Тема: Соціально-територіальні спільності людей



Важливою складовою частиною соціальної структури суспільства і його соціально-територіальний поділ. Він має різний характер і специфічні особливості в різних країнах. Як у західній, так і в нашій соціології його вивченню приділяється значна увага. Разом з тим якраз через цю проблему існує порівняно мало теоретичних досліджень і робіт, які б претендували на високий рівень узагальнення, а тому немає і того розмаїття підходів і визначень основних категорій, яке ми зустріли при вивченні попередньої теми. Проблема соціально-територіальних спільностей завжди була швидше практично-соціологічною, прикладною, ніж чисто теоретичною, а тому і розроблялася переважно на прикладному рівні.
Що таке соціально-територіальна спільність? Це сукупність людей певної території, між якими виникають соціальні зв’язки завдяки однорідності об’єктивних умов їх життєдіяльності. Інакше можна сказати, що це така сукупність людей, які мають однакове ставлення до певної, господарськи обжитої території.
У зарубіжній соціології, і зокрема в американській, як тотожне використовується поняття „співтовариство”. Визначається воно як „найбільш поширена одиниця соціальної організації, що являє собою сукупність людей, які більш або менш постійно організують свою повсякденну діяльність у межах певної спільної території”.
Головними системоутворюючими ознаками соціально-територіальних співтовариств є: наявність різноманітних стійких зв’язків між людьми, які включені в дану спільність; однорідність об’єктивних умов їх життєдіяльності (єдність середовища перебування); певна цілісність структур, у рамках яких функціонують соціально-територіальні спільності (виробничі сили, соціальна та політична структура, культура, побут тощо).
Соціально-територіальні співтовариства, у свою чергу, розрізняються між собою за різними параметрами, а саме: розмірами території, густотою розміщення населення, особливостями економічного, соціального та культурного розвитку, особливостями економічного та політичного життя, соціальним і національним складом, географічним положенням та кліматичними умовами. Розглядаючи умови розвитку різних соціально-територіальних спільностей у США, американський дослідник Е.Дж.Рейс, наприклад, відзначав: „...Будучи мікрокосмами Великого суспільства, американські спільності виявляють значну одноманітність. Але між ними існують і вагомі відмінності... Так, є багатий матеріал за відмінностями у складі населення, у функціональній диференціації, у сегрегації за расовими та етнічними ознаками мобільності”. Він також визначає відмінності в структурі влади, у розмірі міст, оптимальному для культурної діяльності, в економічній базі, політичній організації і т.п.
Розрізняють кілька видів соціально-територіальних спільностей: 1) первинні соціально-територіальні спільності; 2) регіони (регіональні спільності); 3) типи поселення.
Первинні соціально-територіальні спільності ? це спільності людей, сформовані на основі політико-адмністративного або адміністративно-територіального принципу. У першому випадку мова йде, наприклад, про штати, республіки, провінції, тобто відносно політично незалежні частини держав, які мають свої економічні, політичні та культурні особливості. У другому випадку мова йде про області, райони, на які поділені унітарні держави та складові елементи федерацій.
В Україні основними первинними соціально-територіальними спільностями є спільності, сформовані на основі адміністративно-територіального принципу, ? це 24 області, одна автономна республіка ? Крим, 481 район, 436 міст. Кожна з них відносно відособлена і має різний рівень цілісності. В інших країнах, наприклад, ці спільності можуть мати інші назви. У США первинними соціально-територіальними спільностями вважають штати (їх 50), графства (їх понад ? 3 тис.), тауни (одне або більше поселень і сільська місцевість, що їх оточує), тауншипи (в основному, невеличкі сільські поселення). У Франції: ? департаменти, округи, кантони, комуни. В Італії ? області, провінції, міські та сільські комуни.
В основі регіональних спільностей лежить поділ території країни на певні регіони. Регіон ? у широкому значенні ? це будь-яка територіальна спільність людей. У вузькому розумінні поняття регіон може трактуватися як означена одиниця територіальної структури (область, частина країни, група країн), яка складає більш або менш єдиний територіально-господарчий комплекс. Для вивчення проблем, пов’язаних з особливостями розвитку окремих регіонів і їх взаємодії, існує окрема галузь соціології ? регіональна соціологія.
Системоутворюючими ознаками регіонів як цілісних соціально-економічних систем є спільність економічного життя, культурна і соціальна своєрідність, загальні риси способу життя населення. Відособлення регіонів має, як правило, об’єктивні причини і пов’язано, передусім, з такими факторами, як характер заселення даної території, географічне положення, особливості проведення індустріалізації, склад населення тощо.
В Україні зараз поки що немає офіційного поділу країни на певні регіони, але умовно ми дуже часто говоримо, наприклад, про Західний або Східний, Центральний або Південний регіони. Можливо, з часом виникне і необхідність більш чіткого та офіційного означення специфічних соціально-економічних регіонів для вдосконалення керування розвитком окремих районів України, як це відбувається в інших країнах світу. В американській статистиці прийняте виділення окремих метрополісних регіонів ? наприкінці 80-х років їх нараховувалось 282. Найбільшими метрополісними регіонами вважалися регіони з центром у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі, Чикаго.
У Франції також застосовується регіональний підхід для здійснення ефективного економічного розвитку країни, оскільки вважається, що в умовах науково-технічної революції та необхідності вирішення значних економічних і соціальних завдань традиційний адміністративно-територіальний поділ на відповідне необхідним умовам і вимогам. Тут уже в 1955 році країна була поділена на 21 економічний регіон (пізніше їх кількість зросла до 26), на чолі кожного з них був поставлений спеціальний префект-координатор, наділений певними повноваженнями в економічних та соціальних сферах. Пізніше були навіть утворені регіональні асамблеї (міні-економічна та міні-соціальна рада), завданням якої стала координаційна діяльність, яка сприяла зростанню цілісності регіональних спільностей країн.
Типи поселень ? це історично утворені, обумовлені поділом праці форми соціальної і просторової організації суспільного виробництва та проживання населення. До них належать, передусім, сільські та міські поселення, які є предметом вивчення спеціальних соціологічних теорій ? соціології міста і соціології села. Зупинімося більш детально на розгляді цих спільностей.
Місто ? це найбільш поширений зараз тип поселення людей, який склався в процесі суспільного поділу праці. У нашій літературі місто визначається як територіально сконцентрована форма розселення людей, зайнятих переважно несільськогосподарською працею. Американський учений Ч.Тіль при визначенні поняття ’’місто” підкреслює іншу характерну рису міських поселень; він пише, що міста ? це спільності, у яких проходить координація діяльності великих мас людей, що перебувають поза межами міста.
Міста виникли приблизно між VІІІ і ІІІ тисячоліттям до н.е. на території між Босфором і Перською затокою і з тих пір поширилися по всій землі. Головними причинами виникнення міст вважаються: виникнення та розвиток ремесел, промисловості, торгівлі, виникнення та розвиток могутніх держав, розквіт релігійних організацій. У багатьох старих містах можна виділити домінуючі структури, які дозволяють зрозуміти, що сприяло їх виникнення. Для традиційного японського міста, наприклад, відзначає Ч.Тіль, ? це замок або фортеця, для старих європейських міст ? собор, для міста перших американських штатів ? будинок муніципалітету.
Процес зростання міст і поширення міського способу життя отримав назву урбанізації. Поширення процесу урбанізації можна проілюструвати такими цифрами; 5 тис. років тому міст практично не було, тобто урбанізація дорівнювала нулю; у І ст. до н.е. частка міського населення становила у світовому населенні менше 1%, у 1800 році урбанізація досягає вже майже 5%, у 1965 році цей показник сягав 30%. У наш час в окремих державах світу кількість міського населення наближається до 100% (наприклад, у США приблизно 95% загальної кількості населення країни). Україна ? не дуже урбанізована країна, міське населення у нас становить близько 68%. Розміщення та співвідношення міського і сільського населення за окремими реґіонами України за даними перепису 2001 року подано в таблиці далі.


  місь-к.е сіль-ське місь-к.е сіль-ське місь-к.е сіль-ське

 

Волинська 533,2 527,5 50 50 49 51

 

Дніпропетров-ська 2960,3 607,3 83 17 83 17

 

Донецька 4363,6 477,5 90 10 90 10

 

Житомирська 775,4 614,1 56 44 53 47

 

Закарпатська 466,0 792,3 37 63 41 59

 

Київська 1053,5 774,4 58 42 54 46

 

Рівненська 549,7 623,6 47 53 45 55

 

Тернопіль-ська 485,6 656,8 43 57 41 59

 

Харківська 2288,7 625,5 79 21 79 21

 

Хмельницька 729,6 701,2 51 49 47 53

Відносно низький рівень урбанізації в нашій країні пов’язаний, передусім, з низьким економічним розвитком держави взагалі і низькою продуктивністю праці в сільському господарстві, зокрема.
З 1989 до 2001 року частка міського населення зросла в 11 областях України, зменшилася ? у 5, в інших 11 ? залишилася без змін. Зміни відбулися переважно в центральних, а також у деяких західних та південних реґіонах. Особливо високий рівень цього показника в Донецькій (90%), Луганській (86%) та Дніпропетровській (83%) областях, низький рівень (менше 50%) характерний для Вінницької, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей.
На думку дослідників міст, перше, що вражає того, хто починає вивчати міста, ? це розмаїття міст і видів урбанізації. Міста розрізняються, передусім, за чисельністю: великі, середні, малі. Є міста, які нараховують кілька тисяч чоловік, але є й міста-мільйонери. За даними статистики, кількість міст з мільйонним населенням в середині 80-х років наближалася до 270, а до 2000 року їх, може, стало вже близько 400. За деякими даними, чисельність населення Токіо та Нью-Йорка наближається до 20 мли. чоловік. Населення столиці України зараз становить 2,6 млн. чоловік. Густота населення є певною кількісно-якісною характеристикою можливої тісноти соціальних зв’язків в основних елементах адміністративно-територіального поділу суспільства. Антрополог К.Леві-Строс пише, наприклад, що коли потрапив до Америки, він був шокований тим, що міра людини та міра речей тут і в Європі є настільки різною, що єдиний шаблон був уже неможливий. Будинки, вулиці та міста були просто надто великими. У той же час в американців, які приїжджали до Європи, часто складалося протилежне враження: навіть найбільші європейські міста здавалися їм переповненими людьми і тісними.
В Україні зараз існує 476 міст, серед них ? 24 обласних, одне столичне та одне столичне автономної республіки Крим. За адміністративними функціями розрізняють республіканські, обласні, районні, столичні. Міста розрізняються також за специфічними функціями: науковими, релігійними, культурними. Є промислові, військові, курортні та інші міста.
У різних країнах використовуються й різні принципи типологізації і класифікації міст. Виявлення різних типів міст дозволяє краще зрозуміти характерні риси та проблеми тих соціальних спільностей, що пов’язані з життєдіяльністю міст.
Що являє собою місто? Його особливості та характерні риси пов’язані з тим, що міста виступають у трьох основних якостях: місто, по-перше, є соціальним осередком суспільства, по-друге, воно виступає як одна з соціально-територіальних спільностей, і, по-третє, воно являє собою специфічне середовище життєдіяльності людей. Місто характеризується такими рисами: висока концентрація та густота населення на обмеженій території; розмаїття трудової та позатрудової діяльності населення, пов’язаного, головним чином, із несільськогосподарською працею; соціальна і професійна неоднорідність населення; високий рівень розвитку соціальної інфраструктури; особливості архітектури та густоти розміщення споруд і будівель; специфічний спосіб життя та особлива міська культура.
У деяких країнах, наприклад, у Японії в законодавстві обумовлюються ті риси та вимоги, яким повинен відповідати населений пункт, що претендує на статус міста. Серед них, наприклад, такі: чисельність населення не може бути менш як 50 тис. чоловік, не менше 60% житлових будівель мають знаходитися в центральній частині населеного пункту; не менше 60% населення мусить бути зайняте в промисловості, торгівлі або інших галузях, характерних для міст; необхідно мати певні міські будівлі і служби, перелік яких визначається актами органів префектури.
Міста як особливий тип поселення та повної соціально-територіальної спільності плідно досліджували чимало американських учених, зокрема представники Чикагзької школи соціології. Один із них, Л.Вірт, уперше висунув поняття „міський тип життя”, за допомогою якого він характеризував особливості міських поселень. Соціолог згрупував в єдине ціле характеристики просторової та соціальної організації міста (велика чисельність, висока концентрація і соціальна неоднорідність населення) і характеристики особливого міського типу особистості, який формується в цих умовах. Вірт уважав, що спілкування людей у містах носить досить поверховий характер, особисті зв’язки дуже часто розпадаються, а соціальна згуртованість і соціальний контроль за поведінкою людей послаблюються, що веде до кращого виявлення індивідуальності людей і сприйняття кожної людини як багатогранної індивідуальності. Учений виділив такі специфічні риси міської культури: 1) перевага анонімних, ділових, короткочасних і поверхових контактів у міжособистісному спілкуванні; 2) зменшення значущості територіальних спіль-ностей; 3) згасання сусідських зв’язків; 4) зменшення ролі сім’ї; 5) різноманітність культурних стереотипів; 6) несталість соціального статусу міського жителя, підвищення його соціальної мобільності; 7) послаблення впливу традицій на регулювання поведінки людини.
Соціологія міста отримала певний розвиток і в нашій країні. Систематичні дослідження міст і міського способу життя почалися в нас наприкінці 50-х років і проводилися по трьох основних напрямах.
1. Аналіз міста як соціального осередку суспільства: вивчення специфіки урбанізації в різних соціальних умовах, взаємозв’язок урбанізації та індустріалізації, проблеми управління, соціального прогнозування і планування, забезпечення комплексності соціально-економічного розвитку міста, відтворення соціальної структури і способу життя міського населення, аналіз взаємозв’язку соціально-масової структури і заселення міст тощо.
2. Досліджувалися міста і як соціально-територіальні спільності: соціально-демографічна і соціально-професійна структури міста, особливості функціонування його соціальних інститутів: сім’ї, політики, економіки, освіти тощо та вплив на міське й сільське насе­лення міського способу життя, міської культури і т. ін.
3. Вивчаючи міста як середовище життєдіяльності людей, звертали увагу на взаємодію населення міста та його соціальної інфраструктури (проблеми її вдосконалення і розвитку згідно з потребами громадян у житлі, різних формах і видах побутового, соціального і культурного обслуговування).
Вивчення проблем міста в нашій країні було спрямоване на вирішення багатьох складних проблем реальної дійсності, які були пов’язані з недосконалістю великих міст, що створюють масу незручностей населенню, із стихійністю міграційних та демографічних процесів, порушеннями екології і таке ін.
Досить поширеним ще типом поселення залишається село ? історично перший тип людського поселення. Тривалий час саме воно було природною формою розселення людей, оскільки першим видом людської діяльності була сільськогосподарська праця. У період розпаду первіснообщинного ладу і виникнення перших держав ремесло і торгівля поступово відокремлюються від сільського господарства. Відбувається суспільний поділ праці, внаслідок чого ремісники поселяються в окремих місцях, загороджують свої поселення стінами для захисту від ворогів. Далі ці поселення перетворюються в міста ? острови ремісництва і торгівлі в морі сільськогосподарської діяльності. Із зростанням продуктивності праці ці острови стають усе більшими й багатограннішими, а кількість сільських поселень і сільського населення поступово скорочується. У наш час сільське населення ? це значно менша частка населення Землі. В Україні на початку 90-х років сільське населення становило 32%, у Франції ? тільки 6-7, у США – 5 , в Англії ? 3%.

Село ? це соціально-територіальна спільність, яка характеризується своїми специфічними рисами: переважно невелика густота населення і невелика кількість жителів, які заселяють певну територію; однорідність (нечисленність) видів трудової та позатрудової діяльності, яка переважно пов’язана з сільськогосподарською працею; підпорядкованість праці ритмам і циклам природи, що зумовлює нерівномірність трудової зайнятості мешканців села впродовж року; значно більша, ніж у містах, соціальна і професійна однорідність населення; низький рівень трудової мобільності; особливості архітектури і просторового розміщення; низький рівень розвитку соціальної інфраструктури; специфічний спосіб життя й особлива культура, яка відрізняється від міської і більшою мірою пов’язана з народними традиціями та звичаями. У селі зберігаються також специфічні взаємовідносини між людьми: переважають соціально і національно однорідні сім’ї, відсутня анонімність спілкування („усі один одного знають”); значну роль відіграє соціальний контроль спільності за поведінкою людей; певним регулюючим фактором виступають народні традиції, звичаї, місцеві авторитети. Велике значення мають сім’я та сусідські зв’язки й взаємовідносини. Вважається, що на селі життя йде спокійніше, менше стресів, психологічного напруження, людина є ближчою до природи.
Крім перерахованих рис, які притаманні всім сільським поселенням, можна виділити деякі риси, характерні для села в окремих країнах. Для наших сіл, передусім, властиве відставання рівня культури, благоустрою людей, їх побуту; більш низький, ніж у містах, рівень розвитку сільських поселень, пов’язаний з низькою продуктивністю сільськогос-подарської праці, важчими умовами праці, низьким рівнем матеріального забезпечення основної маси сільського населення. Для сільського способу життя в нашій країні характерне і те, що в селі зберігається необхідність працювати в домашньому і підсобному господарстві, обмежене дозвілля.
Таким чином, можна сказати, що для села характерні дві групи особливостей: певні риси екологічного і соціально-психологічного розвитку, які служать для вираження особливої субкультури ? вони були і будуть існувати, поки зберігаються сільські поселення, по-друге, ті риси економічного, соціально-побутового і культурного розвитку, які пов’язані з відставанням села від міста ? вони поступово повинні зникнути і вже зникають у деяких країнах, поступившись місцем більш розвинутим і сучасним формам життєдіяльності людей.
Соціологічні проблеми міграції


Дуже тісно з проблемами соціально-територіальних спільностей пов’язана проблема міграції, вивченням якої займаються і регіональна соціологія, і соціологія міста, і соціологія села.
Міграція ? це соціально-економічний і демографічний процес, який являє собою сукупність переміщень, що здійснюються людьми, у межах країни, району, поселення та поза ними. До числа найважливіших функцій міграції як специфічного соціального явища відносять постійну рухливість населення, що сприяє зміні складу населення тих чи інших територій і веде до різноманітності місць проживання окремих людей, а також перерозподілу робочої сили як у країні, так і за її межами.
За даними вчених, до революції в Росії обсяг міграційних потоків складав лише 1/10 природного річного приросту населення, у 80-ті роки в колишньому СРСР природний приріст населення становив 1/5 обсягу міграційних потоків. Це означає, що якщо раніше міграція не мала особливого впливу на чисельність населення різних соціально-територіальних спільностей, їх статевовікову і національну структури, то зараз вона здатна радикально змінити за короткий час склад населення різних територій.
Виділяють різні типи міграції. Залежно від спрямованості переміщень розрізняють внутрішню(внутрішньодержавну) і зовнішню(міждержавну) міграції. Виїзд із країни на більш-менш тривалий час або постійне місце проживання називають еміграцією, в’їзд ? імміграцією. Для багатьох країн проблема зовнішньої міграції має дуже важливе значення, невипадково можливість вільної міграції передбачена як міжнародними правовими документами, угодою між окремими державами, так і національними законодавствами. У загальній декларації про права людини зокрема говориться про те, що кожна людина має право: І) вільно переміщатися та обирати собі місце проживання в межах окремої держави і 2) залишати будь-яку країну, у тому числі свою власну і повертатися до неї.
Для України проблема зовнішньої міграції виникла, на думку деяких учених, ще наприкінці XIX ст. Іноді називають навіть точну дату ? 1877 рік. Саме тоді спостерігалася перша хвиля еміграції з України ? із західноукраїнських земель до Америки. Кількість українців до 1909 року тут становила близько 470 тис., а до 1917 року вже сягала півмільйона. У 80-ті роки XX ст. за межами України проживало понад 10 мли, українців, з них за межами СРСР – близько 4 млн. Чому сьогодні мігрують мешканці Украіни? Соціологічний моніторинг 2005 року виявив низку причин, які подано далі в таблиці4.


Бажання знай-ти нове місце роботи 7.1 9.9 9.8 10.2 14.4 16.2 18.0 18.0 22.9 17.1

 

У зв’язку з навчанням 1.9 2.4 1.7 1.5 1.9 2.8 2.6 2.3 2.2 2.1

 

Хочу переїхати ближче до родичів, друзів 6.2 5.8 6.1 5.5 6.1 6.1 5.5 5.8 7.9 6.2

 

Хочу поверну-тися на бать-ківщину, де виростав і навчався 2.5 3.1 2.9 2.9 3.6 2.4 3.4 2.4 3.7 2.4

 

Хочу змінити кліматичні умови 3.0 2.9 2.1 1.8 3.4 3.4 3.3 3.2 4.2 3.1

 

Остерігаюся міжнаціональ-них конфліктів 3.1 2.7 1.6 1.3 1.7 2.2 1.2 1.8 2.1 1.3

 

Просто хочу змінити місце проживання 5.3 5.1 7.1 6.1 6.3 7.2 6.8 7.1 8.4 7.8

 

Через труднощі з мовою спілкування 0.3 0.6 0.4 0.3 0.8 0.3 0.2 0.2 0.5 0.4

 

Інші причини 3.2 2.7 2.5 2.8 3.0 3.7 3.1 4.1 4.3 2.7

 

Залежно від характеру переміщень виділяють такі види міграції: безповоротна, сезонна, „маятникова” та ін. Безповоротна міграція фактично означає територіальний перерозподіл населення між різними соціально-територіальними спільностями і проявляється як переселення людей на постійне місце проживання з однієї місцевості в іншу.
Сезонна міграція ? це тимчасове територіальне переміщення людей, пов’язане або з економічними, або з соціально-культурними причинами (сільськогосподарські роботи, будівництво, робота за контрактом в іншій місцевості, навчання в навчальних закладах тощо). „Маятниковаміграція ? це регулярне переміщення населення з одного територіального району в інший (постійне місце проживання, наприклад, у селі, робота ? у місті), так званий вахтовий метод роботи і т.п.
За способом реалізації розрізняють такі види міграції: організована(проводиться за участю держави або іншої офіційної установи) й неорганізована, стихійна; індивідуальна і колективна.
Розглядаючи сутність міграції, соціологи виділяють такі структурні елементи міграційного процесу, як: І) потенційна міграція, тобто формування мобільності; 2) власне переміщення; 3) адаптація до нових умов життя; 4) ідентифікація ? ототожнювання мігрантом себе з новою соціально-територіальною спільністю. Американські соціологи виявили той факт, що ідентифікація ґрунтується переважно на статусному принципі: людина ідентифікується з певною соціально-територіальною спільністю тим сильніше і швидше, чим вищий статус цього територіального району.
Основними напрямками сучасної міграції є переміщення з села в місто, з невеликого міста у велике місто, деякі інші напрямки. Особливо інтенсивним завжди був процес міграції з села в місто, але поступово сільські джерела міграції стають усе слабшими, усе більшого значення набуває обмін населення між містами. Соціологи США підрахували, що зараз приблизно 3/4 міграційного поповнення американських міст-гігантів відбувається за рахунок мешканців інших міст та їх територій. У нашій країні міграція із села в місто стала значно меншою в останні роки, що пов’язане з економічними труднощами в країні. Це також призвело до деякого збільшення нетрадиційної міграції ? з міста в село.


Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 240; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ