Особливості предмету доказування у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені організованими групами і злочинними організаціями
Зазвичай проблеми визначення предмету і меж доказування у таких кримінальних провадженнях пов’язані з великим обсягом обвинувачення, оскільки у даних формах співучасті вчинюються тяжкі і особливо тяжкі злочини, а матеріали досудового слідства спрямовані на дослідження не лише злочинної діяльності групи, а й її формування. Найбільш поширеної помилкою слідчих груп є те, що вона, як правило, зосереджує всі зусилля на збиранні доказів скоєння цією групою конкретних злочинів, а питанню формування групи не завжди приділяє достатню увагу, що в подальшому тягне за собою виправдання обвинувачених за відповідною кваліфікуючою ознакою або за ст.ст. 255, 257 КК України.
Відповідно до п. 8.6 Інструкції зі складання звіту про роботу органів досудового розслідування (затверджена спільним наказом Генерального прокурора України, Міністра внутрішніх справ України, Голови Служби безпеки України, Голови ДПС України від 15 листопада 2012 року № 110/1031/1037/514 – форма № 1-СЛ) підставою для обліку у звітності кримінальних проваджень про злочини, що вчинені організованими злочинними групами і злочинними організаціями, є посилання в обвинувальному акті чи постанові про закриття кримінального провадження на кваліфікуючу ознаку – вчинення злочину організованою групою.
Відповідно до ст. 5 Закону України від 30 червня 1993 року «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» до державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, належать спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України та Служби безпеки України. Органи прокуратури беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю (ч. 3 ст. 5 Закону).
|
|
|
злочинністю органів внутрішніх справ України є Головне управління
по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх
справ України, управління по боротьбі з організованою злочинністю
в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та
Севастополі, які підпорядковуються відповідно Міністру внутрішніх
справ України та начальнику Головного управління по боротьбі з
організованою злочинністю. Начальники спеціальних підрозділів по боротьбі з
організованою злочинністю в Автономній Республіці Крим, областях,
містах Києві та Севастополі підпорядковуються також начальникам
головних управлінь (управлінь) у відповідних регіонах і за посадою
є їх першими заступниками. Відділи і відділення по боротьбі з організованою
злочинністю у містах (крім Севастополя) створюються у разі
необхідності і підпорядковуються управлінням по боротьбі з
організованою злочинністю в Автономній Республіці Крим, областях
та місті Києві. Начальники управлінь по боротьбі з організованою
злочинністю в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві
та Севастополі призначаються на посаду і звільняються з посад
Міністром внутрішніх справ України за поданням начальника
Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю,
погодженим з Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з
організованою злочинністю і корупцією. Головне управління, управління по боротьбі з організованою
злочинністю в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві
та Севастополі – юридичні особи, які мають самостійні кошториси,
поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатки із
зображенням Державного Герба України і зі своїм найменуванням . Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою
злочинністю можуть починати та здійснювати досудове розслідування,
передавати через відповідного прокурора по нагляду за виконанням
законів спеціальними підрозділами за підслідністю в інші органи
внутрішніх справ і органи Служби безпеки України кримінальні
провадження, що були ними розпочаті, у такому ж порядку
витребовувати і приймати від них до свого провадження кримінальні
провадження про злочини, вчинені організованими злочинними
угрупованнями.
В Україні діє інформаційно-пошукова система «Скорпіон» ГУБОЗ МВС України, розпорядником якої є інформаційно-аналітичний відділ управління кримінальної розвідки ГУБОЗ. Інформаційними ресурсами ІПС «Скорпіон» є відомості, що стосуються осіб, подій, які накопичуються в процесі оперативно-службової діяльності спецпідрозділів. До складу її інформаційних ресурсів належить інформація про події і факти, що свідчать про організовану злочинну діяльність, її причини та умови, про осіб, які беруть участь в організованій злочинній діяльності.
|
|
|
|
|
|
З часу внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне правопорушення, вчинене у складі організованої групи чи злочинної організації, або повідомлення особі про підозру у вчиненні такого правопорушення нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва і підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях цієї категорії покладено на Головне управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією, та відповідні галузеві підрозділи прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (п. 4 наказу Генерального прокурора України від 21 березня 2013 року № 4/2гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю»).
|
|
|
Багатоепізодність, значний обсяг зібраного досудовим розслідуванням матеріалу, притягнення до кримінальної відповідальності кількох осіб потребують, як правило, групи прокурорів. Роботу у групі між прокурорами можна розподілити по особах підозрюваних або епізодах їх злочинної діяльності. Призначення у таких справах кількох процесуальних керівників, чіткий розподіл між ними обов’язків, взаємоузгодженість дій між ними та членами слідчої групи значно полегшить подальше підтримання державного обвинувачення в суді.
Отже, до обставин, що підлягають з’ясуванню під час досудового розслідування кримінальних проваджень зазначеної категорії, крім доказування, зокрема, хто саме ініціював, організував злочин, хто відібрав виконавців, треба також одержати відповіді на такі питання: чи є група ефемерною, ситуаційною, чи її треба розглядати як організовану (або як злочинну організацію)? Для цього під час досудового розслідування необхідно довести, що група відповідає таким критеріями:
• за кількісним та якісним складом – група з трьох і більше осіб (як виконавців, так і співучасників іншого виду, в тому числі організаторів);
• наявна попередня зорганізованість, тобто є домовленості про вчинення злочину, а учасники групи згуртувалися ще до початку вчинення злочину;
• злочинна група є стійкою, тобто вона створена для вчинення злочинів неодноразово або одного злочину, якщо він потребує ретельної тривалої підготовки;
• наявний єдиний план, розроблений хоча б у загальних рисах, і учасники групи погоджуються його виконати;
• наявний розподіл функцій учасників групи відповідно до плану вчинення злочину, і всі учасники поінформовані щодо нього.
У повідомленні про підозру, в обвинувальних актах про вчинення злочинів в організованих формах мають відображатися обґрунтовані зібраними на досудовому розслідуванні доказами обставини, що вказують на:
– взаємну обізнаність співучасників про злочинну діяльність кожного з них;
– усвідомлення кожним із співучасників того, що він разом з діями інших вчинив злочин або сприяв його вчиненню;
– бажання або свідоме допущення досягнення спільного злочинного результату.
Прокурор повинен впевнитися, що в обвинуваченні, яке він буде підтримувати в суді, повно і об’єктивно відображено роль співучасників, чітко визначено «внесок» кожного, як у вчинення злочину, включаючи організаційні моменти (управління поведінкою учасників на стадії утворення організованих угруповань), так і у вчинення конкретних протиправних діянь. Треба враховувати й те, що якими б складними не були взаємовідносини між учасниками організованої групи чи злочинної організації, незалежно від їх кількості і ступеня організованості, формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, має відповідати принципу забезпечення кожному підозрюваному, обвинуваченому права на захист. Йдеться про індивідуалізацію і конкретизацію обвинувачення, що є необхідною умовою, недодержання якої прокурором і органом досудового розслідування є порушенням права підозрюваного, обвинуваченого на захист.
Зокрема, щодо організатора (керівника) групи в обвинуваченні має бути зазначено:
– дії з організації групи і керівництво нею (планування злочинних дій, підбір і вербування співучасників, розподіл ролей між ними та інше);
– вчинення злочинних діянь учасниками організованої групи, що охоплюються умислом організатора та інших співучасників.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» від 23 грудня 2005 року № 13, при розгляді багатоепізодних справ судами слід установити, на якому етапі злочинної діяльності об’єднання набуло ознак стійкого і до якого саме виду воно належить, маючи на увазі, що іноді об’єднання зазнає таких змін після вчинення низки злочинів у простих формах співучасті (групою осіб або групою осіб за попередньою змовою) чи трансформується з одного виду в інший (наприклад, кілька організованих груп об’єднуються у злочинну організацію, організована група озброюється і набуває ознак банди).
Нерідко на практиці через недотримання цих вимог допускаються помилки, які призводять до зміни та скасування постановлених судових рішень за окремими епізодами злочинної діяльності чи кваліфікації дій окремих співучасників, яким інкриміновано вчинення злочинів у складі організованих груп. Отже, одним із основних завдань прокурора і слідчого є встановлення і доведення факту, з якого моменту злочинна група набула ознак організованості (бандитизму) чи переросла в такі злочинні об’єднання.
При встановленні винності учасників організованої групи прокурору треба з’ясовувати особливість їх психічного ставлення до вчиненого. Кожний учасник групи повинен усвідомлювати, що він входить до стійкої групи, бере участь у виконанні частини або всіх взаємно узгоджених дій і вчиняє спільно з іншими співучасниками єдиний злочин при розподілі ролей за заздалегідь розробленим планом.
При розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, необхідно встановити: 1) груповий характер злочину (кількість учасників; їх участь у вчинені злочинів; тривалість вчинення злочину групою); 2) організованість і стійкість злочинної групи (наявність ієрархії у групі; склад групи; планування групою злочинної діяльності; стабільність складу групи; підтримання дисципліни у групі; існування певних правил поведінки; застосування заходів заохочення і покарання у групі; чи мали місце випадки виходу з групи; причини такого виходу та ін.); 3) мета створення організованої злочинної групи (для вчинення яких злочинів створена група; хто є ініціатором створення групи; чого хотіли досягнути злочинці тощо); 4) визначальну злочинну діяльність групи (які основні напрями злочинної діяльності групи; у чому полягав основний злочинний бізнес; чи вчинювались нетипові діяння злочинною групою; чи вчинювалися діяння допоміжного характеру: спрямовані на забезпечення зброєю, підробленими документами та ін.); 5) озброєність злочинної групи (наявність вогнепальної, холодної зброї або зброї вибухової дії; чи всі учасники групи були усвідомлені про наявність зброї та її застосування; хто придбав зброю; яким чином вона використовувалась та ін.); 6) керівництво (лідерство) у злочинній групі (хто ініціював вчинення злочинів; хто планував діяльність групи та окремих дій; хто отримував найбільшу долю злочинних доходів; у кого найбільший злочинний досвід; хто здійснював вплив на інших членів групи, у чому він виявлявся тощо); 7) корумпованість із посадовими особами владних структур (з якими владними структурами взаємодіяли члени злочинної групи; чи існували зв’язки із працівниками правоохоронних органів; хто в групі відповідав за зв’язки із працівниками владних структур; які засоби використовувалися для корумповування посадових осіб та ін.); 8) використання групою технічних засобів та транспорту (які технічні засоби використовували злочинці: комп’ютерна техніка, засоби зв’язку, прилади нічного бачення, приціли, глушителі; чи використовувався транспорт під час вчинення злочинів; кому належить техніка або транспорт; коли і в яких умовах використовувався та ін.); 9) місце злочинної групи в організованій злочинній діяльності (чи взаємодіяла злочинна група з іншими злочинними угрупованнями; характер стосунків з іншими групами; чи входила злочинна група у злочинну організацію; чи існували конфлікти, злочинні «розборки» з іншими групами тощо); 10) коло активних учасників злочинної групи (хто користувався довірою лідера; хто добровільно входив до групи; які функції активного учасника групи; чи впливав на інших учасників групи; чи мав судимість; чи підтримував злодійські традиції та ін.); 11) причини і умови, що сприяли створенню організованої групи (відсутність спеціальних профілактичних заходів; недостатність роботи органів внутрішніх справ щодо виявлення і попередження злочинної діяльності тих чи інших формувань тощо).
У кримінальних провадженнях про бандитизм зазвичай достатньо складно довести організаційну діяльність, спрямовану на створення банди і керівництво нею. Для забезпечення можливості постановлення стосовно організаторів і керівників банди законного, обґрунтованого і справедливого вироку, на досудовому розслідуванні прокурору необхідно приділяти увагу з’ясуванню того, від кого саме, коли і в якій формі підозрюваним надійшла пропозиція взяти участь у вчиненні того або іншого злочину, хто саме, де, коли, які конкретно дії, спрямовані на об’єднання трьох або більше осіб у банду, придбання зброї, транспорту, технічних засобів, плануванню і підготовці вчинюваних бандою нападів, розподілу майна, вчиняв. Прокурору і слідчому потрібно довести, що учасники банди знали про наявність і призначення зброї, допускали можливість її застосування під час вчинення нападів. Судова практика, що склалася на сьогодні, вимагає, щоб органи досудового розслідування надавали юридичну оцінку факту озброєності групи у всіх випадках, коли з матеріалів кримінального провадження вбачається, що злочинці мали при собі в момент вчинення злочинів револьвер, металевий прут та інші подібні предмети. Тому у необхідних випадках у кримінальному провадженні має бути отриманий і досліджений в судовому засіданні висновок відповідної експертизи.
На практиці не завжди вдається виявити і долучити до справи в якості речового доказу зброю, використану при бандитських нападах. Якщо факт озброєності групи підтверджується тільки показаннями свідків, потерпілих, обвинувачених, суди, як свідчить практика, часто визнають озброєність групи недоведеною. Для встановлення такого факту у справі мають бути одержані непрямі докази озброєності групи, тобто зафіксовані у встановленому КПК України порядку матеріальні сліди застосування зброї (сліди пострілу, гільзи та таке інше), а також їх експертні дослідження. Пункт 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 13 роз’яснює, що у випадках, коли для вирішення питання про належність відповідних предметів до зброї, а також питання про їх придатність до використання за цільовим призначенням потрібні спеціальні знання, у справі необхідно призначати експертизу, яку слід проводити у відповідних експертних установах. Для вирішення лише другого питання достатньо участі спеціаліста.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!