Принципи міжнародного екологічного права

В основі міжнародно-правової охорони навколишнього середовища лежать загальновизнані принципи сучасного міжнародного права, які, поряд з іншими функціями, координують дії суб'єктів міжнародного права, і насамперед держав, у сфері міжнародно-правової охорони навколишнього середовища.
Принципи суверенної рівності держав, співробітництва, мирного вирішення суперечок, сумлінного виконання міжнародних зобов'язань, невтручання, поваги прав людини та ін. прямо і безпосередньо впливають на вирішення питань охорони навколишнього середовища. Цей вплив виявляється в тому, що загальновизнані принципи, маючи вищу юридичну чинність, зобов'язують держави в умовах розширення масштабів забруднення і перенесення його за межі держави, а також забруднення територій із міжнародним режимом вживати ефективних заходів щодо його недопущення, скорочення і щодо зберігання під контролем просторів, на яких вони здійснюють свою правомірну діяльність.
Поряд з активною дією в міжнародному праві навколишнього середовища не тільки основних, але й загальних принципів сучасного міжнародного права, право навколишнього середовища має і свої специфічні спеціальні принципи.
У числі таких принципів, насамперед, варто назвати такий найважливіший узагальнюючий принцип, як принцип охорони навколишнього середовища на благо нинішнього і майбутніх поколінь. Цей принцип, який є поки що центральним галузевим, має дуже вагомі підстави для визнання його як одного з основних принципів сучасного міжнародного права.
Серед інших спеціальних принципів міжнародного права навколишнього середовища слід відзначити:
- принцип неприпустимості нанесення транскордонного збитку;
- принцип екологічно обгрунтованого раціонального використання природних ресурсів;
- принцип неприпустимості радіоактивного забруднення навколишнього середовища; .
- принцип заборони воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище;
- принцип міжнародно-правової відповідальності держав за шкоду, заподіяну навколишньому середовищу;
- принцип захисту екологічних систем Світового океану.
Формулювання всіх цих принципів, з одного боку, говорять самі за
себе, з іншого - у розвиток ряду з них ухвалені спеціальні міжнародно-правові акти (наприклад, Конвенція про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 p.. або Європейська конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 p.).
Поряд із цим, стосовно принципу захисту екологічних систем Світового океану варто дати невеликий коментар.
З одного боку, Світовий океан являє собою одне ціле, з іншого - він розділений на цілком визначені, чітко окреслені простори, де діють надто відмінні один від одного правові режими (наприклад, територіальне море, економічні зони, відкриті моря). Що стосується територіального моря й економічних зон, то вони в економічному відношенні повністю перебувають під безпосереднім контролем і відповідальністю прибережних держав, у той час як води відкритого моря є простором, у якому діє міжнародний правовий режим і який розглядається як спільна спадщина людства, і внаслідок цього має використовуватися на його благо.
З огляду на це і беручи до уваги те, що цей простір надто великий і займає близько 40% поверхні нашої планети, здається дещо нелогічним, що в умовах величезного значення вод відкритого моря у вирішенні загальної екологічної проблеми світового океану і дуже детальної правової регламентації його правового статусу і режиму, в числі основних принципів, що регулюють використання вод відкритого моря, немає принципу, який би стояв на сторожі його екологічного захисту. У цьому виявляється певна нелогічність. У загальному плані, що стосується всього Світового океану, принцип екологічного захисту є, а що стосується вод відкритого моря, де він необхідний насамперед, то тут увага на екологічний захист формулюванням спеціального принципу не акцентується.

 

51. Діяльність митних органів

 

Міжнародне співробітництво

При використанні міжнародних ресурсів особливо важливими є наявність та дотримання міжнародних домовленостей, їх спільне використання має супроводжуватися співробітництвом, а не протиборством. Та й розвідка, раціональний видобуток і використання невідновлюваних ресурсів, охорона та відтворення відновлюваних ресурсів, в міру їх вичерпання та забруднення, все більше будуть перетворюватися з внутрішньої справи кожної країни в загальнолюдську проблему забезпечення виживання.

Вирішення проблем оптимізації природокористування вимагає наявності високого наукового потенціалу, коштів для проведення експериментів, обладнання, яких багато країн, особливо тих, що розвиваються, не мають. Багатьом країнам є чому вчитися одній в одної.

Найбільші проблеми постають при сумісному використанні запасів риби та мігруючих тварин і пташок, адже для біогеоценозів не існує державних кордонів. Внаслідок цього виникає багато проблем, коли тварини, котрі знаходяться під охороною на території однієї країни, стають об'єктом промислу на території іншої.

Це проблема не лише екологічна, але й економічна, оскільки виходить, що країна-споживач отримує додатковий прибуток за рахунок того, що країна-охоронець витрачає кошти на охорону і відмовляється від здобичі заради збереження гаснучого виду. Внаслідок цього зростає і політична напруженість у стосунках між країнами. Вирішити конфлікт можна прийняттям відповідної двосторонньої угоди.

Часто виникають конфлікти, викликані браконьєрством, в так званих економічних зонах тих чи інших країн. В 60-х роках прибережні країни стали встановлювати, крім територіальних вод (12 миль від берега), що знаходяться під повним державним суверенітетом, ще й 200-мильну економічну зону з вільним судноплавством, але обмеженим видобутком біологічних ресурсів за ліцензіями, що містять квоти, тобто допустиму кількість улову.

Не менш важливою проблемою, що вимагає міжнародного співробітництва та відповідних домовленостей, є забруднення, котрому підлягають абсолютно всі міжнародні та міжнаціональні ресурси. Навіть у пінгвінів Антарктиди в печінці виявлено ДДТ — дуже стійку отруту, майже всюди заборонену для використання.

У навколоземному просторі за останні роки різко зросла кількість відходів земного походження — контейнерів зі сміттям, відпрацьованих космічних апаратів тощо, котрі спричиняють труднощі в роботі астрономів, зв'язківців, метеорологів, підвищують небезпеку космічних польотів.

Космічна техніка завдає значної шкоди озоновому шару. За деякими розрахунками виходить, що американському апарату багаторазового використання "Спейс Шаттл", котрий працює на твердому паливі, достатньо кількасот разів за 4—5 років полетіти в космос, щоб озоновий шар повністю зник. Найбільш екологічно чистою з усіх космічних засобів є російська ракета-носій "Енергія", пальним якої є кисень, вуглеводневе пальне та водень. Вона в декілька тисяч разів слабше впливає на озоновий шар, ніж "Спейс Шаттл".

Можливе занесення земних мікроорганізмів в планетне середовище, сприятливе для існування життя (Марс, Венера), може призвести до видозмін поверхневих оболонок планет та зробити неможливим подальше вивчення природи цих планет вченими всіх країн.

Внаслідок вивчення Місяця та навколомісячного простору за допомогою американських космічних кораблів "Аполлон" сталося забруднення місячної атмосфери вихлопними газами. їхня маса стала дорівнювати масі місячної атмосфери (близько 10 т), тобто можна стверджувати, що утворився новий атмосферний шар. Безумовно, таке втручання в розвиток планет та їхніх супутників може мати найнесподіваніші наслідки в майбутньому.

Важливою проблемою сьогодення с забруднення Світового океану нафтою, промисловими стічними водами, побутовими відходами з кораблів, контейнерами з радіоактивними відходами та затонулими реакторами і боєзарядами атомних підводних човнів.

Нарешті, існування всієї біосфери залежить від того, чи зможуть люди запобігти початку атомної, бактеріологічної, хімічної та екологічної (існують проекти навмисного знищення озонового шару над територією ворога) воєн. Кожна з цих воєн може викликати незворотні екологічні зміни.

Таким чином, зростаючий вплив людської діяльності на довкілля викликає небажані зміни в природному середовищі: забруднення повітряного басейну, океанів, виснаження природних ресурсів у всесвітньому масштабі. А порушення екологічної рівноваги завдає величезної шкоди генофонду всього живого, зокрема людини. Тому проблема гармонізації відносин суспільства і природи, охорони навколишнього середовища набула глобального значення. Виникла потреба розробки ефективних міжнародних механізмів, які забезпечували б розумне використання ресурсів планети, їхню охорону, сприяли б збереженню екологічної рівноваги.

Рішення всіх цих проблем можливе лише на базі міжнародного співробітництва, здійснюваного на двосторонній і багатосторонній основах. Формами такого співробітництва є організація наукових та практичних зустрічей; створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охорони природи; укладання офіційних договорів та угод, а також діяльність міжнародних громадських партій та організацій ("зелених" та "екологістів").

Історія міжнародної екологічної співпраці почалась понад 100 років тому. У 1875 році Австро-Угорщина та Італія прийняли Декларацію про охорону птахів. В 1897 році Росія, Японія, США уклали угоду про спільне використання і охорону морських котиків у Тихому океані.

Перша міжнародна конвенція була укладена деякими європейськими країнами в 1902 році в Парижі про охорону птахів, корисних для сільського господарства. На жаль, ця Конвенція давала дозвіл на знищення деяких видів "шкідливих" птахів. В 1950 р. в Парижі була підписана нова Конвенція про охорону всіх видів птахів. У межах міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються найбільш складні проблеми і конкретні проекти. До їхнього числа належать спільні інженерні й технічні розробки з питань охорони атмосфери від промислових викидів, запобігання забруднень під час сільськогосподарських робіт, збереження дикої флори і фауни, створення заповідників та ін.

Особливу групу проектів складають наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення оточуючого середовища.

Реалізацією цих проектів займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані як урядові, так і громадські організації, в тому числі ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища), створена в 1973 р., котра координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього природного середовища, розробляє програми подальших спільних дій в цій галузі, ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), ЮНБСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ВООЗ ( Всесвітня організація охорони здоров'я), ЄЕК (Європейська економічна комісія), ММО (Міжнародна морська організація), MATATE (Міжнародна організація з радіологічного захисту), МСОП (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів).

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace — Зелений світ, з котрою співпрацюють представники громадськості нашої країни. Її головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утворена в 1971 р. в Північній Америці. Вона діє в ЗО країнах світу. В Україні почала працювати в 1990 році.

Розвитку природоохоронного співробітництва сприяє проведення міжнародних форумів — Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972 рік), день відкриття якої — б червня — був оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища; Наради з безпеки та співробітництва в Європі (Гельсинкі, 1975 рік); Глобального форуму з проблем виживання (Москва, 1990 рік); Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (ЮНСЕД або КОСР-92, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік).

Одне з перших починань ЮНЕП — створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Під егідою ЮНЕП разом з ВМО та ЮНЕСКО було проведено в 1979 році в Ризі, в 1981 році в Тбілісі, а в 1983 році в Таллінні міжнародні симпозіуми з комплексного глобального моніторингу забруднення навколишнього середовища. Роботи щодо проекту "Біосферні заповідники" передбачають спостереження за станом біосфери на фоновому рівні. Перший Міжнародний конгрес у справі біосферних заповідників було проведено у Мінську в 1983 році. У світову мережу було включено 17 великих заповідників колишнього СРСР.

Важливими документами в міжнародних природоохоронних відносинах є Всесвітня хартія охорони природи, котра проголосила та взяла під захист право всіх форм життя на виживання; Конвенція про заборону воєнного та ворожого використання засобів впливу на природне середовище; Декларація про оточуюче людину середовище, котра є зведенням основних принципів міжнародного співробітництва; Конвенція про зміну клімату; Конвенція про біологічну різноманітність, Конвенція про боротьбу зі спустелюванням. Особливе значення має головний документ, прийнятий ЮНСЕД — "Порядок денний на XXI століття** — всесвітній план дій з метою сталого розвитку, під котрим слід розуміти таку модель соціально-економічного поступу суспільства, коли життєві потреби людей будуть задовольнятися з врахуванням прав майбутніх поколінь на життя в здоровому та неви-снаженому природному середовиищі. Крім того, досягнення сталого розвитку неможливе без більш справедливого використання ресурсів природи, боротьби з бідністю, з однієї сторони, та неприпустимими розкошами — з іншої.

Таким чином, екологічна проблематика все частіше виходить на перше місце в міжнародних відносинах.

Українська держава з перших днів незалежності бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах та реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону "Про природно-заповідний фонд України" від 26 листопада 1993 року видано Указ Президента України "Про біосферні заповідники", яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Станом на листопад 1993 року таких заповідників було три: Асканія-Нова (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська обл.), Карпатський (Закарпатська обл.). Міністерству закордонних справ України і Академії наук України доручено підготувати матеріали, необхідні для підписання угоди з Республікою Польща та Словацькою Республікою про створення міжнародного біосферного заповідника "Східні Карпати".

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха.

Українські вчені підтримують ділові стосунки зі своїми колегами з Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, Болгарії та інших країн. Спільними силами ведуться дослідження екосистем Карпат, Полісся, Чорного моря, розробляються заходи щодо збереження рекреаційних ресурсів, рідкісної флори і фауни.

 

53. Поняття та види земельних правовідносин, їх об’єкти та суб’єкти.

Земельні правовідносини являють собою суспільні відно­сини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навко­лишнім природним середовищем і врегульовані нормами зе­мельного права.

Саме через земельні правовідносини виявляється ступінь реальності та ефективності земельно-правових норм, оскіль­ки будь-які правовідносини становлять механізм дії право­вих норм, у якому поведінка суб'єктів права спрямовується у потрібне для держави русло (наприклад, власник земельної ділянки використовує її на свій розсуд, і втручання в його ді­яльність заборонено). Однак свободу господарської експлуа­тації землі закон спрямовує у русло додержання цільового призначення даного угіддя, ефективності використання, під-'вищення родючості тощо, і якщо власник не бажає застосо­вувати даний режим використання, то його право власності на земельну ділянку може бути припинено.

Земельні правовідносини можна класифікувати за інсти­тутами земельного права та залежно від їх матеріального або процесуального характеру.

До першої групи належать: земельні правовідносини у сфері власності на землю; правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності; правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею; правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель; охоронні земеії^{ьні п}Р^а~ вовідносини.

Земельні правовідносини у сфері власності на зе>ілю є ос~ новоположними, адже у багатьох випадках вони виЗ*іачають зміст інших видів правовідносин. Встановлення тієїчи іншої форми власності на землю здійснюється при приЈатизаЧії державних або комунальних земель, укладенні 6УДЬ~ЯКИХ угод щодо землі, при конфіскації земель тощо.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідний в^ пРа~ ва власності виникають тоді, коли власник заінтересований у передачі прав на земельну ділянку іншим особам. У Цьому разі між власником і такою заінтересованою особою виника­ють правовідносини землекористування, у межах яР** обид­ві сторони беруть на себе взаємні права та обов'язки- Чя ГРУ" па земельних правовідносин поділяється на дві ійДгрупи: правовідносини, що мають характер речових прз# (право постійного користування земельною ділянкою і сервітутуТ)1 і правовідносини, які мають зобов'язальний характер (оРенДА> застава (іпотека)2.

Крім того, ці правовідносини можна класифіку#ати за~ лежно від категорії земель на правовідносини щоД° вико­ристання земель сільськогосподарського призйачення' житлової та громадської забудови, природно-заповіДного та іншого природоохоронного призначення, озд0ровчого призначення, рекреаційного призначення, історйїсо~кУль~ турного призначення, лісового фонду, водного фо^ДУ- про­мисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборо#и та ін~ шого призначення.

Правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею, зумовлюю!*" корис­тування майданами, вулицями, проїздами, шляхам*1- набе­режними, пляжами, парками, скверами, бульварам**' кладо­вищами тощо. Користування такими земельними ділянками здійснюється необмеженим колом осіб і не потребує ^аявнос-ті у них спеціальної правосуб'єктності.

Правовідносини у галузі управління використанням і охо­роною земель мають місце у випадках, коли державні і місце­ві органи влади виконують відповідні функції. До таких фун­кцій належать: надання земель у власність або у користуван­ня з видачею та реєстрацією необхідних документів; ведення державного земельного кадастру; територіальне планування використання й охорони земель; вилучення земель; землеус­трій; моніторинг; державний контроль за використанням і охороною земель.

Охоронні земельні правовідносини виникають у процесі здійснення прав та обов'язків власників і користувачів щодо охорони земель, включаючи заходи з меліорації, рекультива­ції земель, консервації земель та відновлювальні заходи на малопродуктивних, забруднених та деградованих землях. Ці відносини спрямовані на збереження корисного потенціалу землі як невід'ємної частини навколишнього природного се­редовища, засобу виробництва і просторового базису.

До охоронних земельних відносин належать також відно­сини, що виникають під час порушення норм земельного права, суб'єктивних прав землевласників і землекористува­чів та невиконання обов'язків цими суб'єктами. Такі право­відносини реалізуються на основі норм, якими встановлю­ється кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність.

Характер земельних правовідносин залежить також від того, у складі якої категорії земель перебуває земельна ділян­ка, тобто від правового режиму відповідної категорії земель.

Нарешті, земельні правовідносини поділяються на мате­ріальні і процесуальні. Матеріальні — передбачені норма­ми, що встановлюють права та обов'язки суб'єктів земель­них відносин (наприклад, право на отримання земельної ді­лянки, обов'язок підвищувати родючість ґрунтів, не пору­шувати прав власників суміжних земельних ділянок). Про­цесуальні регламентуються нормами, що встановлюють по­рядок виникнення, зміни і припинення земельних право­відносин (наприклад, порядок здійснення землеустрою, ос­карження рішень державних органів, процедура розгляду земельних спорів).

На практиці земельні правовідносини виявляються як складне співвідношення різних видів. Так, ведення осо­бистого селянського господарства на земельній ділянці реалізується через правовідносини власності, коли з цією метою придбавається земельна ділянка; через правовід­носини державного управління, коли державні органи контролюють стан земельної ділянки або проводять облі­кові дії; правовідносини щодо охорони земель, коли зем­левласник або землекористувач проводить рекультива-ційні заходи тощо.

§ 2. Суб'єкти, об'єкти та зміст земельних правовідносин

Суб'єктами земельних правовідносин є особи, наділені чинним законодавством правами та обов'язками, достатні­ми для участі в тих чи інших правовідносинах. Відповідно до Конституції України та Земельного кодексу суб'єктами зе­мельних правовідносин можуть бути: фізичні особи (грома­дяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юри­дичні особи (засновані громадянами України або юридични­ми особами України та іноземні), територіальні громади (ре­алізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), держави (Україна та іноземні держави реалізують свої земельні правомочності через від­повідні органи державної влади).

Суб'єкти земельних правовідносин мають правовий ста­тус, що складається з певних правомочностей, на які впли­вають вид суб'єкта, його поведінка, особливості об'єкта та обстановка, у якій діє цей суб'єкт. Так, згідно зі ст. 130 ЗК України покупцями земельних ділянок сільськогосподар­ського призначення для ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва можуть бути: громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарно­го сільськогосподарського виробництва; юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ве­дення сільськогосподарського виробництва. З наведеного прикладу випливає, що суб'єктом відносин власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бути лише -^ громадяни України та юридичні особи України. Але придбати такі землі для ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва можуть лише такі громадяни Укра-

їни, які мають відповідну освіту або досвід, а юридичні осо­би повинні мати відповідні цілі, закріплені в установчих документах. Таким чином, на правовий статус покупців зе­мельних ділянок сільськогосподарського призначення впливають законодавчі вимоги щодо виду даних суб'єктів та їх можливої правомірної поведінки, які зумовлені особ­ливостями об'єкта правовідносин (земельної ділянки сіль­ють ці суб'єкти (сфера товарного сільськогосподарського виробництва).

За змістом прав та обов'язків усі суб'єкти земельних пра­вовідносин поділяються на чотири категорії: органи дер­жавної влади і місцевого самоврядування, що мають право на регулювання використання земель; власники землі і землекористувачі — носії прав та обов'язків з раціонально­го використання і охорони земель; громадські екологічні об'єднання, наділені правом громадського контролю за ви­користанням земель; органи судово-прокурорського нагля­ду, що здійснюють нагляд за законністю у сфері земельних правовідносин.

Об'єктами земельних правовідносин є землі в межах тери­торії України, індивідуально-визначені земельні ділянки, зе­мельні частки (паї) та права на них.

Земельна ділянка — це частина землі, відокремлена і визначена на місцевості за допомогою меж, з визначеними щодо неї правами. Земельні частки (паї) на місцевості не виділяються. Вони є ідеальними частками земельної ділян­ки, що перебувають у загальній спільній (частковій) влас­ності. Земельні частки є самостійним об'єктом земельних прав, а право на земельну частку (пай) — це право її власни­ка вимагати виділення в натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки.

Під змістом земельних правовідносин розуміють права та обов'язки їх учасників щодо використання і охорони земель. Законодавством використовуються особливі способи визна-ч'ення змісту земельних правовідносин: публічно-правовий і приватноправовий. Публічно-правовими способами є: виз­начення основного цільового призначення земель шляхом поділу земель на категорії, зонування і встановлення обме­жень прав власників. Приватноправовим способом визна­чення змісту прав та обов'язків власників землі та землекористувачів є сервітут і правила добросусідства¹. Встановлю­ючи правила добросусідства, власники земель та землеко­ристувачі самостійно регулюють деякі земельні відносини, які виникають між ними.

На зміст земельних правовідносин впливають такі обставини:

1)                основне цільове призначення земельної ділянки та її
правовий статус. Усі землі мають різну якість, різняться
природними характеристиками і показниками, мають різ­
не економічне й соціальне значення. Враховуючи ці обста­
вини, для організації раціонального використання і охоро­
ни земель усі землі поділяються на різні категорії. Ці кате­
горії виділяють залежно від основного цільового призна­
чення відповідних земель. Перебування земельної ділянки
у складі тієї чи іншої категорії визначає зміст та обсяг прав
та обов'язків відповідного суб'єкта, що використовує землю
на законних підставах. Так, якщо на землях сільськогоспо­
дарського призначення основним обов'язком суб'єктів є
підвищення родючості ґрунтів, то на землях промисловос­
ті — максимальна економія земель, які відводяться під
об'єкти будівництва.

Правовий статус земельної ділянки залежить також від розташування на ній окремих об'єктів. За цією озна­кою земельні ділянки незалежно від категорії земель, до яких вони належать, поділяються на: земельні угіддя і ді­лянки, на яких немає ніяких інших природних і майно­вих об'єктів; земельні угіддя і ділянки, на яких розташо­вані природні об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані нерухомі майнові об'єкти; земельні угіддя і ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомості і при­родні об'єкти²;

2)                правовий статус суб'єктів земельних правовідносин.
Так, іноземні громадяни і юридичні особи не можуть бути власниками земельних ділянок сільськогосподарського
призначення.

---

Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 2925; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!