Розділ 3. Особливості художнього аналізу драматичних поем Івана Драча



3.1 СОЛЯРНІ МОТИВИ ТА ДРАМАТИЧНІСТЬ У ПОЕМІ І.ДРАЧА «НІЖ У СОНЦІ»

Іван Драч у своїх творах звеличує людину-творця. Людина і Сонце в нього на рівних. Більше того, Сонце -- наскрізний образ усієї поетичної творчості. У 1978 році поет видав збірку під назвою «Сонце і слово», а нова оригінальна книжка, випущена того ж року, дістала назву «Сонячний фенікс». Автор цих книжок говорить про особливості сучасного життя, що завжди на шляху з минулого в майбутнє. Сучасність, говорить поет, живиться плідними соками минулого і має у собі зародки майбутнього. Саме так розуміється в житті головний герой поеми «Ніж у сонці». Він відданий народу, Батьківщині. На самовіддану боротьбу за справедливість його надихають образи правдолюбців минулого, він іде на смерть в ім'я майбутнього не тільки рідного краю, а всієї планети. Ліричний герой -- людина-громадянин, яка живе радостями й болями всесвіту в їх конкретних виявах. Твір «Ніж у сонці» невеликий за своїм розміром, але глибокий за ідейним спрямуванням. Основна ідея твору досить актуальна виступ проти використання природних сил і здобутків науки для знищення людей, для руйнації та смерті. І сьогодні вона звучить, можливо, ще сучасніше, аніж у 60-ті роки, коли писалася поема, бо людство пережило страшну трагедію, ім'я якої «Чорнобильська». Слід зазначити, що Драч один з перших літераторів світу, хто сказав своє слово про вплив наукових відкрить на життя планети. У його розумінні наука не може існувати заради науки, вона має сприяти підвищенню життєвого рівня, а не самознищенню. Появу образу Сонця в поемі І. Драч пояснив так: «Сонце -- це втілення людських прагнень до правди, до краси, до ніжності, до справедливості. Як виникло Сонце? Сонце виникло у фокусі людських поглядів, звернених у небо, бо ж людина звикла дивитись у небо, якщо вона не тварина». [17;с. 5]. Відповідно, Сонце в поемі "Ніж у сонці» -- не тільки небесне світило, не тільки джерело нашої галактики. Швидше це морально-етична категорія. Можливо, символ ідеалу, тих світлих начал, якими природа наділяє кожну людину. А якщо це так, то до його високості має прагнути кожен, кому Всевишній подарував життя на землі, бо саме таке прагнення дасть право сказати: «Я -- людина».

Драч у поемі стверджує, що у кожної людини має бути своє сонце, своя заповітна мрія, у вічному русі до якої ми очищаємось від усього хибного і починаємо розуміти свою відповідальність за свою планету. Звільнившись від прикрого, ми стаємо вищі й красивіші. Особливого звучання в поемі набуває мотив руйнації. Сама сюжетна основа поеми проста й прозора. Лiричний герой твору, дiставши земне благословення, полетiв у космос рятувати Сонце вiд пiдступного ножа Мефiстофеля. Цей “вiчний чорт” “у модерному костюмi” заповзявся також влити в серце героя отруту зневiри, вiдiбрати в нього iсторичну пам'ять. Але герой, iдучи на подвиг, бере з собою все земне, готовий переможцем умерти “на золотiм щитi” врятованого ним Сонця.

Новаторство I. Драча полягало i не у вiдривi вiд традицiй, навiть принципiв поетики його попередникiв, а в збагаченнi, оновленнi цих традицiй зануренням у нову реальнiсть свiту, в прагненнi освоїти її прикмети, ввести їх в систему метафор. Саме звiдси i “сивий сум”, i “тополь дiвочих золотистi стрiли”, i “оранжеве шептання”, i кружляння супутника “кругом чола” i багато iнших несподiваних, не раз природних, а не раз штучних i силуваних метафоричних сполучень. Настанова на те, що поезiя повинна вбирати в себе всi реалiї, поняття сучасного свiту й сучасного мислення людини, повинна гранично iнтелектуалiзуватися, оскiльки унiверсальнiсть слова здатна виразити всю повноту духовного самовираження людини. Сонце тут - шкала моральних цiнностей: чисте i просте “сонце вiри”, “сонце смутку - з вiжками на храпах”, “сонце смутку”, з якого виростає “жорстока мудрiсть”, поет взамiн за сонце вимагає серце як найбiльшу спiвмiрну цiну, вимагав повноти самовiддачi людини за радiсть буття на землi. Усвiдомлення настiйної потреби жити за вищими законами краси i правди виступає у Драча не просто як гасло, заклик, - воно пройняте глибоким драматизмом. Бiль за сестер, чиє “бути чи не бути” безповоротно вмерло, посилюючись i наростаючи, вже дзвоном лунає в “Похоронi голови колгоспу” (поема-трагедiя “Нiж у сонцi”).

Прощайте, ферми!

Й ви, воли розумнi!

Й сторожкi конi в траурнiм вбраннi,

I чисте сонце, й люди, й лист кленовий!

I ви, машини, й ти, кринице вiрна!

Прощай, дорого! Й ви, воли розумнi!

А ти, Бетховене, прости мене за те,

Що я не мав часу прийти до тебе,

Що знаю я симфонiї полiв,

Але твоєї жодної не знаю.

Прости менi, Бетховене, за це. [20;с. 81-82]

З часу її написання минуло вже два десятиріччя. За цей час люди здійснили багато відкриттів в науці, техніці, які, з одного боку, покращують добробут, а з іншого -- удосконалюють ту страшну зброю, яка може знищити життя на землі. І ті жахи, що в деякій мірі в 1978 році трактувалися як гіперболи, сьогодні стають жорстокою реальністю, особливо після аварії на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції. Певне, тривожнішого дзвону, аніж у поемі І. Драча, яка кличе до пильності, не пролунало в жодній з літератур.


Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!