Тема: Соціологія громадської думки

1. Соціологія громадської думки - спеціальна соціологічна теорія, предметом вивчення якої виступають закономірності і механізми формування та функціонування громадської думки.

Громадська думка - це складне, багатомірне духовне явище, яке існувало в усі історичні епохи розвитку суспільства. Так, наприклад, в стародавній Греції судження вільних громадян виражались у народних зборах і в голосуванні на форумі. В древньому Римі широко практикувались громадські дискусії, а новини публікувались у настінній газеті "Акта діурна". Римляни були першими серед тих, хто заговорив про народний голос.

Термін "громадська думка" є дослівним перекладом вислову "публічна думка", який у даному контексті вперше був використаний англійським державним діячем і письменником Д.Солсбері. З кінця ХУШ століття термін "громадська думка" стає загальноприйнятним.

До ХХ століття громадську думку вивчали в основному як форму висловлення інтересів і потреб різних верств населення, як інструмент соціального контролю. Непересічні заслуги в даному плані належать таким дослідникам, як французькому соціологу Г.Тарду (праця "Громадська думка і натовп"), який досліджував джерела виникнення громадської думки, та Лоуеллу (праця "Громадська думка і народні уряди"), який досліджував питання форм висловлення громадської думки, її ролі у прийнятті управлінських рішень.

Починаючи з ХХ століття, розпочинається активна розробка теорії громадської думки, піднімаються питання ролі громадської думки як дієвого чинника соціального управління. Важливе місце в даному аспекті посіла праця німецького соціолога Ф.Тьоніса "Критика громадської думки".

Розкриваючи питання становлення громадської думки як важливого фактора суспільного розвитку, слід зазначити, що емпіричні дослідження даного феномену розпочалися в США ще в ХIХ столітті. У зв'зку з цим варто пригадати, що наукове становлення дані дослідження одержали зі створенням Американського інституту громадської думки під керівництвом Дж.Геллапа у 1935 році.

На сьогоднішній день проблема громадської думки є дуже актуальною, підтвердженням чого слугують різноманітні підходи як у трактуванні її специфіки, так і механізмів впливу на соціальний розвиток людства. Так, наприклад, у навчальному посібнику "Рабочая книга социолога" подається наступна дефініція даного поняття: громадська думка - це ставлення населення до того чи іншого явища, об'єкта чи ситуації, що має місце в даній країні і поза її межами.

Польський соціолог Є.Вятр під громадською думкою розуміє історично зумовлений і змінюваний стан суспільної свідомості більшості груп людей, висловлюваний публічно з проблем важливих для політичної системи.

У найбільш загальному вигляді ми можемо визначити громадську думку як колективне оціночне судження людей з питань, які мають соціальний інтерес.

Об'єктом громадської думки, таким чином, буде виступати частина навколишньої дійсності, з приводу якої виникають оцінні судження людей.

Суб'єктом громадської думки - соціальні групи, спільності, які народжують колективні оцінні судження з приводу певної проблеми.

До основних елементів громадської думки відносимо:

- соціальну оцінку (вияв відношення суб'єкта до об'єкта, яке має різну ступінь раціональності: позитивну, негативну, нейтральну);

- елементи знання, необхідні для формування соціальної оцінки про певний об'єкт;

- уявлення;

- установки;

- емоції;

- вольові елементи (спрямованість дій людини).

2. Яким же чином відбувається процес формування громадської думки і які можливі етапи його існують?

Вихідним пунктом формування громадської думки є соціальне інформування. В інформаційних потоках необхідно виділити таке джерело, як засоби масової інформації. Через засоби масової інформації люди дізнаються про значущість як певних економічних, політичних, соціальних, моральних, культурних та інших проблем, ідей, подій тощо, так і локальних ситуацій, що зачіпають інтереси певних соціальних груп. При цьому часом незначні на перший погляд ситуації і події, які спочатку стали предметом неширокого кола людей, з різних причин можуть розростатися до загальносуспільних масштабів. Основну роль у формуванні громадської думки відіграє співвідношення конкретної ситуації, факту, події, що є предметом громадської думки та актуальних суспільних інтересів.

Важливим моментом у формуванні громадської думки є організаційні умови.Вони передбачають, з одного боку, наявність суб'єктів вираження громадської думки, а з іншого - існування організаційних структур органів управління для її обміну та аналізу. Суб'єктами вираження можуть виступати громадські лідери, самодіяльні та громадські організації, ініціативні групи тощо. Організаційні структури управлінських органів для обміну та аналізу громадської думки включають у себе різного роду комітети та комісії, відділи листів при державних органах, соціологічні служби.

Основними етапами формування громадської думки є:

- виникнення почуттів і уявлень на рівні індивідуальної свідомості на стадії ознайомлення з проблемою;

- зіткнення думок різних людей;

- поширення сформованої типологізованої думки;

- вплив громадської думки на поведінку і соціальну практику людей.

Тривалість функціонування громадської думки залежить від динаміки соціальних ситуацій, які вона охоплює, та відповідності її запитам людей.

Як соціальний інститут громадська думка виконує в суспільстві ряд функцій. Зокрема Б.О.Грушин розрізняє такі функції громадської думки:

1) залежно від характеру взаємодії думки тих чи інших соціальних інститутів: контрольну, консультативну і директивну;

2) залежно від змісту висловлювання думки: оцінну, аналітичну, конструктивну, регулятивну;

3) залежно від форм її висловлювання: позитивну і негативну.

Серед вищезазначених функцій, які виконує громадська думка в суспільстві, головними є оцінна і регулятивна. Остання функція виступає у специфічних формах цілепокладання, контролю, консультації та виховання. Тому глибокий аналіз вивчення цілеспрямованого формування громадської думки засобами масової інформації і пропаганди, усної агітації, лекційної роботи - важливий напрям діяльності соціологів.

На відміну від звичайної сукупності поглядів, громадська думка завжди пов'язана з актуальною суспільною проблемою, вирішення якої залежить від механізму її впливу на управлінські структури. Яким же чином громадська думка може впливати на процес прийняття рішень управлінськими органами? Перш за все через інституалізовані, юридично оформлені механізми. Іншою формою впливу є моральна оцінка, об'єктом якої можуть виступати мотиви прийняття того чи іншого рішення, соціальні наслідки його реалізації.

Оптимальне управлінське рішення завжди має враховувати наявність громадської думки з приводу предмета рішення, бо цей феномен враховує оцінки, реакції та сподівання певної соціальної групи суспільства.

Вивчення феномену "громадська думка" соціологічними методами дозволяє вловити найменші відтінки, тенденції змін, які мають місце в соціальній дійсності з приводу будь-яких проблем. До основних методів дослідження громадської думки відносять: анкетування й інтерв'ю.

 

Cамостійна робота № 8

Тема:: Соціологія освіти

Соціологія освіти — одна з наук, що прагне впливати на подолання негативних тенденцій в одержанні знань, шукає нові імпульси впливу на озброєння сучасної людини, яка освоює культуру: Соціологія саме і вивчає освіту як соціокультурний інститут, його розвиток, функціонування, структуру, способи організації, динаміку соціальної структури сфери освіти, її взаємодії іншими соціальними та суспільними інститутами і сферу життя людини. Та й саму навчальну діяльність соціологія освіти подає з позицій соціокультурних умов, життєвих орієнтацій, особливостей способу життя учнів, студентів, потреб виробництва, науки, всієї культури суспільства тощо. Визначаються основні напрямки соціології освіти: місце освіти як соціального інституту в системі суспільного відтворення; взаємовідносини процесу освіти з іншими процесами суспільного життя (економічними, демографічними, політичними); взаємозв'язок системи освіти з соціальною структурою суспільства; соціальне визначення освіти і динаміка змін; соціальне становище і спільна роль учителя і викладача; динаміка взаємовідносин між учням і вчителями та ін.

Освіта — це цілісна самостійна система, що має інституалізований характер. Це не просто діяльність з навчання і виховання, а особлива організована, структуралізована, ролева діяльність, що опирається на спеціальні установи, регульована спеціальними нормами. Соціологія освіти є самостійна спеціалізована галузь знань, предметом якої є система освіти як соціальний інститут, взаємодія її компонентів, а також взаємодія системи освіти та її компонентів з суспільством, насамперед, з його соціальною структурою та ін. Соціологія освіти розглядає освіту як форму та засіб громадянського буття, досліджує загальні соціальні закономірності освіти та виховання як соціальних процесів та їх функції на всіх рівнях взаємодії громадських сил. Об'єкт соціології освіти — це сфера освіти, є саме те соціальне середовище, де розгортається функціонування процесів освіти, де діють певні суб'єкти у формі різноманітних навчальних занять з відповідною системою взаємодії людей, з їх інституціональною та неінституціональною організацією. Найважливіші суттєві оцінки освіти та навчання зумовлені, а інколи безпосередньо визначені впливом інших сфер життя чи способом буття особи. Зміст соціології освіти охоплює безпосередню галузь самого навчання посвіти — культурні цінності, бо з приводу їх засвоєння формується процес навчання як галузь соціокультурної діяльності.

Соціокультурний підхід дозволяє простежити динаміку галузі освіти, характер якісної взаємодії освіти з іншими сферами життя суспільства, усвідомити реальний процес становлення та розвитку суб’єкта під впливом освіти. Соціологія освіти є компонентом соціології культури, без її принципів, настанов теорії неможливо здійснити соціологічний аналіз освіти. Соціологія освіти є частиною соціології виховання: навчання як форма виховання орієнтоване на розвиток певних якостей, властивостей культури. Отже, предмет соціології освіти є становище і динаміка соціокультурних процесів в галузі освіти; закони, принципи, механізми та технології навчання, соціокультурна діяльність людини, взаємодія галузі освіти з іншими сферами суспільного життя та співвідношення соціології освіти і соціології культури, науки, виховання.

Методологічні основи соціології освіти

Методологічно соціологія освіти виходить з принципів діалектичної логіки, і насамперед, єдності теорії і практики – основи пізнання. Соціологія освіти має два взаємозв‘язаних рівня — теоретичний та емпіричний (дослідний). Теоретичний рівень передує емпіричному, який завершує теоретичний. Соціологія освіти обґрунтовує закономірності і особливості розвитку освіти, дає теоретичне узагальнення процесів, що відбуваються, визначає напрям емпіричних соціологічних досліджень суспільної думки учнівської молоді, педагогів, адміністрації, громадських організацій. Соціологія освіти висуває гіпотези, які ще потребують перевірки практикою. Без теоретичних передумов ніяке емпіричне дослідження не дає необхідних результатів, а матиме випадковий характер у вигляді набору суджень і фактів. Недосить кваліфіковані дослідники нерідко намагаються обійтись без теоретичних обґрунтувань і дослідження зводять до поверхово відібраних фактів, даних, тощо. В соціологічних дослідженнях освіти нерідко культивується суб'єктивізм, коли бажані відповіді респондентів фіксуються тільки я к позитивні, прикрашувані реальну дійсність, що ігнорує її суперечності. Так, ігнорувався важливіший методологічний принцип – об‘єктивність розгляд суспільних явищ. Емпіричні дослідження систематично ведуться в школах, вищих навчальних закладах і охоплюють широке коло питань — соціально-політичний і моральний образ учня, студента, педагогів, їх ціннісні орієнтації, ставлення до навчання, праці, рівень культури, задоволеність працею, суспільна діяльність та ін. Для анонімного вибіркового опиту учнівської, студентської молоді та педагогів розробляються соціологічні анкети. Одержані емпіричні результати дають факти, дані для узагальнень і аналізу процесів в системі освіти, збагачуючи тим самим теорію соціології. Взаємодія теорії і практики не перетворюється в схоластику і догматизм, набуває здатності творчо розвиватися, даючи працівникам системи освіти нові висновки і практичні рекомендації. В Україні найбільш ефективно і планомірно ведуться соціологічні дослідження проблем освіти в Харкові переважно в державному університеті, в державному педагогічному університеті, а також в галузевих університетах і інститутах — радіотехнічному, політехнічному, інституті сходознавства та міжнародних відносин і ін. В процесі соціального пізнання теорія і практика освіти збагачується, доповнюючи одна одну.

Тенденції розвитку соціології освіти

Діалектична логіка вимагає розгляду сучасної системи освіти і її розвитку та змін, в усіх зв'язках та взаємодіях. Соціологія освіти — означає необхідність враховувати історичні етапи в суспільному розвитку та своєчасно вносити зміни в систему освіти, відкрити для впливу, на неї внутрішніх і зовнішніх умов для впливу на теорію і практику. Діалектична логіка вимагає обліку і аналізу економічних, політичних, науково-технічних, ідеологічних та інших факторів, що впливають на процес освіти, як це свідчить практика в сучасних умовах України. В процесі демократизації освіти в Україні органи народної освіти, середня та вища школа враховують досягнуте, відбирають все прогресивне, відкидаючи все негативне, що завдає шкоди вихованню молоді, підготовці спеціалістів для народного господарства. Зрозуміло, на розвиток системи освіти впливають економічні, політичні, науково-технічні, ідеологічні фактори. В процесі вдосконалення, перебудови системи освіти України враховуються і зміни, що відбуваються у суспільній свідомості працівників освіти і учнівської молоді, в їх ставленні до праці і навчання, у формуванні їх особистих якостей — позитивних та негативних.

Соціологія розкриває суперечності у розвитку системи освіти і її вдосконалення, намічає шляхи їх вирішення. Сучасна практика показує: чим вище рівень освіти, тим нижче заробітна плата працівника – це головний показник суспільної нерозвиненості спеціаліста. Прогалини, вади правосвідомості і гідності спеціалістів (тобто кардинальні умови панування некомпетентності та засмічення всіх сфер діяльності) закладаються ще системою гуманітарної освіти, що виховує послушну людину, послушного виконавця. В сучасних умовах в Україні усвідомлюється кардинальний характер змін, необхідних в суспільстві, що вимагають зовсім не просто адаптації або модернізації гуманітарної освіти. Вища школа має випереджати зміни, що відбуваються, готувати студентів до праці і життя в суспільстві, формувати демократичне суспільство. Освіта органічно зв'язана з усіма галузями матеріального виробництва та духовної культури, що забезпечує приємливість і відтворення соціального досвіду, є прогресом культури особливий вид діяльності з вивчення і виховання, є об’єктом дослідження багатьох наук, межі між. якими постійно рухомі. В сучасних умовах важливо зближувати систему вищої освіти спеціалістів України з прогресивними зразками систем освіти, що складаються в країнах ринкової економіки, забезпечити конверційність дипломів вищих навчальних закладів України. Тут розглядаються обидва завдання стосовно до підготовки бакалавра (на Заході – чотири роки навчання після дванадцятирічної школи) в вищих навчальних закладах природничого і технічного профілю. Ураховуючи умови, з яких доведеться працювати майбутнім спеціалістам, організаторам виробництва, необхідно визначити головні особистісні якості, моральні уявлення і гуманітарні; знання, якими має діяти в умовах ринкових відносин та ін.

 

Самостійна робота № 9

Тема: Соціологія моралі

У відомому соціологічному словнику за редакцією академіка Г. Осіпова в статті, присвяченій соціології моралі, зазначається, що, на відміну від іншіх галузей соціології, ситуація в сфері соціології моралі є, мабуть, найневизначенішою: дискусійними та внаслідок цього невирішеними є важливі методологічні питання щодо її предмету, міждисциплінарних зв’язків, відсутнє чітке уявлення про методи тощо. Одну з основних причин такої ситуації автор вбачає в специфіці самої моралі, в її “розчиненості” практично в усіх сферах людського життя [3, с.728-729].

Погоджуючись в цілому з такою оцінкою, зазначимо, що питання про специфіку моралі як способу пізнання світу та регулятора соціального життя потребує самостійного аналізу, в тому числі й у зв’язку з проблемою предмету соціології моралі. Спробуємо знайти причини сьогоднішнього стану цієї галузі соціоло­гічної системи знань в її минулому, спираючись на деякі факти з історії розвитку соціології моралі в країнах Заходу та в царині вічизняного суспільствознавства.

Як відомо, соціологічний підхід до вивчення моралі виник ще в ХІХ столітті. Його поява була достатньо тісно пов’язана із формуванням впливових соціологічних шкіл – французської (О.Конт, Л.Леві-Брюль, Е.Дюркгейм), німецької (М.Вебер, Г.Зіммель), англійської (Дж.Мілль, Г.Спенсер) та американської (Дж. Д’юї, Е.Росс). Їх представники, практично всі без винятку, тією чи іншою мірою торкалися проб­лем моралі в соціальному контексті, окреслювали коло соціологічних проблем вивчення моралі, деякі намагалися розробити та вдосконалити соціологічні методи дослідження моралі. Поділяючи позиції позитивістів, вони зовсім не випадково почали з критики традиційної теоретичної етики, наполягаючи на неможливості науково обгрунтувати етику, спираючись на теоретичні побудови та міркування.

В межах позитивістської соціології вимальовувалося нове розуміння етики як описової, емпіричної науки, завдання якої повинне полягати в тому, щоб встановлю­вати, які моральні погляди домінували та домінують в певному середовищі, які причини того, що вони були та є саме такими. Для рішення цього завдання потріб­но було залучити матеріали етології (Е.Росс), етнографії, археології та історії культури (Л.Леві-Брюль).

Найбільш чітко тенденція соціологізації етики знайшла відображення в роботах Е.Дюркгейма, який власне й запропонував сам термін “соціологія моралі”, проголосив необхідність соціологічного обгрунтування моралі, використання методів соціологічного дослідження та намагався створити новий образ етики – емпірич­ ної науки, що буде вивчати моральне життя суспільства в його фактологічності.

При цьому соціологія моралі розумілася не як один з розділів соціології чи етики. Із самого початку задум “реформаторів” полягав в тому, щоб замінити традиційну етику як філософську науку новим, емпіричним, соціологічним її різновидом – соціологією моралі. Але спланована “революція” не відбулася. По-перше, тому, що зведення науки до емпіричних досліджень ніколи не дозволяло піднятися вище фактологічного рівня й стати дійсно наукою. По-друге, лише в середині 30-х років була усвідомлена неправомірність спроб замінити етику соціологією моралі та звести всю етичну проблематику до соціологічної. І нарешті, з самого початку розвитку соціології моралі її супроводжували труднощі, що були пов’язані зі вказаною специфікою моралі, в той час як галузеві соціологічні теорії, які були зорієнтовані на вивчення інституціоналізованих форм суспільного життя (права, релігії,економіки тощо), розвивалися швидкими темпами.

В подальшому західна соціологія моралі існувала переважно як емпірична наука, виключенням можна вважати спроби деяких відомих вчених проаналізувати особливості функціонування моралі в окремих сферах суспільного життя, наприклад, науці (Р.Мертон, Д.Барбер), політиці (С.Ліпсет), в сфері виробничої діяльності (Е.Мейо) та деяких інших.

Серед теоретичних робіт, висновки яких представляють певний інтерес для соціології моралі, найчастіше згадується загально відома теорія когнітивно-еволюційного морального виховання Л. Кольберга та так звана “концепція жіночої моральності” його учениці К. Гілліган, яка описала особливості формування морального світу жінок та чоловіків.

Цікаві роботи, що відрізнялися значною конкретно-соціологічною спрямованістю, були надруковані у 60-70-ті роки американськими та британськими дослідниками, які розглядали широке коло загальних моральних проблем тогочасного західного суспільства. Серед них треба згадати дослідження американського соціолога та публіциста Ч.Рейча щодо типів ціннісних орієнтацій, які домінували в американському суспільстві, два масштабних дослідження, пов’язаних з ім’ям англійського соціолога Д. Райта, які було присвячено змінам в моральній свідомості британської молоді.

“Сексуальна революція” 70-х років на Заході викликала до життя потребу в дослідженнях щодо аналізу сексуальної поведінки молоді та стану сімейно-шлюбних відносин. Серед найбільш відомих в цьому напрямку можна згадати роботи американського соціолога Д.Янкеловича та англійського В.Паккарда. Результати дослідження останнього були описані в книзі з красномовною назвою – “Сексуальне бездоріжжя”.

Серед причин, що на думку автора цього дослідження, призвели до кризового стану статевої моралі, він називає емансипацією, яка призвела до падіння авторите­ту жінки-матери та домогосподарки; процеси урбанізації, що суттєво послаблювали контроль за поведінкою підростаючого покоління; продління періоду молодості та зростання вікового бар’єру для вступу до шлюбу; досягнення медицини в галузі протизаплідних засобів та деякі інші обставини, що склалися саме в цей період.

Дослідження В. Паккарда було цікавим й з методичного боку: його емпіричну базу склали 400 інтерв’ю з американськими експертами; переписка з фахівцями з 14 країн світу; статистичний матеріал про стан сімейно-шлюбних відносин в 10 країнах; аналіз дискусій та бесід, проведених у 130 університетських містечках, дослідження комун хіпі; анкетне опитування молоді [1].

Дещо пізніше з’явилася об’єктивна потреба у вивченні проблем дитячого та жіночого алкоголізму та наркоманії. У 80-х роках до кола найбільш цікавих досліджень увійшли роботи з так званої ”допомагаючої поведінки” (helping behavior). Мова йшла про проблеми та особливості роботи волонтерів, що доглядали інвалідів, смертельно хворих, одиноких, брали участь в роботі телефонних служб, допомагали неповнолітнім матеріям тощо.

Як міждисциплінарна проблема почало досліджуватися психологічне, фізичне та сексуальне насильство над дітьми. Хоча й ця проблема не була придбанням кінця ХХ століття, її поширеність в цей період значно зросла: так, за даними досліджень, проведених в цей час науковцями Америки та Великої Британії, 20-30% дорослих жінок та 10% чоловіків у дитинстві відчули на собі різні сексуальні образи, в тому числі й інцестуальне насильство.Вже на межі ХХ та ХХІ століть на Заході з’явився та почав інтенсивно розвиватися ще один міждісциплинарний напрямок, що отримав назву “біоетика”.Серед найбільш дискусійних питань, що входять до кола біоетичних проблем – моральні проблеми сучасної медицини: медична етика та деонтологія, сурогатна вагітність та аборти, моральні проблеми трансплантації, ставлення до смертельно хворих та функціонування хоспісів, евтаназія, моральна оцінка розробок в галузі генної інженерії та мікробіології, й, нарешті, клонування.

Сьогодні цей багатий емпіричний матеріал потребує осмислення та узагальнення, в перешу чергу в межах соціології моралі. До речі, більшість західних вчених, що проводять дослідження проблем суспільної моралі методами соціології та отримують дуже цікаві результати, самі уникають широко користуватися поняттям “соціологія моралі”, натомість вживаючи такі словосполучення, як”стиль життя”, “моральні цінності та установки”, “етос” та інші.

 

  

 

 Cамостійна робота № 10

Тема: Соціологія кар’єри

Необхідно зазначити, що дослідженням кар'єри як об'єкта управління займалися різні науки. Найбільше вивчена вона соці­ологією.

У соціологічній літературі останніх років закріпилося ро­зуміння кар'єри як просування людини по сходах виробничої, майнової, соціальної, адміністративної й іншої ієрархії, розгляд її як послідовних занять, виконуваних індивідом протягом його трудового життя.

В більшості визначень соціологів кар'єра представлена у ви­гляді моделі сфери переміщення індивідів з нижчестоящих суспі­льних позицій на вищестоящі. Польський соціолог Я. Щепансь- кий вважає, що, досліджуючи проблему кар'єри, «насамперед ми зіштовхуємося з мобільністю індивідів, що полягає в проходжен­ні встановлених сходів у будь-якій ієрархічній системі, що ми на­зиваємо особистою кар'єрою». У розуміння кар'єри він включає проходження індивідом ієрархічних щаблів «престижу», «дохо­ду»,«влади» і т.д.

Соціальна психологія концентрує свою увагу на вивченні за­лежності трудової кар'єри від типу особистості, що формується під впливом певних соціальних факторів, її взаємодії з мікросе- редовищем.

Нові можливості для вивчення й реалізації кар'єри предста­вляє молода наука соціоніка, що вивчає індивідуально- психологічні особливості людини на основі аналізу закономірно­стей енергоінформаційного обміну між людьми й типологізації індивідів залежно від способів сприйняття, переробки й передачі інформації (виділення соціотипів). Соціоніка дає можливість ро­бити успішну кар'єру на основі освоєння, вивчення теорії психо­логічних типів, пізнання їх і вибору професії й роботи, які найбі­льше відповідають типу особистості працівника.

Кар’єра також відноситься до сфери наукових і практичних інтересів менеджменту. Але інтерес до проблеми кар'єри не зав­жди був пильним і залежав від ролі людського фактора в мене­джменті. Методологічні основи вивчення ділової кар'єри були за­кладені управлінською школою «людських відносин», а також

досягненнями психології й соціології. Подальший розвиток дос­ліджень кар'єри проходив в рамках менеджменту організації, ка­дрового менеджменту, менеджменту людських ресурсів, його ха­рактеризує зріст інтересу до людського фактора. В управлінській науці відбувається усвідомлення зміни співвідношення ролей ор­ганізаційно-технічних і людських ресурсів для досягнення успіху. «Всі господарські операції можна, в остаточному підсумку, звес­ти до позначення трьома словами: люди, продукт, прибуток. На першому місці стоять люди. Якщо у вас немає надійної команди, то з інших факторів мало що вдасться зробити», стверджує Лі Якокка, один з найвідоміших наприкінці XX століття представ­ників ділового світу США.

Менеджмент людських ресурсів, який виник в 60-ті роки минулого століття (автором терміна вважають американського соціолога Р. Е. Майлза) розглядає співробітників як джерело не­використаних резервів, як актив підприємства, людський капітал, як найважливішу можливість налагодити більш раціональне пла­нування й прийняття рішень.У менеджменті людських ресурсів ділова кар'єра розгляда­ється як сполучна ланка між прагненнями індивіда й еволюцією соціальних структур. Кар'єра не обмежується впливом виробни­чих факторів. Вона визначається як особистим потенціалом пра­цівника, стилем життя, накопиченим соціальним досвідом, так і культурою, соціальними нормами, цінностями, соціальними ієра­рхіями й організаційними формами. У менеджменті організацій управління діловою кар'єрою розглядається як один з напрямків процесу управління персона­лом. Кар'єра тут трактується як суб'єктивно усвідомлені власні судження працівника про своє трудове майбутнє, очікувані шля­хи самовираження й задоволення працею. Кар'єра - це поступове просування по службовим сходам, зміна навичок, здібностей, кваліфікаційних можливостей і розмірів винагороди, пов'язаних з діяльністю працівника, це просування вперед по один раз обра­ному шляху діяльності, наприклад: одержання більших повнова­жень, більш високого статусу, престижу, влади, матеріальних ба­гатств. Але кар'єра - це не тільки просування по службі. Життя людини поза роботою має значний вплив на кар'єру, є частиною кар'єри. Можна говорити про кар'єру домогосподарок, матерів, учнів і т. п. Необхідно зазначити, що в управлінні дуже часто змішують поняття «кар'єра» й«службово-професійне просування», у той час як вони є близькими, але не тотожними. Термін «службово- професійне просування» є найбільш звичним для нас, тоді як те­рмін «кар'єра» у нашій спеціальній літературі й на практиці фак­тично не використовувався. Під службово-професійним просуванням розуміється про­понована організацією послідовність різних сходів (посад, робо­чих місць, положень у колективі). Кар'єра ж - більше широке по­няття. Збіг наміченого шляху службово-професійного просування й фактичної кар'єри на практиці відбувається досить рідко і є скоріше виключенням, ніж правилом. Таким чином, якщо узагальнити погляди на кар'єру різних наук, то можна дійти висновку, що кар'єра має місце тільки при взаємодії особистості й соціуму. Трактування кар'єри, які отото­жнюють її з одним з елементів, образно висловлюючись, розгля­дають медаль тільки з однієї сторони. У той же час необхідно від­значити, що в процесі побудови кар'єри індивід займає первинне місце. Саме від відношення індивіда до цього процесу, рівня його самопізнання, розвитку, задоволеності, індивідуальній спрямова­ності, способів самовираження й залежить, які форми прийме ка­р'єрний процес й як це відіб'ється на соціальних структурах й іє­рархіях. Якщо розглядати поняття кар'єри з погляду сучасних теорій мотивації, то напрошується висновок, що цей елемент управлін­ня персоналом має безпосереднє відношення до мотивації трудо­вої діяльності. Відповідно до теорії Маслоу, до первинних потреб людини відносяться потреба в безпеці, бажання бути впевненим у тім, що фізіологічні й інші пріоритетні потреби будуть задоволені як у поточному періоді, так і у майбутньому. Теорія очікувань свідчить, що люди прагнуть у будь-якій ситуації одержатимак­симум бажаного. Тому й у процесі роботи людина прагне одер­жання різноманітних заохочень і максимального задоволення по­треб. До них можна віднести просування по службі й знання пер­спектив свого росту. З теорії справедливості випливає, що очіку­вана залежність між рівнем ефективності роботи й просуванням по службі сприяє підвищенню трудової активності працівника. Стабільність зайнятості, чітка перспектива росту, безумов­но, є пріоритетними потребами й мотиваційними факторами тру­дової діяльності. Отже, плануванню кар'єри необхідно приділяти першочергову увагу. Воно має безпосереднє відношення до реа­лізації цілого ланцюга потреб і запровадженню в дію трудових мотивів персоналу. У класичному підручнику з управління персоналом за реда­кцією О. Я. Кібанова дане таке визначення кар'єри: «Кар'єра - по­ступове просування особистості в якій-небудь сфері діяльності, зміна навичок, здібностей, кваліфікаційних можливостей і розмі­рів винагороди, пов'язаних з діяльністю; просування вперед по один раз обраному шляху». Однак поняття кар'єри не означає тільки постійний рух на­гору в рамках організаційної ієрархії. Кар'єра - це індивідуально усвідомлена позиція й діяль­ність, пов'язані із трудовим досвідом і діяльністю протягом ро­бочого життя людини.

Самостійна робота № 11

---

Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 2255; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

⇐ Предыдущая12345Следующая ⇒

---

Мы поможем в написании ваших работ!