Користування природними ресурсами на умовах оренди.

Екологічне законодавство передбачає можливість використання деяких природних ресурсів на умовах оренд.

У сучасних умовах в екологічному законодавстві сформована певна правова основа орендного природокористування. Вона передбачена відповідними статтями кодексів України: Земельного (ст. 93), Лісового (ст. 10), Водного (ст. 51), а також законів України «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2001 року і «Про оренду землі» в редакції від 2 жовтня 2003 року та підзаконними нормативними актами.

Договірні орендні відносини виникають тільки з приводу окремих природних ресурсів. Так, в оренду надаються: земельні ділянки, ділянки лісового фонду, водні об'єкти (їх частини), а також мисливські угіддя.

За договором оренди природних ресурсів сторонами виступають орендодавці і орендарі. Орендодавці — громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями природних ресурсів, що перебувають у комунальній власності, виступають сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Орендодавцями природних об'єктів, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Орендарями можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави. Крім того, законом встановлено, що орендарями природних ресурсів можуть виступати Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України, а також сільські, селищні, міські, районні та обласні ради, Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.

Згідно з договором оренди природних ресурсів орендодавець надає орендарю природні ресурси (їх частини) в тимчасове користування на умовах оренди для задоволення потреб орендаря, а останній зобов'язується використовувати їх за цільовим призначенням з додержанням екологічних нормативів, своєчасно вносити орендну плату та виконувати інші умови договору. Мета договору оренди природних ресурсів залежить від конкретного виду природного ресурсу, що орендується, строку договору і визначається відповідними нормами законодавства, а в окремих випадках і договором. Для кожного виду природокористування передбачаються певні цілі користування. І, як правило, природні ресурси надаються в оренду для всіх цілей, характерних для даного виду природокористування (землекористування, лісокористування). Але є і винятки, коли природні ресурси надаються в оренду лише для деяких цілей використання. Так, водні об'єкти (їх частини) надаються в оренду тільки для риборозведення, виробництва сільськогосподарської продукції, промислової продукції, а також для лікувальних і оздоровчих цілей.

Права і обов'язки сторін у договорі визначаються передусім його умовами, оскільки природні ресурси за своїми природними характеристиками різні. Береться до уваги також мета договору. Права та обов'язки сторін за договорами оренди конкретних природних ресурсів різноманітні, але серед них можна виокремити й такі, що притаманні всім видам договорів оренди. До основних прав орендаря належать: право користуватися орендованими природними ресурсами відповідно до умов договору; вимагати від орендодавця своєчасного повернення природного ресурсу; самостійно визначати напрямки своєї господарської діяльності тощо. Орендодавець має право вимагати своєчасного внесення орендної плати; перевіряти додержання орендарем умов договору; вимагати відшкодування заподіяних йому збитків тощо.

До основних обов'язків орендаря належать цільове раціональне використання природного ресурсу; своєчасне внесення орендної плати; здійснення комплексу заходів з відтворення та охорони природних ресурсів; відшкодування заподіяних їм збитків тощо. Основні обов'язки орендодавця: надання природного ресурсу в оренду відповідно до умов договору; утворення необхідних умов для ефективного і раціонального використання природних ресурсів; відшкодування збитків, заподіяних орендарю внаслідок порушення умов договору, тощо.

Визначення конкретного комплексу прав та обов'язків сторін за договором регулюється приписами, які в цілому присвячені правам та обов'язкам користувачів даними природними об'єктами.

У певних випадках укладення договору оренди передбачає проведення аукціону (конкурсу), наприклад у Законі України «Про оренду землі» (ст. 16), або здійснення інших юридичних фактів. У лісовому та водному законодавстві передбачено обов'язкове попереднє узгодження договору оренди. При оренді, наприклад, водних об'єктів (їх частин) воно проводиться з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства; при оренді ділянок лісового фонду — з постійними лісокористувачами (спеціалізованими лісогосподарськими підприємствами, іншими підприємствами, в яких створені спеціалізовані підрозділи тощо).

Строки, на які укладаються договори оренди природних ресурсів, різні і залежать від виду природного ресурсу, що орендується. У законодавстві встановлені граничні терміни договорів оренди: землі — до 50 років; водних об'єктів — до 25 років; ділянок лісового фонду — 25 років.

Мисливські угіддя надаються в оренду на строк не менше 15 років. Оренда природних ресурсів може бути довгостроковою або короткостроковою. Відповідно до законодавства орендарі (при оренді ділянок землі, лісового фонду, мисливських угідь) мають переважне право на поновлення договору оренди після закінчення строку його дії. Конкретні ж строки договору встановлюються самими сторонами.

Оренда передбачає платне користування природним ресурсом у формі орендної плати. Її розмір, за загальним правилом, встановлюється в договорі за згодою сторін. Іноді мінімальні розміри орендної плати передбає законодавство. Так, Лісовий кодекс закріплює, що розмір орендної плати визначається сторонами в договорі, але не нижче від встановлених такс на лісові ресурси (ст. 90). А Закон України «Про оренду землі» (ст. 21) передбачає, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки. У разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати. Розмір такс на лісові ресурси і земельний податок встановлюються відповідними нормативними актами.

У земельному законодавстві (ст. 8 Закону «Про оренду землі») передбачено право орендаря на передачу земельної ділянки в суборенду, що оформляється відповідним договором.

Договір оренди може бути припинено у разі: закінчення строку дії, на який було укладено договір; вилучення природного ресурсу у встановленому порядку; розірвання договору тощо.

За невиконання або неналежне виконання договору оренди сторони несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Закріплення в чинному екологічному законодавстві використання природних ресурсів на умовах оренди слід визнати позитивним фактором. Таке використання стимулює сторони договору до ефективної та раціональної експлуатації природних ресурсів, сприяє більш стійкому правовому статусу природокористувачів.

 

22. Права та обов’язки природокористувачів, їх законодавче закріплення.

Правомочності природокористувачів по використанню і володінню природними об'єктами втілюються в конкретних правах і обов'язках, визначених Конституцією України, Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», кодексами і законами України про природні ресурси, іншими нормативними актами, а також документами на право користування (власності) відповідними природними об'єктами.

Права і обов'язки природокористувачів можна поділити на загальні і спеціальні. Загальними є такі, що притаманні всім без винятку суб'єктам природокористування. Спеціальні ж визначаються залежно від природного об'єкта, який використовується, його природних якостей, специфіки, виду природокористування і властиві лише певним суб'єктам природокористування.

До загальних прав, зокрема, належать такі, як право на самостійне господарювання при використанні природного об'єкта, на видобування з нього корисних властивостей і якостей, на одержання плодів і прибутків від нього, на здійснення різних дій у межах закону з метою одержання корисного ефекту від природного об'єкта, право вимагати усунення перешкод у користуванні природним об'єктом, право на одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, право на участь у проведенні громадської екологічної експертизи, на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на природний об'єкт, що використовується, право вимагати відшкодування збитків, нанесених правомірними або неправомірними діями інших осіб, право на захист порушеного права користування природним об'єктом шляхом подання позову до судових органів.

Права природокористувачів можуть бути обмежені в інтересах держави або інших природокористувачів. Обмеження прав природокористувачів не передбачене законом і є недопустимим. Екологічні права природокористувачів забезпечуються шляхом установлення в законодавстві певних гарантій.

Головним обов'язком усіх природокористувачів є раціональне і ефективне використання природних об'єктів, бережливе до них ставлення відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Для цього на природокористувачів покладено обов'язок виконувати передбачені законом певні екологічні вимоги: застосовувати новітні технології; здійснювати заходи щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних об'єктів, негативному впливу їх діяльності на стан навколишнього природного середовища; здійснювати заходи щодо відтворення природних об'єктів; застосовувати біологічні, хімічні та інші методи поліпшення якості природних об'єктів, які забезпечують охорону природного середовища і безпеку здоров'я населення; зберігати території та об'єкти природно-заповідного фонду, що підлягають особливій охороні; здійснювати господарську та іншу діяльність без порушення прав інших осіб. Загальним обов'язком усіх природокористувачів є також дотримання ними вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів і лімітів, внесення зборів за спеціальне використання природних об'єктів та штрафів за екологічне правопорушення; компенсування шкоди, заподіяної забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє середовище. Громадяни зобов'язані виконувати й інші обов'язки при використанні природних об'єктів відповідно до законодавства України.

Спеціальні права і обов'язки властиві кожному виду природокористування стосовно його об'єктів. Вирішальну роль тут відіграє мета природокористування. Права і обов'язки, реалізація і виконання яких обумовлюють безпосереднє досягнення мети цього виду природокористування, є для нього спеціальними. Вони, як правило, встановлюються відповідними галузями екологічного законодавства як для підприємств, організацій і установ, так і для громадян, тобто без диференціації на юридичні та фізичні особи.

 

23. Виникнення, зміна та припинення права природокористування.

Право природокористування певного суб'єкта виникає і здійснюється на підставі юридичних актів, які пов'язують норму права, суб'єктивні права і обов'язки конкретного суб'єкта. З ними відповідно пов'язана вся суть правовідносин. Юридичні факти поділяються залежно від їх зв'язку з індивідуальною волею на юридичні події і юридичні дії.

Головними підставами виникнення права природокористування (його видами) є юридичні дії. Вони залежать від об'єкта природи, суб'єкта, виду природокористування тощо. В усіх випадках дії повинні відповідати вимогам і нормам екологічного права.

Юридичний факт є підставою здійснення права загальнодоступного природокористування. Так, закон пов'язує виникнення цього права із самим актом вольової дії громадянина по вільному перебуванню в лісі, збиранню дикорослих плодів, ягід, грибів тощо, по загальному водокористуванню, загальному використанню дикого тваринного світу (ст. 11 Закону України «Про тваринний світ») тощо. Суттєвим тут є сам факт перебування в лісі, користування водою із водних об'єктів загального користування і т. ін.

Юридичні дії як підстава виникнення права природокористування становлять складну юридичну сукупність, що включає: волевиявлення (клопотання, заяву) особи про надання їй у користування або у власність природного об'єкта, його частини, компонента для вилучення з нього корисних властивостей або якостей; прийняття рішення (постанови) компетентних державних органів або організацій, підприємств, установ, незалежно від форм власності; відведення в натурі (на місцевості) природного об'єкта (або його частини, компонента); видачу відповідного документа, який посвідчує право користування даним природним об'єктом.

Волевиявлення (клопотання, заява) про надання права користування природним об'єктом повинно бути викладене в письмовій формі на адресу компетентного державного органу або власника природного ресурса, який здійснює функції по розпорядженню відповідним природним об'єктом. У разі, коли необхідне клопотання (заява) про надання природного об'єкта в користування, у ньому вказується різного роду обґрунтування (бажаний розмір і місцерозташування об'єкта, мета його використання, строк використання, склад сім'ї тощо), а в окремих випадках і письмова згода уповноваженого на те органу та інші документи.

Заяву (клопотання) розглядає і виносить рішення відповідний державний орган влади або спеціально уповноважений на те орган по регулюванню природокористування і охороні природних ресурсів.

Видача дозволу на спеціальне використання природних ресурсів регулюється спеціальним Положенням і здійснюється на підставі клопотання (заяви) природокористувача з обґрунтуванням потреби в природних ресурсах, погодженого з місцевою радою, власником або постійним користувачем цих природних ресурсів, а також з відповідними державними органами. Дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів — це офіційний документ, який посвідчує право юридичної або фізичної особи на здійснення конкретного виду природокористування.

Дозволи (ліцензії тощо) на спеціальне використання природних ресурсів видаються на основі затверджених належним чином лімітів (квот), що визначають обсяги природних ресурсів для використання. Ліміти (квоти) — це система встановлених природокористувачам на певний час обсягів граничного використання (вилучення) природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище і розміщення відходів виробництва.

Спеціальне Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 10 серпня 1992 року, визначає порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення.

Після задоволення заяви (клопотання) про надання в користування природного об'єкта і одержання дозволу відповідними органами проводиться відведення його в натурі, тобто на місцевості з визначенням межових знаків (меж). Приступати до використання природного об'єкта, у тому числі і на умовах оренди, до визначення меж на місцевості і одержання дозволу (документа), що засвідчує право користування ним (або право власності на нього), забороняється. Незаконним є природокористування без дозволу (документа), який посвідчує право на нього. Наявність відповідного дозволу (документа) розглядається як обов'язковий елемент юридичної підстави виникнення права природокористування.

Право постійного користування природними об'єктами посвідчується спеціальними державними актами, форми яких затверджуються Верховною Радою або Кабінетом Міністрів України. Право тимчасового користування природним об'єктом, у тому числі на умовах оренди, оформляється договором, форма якого і порядок реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Право користування природними об'єктами може виникнути також у зв'язку з користуванням основним об'єктом природи, переданим у користування або у власність.

Суб'єкт права користування мисливською фауною або рибними запасами має певні права і по користуванню земельною або водною територією (лісом, водоймищем). Таке природокористування (його умови, межі допустимості та ін.) регламентується безпосередньо законом і не потребує, як правило, спеціального дозволу.

Склад перелічених юридичних дій або фактів, які є підставою виникнення права користування відповідними видами природних об'єктів, залежить від ступеня правової врегульованості порядку користування природними об'єктами, їх видів і суб'єктів права природокористування. Це стосується, наприклад, ліцензування діяльності в природокористуванні.

Екологічним законодавством у ряді випадків передбачається продовження права тимчасового користування природними об'єктами.

 

Право природокористування може бути припинено (повністю або частково), зупинено на деякий час або змінено тільки на підставах та в порядку, передбачених законом. Для конкретних видів права природокористування, а також залежно від об'єктів цього права визначені різні підстави їх припинення, зупинення на деякий час, зміни. Деякі з підстав є загальними для всіх або багатьох видів природокористування. Інші ж мають спеціальний характер і поширюються лише на окремі види права природокористування.

Повне припинення права природокристування настає, коли природокористувач позбавляється права користування на весь наданий йому природний об'єкт. Частковим припиненням вважається вилучення у природокористувача тільки частини природного об'єкта із збереженням за ним права користування залишеною частиною.

Підстави припинення (повністю або частково) права користування природними об'єктами передбачені у спеціальних статтях відповідних кодексів і законів про природні ресурси. Однак наведені в них підстави (перелік) припинення права користування природними об'єктами не є вичерпними. Так, наприклад, у вказаних кодексах і законах відсутня така підстава припинення будь-якого права природокористування, як смерть громадянина-природокористувача.

Існують також підстави, при наявності яких припинення права природокористування завжди обов'язкове і підстави, які залежно від розсуду компетентних органів, можуть спричинити, а можуть і не спричинити припинення даного права. У зв'язку з цим такі підстави можна розмежувати на обов'язкові (безумовні) і умовні.

Для всіх видів права природокористування спільною підставою його припинення є добровільна відмова від права користування природним об'єктом або його частиною, коли відпала потреба в ньому. Термін «відпала потреба» законодавець вживає стосовно організацій, підприємств і установ, а термін «відмова від нього» — стосовно громадян. Однак принципової різниці між цими підставами припинення права природокористування немає, тим більше, що вони названі в статтях, які визначають підстави припинення права природокористування одночасно і для організацій, і для громадян.

В обох випадках передбачається вільне волевиявлення суб'єкта природокористування. Якщо такого волевиявлення немає, підстава припинення права користування повинна бути іншою. Факт відсутності потреби в користуванні об'єктом природи може визначати лише сам користувач.

Повна відмова від природного об'єкта є обов'язковою безумовною підставою припинення права природокористування. Часткова ж відмова залежно від конкретних обставин може бути не задоволена компетентним органом, який розпоряджається природними ресурсами. Це можливо, наприклад, з мотивів недоцільності його подрібнення або з інших важливих міркувань.

Право користування природним об'єктом завжди припиняється із закінченням строку, на який він надавався. І тут не вимагається будь-яких додаткових підстав або рішень компетентних органів для його припинення. Однак не виключається необхідність визначення такого порядку припинення права користування, при якому забезпечувався б контроль за своєчасним поверненням природного об'єкта за його цільовим призначенням і в належному стані.

Підставою припинення права природокористування згідно із законодавством є необхідність вилучення природного об'єкта у природокористувача для державних, громадських та інших потреб. У всіх названих випадках це обов'язкова безумовна підстава припинення права користування.

Загальнообов'язковою безумовною підставою припинення права природокористування є припинення діяльності підприємства, організації, установи, фермерського господарства, а також смерть громадянина.

Обов'язково припиняється повністю або частково природокористування громадян, яке здійсняється всупереч цілям і вимогам, передбаченим відповідними документами на той або інший вид природокористування. Нецільове ж природокористування, яке здійснюється підприємствами, організаціями і установами, є умовною підставою припинення права природокористування. Підстави припинення права, наприклад користування диким тваринним світом, не передбачають його нецільового використання (ст. 28 Закону України «Про тваринний світ»). Але його не слід ставити в один ряд з порушенням порядку спеціального використання об'єктів тваринного світу, а також різними правилами, нормами і вимогами по його охороні і використанню, більше того — їх поглинати.

Підставою припинення права природокористування є розірвання договору про тимчасове користування природним об'єктом, у тому числі і на умовах оренди. Воно є умовною підставою припинення того чи іншого права природокористування, бо для його дострокового розірвання необхідна наявність порушень умов договору з боку орендаря або орендодавця.

Закінчення ж строків дії таких договорів є безумовною підставою для припинення тимчасового, в тому числі і орендного користування природним об'єктом.

Деякі підстави припинення права природокористування притаманні лише користуванню окремими природними об'єктами. Тому, на відміну від вищенаведених загальних, вони є специфічними для окремих природних об'єктів.

Екологічне законодавство передбачає також випадки зупинення (тимчасової заборони), обмеження і зміни права природокористування.

Зупинення означає тимчасову заборону природокористування до виконання необхідних природоохоронних заходів, тобто зупиняється експлуатація підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання.

Обмеженням права природокористування є випадки, коди на певний період (до виконання необхідних природоохоронних заходів) встановлюються зменшені обсяги викидів і скидів забруднюючих речовин та розміщення відходів у цілому по підприємству чи по окремих його цехах (дільницях) і одиницях обладнання.

При тимчасовій забороні (зупиненні) чи припиненні діяльності підприємств забороняються всі викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів по підприємствах в цілому чи окремих їх цехах (дільницях) і одиницях обладнання.

Діяльність підприємств обмежується або тимчасово забороняється (зупиняється) в разі перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки у спеціально передбачених випадках уповноваженими державними органами в межах своєї компетенції.

Зміна права природокористування не означає припинення (повністю або частково) даного права, воно стосується лише самого змісту права користування, тобто змінює його мету, характер, а значить і правомочності природокористувача.

Кожний вид права природокористування має свій, визначений законом порядок припинення, зупинення або змін, який залежить від самої підстави припинення, зупинення або зміни і значною мірою від різновиду природних об'єктів.

 

24. Поняття та види угод з природними об’єктами.

25. Платність природокористування та правове регулювання плати за забруднення довкілля.

Платність виступає одним з основних принципів природокористування. Вона реалізується шляхом встановлення зборів у сфері природокористування і тісно пов'язана з включенням певної частини природних ресурсів у ринковий товарообіг. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» розрізняє три види зборів — за спеціальне використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього природного середовища, за погіршення якості природних ресурсів. У законодавстві кожен з цих видів зборів підрозділяється на підвиди.

Структура зборів, а також процедура їх внесення регулюється екологічним законодавством та іншими нормативними актами. Верховна Рада України Законом від 5 березня 1998 року внесла зміни до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в ті норми, які регулюють платність у сфері використання природних ресурсів. Замість терміну «плата» введено термін «збір» за використання природних ресурсів і забруднення довкілля. Внесені також відповідні зміни щодо витрачання коштів, що надходять від вказаних зборів. Слід мати на увазі, що в даному випадку має місце не просто заміна слів. Терміни «плата, платежі» відображають елементи ринкових відносин, вони припускають відповідну еквівалентність, а також більш-менш точний підрахунок. При зборах же коштів за використання природних ресурсів виникають труднощі при визначенні точних еквівалентів, бо природні об'єкти здатні самополіпшувати свій біолого-екологічний стан. Крім того, необхідно зазначити, що термін «збір» більше відповідає податку, він має обов'язковий характер порівняно з платою, для якої характерна добровільність.

Встановлення в законодавчому порядку зборів за спеціальне використання природних ресурсів має на меті підвищення зацікавленості носія екологічних прав у використанні об'єктів природи, стимулювання природокористувача в забезпеченні раціонального природокористування, підвищення ефективності природоохоронної діяльності. Ці збори є джерелом поповнення державного і місцевих бюджетів, а також екологічних фондів. Наявність таких зборів тісно пов'язана з матеріальною зацікавленістю у збереженні і відтворенні природних ресурсів. Нарешті, стягнення зазначених зборів дозволяє одержувати додаткові кошти на відновлення та відтворення природних ресурсів.

Принципи формування системи платежів за використання всіх природних ресурсів визначені Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 43). Зокрема встановлено, що нормативи плати за використання природних ресурсів мають визначатися з урахуванням їх поширеності, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження переробки і утилізації відходів та інших факторів.

При дотриманні лімітів використання природних ресурсів плата має відноситися на витрати виробництва, а при понадлімітному використанні та зниженні якості природних ресурсів повинна стягуватися з прибутку.

Відносини щодо збору за спеціальне використання більшості природних ресурсів регулюються переважно відповідними поресурсовими законодавчими актами. В той же час відносно деяких природних ресурсів діють спеціальні нормативні акти. Так, Земельний кодекс України закріплює принцип платності в сфері використання землі. Закон України «Про плату за землю» конкретизує і деталізує положення Земельного кодексу. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель, яка, в свою чергу, являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки і застосовується для економічного регулювання земельних відносин.

Власники і землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Ставки земельного податку, порядок обчислення і його сплати встановлюються і можуть змінюватися лише Законом України в редакції від 19 вересня 1996 року «Про плату за землю» (із змінами та доповненнями).

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської ради, на території яких знаходяться земельні ділянки. Частково вони централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України по земельних ресурсах.

Плата за землю запроваджена з метою формування джерел коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Кошти від плати за землю використовуються виключно для фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів; створення земельного інноваційного фонду; економічного стимулювання власників землі і землекористувачів до поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини, та ін.

За нецільове використання коштів, що надходять від земельного податку у відповідний бюджет, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100 відсотків використаних сум, які надходять до Державного бюджету України на зазначені в законі цілі.

При використанні землі на умовах оренди орендна плата поступає на рахунок власника земельної ділянки. Вона використовується ним за власним розсудом.

Закон України «Про плату за землю» встановлює пільги щодо плати за землю. Зокрема, від земельного податку звільняються заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки — пам'ятники садово-паркового мистецтва, вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням, та деякі інші суб'єкти.

Платність у сфері водокористування є основним принципом регулювання використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів. Правові приписи, присвячені платності водокористування, зосереджені в гл. 7 Водного кодексу. Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1999 року (із змінами і доповненнями). Цей документ регулює справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів як загальнодержавного, так і місцевого значення. Такий збір не справляється за воду, що використовується для: задоволення питних, господарсько-побутових, протипожежних потреб населення, потреб зовнішнього благоустрою територій міст і населених пунктів, а також у інших випадках, передбачених законодавством. Внесення збору за спеціальне використання водних ресурсів не звільняє суб'єктів від сплати платежів за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти та штрафів за порушення природоохоронного законодавства.

Система зборів, пов'язаних з використанням водних об'єктів, включає збір за спеціальне водокористування і збір за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту. У свою чергу збір за спеціальне водокористування включає збір за забір води з водних об'єктів та за скидання в них забруднюючих речовин.

Розміри зборів за спеціальне використання водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами водного транспорту, встановлюються відповідно до нормативів збору, обсягів використання води та лімітів її використання (забір та скид). За понадлімітне використання водних ресурсів збір справляється у п'ятикратному розмірі.

На окремих водокористувачів (підприємства, установи і організації гідроенергетики та водного транспорту) покладено обов'язок здійснювати збір за діяльність, пов'язану з необхідністю басейнового регулювання водних ресурсів та здійснення заходів щодо попередження і ліквідації наслідків шкідливої дії вод (берегоукріплення, захист від підтоплення територій тощо).

Нормативи збору за спеціальне водокористування, користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту та порядок справляння такого збору встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Розподіл зазначених зборів здійснюється між Державним та місцевими бюджетами залежно від виду користування водами. Так, збори за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту зараховуються до Державного бюджету України в розмірі 100 відсотків. У разі ж забору води з водних об'єктів місцевого значення збори в повному обсязі зараховуються до місцевих бюджетів.

Використання зазначених фінансових коштів може бути лише цільовим. Вони спрямовуються виключно на здійснення заходів щодо охорони вод, відтворення водних ресурсів і підтримання водних об'єктів у належному стані, а також на виконання робіт, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією їх наслідків. Стягнення збору за спеціальне водокористування не звільняє винних від відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Самостійним різновидом збору за спеціальне водокористування є плата за оренду водних об'єктів (їх частин) місцевого значення. Вона справляється при наданні водних об'єктів (їх частин) водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях, її розмір визначається в договорі оренди за угодою сторін. Ця плата використовується орендодавцем за його розсудом.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах. Розмір цього збору встановлюється, виходячи з лімітів їх використання і такс на лісову продукцію та послуги, з урахуванням якості і доступності. Порядок справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду затверджений постановою Кабінету Міністрів від 6 липня 1998 року.

У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів збір за них встановлюється не нижче від діючих такс.

Розмір орендної плати, яка вноситься орендарем при оренді земельних ділянок лісового фонду, визначається за угодою сторін у договорі оренди, але не нижче від встановлених такс на лісові ресурси.

Місцеві ради в межах своєї компетенції можуть встановлювати пільги щодо справляння зборів, передбачених лісовим законодавством.

Збори за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення в розмірі 80 відсотків зараховуються до Державного бюджету і 20 відсотків — відповідно до місцевих бюджетів. Збір же за використання лісових ресурсів місцевого значення і користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт зараховується до місцевих бюджетів.

Ці збори спрямовуються на виконання робіт з відтворення лісів, проведення лісогосподарських заходів та утримання лісів у належному санітарному стані.

Збір за користування надрами регулюється гл. 4 Кодексу України про надра. Статтею 28 цього Кодексу встановлено, що користування надрами є платним, крім випадків, передбачених законом. Збір справляється за користування надрами в межах території України, її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони у вигляді: зборів за користування надрами; відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету; збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій); акцизного збору.

Збір за користування надрами не звільняє користувачів від сплати інших обов'язкових платежів, передбачених законодавчими актами України.

Окремим категоріям користувачів надр закон надає пільги щодо збору за користування надрами. Так, від збору за користування надрами звільняються користувачі надр за проведення регіональних геолого-геофізичних робіт, геологічних зйомок, інших геологічних робіт, у тому числі розвідувального буріння з відбором зразків, проб, спрямованих на загальне вивчення надр, пошуки і розвідку родовищ корисних копалин; при організації геологічних об'єктів природно-заповідного фонду; за здійснення розвідки корисних копалин у межах гірничого відводу, наданого їм для видобування корисних копалин та в інших випадках.

Закон звільняє від збору за користування надрами землевласників і землекористувачів, які здійснюють у встановленому порядку видобування корисних копалин місцевого значення для власних потреб або користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих їм у власність чи користування земельних ділянках. Кодекс про надра встановлює порядок справляння зборів за користування надрами, розподіл їх між бюджетами залежно від видів природокористування, видів видобування корисних копалин, інших умов, а також визначає форми внесення збору за користування надрами. Так, у місцеві бюджети спрямовуються збори за видобування корисних копалин місцевого значення та за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин. У Державний бюджет надходять платежі за користування надрами континентального шельфу і в межах виключної (морської) економічної зони.

Збір за користування надрами може вноситись як у вигляді грошових платежів, так і у натуральному вигляді (частина видобутої мінеральної сировини або іншої виробленої користувачем надр продукції, виконання робіт чи надання інших послуг), крім матеріалів, продуктів та послуг, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України. До цього переліку входять: радіоактивна сировина (руди, концентрати і продукти її переробки, благородні метали, алмази і коштовні камені, інформація про які віднесена до державної таємниці, та деякі інші матеріали та послуги).

Збори за користування надрами можуть справлятися у вигляді разових внесків та (або) регулярних зборів, які визначаються на основі відповідних еколого-економічних розрахунків.

Розміри зборів за проведення пошукових і розвідувальних робіт визначаються залежно від економіко-географічних умов і розміру ділянки надр, виду корисних копалин, тривалості робіт, стану геологічного вивчення території та ступеня ризику.

Збори за користування надрами для видобування корисних копалин визначаються з урахуванням геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації. Вони є формою реалізації економіко-правових відносин між власником ресурсів надр в особі держави та суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють видобування корисних копалин.

Кабінет Міністрів України постановою від 12 вересня 1997 року затвердив базові нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин та Порядок справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин. Зазначений Порядок встановив єдині правила справляння збору за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення на території України, в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони. Платниками зборів за користування надрами для видобування корисних копалин є усі суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, які здійснюють видобування корисних копалин, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями. Зазначений збір справляється за фактично погашені в надрах обсяги балансових та позабалансових запасів (обсяги видобутих) корисних копалин. Порядок обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин регулюється відповідною Інструкцією від 13 червня 1997 року.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи справляється з надрокористувачів незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями. Цей збір у повному обсязі зараховується до Державного бюджету і спрямовується на розвиток мінерально-сировинної бази.

Надрокористувачі, які виконували геологорозвідувальні роботи частково за рахунок власних коштів, сплачують збір за геологорозвідувальні роботи, застосовуючи до нього коефіцієнти для конкретних родовищ. Якщо надрокористувачі видобувають більше одного виду корисних копалин, що залягають окремо, збір за виконані геологорозвідувальні роботи обчислюється за кожний їх вид окремо.

Цей збір справляється з дати видобутку корисної копалини і його суми відносяться на собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

У випадках, передбачених законодавством, зазначений збір не справляється за видобуток: раніше погашених запасів корисних копалин, віднесених у процесі розробки родовищ у встановленому порядку до категорії втрачених у надрах; підземних вод, що не використовуються в народному господарстві, які видобуваються із надр для усунення їх забруднення, тощо. Розмір збору за видачу спеціальних дозволів (ліцензій) на користування окремими ділянками надр визначається Кабінетом Міністрів України, виходячи з витрат на експертизу заявок, матеріалів та обґрунтувань на користування надрами, організаційних та інших витрат, пов'язаних з видачею спеціальних дозволів (ліцензій).

Законодавством може встановлюватись акцизний збір по окремих видах мінеральної сировини, що видобувається з родовищ з відносно кращими гірничо-геологічними і економіко-географічними характеристиками, при одержанні користувачем надр наднормативного прибутку.

Збори за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та за інші шкідливі впливи на нього стягуються тільки з юридичних осіб (підприємств, установ і організацій). Стягнення цих зборів не звільняє їх від відшкодування збитків, заподіяних порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря. Розміри зазначених зборів встановлюються Урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями на підставі лімітів викидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на нього і нормативів плати за них.

Розподіл зборів за забруднення атмосферного повітря, інші шкідливі впливи на нього здійснюється відповідно до ст. 46 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

За плату здійснюється і спеціальне використання об'єктів тваринного світу. Її розмір встановлюється залежно від виду, цілей і об'ємів використання об'єктів тваринного світу, розповсюдження і цінності з врахуванням місцезнаходження, якості, біотичної продуктивності території та інших екологічних, а також економічних факторів. Порядок визначення зборів і пільги щодо платежів за спеціальне використання об'єктів тваринного світу встановлюються Кабінетом Міністрів України.

 

Важливим напрямком узгодження економічних та екологічних інтересів підприємств, концентрації коштів для вирішення регіональних проблем є запровадження збору за забруднення навколишнього середовища у вигляді обов'язкових (фіксованих) і штрафних зборів. Перші з них мають здійснюватися в межах, встановлених для конкретних підприємств нормативів щодо викидів (скидів) забруднюючих речовин і розміщення відходів, а другі — стягуватися за аварійне, наднормативне забруднення довкілля.

Збір за забруднення довкілля розглядається як один з головних економічних стимулів для того, щоб підприємства-природокористувачі, діяльність яких пов'язана з впливом на навколишнє середовище, самі здійснювали заходи щодо зменшення забруднення довкілля згідно з вимогами законодавства. Такі заходи можуть проявлятись у різних формах. По-перше, великі розміри регулярних зборів за надмірне забруднення спонукають природокористувачів забезпечувати високу ефективність роботи діючих очисних споруд або ж удосконалювати технологію виробництва. По-друге, значний ефект по зниженню рівнів забруднення довкілля може досягатися природокористувачами за рахунок підвищення вимогливості до працівників і забезпечення дотримання трудової і технологічної дисципліни.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає збори за викиди і скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва. Крім того, треба мати на увазі, що в законодавстві йдеться, по-перше, про викиди і скиди забруднюючих речовин, а також розміщення відходів у межах встановлених лімітів, по-друге, про такі ж дії при перевищенні лімітів. Остання обставина має практичне значення, яке полягає в такому. Збори природокористувачів (включаючи громадян) за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій і громадян.

Встановлення лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин, розміщення відходів виробництва та інші види шкідливого впливу здійснюються залежно від того, чи призводить це до забруднення природних ресурсів державного значення і територій інших областей. Такі ліміти встановлюються Мінприроди. В інших випадках — у порядку, що встановлюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, міськими радами за поданням органів Мінприроди.

Вихідними даними при визначенні збору за забруднення довкілля є базові нормативи за викиди, скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу, а також коефіцієнти, які враховують екологічні фактори (природно-кліматичні особливості територій, значущість природних і соціально-культурних об'єктів тощо).

Положення ст. 44 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» деталізуються і конкретизуються постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року, якою затверджений Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору. Такий збір справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти, розміщення відходів. Нормативи збору за викиди стаціонарними джерелами забруднення та скиди, а також нормативи збору за розміщення відходів встановлюються відповідно до виду забруднюючих речовин та класу небезпеки відходів. Перелік видів забруднюючих речовин, на які встановлюється збір за викиди і скиди, може бути збільшений з урахуванням фактичних умов місцевими радами за поданням Мінприроди.

Суми збору обчислюються його платниками на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів викидів, скидів і розміщення відходів, нормативів збору та коригуючих коефіцієнтів. Загальний ліміт викидів стаціонарними джерелами забруднення для забруднюючих речовин встановлюється Мінприроди терміном на п'ять років.

Ліміти розміщення відходів визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За понадлімітні обсяги викидів, скидів і розміщення відходів збір обчислюється в п'ятикратному розмірі.

Збори за забруднення навколишнього природного середовища платники (крім розташованих у містах загальнодержавного значення) перераховують у таких розмірах:

20 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі сільських, селищних, міських бюджетів, на окремі рахунки;

50 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, на окремі рахунки;

30 відсотків — до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюється у складі Державного бюджету України, на окремий рахунок.

Платники збору, розташовані у містах Києві і Севастополі, збори за забруднення навколишнього природного середовища перераховують у таких розмірах:

70 відсотків — до місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі міських бюджетів, на окремі рахунки;

30 відсотків — до Державного фонду охорони навколишнього природного середовища, що утворюються у складі Державного бюджету України, на окремий рахунок.

Формування Державного фонду охорони навколишнього природного середовища з коштів від збору за забруднення довкілля та інших коштів має за мету концентрацію коштів і цільове фінансування природоохоронних та ресурсозберігаючих заходів, у тому числі наукових досліджень з цих питань, а також заходів для зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення. Розпорядником коштів зазначеного фонду є Мінприроди.

Згідно з Положенням про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2000 року, кошти цього фонду використовуються для фінансування витрат, пов'язаних з розробкою та здійсненням загальнодержавних і регіональних програм охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів; розробкою і впровадженням економічного механізму природокористування; здійсненням заходів, спрямованих на зниження впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я населення; організацією моніторингу навколишнього природного середовища, створенням загальнодержавних систем і банків екологічної інформації; здійсненням природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, заходів у надзвичайних екологічних ситуаціях тощо.

Збір, який справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди та розміщення відходів у межах лімітів, відноситься на валові витрати виробництва та обігу, а за перевищення цих лімітів — справляється за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні юридичних осіб. Фізичні особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності, сплачують цей збір за рахунок свого доходу.

Збір, який справляється за викиди пересувними джерелами забруднення, відноситься на валові витрати виробництва та обігу. Для бюджетних організацій збір за забруднення навколишнього природного середовища відноситься на видатки і передбачається в кошторисі доходів і видатків.

Сплата цього збору не звільняє юридичних і фізичних осіб від відшкодування збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства.

Самостійне значення в системі економіко-правового механізму природокористування має збір за погіршення якості природних ресурсів. Він передбачений у разі зниження родючості ґрунтів, продуктивності лісів, рибопродуктивності водойм тощо в результаті володіння і користування. Такий збір встановлюється на основі нормативів. Порядок встановлення нормативів зазначеного збору визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 45 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що збори природокористувачів за погіршення якості природних ресурсів внаслідок володіння і користування ними здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в їх розпорядженні.

Серед нових правових заходів економічного характеру окреме самостійне місце займає екологічне страхування. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 49) розрізняє добровільне і обов'язкове державне страхування, а також інші види страхування громадян та їх майна і доходів підприємств, установ і організацій на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Згідно з цим законом порядок екологічного страхування встановлюється законодавством України. Інститут екологічного страхування поки що в Україні не отримав достатнього розвитку.

Самостійного значення в системі економічного механізму набуває екологічний аудит, який проводиться з метою забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі господарської та іншої діяльності. Основні правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту визначаються Законом України від 24 червня 2004 року, положення якого поширюються на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності. Цей закон спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

 

26. Відповідальність за протизаконні угоди з природними об’єктами та правові наслідки їх самовільного використання.

Охорона права власності на природні ресурси здійснюється шляхом встановлення відповідних правових норм і застосування санкцій до осіб, що не виконують їх вимог.

Порушення права власності являють собою порушення суб'єктивних прав, правомочностей власника, перешкоджання їх здійсненню. Характерним при цьому є застосування примусових заходів щодо правопорушників, настання юридичної відповідальності. Саме юридична відповідальність складає зміст охорони права власності на природні ресурси. Охорона права власності на той чи інший природний об'єкт є відповідною реакцією на порушення даного права, які можуть бути найрізноманітнішими і за формою, і за змістом.

Серед посягань на право власності на природні ресурси необхідно розрізняти порушення суб'єктивних прав власника (права володіння, права користування і права розпорядження) і заподіяння шкоди, збитків самим об'єктам права власності.

Найбільш поширені порушення суб'єктивних прав власника природних ресурсів — це угоди з купівлі-продажу, дарування, обміну та ін., а також їх самовільне використання, самовільне захоплення. Слід відрізняти угоди з природними ресурсами, що порушують право розпорядження власника, від угод, укладених самим власником з порушенням правил, встановлених законодавством для укладання таких угод. У першому випадку це будуть угоди, що порушують право власності. Вони повинні визнаватися недійсними за нормами Цивільного кодексу України. Сторони, винні у вчиненні даних угод, приводяться у первісне становище, природні об'єкти повертаються за їх належністю без відшкодування витрат, вчинених за час незаконного користування, а все незаконно отримане за угодою стягується в дохід власника. Особи, винні у вчиненні таких угод, можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності (статті 47-50' КпАП України).

Згідно зі ст. 239 Кримінального кодексу України кримінальна відповідальність передбачена за забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля. Передбачено кримінальну відповідальність і за незаконне видобування корисних копалин (ст. 240 КК України).

Найбільш поширеним видом відповідальності за порушення екологічного законодавства є адміністративно-правова відповідальність, що настає за наявності в діях винних осіб адміністративних проступків, докладний перелік яких міститься в чинному екологічному і адміністративному законодавстві. Так, розділ 6 КпАП України передбачає підстави і порядок притягнення винних осіб за вчинення проступків, що порушують право власності на відповідні природні об'єкти. Винні посадові особи і громадяни підлягають штрафу, що накладається компетентними органами у встановленому законом порядку.

Цивільно-правова відповідальність за порушення права власності на природні ресурси настає звичайно за наявності факту заподіяння майнової шкоди. Мова тут іде насамперед про відшкодування збитків, завданих викупом чи тимчасовим зайняттям природних об'єктів, а також обмеженням прав власника, погіршанням якості природного об'єкта чи приведенням його в непридатний стан для використання за цільовим призначенням внаслідок негативного впливу, викликаного діяльністю інших осіб. Збитки підлягають відшкодуванню власником у повному обсязі за правилами і нормативами, встановленими чинним екологічним законодавством. Крім відшкодування прямих збитків власник природного об'єкта має право на компенсацію упущеної користі і неодержаних доходів у вигляді, наприклад, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва або витрат по підвищенню родючості грунтів.

27. особливості правового статусу

 

28. Система та повноваження органів загальної та спеціальної компетенції в галузі екології.

Цілі, завдання і функції управління природокористуванням і охорони довкілля здійснюються системою державних та інших органів.

Система державних органів, які здійснюють керівництво природокористуванням, базується на загальновизнаному в теорії управління їх поділі на органи спеціальної та загальної компетенції. В основу такої класифікації покладено обсяг і характер правомочностей щодо природних об'єктів та функцій управління ними. Державні органи, до компетенції яких входить здійснення в тому чи іншому обсязі усіх функцій управління природокористуванням, незалежно від виду природного об'єкта та суб'єктів користування ним, є органами загальнодержавного управління. Вони, поряд з екологічними, вирішують й інші питання соціально-економічного розвитку держави.

До державних органів загальної компетенції належать Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада і Рада міністрів Автономної Республіки Крим, державні адміністрації регіонів, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

Єдиний законодавчий орган України — Верховна Рада — правоздатний розглядати і вирішувати будь-які питання, що не є компетенцією державної виконавчої чи судової влади. Виключно законами України визначаються засади власності, використання природних ресурсів, екологічної безпеки та правового режиму зон надзвичайних екологічних ситуацій. Поряд зі своєю основною функцією — законодавчою — парламент затверджує загальнодержавні програми охорони довкілля, оголошує окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації, здійснює парламентський контроль тощо (ст. 85 Конституції України). Так, постановою від 5 березня 1998 року затверджено «Основні напрями державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки». Значний обсяг роботи в парламенті виконують комітети Верховної Ради — з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, аграрної політики та земельних відносин, охорони здоров'я, материнства і дитинства та ін.

Президент України є главою держави. Як вища посадова особа він виступає гарантом сталості суспільних, у тому числі і екологічних, правовідносин. Зокрема, Президент утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, призначає їх керівників; укладає міжнародні договори, включаючи угоди і конвенції екологічної спрямованості. Президент очолює Раду національної безпеки і оборони України (РНБОУ), яка координує і контролює діяльність державних органів у сфері оборони і національної безпеки, а обов'язковою складовою частиною останньої є екологічна безпека суспільства. Так, 31 грудня 1998 року Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення «Про нейтралізацію загроз, обумовлених погіршенням екологічної і техногенної обстановки в країні», 11 листопада 2002 року вона розглянула питання про стан безпеки водних ресурсів держави та якість питної води, а 6 червня 2003 року — стан ефективності надрокористування в Україні, які були затверджені відповідними указами Президента.

Консультативно-дорадчим органом Ради національної безпеки і оборони України є Комісія з питань ядерної політики та екологічної безпеки, основними завданнями якої є підготовка пропозицій з питань забезпечення ядерної та екологічної безпеки, аналіз екологічних проблем та визначення механізмів здійснення заходів щодо поліпшення екологічної ситуації в Україні. Раді також підпорядкований Інститут проблем національної безпеки.

Згідно з Конституцією Автономної Республіки Крим Верховна Рада АРК здійснює представницькі, нормотворчі, контрольні функції та повноваження в межах, передбачених законодавством України. Зокрема, вона затверджує екологічні програми, вирішує питання земельних відносин та використання інших природних ресурсів, організує території і об'єкти природно-заповідного фонду Автономної Республіки Крим.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він вправі вирішувати всі питання державного, зокрема екологічного, управління. Це, наприклад, забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснення заходів щодо забезпечення національної безпеки України; координація роботи міністерств та інших органів виконавчої влади. Для підвищення ефективності такої діяльності і попередньої підготовки урядових рішень в структурі Кабінету Міністрів створено урядовий комітет з реформування аграрного сектора та з питань екології.

Для забезпечення безпеки і захисту населення і територій, запобігання надзвичайним природним і техногенним ситуаціям та реагування на них, координації контролю на державному рівні комплексу робіт і заходів у цій сфері створено Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Основними її завданнями є профілактичні заходи щодо запобігання виникненню та ліквідації надзвичайних ситуацій природно-техногенного походження — аварій, катастроф, стихійного лиха; експертиза найважливіших проектів заходів щодо техногенно-екологічної безпеки, їх впливу на навколишнє природне середовище, життя та здоров'я людини; безпосереднє керівництво ліквідацією надзвичайних ситуацій національного і регіонального масштабів.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим здійснює виконавчі функції та повноваження в галузі екології згідно з Конституцією та законами України, а також нормативно-правовими актами Верховної Ради Криму з питань, віднесених до самостійного відання Автономної Республіки Крим, а також делегованих Конституцією України. Це питання сільського і лісового господарства, землеустрою, водогосподарського будівництва і зрошуваного землеробства, охорони довкілля, організації курортно-рекреаційної сфери і туризму тощо.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації, компетенція яких визначена відповідним Законом України від 9 квітня 1999 року. Адміністрації на певній території забезпечують виконання програм охорони довкілля, взаємодію з органами місцевого самоврядування, реалізацію делегованих відповідними радами повноважень. Зокрема, наведеним Законом передбачається, що районні і обласні ради делегують місцевим державним адміністраціям підготовку питань про надання землі для містобудівних потреб, організацію охорони природно-заповідних об'єктів місцевого значення, ліквідацію наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха тощо.

Повноваження територіальних громад сіл, селищ і міст та їх органів — рад і виконавчих органів у галузі екології визначені Законом «Про місцеве самоврядування в Україні». Земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад, становлять матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування. Виключно на пленарних засіданнях ради вирішують відповідно до Закону питання регулювання земельних відносин; надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; надання згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, сфера екологічного впливу діяльності яких включає відповідну територію.

Виконавчі органи рад мають як власні (самоврядні) повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, так і делеговані державою. До перших належить попередній розгляд планів використання місцевих природних ресурсів, визначення розміру відшкодувань підприємствами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, підготовка місцевих програм охорони довкілля тощо. З делегованих повноважень слід виокремити здійснення контролю за дотриманням екологічного законодавства, погодження питань про надання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів тощо.

 

29. Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінприроди України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Місія:

Мінприроди України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та у межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки, поводження з відходами, пестицидами і агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (надр, поверхневих та підземних вод, внутрішніх морських вод і територіального моря, атмосферного повітря, лісів, тваринного (у тому числі водних живих ресурсів, мисливських та немисливських видів тварин) і рослинного світу та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України (природні ресурси), відтворення та охорони земель, збереження, відтворення і невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження і використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання у межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, розвитку водного господарства і меліорації земель, геологічного вивчення та раціонального використання надр, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів.

 

Основними завданнями Мінприроди України є:

1) формування державної політики у сферах:

охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки, поводження з відходами, пестицидами і агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відтворення та охорони земель, збереження, відтворення та невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, охорони атмосферного повітря, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату і адаптації до його змін і виконання у межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, розвитку водного господарства і меліорації земель, геологічного вивчення та раціонального використання надр;

державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення і охорону природних ресурсів, відтворення та охорону земель, екологічну та у межах своєї компетенції радіаційну безпеку, охорону та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, збереження, відтворення і невиснажливе використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження і використання екологічної мережі, з питань поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, дотримання вимог біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об’єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів (ГМО) у відкритій системі, здійснення державного геологічного контролю;

2) реалізація державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та в межах своєї компетенції біологічної і генетичної безпеки, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, відтворення та охорони земель, збереження, відтворення і невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, охорони атмосферного повітря, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання в межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї та реалізація у межах компетенції державної політики у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр.

Напрями діяльності, функції та повноваження Мінприроди:

1) у сфері екологічної безпеки, поводження з відходами, небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, державної екологічної експертизи:

а) забезпечує нормативно-правове регулювання з питань щодо:

ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України) та порядків контролю за їх дотриманням;

здійснення операцій у сфері поводження з відходами;

ведення реєстрів місць видалення відходів та об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів;

надання документів дозвільного характеру у цій сфері;

контролю за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням;

ведення паспорта відходу;

екологічної безпеки під час перевезення небезпечних вантажів і ліквідації наслідків аварій, що відбуваються при їх перевезенні;

переліку небезпечних властивостей відходів;

переліку пестицидів і агрохімікатів, використання яких дозволяється в Україні;

визначення відповідності пестицидів і агрохімікатів сертифікатам якості, визначення залишкових кількостей пестицидів і агрохімікатів;

екологічної експертизи (затверджує нормативно-технічні та інструктивно-методичні документи);

б) розробляє і вводить у дію нормативи допустимих рівнів шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів на стан навколишнього природного середовища;

в) проводить ліцензування операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України) та здійснює контроль за додержанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов;

г) видає, анулює, здійснює переоформлення та видачу дублікатів дозволів на:

виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів;

здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами;

транскордонне переміщення небезпечних відходів;

ввезення на митну територію України незареєстрованних пестицидів і агрохімікатів, що використовуються для державних випробувань і наукових досліджень, а також обробленого ними насіннєвого (посадкового) матеріалу;

використання залишків пестицидів і агрохімікатів, термін реєстрації яких закінчився;

д) погоджує згідно із законодавством проекти лімітів на утворення та розміщення небезпечних відходів;

е) погоджує місця розміщення об'єктів поводження з небезпечними відходами;

є) погоджує місця розміщення підприємств, що здійснюють переробку, утилізацію або знищення вилученої з обігу неякісної, небезпечної продукції;

ж) здійснює державну реєстрацію пестицидів і агрохімікатів;

з) веде перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання, та щорічні доповнення до нього, затверджує регламенти їх застосування;

и) здійснює акредитацію підприємств, установ та організацій, які проводять державні випробування пестицидів та агрохімікатів;

і) затверджує план державних випробувань і технічних умов на виробництво пробної партії препаратів пестицидів та агрохімікатів;

ї) відповідно до законодавства здійснює державну екологічну експертизу стосовно об’єктів, рішення щодо затвердження (схвалення) яких приймається Кабінетом Міністрів України;

2) у сфері охорони атмосферного повітря:

а) забезпечує нормативно-правове регулювання щодо:

правил, нормативів, норм, методик у сфері охорони атмосферного повітря;

проведення інвентаризації стаціонарних джерел викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

визначення вимог до оформлення документів для отримання дозволів та встановлення форм дозволів у цій сфері;

визначення вимог до розроблення нормативів у сфері охорони атмосферного повітря;

установлення порядку та критеріїв взяття на державний облік об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на атмосферне повітря, визначення видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря;

ведення переліку установ та організацій, які розробляють документи, що обгрунтовують обсяги викидів для підприємств, установ, організацій та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності;

визначення величин фонових концентрацій забруднюючих речовин в атмосферному повітрі;

визначення переліків фізичних та біологічних факторів, а також критеріїв визначення стаціонарних джерел забруднення, для яких розробляються нормативи гранично допустимого рівня впливу фізичних і біологічних факторів на стан атмосферного повітря;

визначення переліків типів устаткування, для яких розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, правил технічної експлуатації установок очистки газу;

визначення показників емісії (питомі викиди) забруднюючих речовин;

б) видає, анулює, здійснює переоформлення та видачу дублікатів документів дозвільного характеру на:

провадження діяльності, пов'язаної зі штучними змінами стану атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях;

викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для об'єктів першої групи;

викиди забруднюючих речовин, для яких не встановлено відповідних нормативів екологічної безпеки для об'єктів першої групи;

в) веде державний кадастр викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря;

г) веде перелік установ та організацій, які здійснюють розроблення документів, що обгрунтовують обсяги викидів для підприємств, установ, організацій та громадян – суб'єктів підприємницької діяльності;

3) у сфері збереження озонового шару:

а) забезпечує нормативно-правове регулювання з питань видачі погодження для отримання ліцензії на експорт та імпорт озоноруйнівних речовин і продукції, що їх містить;

б) погоджує отримання ліцензії на експорт та імпорт озоноруйнівних речовин та продукції, що їх містить, та видає листи роз'яснення, якщо продукція не містить озоноруйнівних речовин;

4) у сфері регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання у межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї:

а) забезпечує нормативно-правове регулювання щодо:

національних стандартів та процедур щодо моніторингу, звітності та перевірки даних про викиди та абсорбцію (поглинання) парникових газів;

вимог до підготовки проектів спільного впровадження та їх реалізації;

вимог до документів, у яких обгрунтовуються обсяги антропогенних викидів та абсорбції парникових газів, для отримання листа-підтримки власником джерела викидів, на якому планується реалізація проекту спільного впровадження;

строків подання та форм звітності щодо викидів парникових газів;

правил роботи національної системи торгівлі вуглецевими одиницями;

методик розрахунку антропогенних викидів джерелами та абсорбції (поглинання) поглиначами парникових газів;

критеріїв відбору проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій та заходів, пов'язаних із реалізацією таких проектів;

б) забезпечує в межах своїх повноважень виконання вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, в тому числі впровадження механізмів за Кіотським протоколом;

в) погоджує:

плани заходів щодо реалізації проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій;

затвердження та подання національного повідомлення про зміну клімату згідно із зобов'язаннями за Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та Кіотським протоколом до неї;

затвердження і подання до Секретаріату Рамкової конвенції ООН про зміну клімату Національного звіту (кадастру) антропогенних викидів джерелами та абсорбції (поглинання) поглиначами парникових газів;

г) координує заходи щодо виконання зобов’язань України за Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату та Кіотським протоколом до неї;

5) у сфері раціонального використання, відтворення і охорони об’єктів тваринного і рослинного світу, біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі та у межах своєї компетенції біологічної та генетичної безпеки, відтворення та охорони земель:

забезпечує нормативно-правове регулювання з питань щодо:

охорони, використання та відтворення тваринного і рослинного світу;

ведення державних кадастрів тваринного і рослинного світу;

ведення обліку тварин і рослин, у тому числі державного обліку мисливських тварин і рибних запасів, обсягів їх добування (збирання);

застосування порядку встановлення лімітів використання диких тварин, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення;

спеціального використання диких тварин та інших об'єктів тваринного світу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, у тому числі риби та інших водних живих ресурсів, а також рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин, для розведення у спеціально створених умовах, а також у науково-дослідних та інших цілях;

використання диких тварин з метою отримання продуктів їх життєдіяльності;

видачі дозволів на вилучення об’єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних і естетичних цілях із природного середовища, на спеціальне використання природних рослинних ресурсів (крім лісових ресурсів);

реєстрації та утримання диких тварин, які вилучені з природного середовища з метою надання їм допомоги;

реалізації об'єктів тваринного світу, конфіскованих або безоплатно вилучених внаслідок порушення законодавства в частині ввезення в Україну та вивезення за її межі диких тварин та інших об'єктів тваринного світу;

утримання і розведення диких тварин, які перебувають у стані неволі або в напіввільних умовах;

регулювання заходів, необхідних для скорочення чисельності тварин у випадках виникнення або загрози виникнення епізоотій та інших небезпечних ситуаціях;

затвердження переліків дикорослих видів рослин, поширення і чисельність яких підлягають регулюванню;

ввезення в Україну і вивезення за її межі об'єктів тваринного і рослинного світу, крім ГМО;

загального використання і відтворення природних рослинних ресурсів;

установлення нормативів спеціального використання природних рослинних ресурсів, погодження та затвердження розрахункових лісосік;

збирання технічної, лікарської, пряно-ароматичної, харчової сировини з дикорослих рослин;

визначення природних рослинних угруповань, які підлягають занесенню до Зеленої книги, затвердження переліків рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні і заносяться до Зеленої книги України;

ведення Червоної та Зеленої книг України;

створення, поповнення, зберігання, використання, відчуження та державного обліку зоологічних і ботанічних колекцій, торгівлі ними, а також ввезення в Україну, пересилання та вивезення за її межі;

затвердження переліків видів тварин, рослин та грибів, що заносяться до Червоної книги України, видів тварин, рослин та грибів, що виключені з Червоної книги України;

обліку рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

видачі дозволів на добування (збирання) видів тварин, рослин та грибів, занесених до Червоної книги України, форм клопотання та бланків дозволів на таке добування;

охорони, використання і відтворення тварин, рослин та грибів, занесених до переліків, які не занесені до Червоної книги України, але мають особливу наукову та іншу цінність;

оцінки ризику потенційного впливу ГМО на навколишнє природне середовище;

встановлення переліку земель, на яких застосовується обмеження щодо вирощування генетично модифікованих сортів рослин;

видачі дозволів та сертифікатів на ввезення в Україну та вивезення за її межі зразків видів дикої фауни і флори, які є об'єктами регулювання Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення;

погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

встановлює та погоджує згідно із законодавством ліміти та квоти на спеціальне використання ресурсів об'єктів тваринного та рослинного світу;

видає, анулює, здійснює переоформлення та видачу дублікатів документів дозвільного характеру на:

спеціальне використання диких тварин;

переселення тварин у нові місця перебування, акліматизацію нових для фауни України видів диких тварин, а також на проведення заходів щодо схрещування диких тварин;

створення та поповнення зоологічних колекцій шляхом вилучення тварин із природного середовища;

утримання диких тварин, у тому числі видів, які занесені до Червоної книги України, у напіввільних умовах чи у неволі;

транскордонне переміщення об'єктів рослинного та тваринного світу відповідно до вимог Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення;

спеціальне використання немисливських видів тварин, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, природних рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України;

проведення державних апробацій (випробувань) ГМО у відкритій системі;

вивільнення ГМО у відкритій системі;

транзитне переміщення не зареєстрованих в Україні ГМО;

здійснює процедуру попередньої обгрунтованої згоди щодо можливості транскордонного переміщення ГМО, призначених для умисного введення в навколишнє природне середовище відповідно до вимог Картахенського протоколу про біобезпеку та Конвенції про біологічне різноманіття;

затверджує розрахункові лісосіки заготівлі деревини у порядку рубок головного користування, погоджує матеріали лісовпорядкування;

погоджує проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, рішення стосовно яких приймаються Кабінетом Міністрів України, погоджуються Верховною Радою України;

є) формує мережу дослідних земельних ділянок та ділянок з еталонними грунтами для ведення моніторингу земель на національному рівні;

веде державний кадастр рослинного і тваринного світу;

з) веде Червону та Зелену книги України;

и) здійснює управління формуванням, збереженням і використанням національної екологічної мережі;

6) у сфері організації, охорони та використання природно-заповідного фонду:

а) забезпечує нормативно-правове регулювання з питань щодо:

спеціального використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

ведення державного кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

установлення та дотримання режиму охоронної зони територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

діяльності служби державної охорони природно-заповідного фонду;

наукової, рекреаційної, еколого-освітньої діяльності природних та біосферних заповідників та національних природних парків;

економічного обгрунтування розвитку природно-заповідного фонду, а також економічної оцінки природних комплексів і об'єктів, які входять до його складу;

ведення паспорта водно-болотного угіддя міжнародного значення;

б) видає, анулює, здійснює переоформлення та видачу дублікатів дозволів на проведення заходів, спрямованих на охорону природних комплексів, ліквідацію наслідків аварій, стихійного лиха та в інших цілях, не передбачених проектом організації території природного, біосферного заповідника, національного природного парку;

в) встановлює ліміти на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

г) веде державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

д) бере участь у проведенні науково-технічної політики у сфері організації, охорони та використання природно-заповідного фонду, а саме: узагальненні наукових досліджень на територіях природних та біосферних заповідників, національних природних парків; затвердженні порядку підготовки та програми Літопису природи; здійсненні наукових досліджень на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду; затвердженні програм і планів науково-дослідних робіт;

е) здійснює:

управління охороною і використанням територій та об'єктів природно-заповідного фонду, службою державної охорони природно-заповідного фонду;

формування, збереження і використання національної екологічної мережі;

підготовку і подання пропозицій щодо створення нових територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також розширення, зміну меж, категорії та скасування статусу існуючих територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

є) затверджує положення про території та об'єкти природно-заповідного фонду, а також положення про території та об'єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність;

ж) затверджує проекти організації території природних та біосферних заповідників, національних природних парків, проекти утримання та реконструкції парків – пам'яток садово-паркового мистецтва;

з) погоджує проекти організації територій дендрологічних, зоологічних парків та ботанічних садів загальнодержавного значення, проекти утримання та реконструкції парків – пам'яток садово-паркового мистецтва, що не належать до сфери управління Мінприроди України;

и) затверджує положення про екологічні фонди природних, біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних парків і зоологічних парків, регіональних ландшафтних парків;

і) погоджує призначення керівників спеціальних адміністрацій природних та біосферних заповідників, національних природних парків, ботанічних садів, дендрологічних та зоологічних парків загальнодержавного значення, а також регіональних ландшафтних парків;

ї) розробляє проекти створення, оголошення, зміни меж, категорій та скасування статусу територій та об'єктів природно-заповідного фонду; проекти резервування цінних для заповідання природних територій та об'єктів; проекти установлення охоронних зон для природних комплексів і об'єктів територій природно-заповідного фонду;

й) організовує встановлення в натурі (на місцевості) меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

к) видає охоронні зобов'язання підприємствам, установам, організаціям і громадянам щодо територій та об'єктів природно-заповідного фонду або їх частин, які створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок;

7) у сфері охорони та відтворення вод (поверхневі, підземні, морські), раціонального використання водних ресурсів:

а) забезпечує нормативно-правове регулювання з питань:

правил, нормативів, норм з охорони та відтворення вод (поверхневі, підземні, морські), раціонального використання водних ресурсів, аналізує практику їх застосування;

лімітів забору, використання води та лімітів скиду забруднюючих речовин у водні об'єкти;

надання документів дозвільного характеру у цій сфері;

порядків з питань розроблення й затвердження нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) забруднюючих речовин у водні об'єкти;

методик та методичних вказівок щодо встановлення технологічних нормативів у цій сфері;

умов скидання вод у водні об'єкти та підземні горизонти;

критеріїв визначення екстремально високого рівня забруднення вод;

б) видає, анулює, здійснює переоформлення та видачу дублікатів дозволів на проведення робіт на землях, зайнятих морями;

в) веде перелік підприємств, установ, організацій, які розробляють проекти нормативів гранично допустимих скидів забруднюючих речовин у водні об'єкти;

8) у сфері розвитку водного господарства і меліорації земель забезпечує нормативно-правове регулювання з питань щодо:

правил, нормативів, норм у сфері розвитку водного господарства і меліорації земель, аналізує практику їх застосування;

організації та здійснення моніторингу зрошуваних та осушуваних земель;

ведення державного водного кадастру по розділу "Водокористування";

переліку водних об'єктів місцевого значення;

консервації меліоративних систем та окремих об'єктів інженерної інфраструктури;

проведення планово-попереджувальних ремонтів меліоративних систем і споруд;

надання документів дозвільного характеру у цій сфері;

9) у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр забезпечує нормативно-правове регулювання з питань щодо:

розгляду документів, у межах своєї компетенції видачі, зупинення, анулювання, переоформлення, внесення змін, продовження терміну дії, видачі дублікатів та форм спеціальних дозволів на користування надрами та дозволів на введення родовища або окремого покладу нафти та газу в дослідно-промислову, промислову розробку;

обліку робіт з геологічного вивчення надр;

обліку обсягу погашених і видобутих корисних копалин та їх втрат, обліку нафтових і газових свердловин;

порядку формування, обліку, зберігання та користування інформацією державного інформаційного геологічного фонду;

змісту, оформлення і порядку подання на розгляд Державної комісії по запасах корисних копалин матеріалів геолого-економічних оцінок родовищ металічних і неметалічних корисних копалин;

порядку укладання договорів на виконання геофізичних робіт у свердловинах, що буряться на нафту і газ;

правил нормативного забезпечення геологічного вивчення надр;

стадії геологорозвідувальних робіт;

порядку організації та виконання розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

ведення Державної еколого-геологічної карти;

порядку погодження матеріалів для отримання спеціальних дозволів на користування ділянками надр;

грошової винагороди за відкриття нових родовищ корисних копалин, що мають промислове значення;

додержання екологічних вимог у виробництві та раціональному використанні вугільних та торф'яних родовищ;

10) у сфері контролю за дотриманням природоохоронного законодавства забезпечує нормативно-правове регулювання з питань щодо:

організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства та законодавства з питань екологічної безпеки;

оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення;

опломбування або опечатування підприємств, окремих їх цехів (дільниць) і одиниць обладнання в разі обмеження чи зупинення (тимчасово) діяльності підприємств і об'єктів;

розрахунків розмірів відшкодування та сплати збитків, заподіяних державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства та законодавства з питань екологічної безпеки;

розрахунків маси викидів та скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище;

технічної експлуатації установок очистки газу;

проведення перевірки екологічних показників нафтопродуктів, які реалізуються шляхом оптової та роздрібної торгівлі;

Основними завданнями Державної екологічної інспекції є:

• участь, у межах своєї компетенції у реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (земля, надра, поверхневі води, атмосферне повітря, тваринний та рослинний світ, природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах компетенції радіаційної безпеки, заповідної справи;

• здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорона природних ресурсів, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами.

Основними напрямами здійснення державного екологічного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства є: контроль водних ресурсів; атмосферного повітря; земельних ресурсів; поводження з відходами; рослинного світу; тваринного світу, в тому числі рибних ресурсів; природно-заповідного фонду; екологічний контроль на державному кордоні та на митній території України; контроль за виконанням Монреальського протоколу.

Державна екологічна інспекція та спеціальні підрозділи Мінприроди взяли курс на підвищення ефективності інспекційної діяльності, перевірку екологічно - небезпечних об'єктів державного та регіонального рівнів, які завдають найбільшої шкоди довкіллю.

У своїй діяльності державні екологічні інспекції роблять акцент на контроль аварійних ситуацій та оперативне інформування Державної екологічної інспекції та Мінприроди не тільки про сам факт надзвичайної ситуації, але й про хід усунення екологічних наслідків таких аварій, про величину нанесених збитків, пред'явлення претензій, позовів та передачі матеріалів до правоохоронних органів.

Особливу увагу зосереджено на необхідності попередження екологічних порушень, їх профілактиці, пропаганді та інформованості як дієвого механізму впливу на суб’єкти господарювання за додержанням ними вимог природоохоронного законодавства. Адже метою Державної екологічної інспекції є охорона навколишнього природного середовища шляхом проведення інспекційних перевірок, запобігання правопорушенням, а у разі їх скоєння – невідворотності покарання винних осіб.

Основними досягненнями Держекоінспекції за часи її існування є: проведення реформування Державних управлінь з охорони навколишнього природного середовища шляхом виділення з їх складу екологічних інспекцій, як спеціальних підрозділів Мінприроди; зміцнення матеріально - технічного оснащення територіальних органів та спеціальних підрозділів Мінприроди, а також удосконалення державного контролю за використанням природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, активного залучення громадськості для розв’язання екологічних проблем шляхом розробки відповідних законопроектів та нормативних документів направлених на збільшення розмірів адміністративних та майнових відшкодувань за шкоду нанесену довкіллю.

Однією з головних причин екологічних порушень є вкрай низька екологічна свідомість населення, а стан навчання і виховання в переважній більшості навчальних заходів всіх рівнів не відповідає вимогам сьогодення.

Дійовим заходом попередження і припинення екологічних порушень є здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, проте підвищення його ефективності стимулювалось рядом факторів, зокрема і недостатньою кількістю інспекторського складу. З метою посилення контролю і залучення до його здійснення громадськості було запроваджено громадський контроль з охорони довкілля.

 

30. Правовий статус громадських інспекторів

Громадський контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється згідно ст.36 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”. Повноваження громадських інспекторів з охорони довкілля визначено у „Положенні про громадських інспекторів з охорони довкілля”. Відповідно до Положення громадських інспекторів призначає Головний державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій та Держекоінспекція за результатами співбесіди та виявлення претендентом знань з основ природоохоронного законодавства.

На сьогоднішній день в Україні працюють близько тисячі громадських інспекторів. Згідно з Положенням про громадських інспекторів, ними можуть бути громадяни України, що досягли 18 років, мають досвід природоохоронної роботи та пройшли співбесіду. Після чого їм видаються посвідчення терміном дії на 1 рік зі щорічним продовженням за результатами щоквартальних та щорічних звітів.

Громадські інспектори з охорони довкілля згідно з законодавством наділені правами:

• спільно з державними інспекторами, працівниками інших державних органів, які здійснюють контроль за охороною, раціональним використанням та відтворенням природних ресурсів, органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування брати участь у проведенні перевірок;

• за направленням органу Мінприроди, який призначив громадських інспекторів, проводити рейд-перевірки і складати акти перевірок;

• складати протоколи про адміністративні правопорушення у разі виявлення порушення природоохоронного законодавства.

Крім того, громадські інспектори мають право доставляти осіб, які вчинили порушення природоохоронного законодавства, до органів місцевого самоврядування, органів внутрішніх справ та штабів громадських формувань, перевіряти документи на право використання об’єктів тваринного світу, фотографувати, брати участь у підготовці для передачі для передачі до судових органів матеріалів про відшкодування збитків, роз’яснювати громадянам їх екологічні права, брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи, одержувати в установленому порядку інформацію про стан навколишнього природного середовища.

До обов’язків громадських інспекторів з охорони довкілля входить:

• додержання вимог чинного законодавства;

• сумлінне виконання покладених на них завдань;

• щоквартальні та щорічні звіти про проведену роботу;

Особливою рисою що відрізняє громадських інспекторів з охорони довкілля від державних в цій галузі, є те, що громадські інспектори не мають повноважень самостійно застосовувати засоби покарання до порушників природоохоронного законодавства. Правове положення громадських інспекторів визначається їх суспільним призначенням – допомагати державним органам у справі охорони довкілля, запобігати порушенням природоохоронних правил, виховувати громадян у дусі поваги до закону тощо.

Крім органів Мінприроди громадські інспектори з охорони довкілля є і в інших державних та громадських організаціях. Найчисленніший їх загін – в лавах Українського товариства охорони природи. Громадський лісовий інспектор, громадський мисливський інспектор, громадський інспектор рибоохорони, громадський інспектор товариства охорони природи – всі вони стоять на сторожі природних ресурсів, є надійними помічниками державних інспекторів по охороні навколишнього природного середовища.

В Україні позитивно зарекомендували себе об’єднання громадських інспекторів – дружини по охороні природи та боротьбі з браконьєрством.

Громадські інспектори з охорони довкілля, контролюючи додержання природоохоронного законодавства шляхом виявлення правопорушень, вжиття заходів щодо покарання правопорушників і виховання широких мас населення в дусі поваги до закону, здійснюють корисну для суспільства роботу – ведуть рішучу боротьбу за збереження рідної землі, раціональне використання природних ресурсів.

31. Громадське та виробниче управління

Поняття "громадське управління в галузі охорони навколишнього природ­ного середовища" має своє законодавче визначення. Таке управління здій­снюється громадськими об'єднаннями та організаціями (якщо така діяльність передбачена їх статутами), зареєстрованими відповідно до законодавства України. Згідно із законом України "Про охорону навколишнього природно­го середовища" визначено такі повноваження громадських об'єднань:

• розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми;

• утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням із місцевими радами народних депутатів за рахунок власних коштів і до­бровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи з охорони та відновлення природних ресурсів, збереження та поліпшення стану навколишнього природного середовища;

• брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами екологічного управління перевірок виконання підприєм­ствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

• проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її резуль­тати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;

• одержувати в установленому порядку інформацію про стан навколиш­нього природного середовища, джерела його забруднення, програми і заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;

• виступати з ініціативою проведення референдумів із питань, пов'я­заних з охороною навколишнього природного середовища, вико­ристанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної без­пеки;

• вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

• подавати до суду позови про відшкодування шкоди, завданої вна­слідок порушення законодавства про охорону навколишнього при­родного середовища, у тому числі здоров'ю громадян і майну гро­мадських об'єднань;

• брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій із питань охорони навколишнього природного середовища.

---

Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 1266; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!