Психологічні особливості судового процесу
Формування переконання і винесення вироку судом.
З врахуванням виключної відповідальності цієї стадії винесення вироку завжди здійснюється колегіально, причому в суворо визначеному складі. Нарада суддів є специфічною сукупністю елементів формалізованого і неформалізованого спілкування. Формалізованість покликана забезпечити повноту вирішення потрібних питань у формуванні переконання, активність діяльності кожного судді. Елементи неформалізованості забезпечують свободу висловлювання думок з будь-якого питання.
Успіх дій колегії суддів є в прямій залежності від діяльності кожного з них. У всіх членів колегії повинно бути чітке розуміння цілей їх діяльності, усвідомлення високої відповідальності, що в свою чергу повинно забезпечити підвищену психічну активність кожного судді.
Формування суддівського переконання - не просто результат впливу на свідомість суддів певною сукупністю доказів, які встановлено і перевірено під час судового розгляду. На формування суддівського переконання впливають соціально-психологічні і позасудові фактори (поведінка підсудного в суді, оцінка засобів масової інформації тощо).
У відповідності з нормами закону колегія присяжних засідачів в кімнаті для нарад на основі підсумків судового слідства повинна винести вердикт, тобто рішення за поставленими перед нею питаннями, включаючи основне - про міру провини підсудного. Важливе значення при цьому має і напутнє слово з яким головуючий звертається до присяжних засідачів перед відправленням їх до кімнати для нарад.
|
|
|
Все вищеописане дозволяє нам виділити наступні етапи формування переконання суддів:
1. попереднє вивчення матеріалів кримінальної справи з метою вирішення питання про віддання звинувачуваного суду;
2. планування судового розгляду і висунення судових версій;
3. перевірка матеріалів попереднього слідства в судовому розгляді;
4. судові дебати (дискусії) і порівняння своїх оцінок з оцінками звинувачення та захисту;
5. завершальне формування переконання судді в кімнаті для нарад при виробленні колективного переконання.
Перші два етапи характеризують переконання в гносеологічному аспекті як імовірнісне знання, а в психологічному - наявність сумнівів. Суддя під час судового слідства вивчаючи докази спрямовує свою діяльність на усунення сумнівів, що виникли, імовірнісні передбачення, підтверджує або приходить до висновку, що вони були необґрунтованими. На двох останніх етапах відбувається кінцеве формування суддівського переконання. Хоча цей поділ - схематичний, важливо зауважити, що процес формування переконання ґрунтується не тільки на дослідженні зібраних доказів, але і є вираженням особистісної позиції судді, його етичних поглядів, професійної правосвідомості, вимоги закону.
|
|
|
Розглянемо специфіку допиту в судовому засіданні, який визначається самою процедурою судового допиту. Головуючий пропонує підсудному дати покази з приводу висуненого звинувачення і всіх відомих йому обставин справи. Суд вислуховує покази підсудного не перериваючи його. Під час викладу підсудним показів суд має право лише звертати його увагу на необхідність викладу фактів, які стосуються справи і є важливими для суду. Після того як підсудний закінчить виклад своїх показів його допитують за законом - судді, обвинувач, потерпілий, громадський позивач і громадський відповідач, захисник. Потім підсудному можуть давати запитання інші підсудні та їх захисники. Незалежно від прийнятого процесуальним законом порядку суд має право в будь-який період допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому додаткові і уточнюючі запитання.
В загальних аспектах такою є і процедура допиту в суді потерпілих і свідків. Перед допитом цих осіб попереджують про відповідальність за подання заздалегідь неправдивих показів і їм нагадують про обов’язок розповісти правдиво про все, що відомо за справою. За загальним правилом потерпілі допитуються раніше від свідків,
|
|
|
Слід досить обережно поставитись до формування громадської думки під час розгляду справи у суді тому, що вона може мати сильний вплив на весь хід проведення судового процесу і винесення вироку. За загальним правилом ніхто не може і не повинен через засоби масової інформації стверджувати про провину тієї чи іншої особи і тим більш вимагати для неї суворого покарання, перш ніж провина цієї особи буде доведена у судовому порядку.
На етапі винесення вироку виконується виховна функція. Кожен вирок повинен виховувати і його виховного впливу буде досягнуто у тому випадку, якщо він буде зрозумілий для всіх присутніх, якщо він відповідає їх моральному переконанню і відповідає сприйнятим обставинам справи.
Покроковість є суттєвою особливістю психологічної структури судової діяльності. Судова діяльність розвивається у визначеній, чітко регламентованій процесуальним законом послідовності, яка створює певні етапи розвитку загальної судової діяльності. Це має забезпечити найбільш доцільні умови одержання та перевірки доказів, сприяти встановленню правди і здійснення правосуддя.
|
|
|
Наявність етапів, чіткий розподіл завдань і умов діяльності на кожному етапі - все це створює найбільш оптимальні психологічні передумови для правильного і повного здійснення правосуддя судом.
Кримінальний процес визначає такі етапи розвитку судової діяльності: передача справи суду, судовий розгляд, винесення вироку, виконання вироку тощо.
1. На етапі передачі справи суду вирішуються питання пізнання попереднього розслідування і планування власної діяльності.
2. Безпосереднє сприймання всіх джерел доказів і здійснення пізнання обставин справи здійснюється при проведенні судового слідства.
3. Заслуховування словесних повідомлень про результати пізнавальної діяльності, яка проведена учасниками судочинства (прокурором, адвокатом тощо),
4. Реалізація основної конструктивної діяльності (винесення вироку).
5. Здійснення дій, які пов’язані з прийнятим конструктивним рішенням (виконання вироку).
На кожній з цих стадій суд не тільки вирішує самостійні завдання; діяльність суду проходить в різних зовнішніх умовах, по-різному складаються психічні стосунки, по-різному здійснюються компоненти загальної психологічної структури судової діяльності.
Психологія розгляду кримінальної справи в суді досліджує закономірності, які пов'язані з психічною діяльністю всіх осіб, які беруть участь у розгляді справи, а також виховний вплив судового процесу та вироку на підсудного та інших осіб, роль громадської думки як фактору, що впливає на судовий процес. Судове слідство і винесення вироку за справою є логічно неминучою стадією, яка настає за подією злочину та попереднім слідством. Діяльність суду та учасників судового процесу - досить багатогранна.
Колегіальний та змагальний початок при здійсненні правосуддя відповідають закономірностям соціальної психології. Згідно з цими закономірностями вирішенню складних завдань, до яких відноситься більшість кримінальних справ, добре сприяє взаємодія при прийнятті рішення групою осіб. В сумісній діяльності пом’якшуються крайнощі показників психічних процесів всіх членів групи, підвищується ефективність мислення. Колективна оцінка доказів є максимально об’єктивною, зокрема в суді присяжних.
Досить рідко в судовій практиці виникають випадки незгоди в судовій колегії. Винесення вироку за одноголосною думкою складу суду можна розглядати як додаткову гарантію законності та обґрунтованості вироку, оскільки внутрішнє переконання всіх членів судової колегії співпадає, що і робить його безсумнівним. Слід враховувати те, що склад суду діє при такій внутрішній обстановці, яка може посилити дію конформізму. Ця обстановка характеризується тим, що суддя серед членів суддівської колегії знаходиться в особливому становищі. Він більше від усіх членів суду володіє інформацією, яка пов’язана з розглядом справи. Він є ніби лідером у групі осіб, які діють разом. В судовій колегії, крім того, існує нерівний соціальний статус осіб, що взаємодіють. Нерівність соціального, а не правового статусу проявляється у тому, що суддя виконує свою професійну діяльність, а решта членів суду є непрофесійними суддями.
Згідно закону головуючий суддя подає свій голос під час наради суддів останнім, цим ставиться мета обмежити можливість впливу думки судді на думку інших членів суду.
Для судді в його реконструктивній діяльності важливими є наступні моменти: попереднє вивчення та оцінка всіх обставин справи і кваліфікації; співставлення одержаної під час судового процесу інформації з матеріалами попереднього слідства, нормами закону; кінцевий синтез всієї інформації при винесенні вироку.
Зібрані слідством дані знову вивчаються, планується аналіз і синтез нових фактів, висуваються і розробляються можливі версії, інші моделі тієї ж події чи дій. Важливою при цьому є побудова версії про особистість підсудних, про їх участь в події, про причини їх поведінки, про умови діяння тощо. Стан готовності потребує найбільшої концентрації мислительних процесів суддів на всіх обставинах даної кримінальної справи.
Найкращий вихід із двох негативних випадків розпорядження владними повноваженнями — прийняття рішень на підставі всебічного аналізу слідчих і судових матеріалів і ситуації, що склалася, при суворому дотриманні вимог закону. Таке положення створює психологічну впевненість у правильності прийнятого рішення, а отже, і доцільності застосування владного повноваження в кожному конкретному випадку.
Наявність владних повноважень і процесуальна самостійність слідчого і судді — надзвичайно важливі передумови наукової організації їхньої праці. Так, зв'язок процесуальної самостійності слідчого і судді з науковою організацією праці можна простежити на прикладі необхідності самоорганізації при виконанні певних функцій. Це насамперед стосується розподілу й організації робочого часу, а також порядку здійснення діяльності — визначення й обрання необхідних процесуальних дій та їхньої послідовності. Владне повноваження має бути обґрунтованим і розумним, інакше воно втрачає будь-яке значення або набуває перекрученого характеру, обумовленого негативними наслідками його неправильного розуміння суб'єктом, який наділений владою.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!