Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи.



ЛЕКЦІЯ III

Змістовий модуль I . ГЕНЕЗА ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ КРАЇН ЄВРОПИ

Тема 3. Болонський процес і стратегія модернізації освіти в Україні

ПЛАН

1. Хронологія подій Болонського процесу.

2. Болонський процес як засіб інтеграції та демократизації вищої освіти країн Європи.

3. Перспективи вищої школи України в контексті Болонських угод.

4. Нові моделі організації навчального процесу в національній вищій школі.

5. Загальна характеристика педагогічного процесу у вищій школі України згідно Болонських вимог.

6. Показники якості навчання у вищій школі.

7. Науково-методичне забезпечення навчального процесу у вищому навчальному закладі.

8. Навчальна книга в структурі професійної підготовки: зміст, функції та критерії якості.

Хронологія подій Болонського процесу.

Україна приєдналася до Болонської декларації 2005 р. Лісабонська угода декларує наявність та вагомість різноманітних освітніх систем і має на меті створення умов, за яких більшість людей зможе бути мобільними на європейському ринку праці й послуг.

Під терміном “Болонський процес”, що охопив 45 країн європейського континенту, мається на увазі масштабна реформа системи вищої освіти. Відповідно до задуму її ініціаторів реформа повинна розв’язати низку завдань:

- підвищити привабливість європейської системи вищої освіти для потенційних студентів через удосконалення її якості;

- посилити зв’язки вищої освіти з науковою та практичною діяльністю;

- збільшити попит на випускників європейських університетів на ринку праці.

Дата Місце проведення Подія
25 травня 1998 року Париж, Франція Міністри, що представляють Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, прийняли Спільну декларацію.
Березень 1999 року Веймар, Німеччина Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для обговорення проблем акредитації та оцінювання у вищій освіті.
Травень 1999 року Копенгаген, Данія Публікація звіту “Тенденції у вищій освіті – I” на замовлення CRE, Конфедерації Рад ректорів країн, що входять до EU, за фінансової підтримки ЄС.
18 – 19 червня 1999 року Болонья, Італія Перша зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, і прийняття спільної декларації.
8 – 10 лютого 2001 року Лісабон, Португалія Семінар “Акредитація / Надання законної сили”.
14 – 15 лютого 2001 року Берлін, Німеччина Національний семінар із питань Болонського процесу.
16 – 17 лютого 2001 року Гельсінкі, Фінляндія Міжнародний семінар “Університетські ступені короткого циклу”.
1 – 3 березня 2001 року Упсала, Швеція Неформальна зустріч європейських міністрів, що відповідають за освіту і наукові дослідження.
2 – 4 березня 2001 року Мальме, Швеція Міжнародний семінар “Транснаціональна освіта”.
10 березня 2001 року Антверпен, Бельгія Семінар фламандського співтовариства з проблем Болонського процесу.
10 – 12 березня 2001 року Антверпен, Бельгія Семінар студентів Європи “Втілення в життя Болонської декларації”.
13 – 14 березня 2001 року Бєлград, Югославія Національний семінар із проблем Болонського процесу
22 – 25 березня 2001 року Ґетеборґ, Швеція Прийняття Ґетеборзької конвенції конференцією Асоціації національних студентських спілок в Європі.
29 – 30 березня 2001 року Саламанка, Іспанія Конференція європейських вищих навчальних закладів та освітніх організацій, прийняття спільного документа.
09 квітня 2001 року Стокгольм, Швеція Зустріч Групи керівництва у Болонському процесі
21 квітня 2001 року Брюссель, Бельгія Зустріч Ради Асоціації європейських університетів.
26 квітня 2001 року Брюссель, Бельгія Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу.
Квітень 2001 року Гельсінкі, Фінляндія Публікація звіту “Тенденції у вищій освіті – II” за фінансової підтримки ЄС і ETF.
6 – 8 травня 2001 року Хальмстад, Швеція Зустріч генеральних директорів ЄС і керівництва Рад ректорів європейських країн.
10 – 16 травня 2001 року Братислава, Словаччина Міжнародний семінар і 40-а зустріч Ради Асоціації національних спілок студентів у Європі.
17 травня 2001 року Прага, Чехія Зустріч у розширеному складі групи, що готує рекомендації з Болонського процесу.
18 – 19 травня 2001 року Прага, Чехія Зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.
Червень 2001 року Рига, Латвія 8-а спільна зустріч у рамках мереж ENIC і NARIC та прийняття документа “Визнання результатів (навчання) у Болонському процесі”.
5 – 8 грудня 2001 року Тампере, Фінляндія 13-а щорічна конференція EAIE розгляд питань Болонського процесу.
1 – 2 березня 2002 року Брюссель, Бельгія Болонський процес: Зона європейської вищої освіти: перспективи і розвиток для сільськогосподарських та дотичних до них наук; компетенція випускників.
21 – 23 травня 2003 року Ґрац, Австрія Друга конференція представників європейських ВНЗ та освітніх організацій.
19 – 20 вересня 2003 року Берлін, Німеччина Третя зустріч європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту.

Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи.

Починаючи з 1998 року, європейське освітнє співтовариство активно консолідується задля реалізації освітньої концепції Болонського процесу: формування на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів її функціонування. Численні різнорівневі зустрічі, робочі наради, конференції країн-учасниць Болонського процесу дозволили сформулювати 6 ключових позицій щодо створення єдиного Європейського освітнього і наукового простору:

1) Ведення двоциклового навчання. Фактично запропоновано ввести 2 цикли навчання. Перший триває, зазвичай, від 3-ох до 4-ох років і завершується здобуттям академічного ступеня. Навчання упродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1 – 2 роки навчання) та/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7 – 8 років).

2) Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти технологію обліку трудомісткості навчальної роботи у кредитах. За основу рекомендується прийняти ECTS (Європейська система пере зарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості)), зробивши її системою накопичення, здатною працювати в рамках концепції “навчання впродовж усього життя”.

3) Контроль якості освіти. Передбачається створення акредитацій них агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка визначатиметься не тривалістю або змістом навчання, а тими знаннями, уміннями і навичками, що отримали випускники. Відповідно будуть встановлені стандарти транснаціональної системи освіти.

4) Розширення мобільності. Виникнення попередніх пунктів сприятиме істотному розвиткові мобільності студентів. Одночасно ставиться питання про розширення мобільності викладацького та іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачаються зміни у національних законодавчих актах щодо працевлаштування іноземців.

5) Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників мають знаходити як теоретичне, так і практичне застосування. Усі академічні ступені та інші кваліфікації мають бути жадані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій необхідно спростити. Уніфікації визнання кваліфікацій сприятиме використання Додатка до диплома, який рекомендовано ЮНЕСКО.

6) Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із пріоритетів у рамках Болонського процесу має бути залучення в Європу якнайбільшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легкодоступних кваліфікацій тощо сприятиме підвищенню інтересу до вищої освіти європейських та інших громадян.

7) Важливість соціального аспекту Болонського процесу. Необхідність збільшення конкурентоспроможності повинна відповідати меті покращення соціальних характеристик загальноєвропейського простору вищої освіти. Це передбачає зміцнення соціальних зв’язків і зменшення нерівності за статевими ознаками як на національному, так і на загальноєвропейському рівні. Ця мета підкреслює відношення до освіти як до суспільного добробуту та суспільної відповідальності. Також підкреслюється необхідність переваги у міжнародному академічному співробітництві і програм обміну академічними цінностями.

8) Забезпечення тісніших зв’язків між вищою освітою та дослідними системами в кожній з країн-учасниць. Загальноєвропейський простір вищої освіти на цьому початковому етапі здобуває велику користь від спільної діяльності з європейським дослідним простором, цим самим зміцнюючи фундамент для Європи Знань.

9) Зростання зацікавленості інших країн світу у розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. В свою чергу Європа підтвердила готовність до подальшої розробки освітніх програм для студентів з країн третього світу. Управління транснаціональним обміном у сфері вищої освіти повинно ґрунтуватись на академічній якості та академічних цінностях.


Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!