Основні напрямки міграції населення України в 2004 році (на 1000 населення)



 

Всі Прибули Вибули Сальдо міграції

 

Напрями міграції 16,6 16,8 -0,2

 

У межах України 15,8 15,8 х

 

внутрішньорегіональна міграція 9,6 9,6 х

 

міжрегіональна міграція 6,2 6,2 -0,2

 

міждержавна міграція 0,8 1,0 0,1

 

країни СНД 0,7 0,6 0,3

 

інші країни 0,1 0,4

 

 

Еміграція населення окремих регіонів України в 2004 році (на тисячу населення)

Області Прибули Вибули Приріст у цілому

 

АР Крим 2,5 2,1 0,4

 

Одеська 1,4 0,9 0,5

 

Донецька. 1,2 1,4 -0,2

 

Запорізька 1,1 1,2 -0,1

 

Закарпатська 0,2 1,1 -0,9

 

Херсонська 0,8 1,1 -0,3

 

Чернівецька 0,5 1,1 -0,6

 

Луганська 0,8 1,5 -0,7

 

Харківська 1,0 1,2 -0,2

 

Усього по Україні 0,8 1,0 -0,2

 

 

В останні роки існування СРСР виявилися й інші зміни в спрямованості міграційних потоків. Вони стали більш масштабними і проявилися, передусім, у зростанні зовнішної міграції, репатріації депортованих народів, переміщенні так званих некорінних народів та республік колишнього СРСР, зокрема Закавказзя, Середньої Азії, Прибалтики. Збільшилась кількість мігрантів з економічних та екологічних мотивів, з’явилися біженці5. Статистичні дані за 2004 рік подані в таблицях далі6.

Виїзд фахівців вищої кваліфікації за межі України

Фахівці, що мають науковий ступінь

 

  Доктори наук Кандидати наук

 

  1995 2000 2002 2003 2004 1995 2000 2002 2003 2004

 

Всього в т.ч. до країн: 59 26 27 13 13 ........ 125 128 79 74

 

Ізраїль 10 2 - 1 - ....... 15 4 - 3

 

Канада - - - - - ........ 12 14 7 10

 

Німеччина 3 6 4 1 4 ........ 14 25 12 16

 

Росія 20 3 3 1 3 ........ 31 20 17 18

 

США 19 9 5 7 2 ........ 34 27 22 20

 

інші 7 6 15 3 4 ........ 19 38 21 7

 

Самостійна робота № 4

Тема: Основні статичні характеристики нації

Перш ніж дати визначення нації, назвати її основні ознаки, що притаманні усім спільнотам цього типу, відзначимо можливість різних підходів до її характеристики.Генетично, з точки зору її витоків, походження, нація — це етнос на найвищому, сучасному ступені розвитку; етнос, що є зрілим в соціально-політичному і культурному відношеннях; етнос, що відповів на виклик модернізації. Структурно, з точки зору її складників, нація – це громадянське суспільство плюс національна (тобто створена культурно спорідненим народом) держава. Функціо­нально, тобто з точки зорувиконуваних спільнотою соціальних ролей, нація – це форма і наслідок соціально-політичної мобілізації, суб”єкт політичного процесу, захисник інтересів і архітектор майбутнього певного суспільства. Врахування того, що кожна з національних спільнот має бути проаналізована під кутом зору усіх трьох підходів, дає змогу значною мірою примирити різноманітні тлумачення суті нації, її головних індикаторів, “розвести” їх, віднісши до різних аспектів характеристики спільноти, як це показано в таблиці 2. З неї видно, що коли ми аналізуємо витоки націй (базу націогенези) та хочемо показати, з якого людського матеріалу “ліпилися” нації, то неминуче мусимо говорити про територіально-культурні спільноти, що існували до них — етноси (стовпчик 1), а отже включати до рис усе, чим характеризується певний етнос: мову, територію, особливості психологічного складу. Коли мова заходить про об”єктивні передумови формування націй, ми звертаємося до вивчення усієї сукупності суспільних змін, що прокладали шлях до саме такого типу спільнот, якими стали нації. Узагальнена назва цих змін — модернізація — включає в себе одночасну трансформацію економіки (становлення внутрішнього ринку), культури (виникнення єдиної для всіх верств і територіальних груп високої і загалом секуляризованої культури), соціальної комунікації (формування відокремленої від держави сфери громадського життя і громадської думки), політичної свідомості та політичної організації суспільства (поширення ідей рівності, народного суверенітету і відповідальності уряду перед народом) (стовпчик 2). Проте суспільні трансформації відбуваються як спонтанно, так і з задіянням свідомої волі і цілеспрямованих зусиль певних дійових осіб. Їх свідомість та дії складають суб”єктивні передумови формування націй і відповідають на питання: хто (еліти духовно-інтеолектуальні та політичні, державні структури, національні лідери) і яку (просвітницьку, організаторську, регулятивну) проводив свідому роботу, що сприяла згуртуванню, консолідації цих великих спільнот. У підсумку маємо певний набір індикаторів власне нації як модерної спільноти: формальних (вказують на те, чим вона є з точки зору прийнятих у суспільних науках класифікацій) та змістовних (суттісних), які вказують на риси, що відрізняють націю від інших спільнот та дають змогу виокремити одну націю з-поміж інших (стовпчик 4). Кожна з цих характеристик розкривається в таблиці 2, котра показує, яким складним і багатогранним є цей витвір людської історії – нація. Для практичних цілей запропонуємо, усе ж таки, і більш коротке визначення даної спільноти.

Нація – це сучасна політична і соціальна спільнота, що базується на культурі, яка поділяється усіма, має етнічні витоки і модерний зміст.

Самостійна робота № 5

Тема: Типологія Особистості

Соціальна типологія особистості дозволяє: упорядкувати уявлення про характер, орієнтаціях, спонукальних механізмах поведінки індивіда; прогнозувати динаміку розвитку особистості, виявляти її можливості; розкрити єдність загальних, особливих та індивідуальних рис особистості; проаналізувати ті якості особистості, які обумовлені її буттям як особливого суб`єкта; охарактеризувати життєдіяльність, поведінка, соціальні зв`язки, внутрішню структуру особистості; сформувати критерії, ознаки, показники, що відображають сутнісні риси тієї чи іншої групи людей.

В даний час відомі різні варіанти типології особистості. Має сенс виділити дві основні тенденції в типології особистості: в рамках соціально-психологічної типології людей розділяють за психологічним ознаками (темперамент, характер, інтелектуальні здібності та ін); в рамках соціологічної типології як критерії для класифікації використовуються такі показники, як соціальне становище, спосіб життя, характер і спрямованість інтересів і ін

Соціальний тип - це узагальнена цілісна соціальна характеристика особистості.

Однак все це лише ідеалізовані моделі: у реальності зустрічаються особистості, які володіють лише деякими ознаками того чи іншого типу.

У сучасній соціології різняться такі соціальні типи особистості.

Маргінальна особистість (поняттям «маргінальність» позначаються специфічні відносини між соціальним суб`єктом і соціальною спільністю, відносини, протипожежні-помилкові нормальним). Поняття «маргінальна особистість» сформульовано американським соціологом Робартом Парком в 1920-і рр.., Щоб позначити соціально-психологічні особливості іммігрантів, не адаптувалися до норм та вимог міського життя.

Характеристики маргінальної особистості в соціології: аморальність; пасивність; агресивність.

Передумови маргінальності: самотність, втрата соціальних зв`язків; бідність і безробіття, соціальна незахищеність, порушення громадянських прав і свобод особистості.

Авторитарна особистість (детально описана Дугласом Келлнер). У числі особливостей даного типу особистості: орієнтація на цінності середнього класу; нездатність критично мислити, прагнення до покори; підозрілість, прагнення «знайти ворога», покарати тих, хто порушує загальноприйняті норми; нетерпимість до чужих поглядів і переконань; забобонність і стереотипність мислення; бескомпро -міссность, що доходить до фанатизму - відносини з людьми будуються на принципах панування і підпорядкування, сили і слабкості; жага руйнування і цинізм; катастрофізм і есхатологічно світогляду; перебільшений інтерес до сексуальних питань.

Крім зазначених вище в соціології також виділяють такі типи, як культурний ідеал особистості, базисна особистість, нормальна особистість. Культурний, ідеал особистості - культурно обумовлений бажаний образ ідеальної особистості. Базисна особистість (поняття розроблено Д. Кардінер тощо) не ідеал особистості, а комплекс рис, досить часто виявляються у членів того чи іншого співтовариства; особистість, яка втілює в собі

комплекс загальних типових рис, властивих великій кількості індивідів.

Нормальною особистістю зазвичай називають статистично середню особистість, яка пристосувалася до умов даного суспільства, що діє в рамках встановлених соціальних правил і включену в систему суспільних відносин.

 

 

Самостійна робота № 6

Тема: Соуіологія злочинності

Соціологія злочинності дуже тісно пов'язана з іншими юридичними науками.
1. Ближче інших наук до соціології злочинності варто кримінологія.
Коли об'єктом її досліджень стають причини, умови, обставини, що ведуть до аморальним, протиправним і злочинним діям, вона входить у предметну область соціології.
2. Коли розглядаються юридичні злочину в рамках певних державно-правових норм, соціологія злочинності тісно пов'язана з кримінальним правом.
3. Коли мова йде про психологічні особливості здійснення тих чи інших видів злочину соціологія злочинності пов'язана із судовою психологією.
Використовуючи дані юридичних та інших спеціальних галузей знання, соціологія злочинності застосовує весь спектр методики і техніки соціологічних досліджень для аналізу та прогнозування злочинів.
В історії соціологічної думки можна виділити кілька підходів до аналізу злочинності.
Зупинимося на найбільш поширених і актуальних.
Соціологію права цікавить, перш за все, взаємозв'язок суспільства як соціального організму і злочинності як соціального явища.
Що значить злочинність для суспільства?
У концепціях соціологів не було єдиної відповіді на це питання.
Так, Ламбер Кетле [1] і Еміль Дюркгейм [2] вважали, що злочинність - нормальне явище для суспільства.
Л. Кетле стверджував, що будь-який соціальний лад передбачає певну кількість та певний порядок злочинів, що випливає з його організації.
Е. Дюркгейм, визнаючи в цілому патологічний характер злочинності, стверджував необхідність наявності даного явища для будь-якого суспільства.
Він підкреслював, що «злочинність є одним із чинників суспільного здоров'я, невід'ємною частиною всіх здорових товариств».
Енріко Феррі [3] підкреслював обмеженість статистичного підходу до аналізу злочинності як явища в цілому.
Він висловлював сумнів в тому, що тільки на основі кількісних показників аналізу можна робити висновки про сутність злочинності та її місце в суспільстві.
Навпаки Е. Феррі зазначав, що сталість цього соціального факту не свідчить про його необхідність.
Загальновідома точка зору юристів на злочинність як на ненормальне та шкідливе для суспільства явище.
Однак в історії соціології злочинності була висловлена ​​і така точка зору, що злочинності притаманна певна позитивна роль у суспільстві.
Вона передбачає деякі еволюційні зміни, реформи, зміна правових норм і т. д.
Найбільш детально даний підхід був даний у роботі Е. Дюркгейма «Норма і патологія».
- Злочин передбачає наявність шляхів, відкритих для необхідних змін.
- У деяких випадках воно прямо готує ці зміни.
- Колективні почуття володіють достатньою гнучкістю для того, щоб прийняти нову форму.
- Злочин часом допомагає визначити, яку форму приймуть ці почуття.
- Часто злочин є лише передчуттям моралі майбутнього, кроком до того, що має бути.
Е. Феррі вважав, що злочинність робить деякий позитивний вплив на суспільство.
Вона «висвічує» його болючі проблеми і допомагає виробляти шляху «лікування від них», подібно до того, якбіль або навіть хвороба можуть бути корисні для людини як індикатори його нездоров'я.
У підходах до аналізу природи злочинності виділилося кілька основних напрямків:
- Антропологічна теорія,
- Концепція соціальної природи злочинів,
- Теорія диференціальної асоціації,
- Теорія соціального конфлікту як основи злочину.
Антропологічна теорія
В основу антропологічної теорії покладені ідеї Ч. Ломброзо.
Вони були висловлені в роботі «Злочинний людина».
Ч. Ломброзо стверджував, що злочинця характеризують певні антропологічні ознаки:
- Будова черепа,
- Місткість черепа,
- Довжина тулуба,
- Форма щелепи,
- Загальний тип особи і т. д.
Ці ознаки передаються у спадок з покоління в покоління як явище атавізму [4].
Досліджуваний Ч. Ломброзо органічний і психічний атавізм незаперечно присутній у багатьох аномаліях злочинців.
Проте бачити природу злочинності тільки в атавізм - явно однобічний підхід.
Поза полем зору дослідника можуть залишитися:
- Злочини групові,
- Злочини випадкові,
- Злочини у політичній сфері і т. д.
Багато соціологів і кримінологи піддавали серйозній критиці антропологізм Ломброзо.
Однак не виключали впливу на злочинність біологічних і фізіологічних факторів, але тільки в сукупності з соціальними.
Концепція соціальної природи злочинів
Прихильники концепції соціальної природи злочинності пов'язують появу та розвиток злочинності з соціальними умовами життя:
- Рівнем функціонування соціальних інститутів,
- Наявністю можливостей для самореалізації індивідів у суспільстві,
- Проблемою доступності культурних цінностей і суспільних благ,
- Розвитком політичних свобод,
- Змістом виховання людей.
Ференц Ліст, [5] основними соціальними умовами розвитку злочинності називає бідність і злидні.
Тому в якості основного напрямку боротьби зі злочинністю визначав необхідність ліквідації економічноїнерівності і поліпшення становища трудящих.
Інші вчені, І. Тейлор, П. Уолтон, Дж. Янг, основну причину злочинності бачили в буржуазному ладі.
При буржуазних порядки не вважається злочином:
- Експлуатація людей,
- Агресивні війни,
- Вбивства.
Увага акцентується лише на:
- Грабежах,
- Крадіжки,
- Махінаціях,
які, з їхньої точки зору, є просто «бунтом проти системи».
Е. Дюркгейм підкреслював, що злочинність - є один з факторів, що характеризують суспільство.
У суспільстві постійно присутні джерела, які породжують злочинність в тому чи іншому вигляді.
«Уявіть собі суспільство святих - зразковий монастир примірних індивідуумів. Злочини у власному розумінні слова тут невідомі, проте проступки, які вважаються несуттєвими мирянину, викличуть тут точно такий же скандал, який звичайні злочини викликають у звичайних умовах
Кожне суспільство породжує свої типи злочинів.
Злочинність міцно пов'язана з основними умовами соціального життя.
Е. Феррі визначав злочинність як ненормальне біологічне і соціальне явище.
Злочин не є явище виключно біологічне.
Воно не є також продукт виключно фізичного та соціального середовища.
Будь-яке злочин є продукт соціальної ненормальності, постійної або тимчасової, природженою або набутою, продукт органічної будови індивіда, продукт зовнішніх обставин фізичних, соціальних.
Злочин має складне походження, як біологічне, так і фізико-соціальне
Воно має відмінності в ступені участі окремих факторів в залежності від відмінності осіб, обставин, часу і місця.
Ф. Ліст також не виключав антропологічних чинників злочинності.
Проте вважав їх вплив похідними від соціальних.
Він мав на увазі, перш за все, те середовище, в якому формується і розвивається індивід.
Серед соціальних чинників злочинності Лист виділяв
- Нерівність різних соціальних верств суспільства,
- Порушення соціальних зв'язків.
В. Богнер назвав такими факторами:
- Приватну власність,
- Класове розшарування,
- Конкуренцію,
- Експлуатацію.
Особливе місце в концепції соціальної природи злочинності займає теорія аномії.
Е. Дюркгейм визначив аномію як стан ціннісно-нормативного вакууму, характерного для перехідних і кризових періодів, коли старі норми і цінності вже перестають діяти, а нові ще не набули розвитку.
Соціальна аномія - це стан соціальної дезорганізації, зруйнованості або ослаблення соціальних зв'язків та нормативної системи суспільства.
Концепцію соціальної аномії розвивав Роберт Мертон [6] у роботі «Соціальна структура і аномія».
На його думку соціальна аномія - дисбаланс між культурними цінностями суспільства та санкціонованими інституційними можливостями їх досягнення для різних соціальних груп.
Цей дисбаланс є постійним фактором напруги в соціальній системі.
«... Кожна соціальна група обов'язково поєднує свою шкалу бажаних цілей з моральним чи інституційним регулюванням допустимих і необхідних способів досягнення цих цілей. Багато способи, які окремим особам представляються як найбільш ефективні ... виключені з інституційної сфери дозволеного поведінки. Вибір жевідповідних засобів обмежений інституційними нормами ».
Подібна ситуація може породити «протиправне і антисоціальна поведінка» саме внаслідок відмінності в значенні, надавало цілям і вибору засобів їхнього досягнення.
Подібну позицію висловлював Е. Мейо.
Коли багатство стає символом соціального просування без з'єднання із засобами його досягнення, мова йде про соціальної аномії.
Мета досягнення грошового успіху поза зв'язком із засобами його досягнення - один з елементів, що породжують соціальну аномію.

Коли в суспільстві втрачено контроль над використанням інституційно врегульованих способів придбаннястану, стають все більш звичайними «заборонені» засоби досягнення мети обман, корупція, аморальність, злочинність і т. д.
Р. Мертон виділяв соціальний та соціально-психологічний аспект аномії.
Він розглядав відмінності доступу до легальних засобів досягнення культурних цілей у різних соціальних груп.
На тлі цих відмінностей і виникає девіантність і делинквентность [7].
Найбільш сильно спонукання до відхиляється у представників нижньої страти.
Він називає причини:
- По-перше, професійні можливості нижньої страти обмежені переважно ручною працею;
- По-друге, для досягнення стандартів успіху людям некваліфікованої праці дуже складно конкурувати "з силою і високими доходами організованого зла, рекету і злочинності».
Однак бідність і злидні - лише складові причин злочинності.
Найбільшого зростання злочинність в нижній страте досягає тоді, коли бідність і злидні з'єднуються зкультурним акцентуванням грошового успіху як домінуючої мети.
Отже, злочинність в нижчому шарі може виникати як «реакція нормальних людей на ненормальні соціальні умови».
Р. Мертон відзначає, що найбільш поширеним видом злочинів у середовищі «білих комірців» є шахрайство.
Процвітання шахрайства в аномічном суспільстві можливо в силу достатньої терпимості громадян, правоохоронних органів, судової системи.
Для верхніх шарів суспільства - характерна взаємозв'язок «цілком моральних ділових прагнень з їх аморальної практичною реалізацією».
Р. Мертон констатує, що історія великих американських станів переповнена дуже сумнівними інноваціями.
Злочинність у цьому шарі розкрити дуже складно.
Цілком шановні члени суспільства дуже часто з допомогою неправдивих свідчень і обману уникаютьпокарання.
Таким чином, диференційований підхід до аналізу злочинності в різних соціальних шарах і групах - один із напрямків у дослідженні соціології девіантної та делінквентної поведінки.
Теорія диференційної асоціації
Наступним напрямком у соціології злочинності є теорія диференціальної асоціації або зв'язку індивіда з злочинним середовищем (Е. Сатерленд).
Взаємодіючи з членами злочинної групи, індивід:
- Засвоює негативне ставлення до норм права і закону,
- Визначає для себе мотиви злочинної поведінки,
- Визначає для себе техніку вчинення злочину,
- Визначає для себе форми групової та індивідуальної самозахисту.
Теорія соціального конфлікту як основи злочину
У соціології злочинності важливе значення має і конфліктологічна теорія.
Соціальні конфлікти можуть:
- Виступати джерелом злочинної поведінки людей,
- Бути фоном, на якому розвивається девіантність і делинквентность,
- Але можуть служити напрямком у розслідуванні конкретних злочинів.
Так, Т. Селлін вважає, що до порушення юридичних норм, звичаїв і правил призводить конфлікт між кодексами двох або кількох культур.
Це відбувається в тих випадках, коли норми права однієї культурної групи переходять в іншу групу.
Такі конфлікти можуть лежати в основі обманів, насильств, вбивств з почуття помсти, корупції і т.д.
Представники Чиказької школи соціальної екології [8] виявили тенденцію впливу конфліктів на розвиток злочинності:
«В постійно конфліктуючих групах або районах (« райони соціальної дезорганізації ») злочинність значно вище, ніж у звичайних».
Злочинності серед неповнолітніх пов'язана, на їхню думку, з зіткнення підлітків «з великою кількістю форм поведінки, що суперечать нормам моралі, проголошуваним соціальною системою».
Не знаходячи виходу з такого роду конфліктів, молоді люди «йдуть» в девіацію і делинквентность.
Крім того, ситуацією, що сприяє зростанню злочинності, часто є міжнаціональні конфлікти і війни.

Самостійна робота № 7


Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 305; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ