Тема 2. Еволюція договірно-правового співробітництва держав у сфері боротьби із злочинністю в 20-поч. 21 ст.
2.1. Етап укладення двосторонніх угод (поч. 20 ст. -1945р.)
Співробітництво держав у боротьбі зі злочинами міжнародного характеру на першому етапі (початок XX століття - 1945 рік) здійснювалося на основі обопільних умов. За період з 1900 по 1917 роки світовому співтовариству вдалося закласти основу співробітництва держав у боротьбі зі злочинами міжнародного характеру. Так, Російська імперія прийняла в цьому процесі активну участь. Характерно, що ядром міжнародно-правового масиву були двосторонні конвенції про видачу, які створили детально пророблену правову основу співробітництва Росії з іншими державами в питаннях екстрадиції. Так, за договором з Японією 1911 року, особа не видавалася третій державі за інші злочини, окрім вчинених до видачі. Дозволявся транзит злочинців через територію договірних сторін з інших держав.
За Конвенцією про впорядкування видачі підсудних, обвинувачених і засуджених, укладеною з Болгарією в 1911 році сторони зобов’язалися забезпечити особисту явку свідка по кримінальній справі. При цьому гарантувався захист свідка й збереження його статусу. Конвенція передбачала обмін інформацією про вироки стосовно підданих двох держав.
Серйозність підходів Росії до цієї проблеми виявилася в прийнятті спеціального закону про видачу 1911 року, що за рівнем регламентації екстрадиційної діяльності держави відповідає нормам сучасного міжнародного права. За законом передбачалася видача й осіб, обвинувачуваних у замаху або в співучасті в злочині. Особливо обмовлялося, що у відсутності договору видача зможе здійснюватися й на основі взаємності. Це демонструвало прагнення Росії до встановлення доброзичливих міждержавних відносин, що забезпечують успішну боротьбу зі злочинністю.
|
|
|
Згідно з ст. 9 Конституції України міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною її національного законодавства. Отже, правовою основою міжнародного співробітництва у галузі боротьби зі злочинністю на сучасному етапі є відповідні міжнародні угоди України, які були укладені колишнім СРСР і в силу правонаступництва мають юридичну силу для України, та договори, які укладені Україною за роки незалежності. Останні носять двосторонній або багатосторонній характер, важливе місце серед яких займає Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.93 р. і Протоколи до неї від 29.03.97 р. та європейські конвенції, які набули чинності для України - Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.59 р. і додатковий протокол до неї від 17.03.78 р. (набула чинності для України 16.01.98 p.), Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. та додаткові протоколи до неї (ратифіковано 16.01.1998 p.), Європейська конвенція про передачу засуджених осіб 1983 р. (ратифіковано 22.09.1995 p.), Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими особами 1964 р. (ратифіковано 22.09.1995 p.), Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. (ратифіковано 22.09.1995 p.), Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом (ратифіковано 17.12.1997 p.); Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом 1977 року (ратифіковано 17.01.2002 p.). [6, Є. 129][4]
|
|
|
Враховуючи наведене, а також той факт, що в останні роки співробітництво України в галузі міжнародної правової допомоги значно інтенсифікувалося, існуюча правова регламентація даної проблеми на національному рівні є очевидно недостатньою.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!