Тема 1. Загальна характеристика співробітництва держав у сфері боротьби із злочинністю
Правове регулювання міжнародного співробітництва в боротьбі із злочинністю
ЗМІСТ
Тема 1. Загальна характеристика співробітництва держав у сфері боротьби із злочинністю.. 2
1.1. Поняття та сутність співробітництва держав у сфері боротьби із злочинністю.. 2
1.2. Принципи співробітництва державу сфері боротьби із злочинністю.. 4
Тема 2. Еволюція договірно-правового співробітництва держав у сфері боротьби із злочинністю в 20-поч. 21 ст. 6
2.1. Етап укладення двосторонніх угод (поч. 20 ст. -1945р.) 6
Тема 3. Основні етапи розвитку міжнародно-правового співробітництва з боротьби із злочинами міжнародного характеру в межах міжнародних організацій 8
3.1. Організація Об’єднаних Націй. 8
3.2. Інтерпол. 9
Тема 4. Міжнародно-правове забезпечення співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю.. 15
Тема 5. Основні форми міжнародного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю.. 18
Тема 6. Правова допомога у кримінальних, цивільних справах. 25
Тема 7. Міжнародні стандарти в галузі кримінального судочинства, що стосуються захисту підозрюваних, обвинувачених, засуджених, та осіб, що потерпіли від злочину. 26
Тема 8. Інститут екстрадиції у міжнародному праві та його застосування в Україні. 32
Тема 9. Міжнародний кримінальний суд: структура, компетенція. 35
Список використаних джерел та літератури. 39
Тема 1. Загальна характеристика співробітництва держав у сфері боротьби із злочинністю
|
|
|
1.1. Поняття та сутність співробітництва держав у сфері боротьби із злочинністю
Співробітництво держав у боротьбі зі злочинами, у тому числі тими, які носять міжнародний характер, обумовлено самою суттю цих злочинів, що зазіхають на загальнолюдські цінності, підривають фундаментальні основи державності, перешкоджають соціальним перетворенням у суспільстві.
В юридичній літературі склалися різні точки зору на те, що розуміти під напрямком співробітництва. Л.H.Галенська у своїй роботі «Міжнародна боротьба зі злочинністю» виділила наступні напрямки:
1) визнання небезпеки для співтовариства держав певних кримінальних діянь і необхідності застосування спільних заходів для їхнього припинення (небезпечність діянь повинна бути зафіксована в багатосторонніх угодах);
2) надання допомоги при розшуку правопорушників, які перебувають на чужій території, і передачі їх зацікавленій державі;
3) допомога при одержання необхідних матеріалів в кримінальній справі;
4) вивчення проблем злочинності й боротьби з нею, питань пенітенціарної системи;
5) надання практичної допомоги окремим державам у вирішенні проблем злочинності, вивченні цих проблем;
|
|
|
6) обмін інформацією. [7, С. 6-8][1]
Наприкінці XX - початку XXI сторіччя поняття «напрямок співробітництва» деталізується. Сьогодні співробітництво в боротьбі зі злочинністю розглядається як шлях розвитку, як певна тенденція в цьому розвитку. Деякими вченими напрямки співробітництва виділяються залежно від змісту (кола питань) або з урахуванням характеру злочинності. При аналізі транснаціональної злочинності автори виходять із небезпеки й поширеності того або іншого злочину. [10, С. 175; 14, С. 226][2]
Напрямки співробітництва держав у боротьбі зі злочинами міжнародного характеру у кожний конкретний історичний період визначалися виходячи із завдань, що стоять перед правоохоронними органами держав. Завдання змінювалися залежно від небезпеки тих або інших злочинів, від соціально-економічних умов, які склалися в державі, від політичних пріоритетів. Відповідно й критерії формування напрямків у кожному конкретному випадку різні.
Що стосується форм співробітництва, то вони також не залишаються незмінними, але мають більшу стабільність. Виділяються дві основні форми співробітництва держав: на основі міжнародних угод і з використанням міжнародних органів та організацій. У даний момент перелік форм співробітництва держав у боротьбі з міжнародною злочинністю також розширився.
|
|
|
Аналіз сформованих на практиці форм співробітництва держав у боротьбі зі злочинами міжнародного характеру і їхнє теоретичне обґрунтування дозволяє констатувати, що найбільш актуальними наприкінці XX- початку XXI сторіччя є наступні:
а) взаємодія в органах і комісіях ООН, міжнародних і регіональних організаціях;
б) укладення договорів про боротьбу зі злочинами міжнародного характеру;
в) спільні заходи щодо припинення злочинних дій і притягнення винних до відповідальності;
г) правова допомога в кримінальних справах;
д) створення спільних слідчо-оперативних і оперативно-розшукових груп;
е) спільна розробка уніфікованих нормативно-правових актів, що регламентують співробітництво держав у даній сфері;
ж) проведення спільних організаційних і науково-практичних заходів для обговорення проблем міжнародного співробітництва в попередженні злочинності, боротьбі з нею;
з) проведення спільної антитерористичної діяльності, що включає запобігання, припинення й розслідування терористичного акту, а також багатогранну підготовку груп антитерору;
|
|
|
и) створення міждержавних центрів по підготовці кадрів, наданню експертних послуг і міждержавних інформаційних банків.
1.2. Принципи співробітництва державу сфері боротьби із злочинністю
Міжнародне співробітництво держав у сфері боротьби із злочинністю ґрунтується на системі певних критеріїв, стандартів, тобто міжнародних принципах. Це загальні, керівні, загальновизнані положення, що визначають сутність організації та діяльності держав, а також міжнародних організацій у сфері боротьби з міжнародними злочинними діяннями.
У юридичній літературі поширеною є думка про те, що зазначені принципи доцільно розташувати у двох групах. Першу групу становлять основні (загальні) принципи, що характеризуються спільними, загальновизнаними положеннями, дія яких поширюється на всю сферу міжнародного права. До другої групи включаються спеціальні (галузеві) принципи, які характеризуються більш вузькою сферою застосування, обумовленою специфікою предмета міжнародно-правового регулювання. [5, С. 90; 9, С. 315][3]
Наведена класифікація відбиває системний характер принципів, їх об’єктивну обумовленість, розкриває закономірні взаємозв’язки між ними. Співробітництво у справі боротьби зі злочинністю є лише частиною міжнародного співробітництва держав, тому на нього поширюються всі основні принципи міжнародного права.
Обов’язок притягувати до кримінальної відповідальності злочинців зобов’язує держави співробітничати у цій сфері й диктує специфічні форми співробітництва.
Гуманність. Цей принцип пов’язаний з принципом невідворотності покарання і суть його полягає в тому, що покарання має відповідати меті ресоціалізації злочинця. Воно є не тільки карою за вчинений злочин, а й має на меті перевиховання і виправлення. Принцип гуманності в кримінальній юстиції закріплений в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 p., Європейській конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р. і Протоколі № 6 до
Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод, Мінімальних стандартних правилах поводження з ув’язненими 1957 p., Основних принципах поводження з ув’язненими 1990 p., Зводі принципів захисту осіб, що піддаються затриманню або ув’язненню в будь-якій формі 1988 p., Європейській конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню 1984 p.; Конвенції про рабство 1926 р. та інші.
Захист прав своїх громадян за кордоном. Суть цього принципу полягає в тому, що перебуваючи за межами своєї держави, особа не втрачає зв’язку з державою свого громадянства. Вона знаходиться під юрисдикцією країни перебування, але у той же час на неї поширюється дія законодавства держави громадянства. Цей принцип закріплений у статтях Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. та Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 12; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!