Особливості слідчих (розшукових) дій у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у складі ОГ, специфіка джерел доказів
Прокурорам – процесуальним керівникам слід мати на увазі, що об’єктивну сторону таких злочинів, як правило, складно довести, не використовуючи показань учасників групи про її створення, структуру, стосунки між ними і розподіл ролей. В іншому разі можна «не побачити» доказів, достатніх для засудження осіб за ознакою вчинення злочинів у складі організованої групи чи банди. Специфіка полягає в тому, що внаслідок показань співучасників про існування злочинної групи можливе призначення їм більш суворого покарання, а тому, як свідчить практика, приблизно у 96 % випадків підсудні заперечують свою причетність до таких форм спільної злочинної діяльності.
Усі факти злочинної діяльності повинні підтверджуватися виключно достатніми доказами, а не матеріалами оперативно-розшукової справи.
Прокурору також необхідно зважати на те, що в зазначеній категорії кримінальних проваджень найчастіше застосовуються заходи безпеки. Обвинувачені, їх захисники і законні представники, потерпілі та їх представники, свідки, інші особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, члени сімей та близькі родичі учасників кримінального провадження належать до осіб, що мають право на забезпечення безпеки, в порядку, передбаченому Законом України від 23 грудня 1993 року «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», і можуть подати слідчому, прокурору, суду, слідчому судді відповідну заяву. Вони зобов’язані перевірити цю заяву і в строк не більше, ніж три доби, а у невідкладних випадках – негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Таким органом, зокрема, є спецпідрозділи судової міліції «Грифон», створені у 2003 році в структурі міліції громадської безпеки в головних управліннях Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управліннях МВС України в областях та місті Севастополі. Вони вправі проводити оперативно-розшукову діяльність у частині гарантій безпеки учасникам кримінального судочинства і виявлення потенційних загроз їх життю і здоров’ю, видавати своїм підзахисним засоби індивідуального захисту, сповіщати про небезпеку, змінювати їм документи тощо.
|
|
|
Крім передбаченого законом обмеження на розміщення в матеріалах кримінального провадження даних про особу, взяту під захист, конфіденційність відомостей (ст. 15 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві») КПК України передбачає також ряд процесуальних заходів, зокрема:
|
|
|
• допит свідка/потерпілого та одночасний допит двох і більше вже допитаних осіб в судовому засіданні слідчим суддею під час досудового розслідування, у т.ч. дистанційно (ч.1 ст. 225, ч.2 ст. 232);
• впізнання поза візуальним і аудіоспостереженням особи, яку пред’являють для впізнання (ч. 4 ст. 228);
• допит/впізнання у режимі відеоконференції в ході досудового розслідування (ст. 232) та процесуальні дії у режимі відеоконференції під час судового провадження (ст. 336) (у разі потреби зі змінами зовнішності і голосу);
• допит в суді свідка, потерпілого, обвинуваченого з використанням технічних засобів з іншого приміщення чи в інший спосіб, що виключає ідентифікацію особи, у разі потреби ( в тому числі зі створенням акустичних перешкод (ч.9 ст.352, ч.2 ст.353, ч.3 ст.351);
• допит свідка за відсутності певного допитаного свідка (п. 5 ст. 352);
• допит особи, яка перебуває за кордоном, за допомогою відеоконференції або телефонної конференції в порядку міжнародної правової допомоги (ст. 567);
• відсторонення від посади службової особи, яка в силу службового становища може чинити тиск на особу, взяту під захист (ст. 154 – щодо підозрюваного чи обвинуваченого).
|
|
|
Стаття 380 КК України встановлює кримінальну відповідальність за невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист, ст. 381 КК України – за розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист.
Крім того, слід пам’ятати, що матеріали про застосування заходів безпеки не підлягають відкриттю стороні захисту і потерпілому (ст.ст. 221, 290, 317 КПК України).
У випадках, коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, за вмотивованою ухвалою суду може проводитися закритий судовий розгляд (п. 5 ч. 2 ст. 27 КПК України).
Особливості проведення оглядів, зокрема, місця події, полягають в тому, що, як правило, зазначена слідча дія дозволяє отримати відомості про кількість правопорушників, які брали участь у вчиненні злочину. Можливість встановлення, однією чи кільками особами був вчинений злочин, визначається такими основними ознаками:
1) вчинення окремих злочинів потребує участі кількох осіб;
2) застосування цілого ряду прийомів, засобів вчинення злочину включає в себе своєрідний розподіл функцій між його учасниками;
3) вчинення окремих злочинів з використанням певних засобів потребує фізичних зусиль або професійних прийомів, неможливих для однієї людини;
|
|
|
4) вчинення окремих злочинів пов’язане з необхідністю для злочинців подолання опору з боку потерпілих та осіб, які охороняють об’єкт посягання;
5) про участь однієї чи кількох осіб у вчиненні злочину можна судити також і по кількості і характеру залишених слідів.
Проведення огляду місця події при розслідуванні вбивств, що вчиняються організованими групами, передбачає вирішення таких типових питань:
1) чи мав місце груповий характер злочину;
2) чи мало вбивство організований характер;
3) який вид убивства має місце в даному випадку;
4) скільки людей перебувало на місці злочину;
5) чи вчинено вбивство на місці, яке оглядається як місце події;
6) який механізм злочинної події;
7) яким чином злочинці прибули на місце події і яким чином вони залишили його;
8) як довго злочинці перебували на місці події;
9) яка ділянка території або помешкання є місцем події, які його межі;
10) які предмети могли залишити на місці події вбивці;
11) які сліди залишені злочинцями на місці події, які сліди виникли в результаті злочинної події;
12) які знаряддя злочину залишені на місці події;
13) чи використовувався транспорт і який саме;
14) чи застосовувалася вогнепальна або холодна зброя, вибухові пристрої;
15) чи була зброя приведена в дію;
16) чи є ушкодження на трупі, їх характер, локалізація, механізм утворення;
17) чи відповідають ушкодження на трупі слідам біля нього;
18) яка поза трупа і розташування інших об’єктів біля нього;
19) який стан одягу трупа;
20) характер трупних змін.
При провадженні допитів різних учасників процесу необхідно керуватися тактичною доцільністю, визначати послідовність їх допиту з урахуванням прогнозування їхніх показань, позиції, що обирається, ситуації допиту. Як правило, в половині випадків існує певна доцільність в обранні послідовності допиту учасників злочинної групи. При вирішенні питання про послідовність допитів співучасників виходити з передбачуваного ступеня участі кожного з допитуваних у спільній злочинній діяльності, наявності доказів, що віднесені персонально до кожного допитуваного, наявності у них злочинного досвіду, досвіду перебування під слідством, особистих якостей. Як правило, позитивний результат досягається при допиті у першу чергу таких категорій підозрюваних: осіб з найменшим ступенем участі у вчиненні злочину (бо, розповівши правду, вони можуть претендувати на роль свідка чи посібника, а не співвиконавця); осіб із найменшим злочинним досвідом або найменшим досвідом перебування під слідством, тому що такі особи мають схильність переоцінювати ступінь обізнаності слідства, а в силу більш скромної участі у діяльності організованої групи можуть сподіватися на поблажливість суду при одночасній наявності побоювань, що їм доведеться відповідати за злочини інших учасників групи; осіб, які перебувають у конфлікті з іншими учасниками групи та її лідерами, тому що вони менше схильні до страху перед системою покарань в групі через особисті неприязні стосунки з особами, що уособлюють цю систему, а тому вважають себе внутрішньо вільними від обов’язків перед іншими учасниками групи; лідерів групи або активних учасників групи з огляду на те, що вони у деяких випадках через корисливо-егоїстичні мотиви не вважають за потрібне враховувати інтереси інших учасників групи взагалі, можуть прагнути до полегшення своєї участі та мінімізації ролі у вчиненні злочинів, а тому здатні на зізнання.
Колишні очні ставки (зараз – одночасний допит двох осіб), як правило, неефективні, узагальнення практики показує, що отриманню правдивих показань від учасників організованих груп вони сприяли лише у 8 % випадків.
Стаття 8 Закону України від 30 червня 1993 року «Про попереднє ув’язнення»: обвинувачених або підозрюваних у одному і тому самому кримінальному провадженні за наявності відповідного рішення особи або органу, які здійснюють кримінальне провадження, тримають роздільно. Отже, залежно від слідчої ситуації слідчому та прокурору, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, доцільно вирішити питання про необхідність роздільного тримання взятих під варту учасників організованої групи для того, щоб запобігти виробленню ними єдиної версії захисту.
Дані про чисельний і персональний склад такої злочинної групи складаються на основі всієї сукупності доказів у кримінальному провадженні, включаючи показання підозрюваних. Останні незамінні з погляду встановлення структури групи, її ієрархії, розподілу ролей між учасниками. На допитах зазначених осіб прокурор повинен з’ясувати:
а) хто, коли, де, за яких обставин створив злочинне угруповання, а також хто здійснював загальне керівництво її діяльністю;
б) які застосовувалися способи залучення певних осіб до складу групи (вступ на добровільній основі, шляхом погроз, шантажу, обману тощо);
в) як були розподілені функціональні обов’язки між учасниками (із забезпечення групи технічними коштами, розвідки й здійснення інших підготовчих дій, транспортування учасників до місця злочину, охорона, безпосереднє виконання злочинної акції, приховування слідів злочину тощо);
г) де відбувалися збори учасників групи;
д) ким, яким чином, у яких частках розподілялося злочинно добуте майно між членами злочинного угруповання тощо.
Обшуки. Можливість використання тактичної операції «груповий обшук» (тобто комплексу узгоджених між собою обшуків). Застосування цієї тактичної операції пов’язано з такими обставинами: наявністю стійкої злочинної групи, учасники групи не взяті під варту; розсередженістю об’єктів обшуку; наявністю налагодженої системи взаємодії між членами групи; існуванням постійного зв’язку між учасниками групи; наявністю керуючого начала в діяльності групи.
При проведенні обшуків об’єкти пошуку є специфічними: вогнепальна або холодна зброя; труп або його частини; речі й цінності, здобуті злочинним шляхом; предмети, вилучені із законного обігу. Особливу увагу при обшуках необхідно звертати на пошук та вилучення різного роду чернеток, які свідчать про злочинні наміри групи, фотографій, де певні особи засняті у групі з іншими особами, відеозаписів, необхідно звертати увагу на інформацію, яка міститься у комп’ютерах.
Можливо використовувати тактичну операцію «обшук з негативним результатом», сутність якої полягає в тому, що реально існує кілька різних об’єктів обшуку. При здійсненні такої операції відповідно до тактичного задуму обирається один з об’єктів, де і провадиться слідча дія, а за іншими виконується оперативне спостереження. У процесі оперативного спостереження (візуальне спостереження оперативних працівників із застосуванням різних технічних засобів фіксації) встановлюється динаміка місцеперебування злочинних формувань, ознаки переміщення товарів та інших предметів, зміна розташування тих чи інших об’єктів. Оперативне спостереження дає можливість виявити більш широкий спектр місць приховування, після чого здійснюються результативні обшуки.
Під час пред’явлення для впізнання при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, доцільно використовувати узнавання за фотозображенням чи відеозображенням. Упізнання за відеозаписом передбачає пред’явлення (перегляд) відеоплівки, на якій учасник злочинного угруповання відзнятий у групі зі схожими особами в кількості не менше трьох осіб. З метою забезпечення особистої безпеки того, хто впізнає, пред’явлення для впізнання може бути проведено в умовах, коли він перебуває поза візуальним спостереженням того, кого впізнають.
Можливість призначення психологічних експертиз для з’ясування міжособистих стосунків в групі. Психологічна експертиза встановлює ті особливості психічної діяльності та такі її прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки. У кримінальних провадженнях зазначеної категорії на вирішення експерта-психолога можуть бути поставлені такі питання:
1) для виявлення лідера в групі і місця в її структурі інших членів з’ясовуються питання:
• які психологічні особливості кожного члена групи;
• які психологічні риси кожного співучасника сприяли його входженню до групи та участі у злочинній діяльності;
• яка структура між особистих зв’язків усередині даної групи з урахуванням факторів підкорення та лідерства;
• хто з підозрюваних є лідером даної групи;
2) при визначенні ролі учасника відкритої сутички між організованими групами у вчиненні вбивства з’ясовуються такі питання:
• яка психологічна характеристика особи підозрюваного;
• яка його можлива роль у вчиненні вбивства, виходячи із ситуації;
• чи не має підозрюваний яких-небудь психологічних особливостей, що можуть суттєво вплинути на його поведінку при вчиненні вбивства, а якщо так, то які;
• яка психологічна характеристика особи потерпілого;
• якою могла бути поведінка потерпілого в момент вчинення вбивства, виходячи із ситуації;
3) при з’ясуванні мотивів вбивства, вчиненого організованою групою, перед експертом-психологом доцільно поставити такі питання:
• яка психологічна характеристика особи підозрюваного;
• чи відповідають їй мотиви вбивства, що названі ним;
• якою могла бути мотивація його поведінки в період до вчинення вбивства, в момент вчинення вбивства і відразу після вчинення вбивства, чи міг підозрюваний в момент вчинення вбивства не усвідомлювати реальних мотивів своїх дій.
Експертиза відеозвукозапису. У таких кримінальних провадженнях поширено проведення таких негласних слідчих (розшукових) дій, як аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України), зняття інформації з електронних інформаційних систем (ст. 264 КПК України). Тому, під час досудового розслідування може бути призначена експертиза відеозвукозапису (колишня фоноскопічна). Основними її завданнями є встановлення технічних умов та технології отримання відеозвукозапису, ототожнення особи за фізичними параметрами голосу. Для ототожнення осіб за усним мовленням, зафіксованим у фонограмі, експерту надаються фонограми з порівняльними зразками у формі бесіди: діалогу, монологу. Зразки з усним мовленням повинні бути зафіксовані з достатнім рівнем запису, виконані на якісній апаратурі та носіях, які відповідають установленим стандартам, та з невеликим терміном використання, мати мовну співставність із досліджуваними фонограмами та достатній об’єм (10 хвилин розмови без пауз для кожної особи, чия мова ототожнюється). У разі потреби для відбирання зразків запису залучається спеціаліст. Експерту також обов’язково надається протокол прослуховування фонограм з роздрукованим текстом розмов.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 16; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!