Далі необхідно розглянути революцію 1931 року і утворення Народного фронту.
12 квітня 1931р. в Іспанії відбулися муніципальні вибори, на яких перемогли прихильники республіки. 14 квітня король Альфонс ХІІІ утік із країни, і того ж дня Іспанію було проголошено республікою. Це була мирна демократична революція. Владу перейняв тимчасовий уряд на чолі з А. Саморо. Перед новим урядом постали старі проблеми: проведення аграрної реформи в країні, де поміщикам належало 67% земель; вирішення національного питання; ліквідація безробіття, що сягнуло 40% працездатного населення. На той час на території Іспанії склалися чотири нації – іспанська, каталонська, баскська, галісійська. Останні три домагалися автономії. Їм належало 15,6% території країни з населенням 6 млн. осіб. На порядку денному стояли й врегулювання стосунків з католицькою церквою, захист національної іспанської промисловості, проведення реформи армії, вищий офіцерський склад якої становили виключно вихідці з землевласників, а ще - низка соціальних проблем.
Тимчасовий уряд провів вибори до кортесів і прийняв низку законів, спрямованих на вирішення названих вище проблем. Президентом обрали А. Самору. Було прийнято нову, демократичну конституцію. Церкву відокремили від держави. Ліквідоаувалися чернечі релігійні ордени. Каталонія отримала автономію. Оголошено про проведення аграрної реформи (викуп державою у поміщіків землі і розподіл її серед селян). Але нерішучість уряду у проведенні реформ, а також наступ на права католицької церкви, яка мала сильний вплив на селян привели до того, що на виборах 1933 р. перемогли партії правого блоку. Вони згорнули проведення реформ. Проти противників уряду застосовувалася військова сила. Наприкінці 1933 р. син колишнього диктатора Хосе – Антоніо Прімо де Рівера утворив партію Іспанська фаланга (іспанські фашисти). Вона виступила за ліквідацію республіки, встановлення унітарної держави з сильною владою, за розширення прав католицької церкви. В 1934 р. проти політики уряду розпочалися масові виступи населення. Каталонія проголосила свою незалежність, в Астурії спалахнуло збройне повстання. Через відсутність єдності лівих сил усі ці виступи було придушено.
|
|
|
Рішення VII конгресу Комінтерну про скликання антифашистського Народного фронту зустріли величезну підтримку серед демократичних сил. Боротьбу за утворення Народного фронту очолила Комуністична партія Іспанії. 15 січня 1936 р. робітничі організації і лівореспубліканські партії підписали пакт Народного фронту. До складу Народного фронту увійшли: Комуністична і Соціалістична робітнича партії, Соціалістичний союз молоді, Загальна спілка трудящих.
|
|
|
Фронт висунув широку програму демократичних вимог – надання амністії політичним в’зням, зниження орендної плати для селян, зменшення податків, наділення землею селян і т.д. Головне вістря Народного фронту було спрямоване проти наступу фашизму. 16 лютого 1936 р. Народний фронт одержав на виборах до кортесів переконливу перемогу. Зазнавши поразки на виборах, праві політичні сили стали готувати переворот.
Громадянська війна 1936 – 1939 року.
Заколот почався 17 липня 1936 р. в Іспанському Марокко. Наступного дня він поширився на інші райони Іспанії. На бік заколотників перейшло 80% складу іспанської армії. У країні почалася громадянська війна. У заколотників відразу виникли проблеми: Х-А. Прімо де Ріверу було заарештовано і страчено, Санхурно загинув в авіакатастрофі, Франко з марокканськими військами був блокований республіканським флотом у Марокко. Заколотові загрожувала поразка, але на допомогу франкістам прийшли Італія та Німеччина. Згодом 200 тис. італійських і німецьких війських військ узяли участь у війні на боці франкістів.
Франко проголосив мету заколоту: створити «тоталітарну державу, соціальний мир і загальне процвітання». Початок заколоту відразу поставив перед республіканським урядом завдання організувати опір франкістам. На звернення до урядів Англії, Франції та США з проханням продати зброю республіканці отримали відмову. Між 27 країнами було підписано угоду про невтручання в іспанські справи. Італія та Німеччина не збиралися виконувати угоду і активно постачали зброю франкістам. У жовтні 1936 р. СРСР заявив, що не буде дотримуватись угоди, надішле військових радників республіканцям, постачатиме їм зброю. На захист республіки до Іспанії приїхало за різними оцінками від 35 до 42 тис. осіб, які прагнули боротися проти фашизму. З них було утворено інтернаціональні бригади. Війна набула затяжного характеру і перетворилася на боротьбу всіх антифашистських сил проти фашизму. У ході громадянської війни в уряді республіканців посилювалися позиції комуністів. Під приводом боротьби з фашизмом зріс вплив каральних органів.
|
|
|
Недостатньо навчені й погано озброєні інтербригади не могли протистояти добре озброєній, боєздатній армії генерала Франко, до того ж у 1938 р. під прямим тиском Великої Британії, Франції всі іноземні добровольці залишили Іспанію, а Німеччина й Італія запропонували допомогу франкістам.
|
|
|
Церква, що користувалася великим впливом у суспільстві, підримала франкістів, а боротьбу проти республіканців пояснювала як «хрестовий похід» на захист церкві.
У березні 1939 р. почалася битва за Мадрид. 28 березня 1939 р. місто було захоплено франкістами. У квітні 1939 р. республіка була повалена.
Війна закінчилася поразкою демократичних сил. Загинуло майже 1 млн. іспанців, 2 млн. потрапило у в’язниці й концтабори. 500 тис. залишили країну.
Хоча Народний фронт програв фашистам в Іспанії, але його досвід боротьби довів можливість співробітництва всіх демократичних і лівих сил у боротьбі з фашизмом. Це був гарний досвід напередодні Другої світової війни.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 312; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!