і Генеральним секретаріатом.
Кожне НЦБ відстоює перш за все інтереси своєї країни, забезпечує ефективність участі поліцій країн-членів Інтерполу в міжнародному співробітництві, у т.ч. на рівні прямих двосторонніх контактів.
З наукових питань Інтерпол може консультуватися з Радниками, які виконують виключно консультативні функції і призначаються Виконавчим Комітетом на 3 роки.
Усі працівники Генерального секретаріату, крім керівників, поділяються на дві групи (категорії).
1) офіцерський корпус, представники якого виконують оперативно-аналітичні функції, пов'язані з обробкою інформації, що надходить про злочини та злочинців, виконують прохання поліцейських відомств різних країн про надання певних відомостей з архівів Інтерполу;
2) технічний і обслуговуючий персонал: секретарі, телефоністи, оператори картотек, працівники бібліотек, фотографи та інші.
Основна діяльність Інтерполу полягає в прийнятті, обробці, збереженні і розповсюдженні інформації про злочини і злочинців. У його системі здійснюються такі основні види міжнародного розшуку:
• розшук злочинців для їх арешту та видачі;
• розшук злочинців та підозрюваних для спостереження за їхньою поведінкою;
• розшук осіб, що безвісти зникли;
• розшук викрадених цінностей.
Кожному виду розшуку відповідає свій колір циркуляра, що розсилається національними центральними бюро у випадку звичайного розшуку. Для розшуку злочинців для їх арешту і видачі передбачено можливість термінового розшуку.
На даний час пріоритетними напрямками співробітництва країн-членів Інтерполу з організацією і між собою є: незаконний обіг наркотиків, відмивання грошей, отриманих злочинним шляхом; міжнародний тероризм; фальшивомонетництво; крадіжка витворів мистецтва та ін.
В Інтерполі склався постійно діючий механізм кооперації координації дій поліцій різних країн у боротьбі з кримінально злочинністю. Відповідно до його цілей можна виділити 2 сфери дій даної організації: зовнішні — забезпечення прямих контакті кримінальної поліції різних країн, які можуть створюватись і діють за межами Інтерполу, а також внутрішні - створюються в рамка організації її Генерального секретаріату різних комітетів технічних служб, що підтримують прямі контакти і в цілому займаються боротьбою зі злочинністю. На практиці ці сфер; взаємозалежні й взаємодоповнюючі.
Штаб-квартира Інтерполу з 1989 року знаходиться в Ліон (Франція). Робочі мови Інтерполу - англійська, французька арабська та іспанська. Загалом до її складу входить 176 держав. Це друга в світі за чисельністю міжнародна організація. Україна є членом Інтерполу з 1992 р.
Перші контакти українських правоохоронних органів з зарубіжними колегами в рамках Інтерполу почалися в 1990 році, але не безпосередньо, а через відповідні структури колишнього СРСР. Саме тоді Постановою Ради Міністрів СРСР № 338 від 7 квітня 1990 року створено Національне центральне бюро Інтерполу в СРСР. На початку 1991 року вже обговорювалася можливість самостійного членства України в Інтерполі, але через вертикальну залежність від МВС СРСР реалізувати це не вдалося.
1993 року Кабінет Міністрів України своєю постановою № 220 затвердив «Положення про Національне центральне бюро Інтерполу», де визначалось, що взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби із злочинністю, яка має транснаціональний характер, або виходить за межі країни, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу. Воно визначено центром координації такої взаємодії.
На НЦБ Інтерполу покладаються такі основні завдання:
· координація діяльності правоохоронних органів держави в боротьбі із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни;
· забезпечення взаємодії з Генеральним секретаріатом та відповідними органами держав-членів Інтерполу в боротьбі із злочинністю;
· оцінка рівня поширення в Україні злочинності, що має транснаціональний характер, і загрози злочинної діяльності громадян України за кордоном.
Діяльність НЦБ Інтерполу в Україні значною мірою має міжвідомчий характер. З метою нормативного і організаційного забезпечення взаємодії з іншими правоохоронними органами та ГУ У МВС України в областях підготовлені «Інструкція про порядок зносин ОВС України з правоохоронними органами інших держав» та «Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні в попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів».
Як і в попередні роки, одним з пріоритетних напрямків діяльності НЦБ Інтерполу в Україні залишається боротьба зі злочинами у сфері зовнішньоекономічної діяльності, паливно-енергетичного комплексу, особливо стосовно операцій з високоліквідною продукцією промислового та агропромислового комплексу, кредитно-фінансовій та банківській системах, а також злочинами міжрегіонального характеру, вчиненими із застосуванням вогнепальної зброї та вибухових речовин, незаконним обігом наркотиків, нелегальною міграцією, злочинами, пов'язаними з викраденням автотранспорту.
За період існування Українського бюро створені бази даних «Документообіг», «Особи», «Транспорт», «Фірми», «Номерні речі», «Культурні цінності», «Депортовані особи», масив яких на сьогодні складає більше 850 тисяч облікових одиниць. Подальше вдосконалення та розвиток НЦБ Інтерполу в Україні сприятиме об'єднанню поліцейських підрозділів у боротьбі проти різних проявів міжнародної злочинності.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!