Тема: Сучасні соціологічні теорії
Самостійна робота №1
Тема: Соціологічні закони та категорії
Закони соціології. У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв´язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними зв´язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв´язки називають законами.
Соціальний закон — об´єктивний і повторюваний причинний зв´язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.
Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Це — відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і соціально-професійними групами, містом і селом, суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством та особистістю.
Як і закони природи, соціальні закони перебувають у природному плині подій, є результатом цілеспрямованих послідовних дій більшості індивідів у соціальних ситуаціях та об´єктивних зв´язках (причинних, функціональних та ін.). Об´єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління успадковують готові відносини, зв´язки, тенденції, сформовані без їх участі.
За масштабом реалізації соціальні закони поділяються на загальні й специфічні. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов´язані з переходом від одного типу суспільства до іншого; закон первинного нагромадження капіталу).
За ступенем спільності соціальні закони або характеризують розвиток соціальної сфери в цілому, або визначають розвиток окремих її елементів — класів, груп, націй тощо.
За способом вияву соціальні закони поділяють на динамічні й статичні (стохастичні). Динамічні визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв´язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Статичні закони не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого. Вони зумовлюють зв´язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з певним ступенем вірогідності.
Динамічні закони поділяють на причинні та функціональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані (причинно-наслідкові) зв´язки розвитку соціальних явищ (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої). Функціональні динамічні закони відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами.
Різновидами статичних законів можуть бути як закони соціального розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоврядування), так і закони функціонування (єдність формальної і неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім´ї).
Взявши за основу форми зв´язку, можна виокремити такі типи соціальних законів:
1. Закони, які відображають інваріантне (незмінне) співіснування соціальних явищ. Наприклад, якщо існує явище «А», обов´язково повинно існувати і явище «Б».
2. Закони, які відображають тенденції розвитку. Такими тенденціями можуть бути зміна структури соціального об´єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого.
3. Закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами. За такої залежності зміни елементів системи не зумовлюють суттєвих змін її структури.
4. Закони, які фіксують причинний зв´язок між соціальними явищами, лише з функціональної (необов´язкової) точки зору.
5. Закони, які встановлюють імовірність зв´язку між соціальними явищами.
Закони соціального розвитку виявляються як умови, що спричинюють зміни процесів, ситуацій, а закони функціонування — як наслідок явищ, що сприяють збереженню соціальної системи, в якій ці явища відбуваються. Наприклад, підготовка кадрів вищої кваліфікації є наслідком функціонування системи освіти.
Соціологічні дослідження відносин між класами, соціальними верствами, групами, особами дають змогу не тільки з´ясувати форми вияву соціальних законів у різних сферах, а й суттєво впливати на життєдіяльність суспільства.
Категорії соціології. Поняття «категорія» виражає універсальні особливості дійсності, загальні закономірності розвитку матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове поняття, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо.
Категорії та поняття в соціології відображають передусім особливості об´єктивної реальності, виокремленої практикою людей, яка стала об´єктом даної науки. У категоріях соціології втілюються якісна конкретність і цілісність, суттєві риси і характеристики, вузлові моменти, стан зрілості, а також можливості розвитку та вдосконалення досліджуваного об´єкта.
Розрізняють дві основні групи категорій соціології:
1. Категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру з виокремленням її основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як «соціальна спільність», «соціалізація», «особистість», «соціальна група», «соціальна верства», «соціальна стратифікація», «соціальний контроль», «соціальна поведінка» та ін.
2. Категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни — причини, характер, етапи тощо. Ці категорії вказують, як змінюється соціальний об´єкт, якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як «соціальний розвиток», «соціальний протест», «соціальна трансформація», «соціальний рух», «соціальна мобільність» та ін.
Більш поширеним є підхід, за яким виділяють три групи категорій:
1. Загальнонаукові категорії у соціологічному заломленні («суспільство», «соціальна система», «соціальний розвиток» тощо).
2. Безпосередні соціологічні категорії («соціальний статус», «стратифікація», «соціальний інститут», «соціальна мобільність» тощо).
3. Категорії дисциплін, суміжних із соціологією («особистість», «сім´я», «соціологія політики», «економічна соціологія» тощо).
Однією з особливих і найуживаніших у соціології є категорія «соціальне».
Соціальне (лат. socialis — товариський, громадський) — сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.
Будь-яка система суспільних відносин (економічна, політична тощо) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.
Специфіку соціального характеризують такі основні риси:
— загальна якість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;
— вираження спричиненого суспільними відносинами (економічними, політичними та ін.) певного стану індивідів;
— з´ясування стосунків різних індивідів і груп між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;
— соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взаємодії.
Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка індивіда зумовлюється поведінкою іншого індивіда або групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних рис суспільних відносин.
Категорія «соціальне» тісно взаємодіє з категорією «соціальні відносини».
Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб´єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.
Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Але це правомірно лише тоді, коли соціальні відносини розглядають у широкому значенні, протиставляючи їх природним. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закоренілими формами соціальної взаємодії, завжди взаємозв´язані з іншими видами відносин, які взаємоінтегруються, виявляються через них.
Соціальні відносини органічно пов´язані з усіма іншими видами суспільних відносин, формами і способами соціальної діяльності людей, спільнот, соціальними інтересами, соціальними потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рівністю чи нерівністю, соціальною однорідністю або неоднорідністю, соціальною активністю чи пасивністю тощо.
Багатоманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить сутність процесу соціального розвитку.
Вивчення соціальних відносин повинно здійснюватись у контексті всього способу життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв´язок суспільних змін, породжених змінами змісту, форм і умов життєдіяльності соціальних спільнот, а з іншого — визначити, як вони впливають на спільноти, соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність.
Як і будь-яка інша наука, соціологія розробляє і такі поняття, які відображають сутність науки, її функціонування та розвиток. Це категорії теоретичної соціології, метасоціології, поняття методологічного значення.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Самостійна робота №2
Тема: Сучасні соціологічні теорії
Особливістю сучасної теоретичної соціології є підвищена увага до праць класиків соціології. Це пов'язано з бажанням усвідомити на новому рівні значення соціології як самостійної науки.
Сучасна соціологія представлена різними школами й течіями. Вони відрізняються одна від одної своєю теоретичною спрямованістю, часом виникнення та долею.
Одним із найбільш знаних авторів у сучасній соціології є Ентоні Гіденс(1938 p.), який прагне подолати штучно створену розбіжність між макро- і мікросоціологією та інтегрувати їх задля вивчення соціальної реальності.
Аналізуючи праці класиків соціології-К. Маркса, Е. Дюрк-гейма та М. Вебера - Е. Гіденс робить спробу поєднати їхні концепції, знайти те спільне, що їм притаманне. Здійснюючи аналіз класової структури суспільства,Е. Гіденс доходить таких висновків:
• розподіл суспільства на класи є основною характеристикою суспільства епохи модерну (сучасного суспільства);
• класи є об'єктивними, інституціональними компонентами соціальних систем;
• класи - це лише підґрунтя для формування групи, що є водночас структурною основою для визначення групової приналежності.
Визначаючи фундаментальні характеристики суспільства епохи модерну, він намагається сконструювати підстави для нової соціологічної концепції. Новим інструментом соціального пізнання повинна стати викладена ним теорія структурації.Поняття "структурації" дає можливість описати взаємодію структур і соціальної дії. Головне значення її Е. Гіденс вбачає у таких положеннях:
• розгляд об'єктивного та суб'єктивного боків соціальної реальності з погляду "дуальності", що означає їхню взаємозалежність і взаємовплив, тобто структури роблять можливою соціальну дію, а соціальна дія створює ці ж структури;
• визначення суб'єкта дії, тобто соціального агента. Поняття "агент" предбачає людей, здатних змінити своїми
діями довколишнє середовище та відтворити його. Діяльність агента безпосередньо пов'язана із системами й інститутами.
Соціального агента можна описати як стратифікаційну модель,яка має три рівні дії: мотивація, раціоналізація, рефлексивний моніторинг.
Рівень мотивації дії — це така частка духовного світу людини, що належить до свідомих і несвідомих бажань, які спонукають агента до дій.
Рівень раціоналізації дії - здатність індивідів виважено діяти та розуміти власні дії.
Рівень рефлексивного моніторингу дії - це постійне й неперервне відстежування індивідом своїх власних дій, дій інших людей, а також фізичних і соціальних умов дії.
Соціальна діяльність - це організована у просторі та часі самовідтворювана реальність. Відтворення здійснюється тими ж способами, якими люди реалізують самих себе.
Центральні поняття, за допомогою котрих описується теорія структурації: структури, система, структурація. За допомогою цих понять можна відтворити три аспекти соціальної реальності. Під поняттям "структури" автор розуміє відносини, котрі виробляють і відтворюють суб'єкти дії. Поняттям "системи" Е. Гіденс позначає відносини між індивідами та колективами, Що регулярно відтворюються. Поняття "структураці'Г відтворює умови, що керують спадковістю та перетворенням структур.
У своїх творах "Дослідження із соціальної та політичної теорії", "Центральні проблеми соціальної теорії", "Сучасна критика історичного матеріалізму", "Наслідки сучасності" та інших Е. Гіденс аналізує трансформацію предмета соціології як науки, критикує сучасний стан науки, котра неспроможна дати всебічний, ґрунтовний аналіз розвитку сучасних держав і міжнародних відносин, нездатна виробити практичні рекомендації щодо запобігання, а в разі виникнення, - то й розв'язання міжнародних конфліктів.
У статті "Дев'ять тез про майбутнє соціології" (1993 р.) Е. Гіденс націлює вчених-соціологів на поглиблення вивчення культурних вимірів людського життя, на осмислення процесів, які пов'язані зглобалізацією, подальшим розвитком міжнародних відносин іновим світопорядком. Він висловлює впевненість у тому, що соціологія як наука надалі набуде прикладного характеру, надасть допомогу в розв'язанні питань ефективного управління суспільством.
Подальшим розвитком системних уявлень про суспільство є теорія самореферентних систем Нікласа Лумана(нар. 1927 p.). Його праці "Соціологічні пояснення", "Теорія суспільства як соціальна технологія", "Структура суспільства і семантика", "Соціальна система" є подальшим розвитком системного аналізу, а такожфункціонального підходу до розуміння суспільства.
Соціальні системи - це динамічні утворення, що виникають у процесі досягнення згоди між учасниками взаємодії з приводу їхніх дій і переживань. Соціальну дію в будь-якій системі Н. Луман розглядає як подію для певної системи, оскільки від взаємодії різних соціальних суб'єктів залежить існування та розвиток системи.
Суспільство як соціальна система на основі комунікації виділяється з навколишнього середовища та є операціонально замкненою соціальною системою.
Система має здатність відрізняти себе від зовнішнього середовища та відтворювати цю межу. Суспільство саме і є такою самовідтворюваною та самореферентною системою. Елементами соціальної системи є комунікації.
Система постійно змінюється під упливом середовища, що висуває все нові та нові вимоги. Упорядкованість через зміни - основний принцип існування системи. Система має свої межі, котрі постійно відтворюються, системні перетворення відбуваються в цих межах.
Даючи власне пояснення функціонування суспільства як системи, Н. Луман уводить у науковий обіг нові поняття: " аутопоейсис" (самовідтворюваність), "оперативна закритість", "структурне поєднання" та ін. На його думку, саме системний підхід у соціології дає можливість створити адекватний інструмент для відтворення суспільства як об'єктивної реальності в науковому мисленні.
Провідним соціологом сучасності справедливо вважається німецький учений Юрген Хабермас(нар. 1929 р.) - представник неомарксизму й ідеолог "нових лівих" у Німеччині. Знаний теоретик Франкфуртської школи в соціології, Ю. Хабермас створив оригінальне вчення про суспільство, котре виклав у працях: "Пізнання та інтерес", "До логіки соціальних наук", "Теорія комунікативної дії" та ін.
Через більшість робіт Ю. Хабермаса проходить ідея соціальної еволюції, що відтак набула форми оригінальної концепції, означеної вченим як теорія комунікативної дії.
Необхідність соціальної теорії визначається необхідністю критики сучасного суспільного ладу. Мета теорії комунікативної дії - опис розгортання "життєвого світу" людини в еволюційній перспективі.Соціальна еволюція, за Ю. Хабер-масом, - це розвиток когнітивних (розумових) здібностей людини. Різниця між міфічним і сучасним розумінням світу базується на різниці поняттєвих систем, у яких вони інтерпретують світ. Сучасний розум аналізує світ, розділяючи об'єктивне, суб'єктивне та соціальне, що свідчить про більш раціональне світосприйняття.
За Ю. Хабермасом, соціальний прогрес - це розвиток пізнавальних здібностей індивіда. Він виділяє п'ять стадій соціальної еволюції: міфо-поетичну, космологічну, релігійну, метафізичну та сучасну.
Вони є способом світорозуміння, а кожна стадія є більш раціональною, ніж попередня.
Визначаючи зв'язок між знанням і дією на теоретичному рівні в концепції "життєвого світу", Ю. Хабермас створює теорію соціачьноїдії. Нині існує чотири ідеальних типи соціальної дії:
• стратегічна дія - дія, котрою керує егоїстична мета;
• нормативна дія - це соціальна дія, метою якої є досягнення взаємовигоди за умов підкорення своєї поведінки цінностям і нормам, які панують у суспільстві;
• драматургічна дія - це дія, спрямована на створення публічного іміджу, тобто іміджу самого себе;
• комунікативна дія — це соціальна дія, мета якої— вільна домовленість учасників для досягнення спільних результатів.
Комунікативна поведінка, покладена в основу "життєвого світу", дає змогу досягти взаєморозуміння в суспільстві, налагодити діалог для розв'язання політичних криз тоді, коли це не можуть зробити офіційні структури.
Аналіз сучасних соціологічних теорій дав підстави до таких висновків:
• нині відсутня єдина панівна теорія;
• відбувається пошук нової інтегральної соціологічної парадигми;
• більшість течій мають неоконсервативну орієнтацію.
Самостійна робота № 3
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 1474; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!