Тема: «МІКРОСТРУКТУРНИЙ АНАЛІЗ КОЛЬОРОВИХ МЕТАЛІВ І СПЛАВІВ»



 

Ціль роботи:Вивчити мікроструктури кольорових металів і сплавів; установити взаємозв'язок між структурою сплаву і його властивостями; вивчити маркірування кольорових металів і сплавів.

 

Вступ

 

Кольорові метали найчастіше мають характерне фарбування: червоне, жовте, біле. Мають велику пластичність, малу твердість, відносно низку температуру плавлення, для них характерна відсутність поліморфізму. Найбільш типовим металом цієї групи є мідь.

Кольорові метали підрозділяються на:

1. Легкі метали - берилій, магній, алюміній, що володіють малою важкістю.

2. Важкі метали – мідь, нікель, олово, свинець і сплави на їхній основі.

Титан і сплави на його основі займають проміжне положення між легкими і важкими металами.

3. Благородні метали – срібло, золото, метали платинової групи (платина, палладій, іридій, родій, осмій, рутеній).     

До них може бути віднесена і «напівблагородна» мідь. Ці метали мають високу стійкість проти корозії.

Легкоплавкі метали - цинк, кадмій, ртуть, олово, свинець, вісмут, талій, сурма й елементи з ослабленими металевими властивостями - галій, германій.

 

Мідь і її властивості

 

Мідь – хімічний елемент I групи Періодичної системи Д. И. Менделєєва, порядковий номер 29, атомна маса 63,54. Мідь – метал червоного, у зламі рожевого кольору. Температура плавлення 1083°С. Кристалічна ґратка г.ц.к. з періодом а = 3,6074 Å. Важкість міді 8,94 г/см3. Мідь володіє найбільшими (крім срібла) електропровідністю і теплопровідністю. У залежності від чистоти мідь виготовляють наступних марок: МОО (99,99 % Сu), МО (99,95 % Сu), М1 (99,9 % Сu), М2 (99,7 % Сu), М3 (99,50 % Сu). Присутні в міді домішки дуже впливають на її властивості.

Домішки Ni, Zn, Sb, Sn, А1, Аs, Fе, Р різко знижують електро- та теплопровідність, тому для провідників струму застосовують мідь марок МО та М1. Сурма, крім того, заважає горячої обробці тиском.

Домішки Рb, Ві утворюють у міді легкоплавкі евтектики; які, виділяючись по границях зернин, ускладюють обробку тиском; при змісті 0,005% Bi мідь руйнується при гарячій обробці тиском; при більш високому змісті вісмуту мідь стає, крім того, холодноламкою; на електропровідність ці домішки здійснюють незначний вплив.

Домішки кисню і сірки, утворюють з міддю крихкі хімічні сполуки Сu2О и Сu2S, що входять до складу евтектики; на електропровідність ці домішки впливають слабко; сірка поліпшує оброблюваність міді різанням; кисень, якщо він присутній у міді, утворює закис міді і викликає «водневу хворобу». При нагріванні міді в атмосфері, що містить водень, відбувається його дифузія в глиб міді. Якщо в міді присутні включення Сu2О, то вони реагують з воднем, у випадку чого утворюються пари води по реакції   Сu2О + Н2 ® 2Сu + Н2О, що протікає зі збільшенням об'єму. Це створює в окремих ділянках металу високий тиск і викликає появу мікротріщин, що можуть привести до руйнування деталі.

Мідь добре чине опір корозії в звичайних атмосферних умовах, у прісній і морській воді та інших агресивних середовищах, але має погану стійкість у сірчистих газах і аміаку.

Механічні властивості чистої міді:

– у литому стані: sв = 150 ¸ 200 МПа; d = 15 ¸ 25 %;

– прокатана і відпалена: sв = 250 ¸ 270 МПа; d = 40 ¸ 50 %;

– після холодної деформації (нагартована): sв = 400 ¸ 450 МПа; d = 1¸2 %.

 

Мікроструктура чистої міді складається з поліедричних зернин з помітними двійниковими утвореннями (рис. 1).

Сплави на основі міді

Розрізняють дві основні групи мідних сплавів: 1) латуні – сплави міді з цинком; 2) бронзи – сплави міді з іншими елементами, у числі яких, але тільки поряд з іншими, може бути і цинк.

 

Латунями називають подвійни чи багатокомпонентні сплави на основі міді, у яких основним легуючим елементом є цинк. Діаграма стану   Сu – Zn наведена на рис. 2.

 

Мідь з цинком утворює крім основного a-розчину ряд фаз електронного типу – b, g і e. Практичне застосування мають мідні сплави зі змістом до 45 % Zn. Найбільш часто структура латуней складається з a- чи a + b' - фаз.

Структура однофазної a- латуні в рівноважному стані показана на рисунку 3, а. У структурі двофазної латуні a + b' (рис. 3, б) крім кристалів a-твердого розчину (світлі ділянки) мається деяка кількість зернин b-фази (темні ділянки).

При високих температурах b-фаза має неупорядковане розташування атомів і в цьому стані b-фаза пластична. При температурі нижче              454 – 468 °С розташування атомів міді і цинку в цій фазі стає упорядкованим, і вона позначається b'. Фаза b' на відміну від b-фази є більш твердою і крихкою.

 

 


Залежність механічних властивостей міді від змісту цинку показана на рис. 4. В області a-твердого розчину міцність і пластичність ростуть (максимальна  пластичність  (d, %)  у  латуней  досягає  максимуму   при 30 % Zn). З появою в структурі b'-кристалів пластичність падає, а міцність продовжує зростати приблизно до 45 % Zn. При більшому змісті цинку структура сплаву складається з b'-фази, і міцність сильно зменшується через високу крихкість.

Однофазні a-латуні добре деформуються в гарячому і холодному станах. Двофазні a + b'-латуні малопластичні в холодному стані. Ці латуні звичайно піддають гарячій обробці тиском при температурах, що відповідють області b- чи a + b-фаз (вище 500 0С); a + b'-латуні в порівнянні з a-латунню мають велику міцність і зносостійкість, але меншу пластичність.

Латуні маркіруються літерою Л, а за цією літерою вказується зміст міді у відсотках. Таким чином, марка латуні Л96 означає, що в ній міститься 96 % міді і 4 % цинку. За ГОСТ 15527 – 70 у техніці використовують латуні Л96 (томпак), Л90, Л80, Л70, Л68 і Л63.

 

 


Для підвищення корозійної стійкості латуней і їхньої міцності, використовують принцип легування. У цьому випадку леговані латуні називаються спеціальними.

Маркіруються спеціальні латуні літерою Л після який ставляться літери російського алфавіту, що позначають хімічні елементи. У кольорових

сплавах легуючі елементи позначаються:

Цинк – Ц Фосфор – Ф
Алюміній – А Нікель – Н
Марганець – Мц Хром – Х
Магній – Мг Залізо – Ж
Олово – О Кремній – К
Свинець – С Берилій – Б
Сурма – Су    

 

 

Після позначення легуючих елементів указується зміст міді у відсотках, а потім – зміст легуючих елементів у порядку вказівки самих елементів. Наприклад, латунь ЛАН 59-3-2 містить 59 % міді, 3 % алюмінію і 2 % нікелю.

Усі латуні по технологічній ознаці підрозділяють на дві групи: деформовані, з яких виготовляють листовий прокат, стрічки, труби, дріт і інші напівфабрикати, і ливарні – для фасонного лиття.

Ливарні латуні володіють гарною рідинотекучестю, мало схильні до ліквації і мають антифрикційні властивості.

Ливарні латуні маркіруються інакше, чим деформуємі (відповідно до ГОСТ 17711 – 80). Наприклад, латунь ЛЦ40С – містить 40 % цинку, 1 % свинцю, інше мідь.

Для поліпшення оброблюваності різанням латуні легують свинцем, одержуючи так називані автоматні латуні (наприклад, ЛС59-1, містить 1 % свинцю).

Для підвищення опору корозії в морській воді в латуні додають олово й одержують морську латунь ЛО70-1 (містить 1 % олова).

Бронзами називають сплави міді з всіма іншими елементами, крім цинку. Правда, цинк може вводиться в бронзи тільки в невеликих кількостях (3 – 5 %). У залежності від найбільш важливого елемента в сплаві, їх підрозділяють на олов'яні, свинцеві, алюмінієві, берилієві, кременисті і т.д.

Олов'яні бронзи є сплавами на основі міді з оловом. Практичне застосування в промисловості мають сплави зі змістом олова до 14 %.

 

Діаграма стану системи Cu – Sn приведена на рисунку 5. Бронзи можуть бути однофазними і двофазними.

На рисунку 6 наведена структура литої a-бронзи зі змістом 6 % Sn. Структура являє собою дендрити a-твердого розчину. Осі дендритів (темні ділянки) найбільш багаті міддю, тому що вони кристалізувалися першими. Міжвісні поля (світлі ділянки), навпаки, більш багаті оловом, тому що вони твердіють останніми. Неоднорідна структура даного матеріалу володіє гарними антифрикційними властивостями, тобто вона добре працює в умовах зовнішнього тертя ковзання.

 

Структура двофазної олов'яної бронзи (рисунок 7) відрізняється від однофазної тим, що вона містить евтектоїд (a + Cu31Sn8), дендритність будівлі і твердість зберігаються. Світлий фон евтектоїда – фаза Cu31Sn8, а темні вкраплини – a-фаза.

 

Розрізняють деформуємі і ливарні олов'яні бронзи. Деформуємі бронзи виготовляють у виді прутків, стрічок і дроту в нагартованном (твердому) і відпаленому (м'якому) станах. Ці бронзи частіше призначаються для пружин і пружинних деталей, застосовуваних у різних галузях промисловості. Структура деформованих олов'яних бронз – a-твердий розчин. Ливарні бронзи, що містять велику кількість цинку, фосфору і нерідко свинцю, мають двофазну структуру: a-твердий розчин і тверді, крихкі вкраплини Cu31Sn8-фази, що входять звичайно в структуру евтектоїда.

З бронз виготовляють вкладиші підшипників ковзання, вінці черв'ячних коліс, пружини, барометричні коробки, мембрани, антифрикційні деталі і т.п.

Бронзи маркіруються літерами Бр із наступною вказівкою елементів і їхнього змісту. Для здешевлення бронз у них уводиться деяка кількість цинку, а для поліпшення оброблюваності різанням – свинець. Наприклад, бронза марки БрОЦС6-6-3 має наступний хімічний склад: 6 % Sn, 6 % Zn, 3 % Pb (інше мідь). Механічні властивості даного сплаву: sв =                  =180 ¸ 220 МПа, d = 8 ¸ 12 %, твердість НВ 60.

 

Сплави міді з алюмінієм звуться алюмінієвими бронзами. Алюмінієві бронзи є гарним замінником дефіцитної олов'яної бронзи, уступаючи їй тільки в ливарних властивостях. Практичне застосування мають сплави міді з алюмінієм, що містять до 10 – 11 % Al. Діаграма стану приведена на рисунку 8. З діаграми видно, що сплави можуть бути однофазними і двофазними.

Сплави, що містять до 9,0 % А1, – однофазні і складаються тільки з a-твердого розчину алюмінію в міді. Фаза b представляє твердий розчин на базі електронного з'єднання Сu3А1. При змісті алюмінію більш 9 % у структурі з'являється евтектоїд a + g2 (g2 – електронне з'єднання Сu3А119). При прискореному охолодженні евтектоїд може спостерігатися в сплавах, що містять 6 – 8 % А1.

Фаза a пластична, але міцність її невелика, g2-фаза має високу твердість, але пластичність її вкрай незначна. Сплави, що містять до 4 – 5% А1, мають високу пластичність і міцність. Двофазні сплави a + g2 мають підвищену міцність, але пластичність їх помітно нижче. При змісті понад 10 – 12% А1 зменшується вже і міцність сплавів. Двофазныі сплави піддаються термічній обробці – гартуванню і відпуску. Після гартування з 930 0С в воді доевтектоїдної бронзи з 10 % Al утвориться мартенситно-подібна (голчаста) структура (рисунок 9).

 

Залізо подрібнює зерно і підвищує механічні і антифрикційні властивості алюмінієвих бронз. Нікель поліпшує механічні властивості і зносостійкість як при низьких, так і високих температурах (500 – 600°С).

 

Алюмінієві бронзи добре чинять опір корозії і мають високі механічні і технологічні властивості; бронзи легко обробляються тиском у гарячому стані, а при змісті до 7 – 8 % А1 – і в холодному. Унаслідок гарних ливарних властивостей з них можна виготовляти різноманітні виливки. Однак у них спостерігається значна усадка і газопоглинання.

Приклади маркірування алюмінієвих бронз:

БрА5 – містить 5 % Al, інше мідь;

Бражн10-4-4 – містить 10 % Al, 4 % Fe, 4 % Ni, інше мідь.

З алюмінієвих бронз виготовляють стрічки і смуги для пружин, шестірні, втулки, арматуру.

 

Алюміній і його сплави

 

Алюміній – елемент III групи Періодичної системи елементів Д. И. Менделєєва, порядковий номер 13, атомна маса 26,98, температура плавлення 660°С. Алюміній має кристалічну г.ц.к. - ґратку з періодом  а = 4,0412 Å.  Найбільш важливою особливістю алюмінію є низька важкість – 2,7 г/см3, проти 7,8 г/см3 для заліза і 8,94 г/см3 для міді. Алюміній має високу електропровідність, що складає 65% від електропровідності міді; володіє високою теплопровідністю. У залежності від чистоти розрізняють алюміній особливої чистоти: А999 (99,999 % А1); високої чистоти: А995 (99,995 % А1), А99 (99,99 % А1), А97 (99,99 % А1), А95 (99,95 % А1), і технічної чистоти: А85, А8, А7, А6, А5, АТ (99,0 % А1).

Технічний алюміній виготовляється у виді листів, профілів, прутків, дроту й інших напівфабрикатів і маркірується АД0 і АД1.

Характерні властивості алюмінію – висока пластичність і мала міцність. Прокатаний і відпалений алюміній високої чистоти має               sв = 58 МПа; s0,2 = 20 МПа; твердість 25 НВ, y = 85 %; d = 40 %.

Алюміній легко обробляється тиском, але обробка різанням ускладнена, зварюється усіма видами зварювання. Технічний алюміній застосовують для виготовлення елементів, конструкцій і деталей, які не несуть навантаження, коли потрібно висока пластичність, гарна зварюваність, опір корозії і високі тепло- і електропровідність. Так, наприклад, з технічного алюмінію виготовляють різні трубопроводи, палубні надбудови морських і річкових судів, кабелі, електропроводи, шини, конденсатори, корпуси годиннників, фольгу, вітражі, перегородки в кімнатах, дверях, рами, посуд, цистерни для молока і т.д. Алюміній високої чистоти призначається для одержання фольги, струмопровідних і кабельних виробів. Більш широко використовують сплави алюмінію.

Усі сплави алюмінію можна розділити на три групи:

а) деформуємі, призначені для одержання напівфабрикатів (листів, плит, прутків, профілів, труб і т.д.) шляхом прокатки, а також поковок і штамповок шляхом пресування, кування і штампування;

б) ливарні, призначені для фасонного лиття;

в) одержувані методом порошкової металургії (САП – спечені алюмінієві порошки, САС – спечені алюмінієві сплави).

В даній роботі познайомимося з ливарними сплавами.

Сплави для фасонного лиття повинні володіти високою рідинотекучестю, порівняно невеликою усадкою, малою схильністю до утворення гарячих тріщин і пористості в сполученні з гарними механічними властивостями, опором корозії й ін. Високими ливарними властивостями володіють сплави, що містять у своїй структурі евтектику. Евтектика утворюється в багатьох сплавах у яких зміст легуючих елементів більше граничної розчинності в алюмінії. У зв'язку з цим зміст легуючих елементів у ливарних сплавах вище, ніж у деформуємих.

Типовими ливарними сплавами є так називані силуміни. Це сплави алюмінію з кремнієм. У техніці використовуються силуміни зі змістом кремнію від 8 до 14 %.

Діаграма стану Al – Si приведена на рисунку 10.

 

Алюміній із кремнієм дає евтектику, що містить 11,6 % Si. Більшість застосовуваних силумінів є доевтектичними сплавами, тому що заевтектичні сплави, що містять у структурі первинні кристали кремнію (у виді крупних тіл), дуже крихкі і мають малу міцність. Кремній при затвердінні евтектики виділяється у виді грубих кристалів голчастої форми, що відіграють роль внутрішніх надрізів у пластичному a-твердому розчині. Така структура володіє низькими механічними властивостями.

Для здрібнювання структури евтектики й усунення надлишкових кристалів кремнію силуміни модифікують натрієм (0,05 – 0,08 %) шляхом присадки до розплаву суміші солей 67 % Na і 33 % NaCl. У присутності натрію відбувається зсув ліній діаграми стану (рис. 10), і заевтектичний (евтектичний) сплав АЛ2 (11 – 13 % Si) стає доевтектичним. У цьому випадку в структурі сплаву замість надлишкового кремнію з'являються кристали a-твердого розчину.

 

Схема структури немодифікованого силуміну показана на рисунку 11. Кристали a-твердого розчину (основний світлий фон шліфа) знаходяться в суміші з ділянками евтектики (темні ділянки, у яких кремній знаходиться у виді великих голок). Структура силуміну дуже груба.

 

На рисунку 12 наведена структура силуміну, модифікованого натрієм. Первинні дендрити a-твердого розчину (світлий фон) сполучаються з дрібною дисперсною евтектикою a + Si (темний фон).

Силуміни маркіруються буквами АЛ (алюміній ливарний) із зазначенням номера за ДСТ (ГОСТ). Приклади сплавів: АЛ2, АЛ3, АЛ4, АЛ5, АЛ6, АЛ9.

Здрібнювання структури і відсутність первинних виділень крихкого кремнію поліпшують механічні властивості. Так, немодифікований сплав з 13 % Si має sв = 140 МПа, при d = 3 %. Після модифікування властивості цього сплаву наступні: sв = 180 МПа, d = 8 %.

Із силумінів виготовляють деталі коліс, деталі моторів (блоки циліндрів двигунів, голівки циліндрів, поршні, картери), корпуси і деталі приладів.

 

Підшипникові сплави

 

Підшипниковими сплавами називаються сплави, з яких виготовляють вкладиші підшипників.

Антифрикційні підшипникові сплави на олов'яній і свинцевій основах називаються бабітами. До підшипникових сплавів пред'являються наступні вимоги:

а) коефіцієнт тертя між поверхнею вала і поверхнею підшипника повинний бути невеликим;

б) обидві тертьові поверхні повинні мало зношуватися;

в) цей матеріал повинний витримувати достатні питомі тиски.

Перша і друга вимоги задовольняються тоді, коли поверхня вала і вкладиша розділена плівкою змащення. Якщо структура вкладиша неоднорідна і складається з твердих включень і м'якої основи, то після нетривалої роботи («приробітки») на поверхні  вкладиша сформується мікрорельєф – виступають тверді включения і між валом і вкладишем утвориться простір, у якому утримується змащення (так називаний «принцип Шарпі»). Подібною структурою володіють сплави олова і сплави свинцю.

Найкращим бабітом на олов'яній основі є сплав Б83, що складається з 83 % Sn, 11 % Sb і 6 % Cu.

 

На рисунку 13 наведена діаграма стану Sn – Sb.

При змісті сурми більш 10,5 % утворюються два твердих розчини, a і b’, причому твердий розчин a більш м'який і пластичний, чим твердий розчин b’. Таким чином, при змісті в сплаві 11 % Sb утвориться двофазна структура, що складається з м'якої пластичної основи твердого розчину a і невеликої кількості кристалів b’, вкраплених у цю масу. Така структура є антифрикційною.

Сурма й олово відрізняються по важкості, тому сплави цих металів здатні до значної ліквації. Для попередження цього дефекту в бабіти вводять мідь. Вона утворює із сурмою хімічну сполуку Сu3Sn. Це з'єднання має більш високу температуру плавлення і кристалізується першим, утворюючи розгалужені дендрити (як би кістяк), що перешкоджають ліквації (спливанню) кубічних кристалів b (SnSb). Крім того, кристали Сu3Sn утворять у бабіті тверді включення, що додатково підвищують зносостійкість вкладишів.

Температура початку і кінця плавлення бабіту лежить у межах        240 – 380 0С. Твердість НВ 28-34.

 

Схема структури бабіту Б83 показана на рисунку 14. Основний темний фон – твердий розчин a (м'яка основа). Білі великі кристали, що мають квадратну чи трикутну форму, твердий розчин b’ (тверді частки). Білі голочки і зірочки – кристали хімічної сполуки Сu3Sn. Недоліком такого бабіту є великий зміст дефіцитного олова.

Бабіти на свинцевій основі мають значно гірші якості, чим на олов'яній. Вони є заевтектичними сплавами зі змістом 16 –18 % Sb. Прикладом свинцевих бабітів є сплав БС (82 % Pb, 17 % Sb, 1 % Cu).

Діаграма стану Pb – Sb наведена на рисунку 15. Найкращим складом бабіту у відношенні антифрикційних властивостей є сплав заевтектичний, причому близько розташований до евтектики. Тоді евтектика буде служити м'якою основою, а кристали b – твердим включенням. Щоб твердих включень було небагато, сплав повинний лежати близько до евтектичного складу. Таким сплавом і є бабіт марки БС. Подвійні свинцеві сплави ще сильніше ликвують, чим олов'яні, тому в сплав додають мідь, яка утворить із сурмою з'єднання Cu2Sn. Це з'єднання перешкоджає спливанню на поверхню кристалів b.

 

Свинцеві бабіти є менш якісними, чим олов'яні, але дешевше останніх. Вони мають великий коефіцієнт тертя. Тверді включення b-фази менш тверді, чим Сu3Sn і b’-фази в олов'яних бабітах. Основа у свинцевих бабітах – не твердий розчин, а эвтектика, що є менш пластичною, чим a-фаза в бабітах на олов'яній основі. Схема структури бабіту БС показана на рисунку 16.

 

Основний візерунковий фон – евтектика a + b. Хімічна сполука Сu2Sb має мілкогольчату форму і білий колір і на фоні евтектики як би губиться, тобто важко помітно з останньою. Великі світлі кристали у виді кубиків і трикутників – твердий розчин b. Температура початку і кінця плавлення бабіту БС лежить в інтервалі 245 – 410 0С. Твердість НВ 22 – 26.

 

Порядок виконання роботи

 

1. Вивчити теоретичний матеріал по мідних і алюмінієвих сплавах (з аналізом діаграм).

2. Вивчити мікроструктуру колекції мікрошліфів кольорових сплавів.

3. Схематично замалювати мікроструктуру сплавів із указівкою структурних складових.

4. Скласти звіт по виконаній роботі, що повинний містити коротку характеристику досліджуваних кольорових металів і сплавів.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Які метали відносяться до легких і важких?

2. Якими властивостями володіє чиста мідь?

3. Які домішки зустрічаються в чистій міді і яку роль вони грають у характеристиці властивостей?

4. Що таке латунь?

5. Якими властивостями володіють латуні?

6. По яких ознаках класифікуються латуні?

7. Як змінюються механічні властивості латуней у залежності від їх складу?

8. Як маркіруються деформуєми і спеціальні латуні?

9. Як позначаються компоненти легованих латуней?

10. Що розуміється під сплавом, який називається бронзою?

11. Які різновиди бронз Вам відомі?

12. Дайте характеристику структури і властивостей олов'яної бронзи?

13. Як маркіруються бронзи?

14. Чому двофазні бронзи не мають високу пластичність?

15. Дайте характеристику властивостей алюмінію.

16. Чому алюміній володіє високою корозійною стійкістю?

17. Як класифікуються промислові алюмінієві сплави?

18. Дайте характеристику ливарному алюмінієвому сплаву силуміну?

19. Поясните роль модифікатора на структуру і властивості силуміну?

20. Якими властивостями повинні володіти бабіти?

21. Яка структура олов'яних бабітів?

22. Яка структура свинцевих бабітів?

 

 

ОСНОВНІ ПРАВИЛА ТЕХНІКИ БЕЗПЕКИ

 

1. Перед  проведенням  роботи  інженер,  що  підготовляє  мікроскопи,  зо-

бов'язаний перевірити технічний стан приладів, звернувши особливу

увагу на цілісність мережного шнура, вилки і розетки, і повідомити про

можливості їхнього використання викладачу, під керівництвом якого

ця робота виконується.

2. До виконання  роботи  допускаються  студенти, що  вивчили  сьогоденну

 методичну вказівку і пройшли інструктаж з техніки безпеки.

3. Всі  операції   при   проведенні  роботи   студенти  повинні  виконувати

 тільки за вказівкою викладача і під його керівництвом.

4. Студент,  що знайшов несправність   мікроскопа, у процесі  спостере-

жень повинний негайно припинити роботу і сповістити про це виклада-

чу.

5. Забороняється  залишати  без  догляду  мікроскоп,  включений у мережу.

 Тумблер «Мережа» на трансформаторі повинний бути виключений.

6. Заміна перегорілої  лампи освітлювача  виробляється при виклю ченому

 тумблері «Мережа» на трансформаторі і тільки викладачем  чи  лабо-

рантом.

 

7. Після закінчення роботи варто виключити освітлювальну лампу з до-

помогою тумблера «Мережа», а потім прилад відключити від мережі.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

 

1. Гуляев А.П. Материаловедение. – М.: Металлургия, 1986. – 544 с.

2. Лахтин Ю.М., Леонтьева В.П. – Материаловедение: Учебник для маши-

ностроительных вузов. – М.: Машиностроение, 1980. – 493 с.

3. Геллер Ю.А., Рахштадт А. Г. Материаловедение. – М.: Металлургия,

1989. – 455 с.

4. Лившиц Б.Г. Металлография. – М.: Металлургия, 1990. – 236 с.

5. Константинов В.В. Материаловедение для гальваников. – М.: Высш.

шк., 1989. – 80 с.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 260; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ