Періодизація громадянської війни
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ КОЛЕДЖ НАЦІОНАЛЬНОГО АВІАЦІЙНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
ШПЕКО М.К.
МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ТА ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ
ЗІ ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ
ВАСИЛЬКІВ 2012
В навчально-методичному посібнику викладені методичні поради студентам під час підготовці до семінару, рекомендації з організації самостійної роботи, плани семінарських занять та методичні поради до них.
Автор посібника Шпеко М.К. – викладач.
Затверджено
на засіданні циклової комісії з гуманітарної
та соціально-економічної підготовки.
Протокол № від «_____»____________2012 року.
Самостійна робота студентів.
Як раціонально працювати з книгою.
Форми ведення записів прочитаного.
Підготовка до семінарського заняття.
Студенти повинні працювати самостійно з першого ж дня навчання. Уміння самостійно працювати саме не приходить до людини - його потрібно набувати під керівництвом і за допомогою викладачів, старших товаришів і рекомендацій педагогічної літератури.
Що ж треба розуміти під самостійною роботою студентів?
Під самостійною роботою студентів ми розуміємо активну працю студентів, спрямовану на свідоме, творче, міцне, глибоке засвоєння певної науки в процесі слухання лекцій, під час семінарських занять, роботи в бібліотеці, кабінеті, лабораторіях, під час стажування, в процесі виконання курсових і дипломних робіт, підготовки і здачі курсових та державних іспитів, за допомогою всіх інших форм навчання.
|
|
|
Самостійна робота студентів над засвоєнням дисциплін навчального плану забезпечує:
- міцне, глибоке і свідоме засвоєння науки;
- надає змогу творчо застосовувати одержані наукові знання на практиці;
- виховує ініціативу, організованість, наполегливість, впевненість у своїх силах, самостійність суджень і т.д.;
- розвиває увагу та інтерес до науки.
Успіх самостійної роботи вирішують:
- уміння раціонально планувати і розподіляти свій час;
- оволодіння навиками гігієни та культури розумової праці;
- обов'язкове засвоєння техніки ведення виписок, складання конспектів, тез і т.д.
Набування знань студентами у вищій школі - активний процес.
Оскільки людина пізнає об'єктивну дійсність у процесі праці, в процесі практичної діяльності, оскільки практика є джерелом знань, критерієм істини і результатом пізнання, то очевидно, що студенти повинні набувати знання на основі самостійної праці.
Книга - головне джерело наших знань. Для роботи над книгою необхідні відповідні уміння, навички, досвід, які набуваються в процесі навчання.
|
|
|
При виборі книг для самостійного опрацювання слід керуватися рекомендаціями викладача, переліком літератури в навчальних програмах, методичних листах і окремих завданнях, а також власними інтересами, які
виникають у ході опрацювання літератури. Необхідно навчитися знаходити потрібну книгу самостійно, досконало оволодівати правилами користування каталогами, бібліографічними показниками і довідниками -адже це стане в пригоді на все життя.
Приступаючи до читання книги, слід добре усвідомити мету цього читання.
Мета читання може бути різною:
а) загальне ознайомлення із змістом книги;
б) вибір додаткових відомостей, фактів, даних;
в) пошуки визначень, понять, доказів і термінів;
г) знаходження матеріалу для вирішення певних практичних завдань;
д) закріплення і запам'ятовування програмного матеріалу.
Перед початком роботи доцільно відновити у пам'яті те, що було прочитано раніше.
Перший крок у роботі з книгою - загальне знайомство з нею: хто автор, про що говориться у книзі і в якій послідовності.
Потім слід уважно прочитати вступ чи передумову. В них подаються загальні відомості про автора, визначається цінність і завдання роботи.
|
|
|
Зміст знайомить читача з основними розділами книги,їх
послідовністю.
В кінці книги або окремих сторінок наводяться, звичайно, примітки, які пояснюють ті чи інші положення, містять доповнення, цитати, переклади слів з іноземної мови, коментарії, короткі відомості про названих у тексті осіб, окремі факти тощо.
В кінці деяких книг, переважно наукового змісту, в стислій формі узагальнюються основні, викладені в ній, думки і положення.
Перелік використаної або рекомендованої літератури наводиться в кінці книги в бібліографії. У багатьох книгах в кінці подаються іменні або
систематизовані предметні покажчики, хронологічні таблиці.
Як правило, перше читання книги є попереднім, у
ході якого знайомляться з її змістом, основними думками і положеннями, аргументами доказами автора, знаходять основні, найбільш яскраві приклади, ілюстрації. Це не означає, що перше читання може бути поверховим.
Рідко буває, щоб науковий матеріал був зразу добре осягнутий і зрозумілий. До основних і важких для розуміння місць слід повертатися повторно, пропускаючи те, що легке, що не має прямого відношення до теми роботи. Вибіркове читання найбільш важливих місць може повторюватись кілька разів. Воно має велике значення для засвоєння змісту книги. Терпіння і готовність перечитувати не тільки окремі місця, а й всю книгу, поки все не стане зрозумілим, - головна умова успішної роботи з книгою.
|
|
|
Важлива також певна наступність у оволодінні матеріалом. Засвоїв добре одне, значить, можна переходити до іншого.
Треба домагатися доброго усвідомлення і запам'ятовування матеріалу, не гнатися за кількістю перегорнутих сторінок. Як кажуть, краще менше, та ліпше.
Щоб зрозуміти книгу, треба знайти головну думку, логічні зв'язки між окремими положеннями і глибоко вникнути в них. Ні в якому разі не зазубрювати, а усвідомлювати. Важливе значення має відтворення головних думок і положень у довільних формулюваннях на письмі і проговоренні.
До фактів потрібно підходити критично, відбирати головні з них, розкривати існуючі між ними істотні зв'язки, стосунки, залежності, без узагальнення і усвідомлення фактів неможливе просування вперед у навчанні.
При читанні слід оволодівати термінами, пов'язаними, як правило, з важливими поняттями. Не повинно лишатися жодного незрозумілого слова. Тому потрібно завжди користуватися словниками і довідниками. Слід уважно також розглянути схеми, таблиці, в яких зосереджується звичайно важлива частина матеріалу.
Читання книги, статті, роботи рекомендується проводити в стислі строки, не розтягувати на довгий час.
Вивчаючи зміст книги, не потрібно запам'ятовувати все без винятку.
Необхідно навчитись виділяти і фіксувати в свідомості основні думки і положення.
Заучувати матеріал слід в декілька прийомів. Таке заучування є найбільш продуктивним.
Ефективність засвоєння матеріалу визначається уважністю, глибиною процесу мислення, здатністю відтворювати головне, коментувати його, приводити в чітку систему почерпнуті знання, використовувати їх при розв'язанні практичних завдань.
Вивчення підручника слід поєднувати з роботою над першоджерелами. У підручнику стисло викладаються основні положення програмного курсу, а в першоджерелах, у монографіях грунтовно висвітлюються окремі питання.
Опрацювання додаткової літератури рекомендується проводити вибірково, тобто читати і конспектувати не все підряд, а з метою знаходження нових фактів, ілюстрацій, кращого усвідомлення окремих положень.
Нерідко, вивчаючи те чи інше питання, доводиться повертатися до раніш вивченої літератури. Це дає можливість глибше і грунтовніше вивчити матеріал.
Форми ведення записів прочитаного.
Записувати прочитане доцільно під час повторного читання: адже спочатку тяжко зорієнтуватися, що головне в тексті, що другорядне. Записують головне, записують - дослівно, своїми словами, у формі плану, тез, конспекту, на окремих картках.
Записи не повинні бути дуже детальними. Недоцільно детально записувати або переписувати весь матеріал, бо це забирає багато часу і не дає потрібних наслідків. Лаконізм і стислість - позитивні риси записів.
Прийнято основні теоретичні положення, аргументи, яскраві думки автора записувати дослівно, у формі цитат. Цитати беруться в лапки, в кінці цитати зазначається автор, назва літературного джерела і сторінка. Ніяких змін і доповнень до цитат робити не дозволяється. Цитати можуть бути з пропусками, на місці яких ставлять три крапки, неповними, проте це робиться так, щоб не обірвати і не спотворити висловлюваних в них думок.
Цитати звичайно використовують для підтвердження власних думок або аргументів, коли потрібно послатися на авторитетне джерело.
Інколи цитування використовується як засіб викладу тексту. У такому випадкові цитати розміщуються у строгій послідовності, під спільними заголовками.
Велике значення для засвоєння змісту книги має складання її плану, стислий виклад основних думок і положень у формі тез або конспекту.
ПЛАН- перелік основних питань змісту книги або окремих її розділів. Щоб скласти план, потрібно виділити основні думки і положення автора із всього змісту книги. План може бути простим і складним, в якому кожний пункт конкретизується. Запис плану привчає виявляти і стисло формулювати головні думки автора. За допомогою плану легко пригадати прочитане.
ТЕЗИ — основні положення наукової праці, книги, статті, доповіді. Тези бувають простими і складними. Складні тези на відміну від простих включають докази, аргументації і факти.
В тезах головна увага зосереджується на висновках, основних думках і положеннях, які потрібно доказувати або розвивати. Цим визначається їх форма - конкретність, стислість, розчленування і категоричність.
Тези складаються після ґрунтовного вивчення і глибокого усвідомлення змісту книги, її окремих частин.
КОНСПЕКТ- короткий письмовий виклад змісту книги, статті,
лекції, доповіді тощо. Він допомагає краще запам'ятати і усвідомити матеріал, що вивчається, дозволяє повертатися до
нього повторно. Конспект має зберігати зміст усіх основних думок і положень книги.
Чим стисліше конспект, тим уважніше треба ставитися до формулювань, підбору слів і виразів. Конспект складається відповідно до послідовності змісту книги, припускає умовні позначення, скорочення, пропуски другорядного, ілюстративного матеріалу. Проте він повинен бути логічним, цільним, щоб всі його частини пов'язувались і узгоджувались між собою, йшли у певній послідовності.
До конспекту можна включати матеріал із декількох джерел одночасно. У цьому випадку визначається і конспектується головне джерело і одночасно вносяться доповнення по окремих питаннях з інших джерел, пов'язані з основним текстом.
Немале значення мас зовнішня сторона запис. Писати треба чітко, зрозуміло, користуючись різним шрифтом, нумераціями, різноманітними засобами виділення, підкреслюваннями, так щоб легко було користуватися записами. На полях потрібно робити свої власні заголовки, або ж приводити заголовки книги, назви параграфів, окремих пунктів.
Найбільш важливі положення слід підкреслювати або писати крупним шрифтом.
Можна фіксувати матеріал і в формі вільного запису, який буде включати і цитати, і стислий виклад, і плани, і тези.
Крім того, записи роблять і на окремих картках. Це дуже зручно, бо такі картки з окремих тем і проблем можна збирати тривалий час і використовувати на любій роботі. Картки легко поновляти, виключаючи непотрібний застарілий матеріал, заміняючи його свіжим, новим. Ось зразок такої виписки:
| Російська Федерація Площа 17,1 млн. кв. км. Кількість населення 148 700 тис. /Абетка українського політика. Довідник. Київ. Смолоскип, 1997. ~С. 152./ |
Є спеціальні бібліографічні картки, на яких спочатку стоїть прізвище автора, потім назва твору, місто і назва видавництва, рік видання, кількість сторінок. Далі йде стисла анотація твору, з короткою характеристикою. Складаються картки поступово, одночасно з вивченням робіт.
Висловлені міркування загалом стосуються конспектування різноманітних літературних джерел.
Підготовка до семінарського заняття.
Семінарське заняття - форма навчального заняття, при якій викладач організує дискусію навколо попередньо визначеної проблеми, до якої всі студенти готують тези виступів на підставі індивідуально виконаних завдань.
Підготовка студента до семінару складніша, ніж до лекції, бо семінар - такий вид занять, де студенти говорять, а викладач слухає та спрямовує процес.
Щоб оволодіти матеріалом теми семінару, студенту треба:
- уважно та старанно прочитати відповідну тему в підручнику, виписуючи для себе весь цікавий матеріал та формулюючи питання;
- прочитати відповідну тему в особистому конспекті лекцій;
- старанно прочитати та вивчити план семінарського заняття;
- відповісти самому собі на всі запитання плану семінару, і, якщо потрібно, знову перечитати підручник та іншу літературу за темою;
- скласти план особистої відповіді на кожний пункт семінарського плану - письмово чи усно;
- прочитати спеціальну літературу за темою індивідуального завдання (якщо таке є), зробити конспект прочитаного матеріалу;
- скласти конспект чи текст доповіді і підготуватись до можливих запитань;
- для того щоб та чи інша думка була доступніша, щоб мова була образною, яскравою, емоційною, студенту рекомендується відібрати приклади з художньої літератури і мистецтва;
- не слід відкладати підготовку до семінару на останній день.
Таким чином, конспект - це не самоціль, це підсумок праці по вивченню необхідної літератури та певна форма закріплення того, що засвоєно. Самостійна робота студентів по опануванню наукових знань - одна з вирішальних передумов високої успішності студента.
План семінарського заняття №1
Тема: «Громадянська війна в Росії».
І. Навчальні питання.
1.1 Громадянська війна її причини і характер.
1.2 Терор у роки громадянської війни.
1.3 Економічна політика більшовиків в 1918 – 1920 роках.
1.4 Білий рух. Бої на Східному фронті в 1918 – 1919 роках.
1.5 Бої на Південному фронті в 1918 – 1919 роках. Боротьба з Юденичем.
1.6 Радянсько – польська війна. Поразка Врангеля.
1.7 Підсумки війни.
ІІ. Реферати (доповіді, повідомлення)
2.1 Доповідь: « Воєнний комунізм ».
ІІІ. Література.
3.1 Обов’язкова.
- Полянський П.Б. Всесвітня історія 1914 – 1939: Підр. для 10 – го кл.
Загальноосв. навч. закл. –К.: Ґенеза, 2004.
- Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: : Підр. для 10 – го кл.
Загальноосв. навч. закл. –К.: А.С.К., 2006.
- Середницька Г.В. Всесвітня історія: 10 кл.: Опорні конспекти. – К.:
А.С.К..2005.
3.2 Додаткова.
- Воронянський О.В. Всесвітня історія ХХ ст.: Навчальний посібник.- Харків.: Парус, 2008.
- Голованов С.О. Всесвітня історія: Навч. посібник.-К.: Каравела, 2007.
- Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: 10 клас: Підруч.-К.: А.Е.К., 2006.
- Гісем О.В. Всесвітня історія 10-11 клас: Наочний довідник (О.В. Гісем, О.О. Мартинюк.-К.: Х.: Видавництво «Ранок», 2005.
- Полянський Б.П. Всесвітня історія. 1919-1939: Підруч. Для 10-го класу, загальноосвітній навч. заклад.-К.: Генеза, 2004.
- Бердичівський Я., Ладиченко Т. Всесвітня історія 10 клас.-Запоріжжя. Прем’єр, 2002.
-Земерова Т.Ю. Всесвітня історія: Схеми і таблиці. – Харків: ФОП Співак В.Л., 2010.
Методичні поради
Мета семінарського заняття: формування й розвиток навичок самостійної роботи студентів, створення умов для формування розвитку їх пошуково-творчих знань та навичок.
Основні методи та прийоми роботи: обговорення, дискусія, пошуки альтернативи, узагальнення
Опрацювати поняття та терміни: білий та червоний терор, громадянська війна, політика воєнного комунізму, продрозкладка, продовольча диктатура.
При підготовці до першого питання семінарського заняття слід з’ясувати і визначити причини громадянської війни.
Громадянська війна – організована збройна боротьба за державну владу між різними суспільними верствами населення в країні; форма боротьби за демократичні перетворення.
Громадянська війна в Росії носила класове протистояння. Основні сили, що вели боротьбу, відстоювали діаметрально протилежні інтереси, ідеї, цінності. Основні ворогуючи сили в громадянській війні в Росії прийнято називати «червоні» та «білі». Червоними називали більшовиків та всіх тих, хто їх підтримував. Білими – весь спектр антибільшовицьких сил.
Поняття «громадянська війна» в Росії охоплює власне громадянську війну між: групами населення, які обстоювали різні класові інтереси, національно – визвольну боротьбу і збройну інтервенцію 14 держав, селянську війну проти більшовицької політики «воєнного комунізму», а також проти політики білогвардійських урядів.
Причини громадянської війни.
1. Боротьба за владу між окремими соціальними групами, партіями і різними політичними силами, які діяли в Росії.
2. Прагнення колишніх правлячих кіл зберегти свою власність і владу, свій привілейований стан ( перш за все поміщики і великі підприємці).
3. Незадоволення економічною політикою більшовиків:
- політикою «воєнного комунізму»;
- продовольчою диктатурою;
- діями продзагонів.
4. Незадоволення різних верств населення військово-комуністичними методами керівництва країною:
- їхнім ігноруванням законності;
- розгоном Установчих зборів у січні 1918 р.;
- укладенням сепаратного миру з Німеччиною березні 1918 р.
5. Прагнення іноземних держав:
- повернути борги царського і Тимчасового урядів;
- не втратити великі прибутки, які одержували з Росії.
6. Прагнення Великої Британії і Франції повернути Росію до складу Антанти і змусити її продовжити війну.
Періодизація громадянської війни
Існують різні точки зору щодо періодизації громадянської війни в Росії. Одна з них подана нижче.
Перший період (листопад 1917р. – березень 1918р.):
-боротьба між більшовиками і їхніми противниками;
-розпуск Установчих зборів;
-збройна боротьба за встановлення радянської влади;
-боротьба більшовиків з національно-визвольними рухами.
Другий період (березень 1918р. – березень 1919р.):
-початок і посилення іноземної інтервенції;
-повстання чехословацького корпусу, навколо якого об’єдналися антирадянські сили Поволжя, Сибіру, Далекого Сходу;
- розгром козачої армії Краcнова на Дону;
-формування збройних сил «білих» на Північному Кавказі (армія Денікіна).
Третій період (березень 1919р. – березень 1920р.):
-період найсильнішого протистояння і вирішальних битв;
-розгром більшовицькими арміями Колчака, Денікіна, Юденіча;
-боротьба за встановлення радянської влади в Україні, Білорусі, Прибалтиці.
Четвертий період (квітень 1920р. – листопад 1920р.):
-радянсько-польська війна;
-боротьба на Півдні України та в Криму проти білогвардійських армій генерала Врангеля;
-завершальний етап громадянської війни.
П’ятий період (листопад 1920р. –жовтень 1922р.):
-завершення війни на окраїнах колишньої Російської імперії;
-ліквідація останніх вогнищ громадянської війни;
-придушення національно-визвольних рухів і селянських повстань.
Далі необхідно розглянути питання щодо терору у роки громадянської війни.
Терор – це політика залякування та насильства, розправа з політичними противниками. Насильство стало універсальним методом пригнічення трудящих Росії та не менш поширеним способом їх боротьби проти пригнічення. Царизм практично позбавив широкі народні маси легальних ненасильницьких способів боротьби за свої права. Вікова ненависть народу до гнобителів вилилась у пугачовські методи боротьби. Протиставлення класових цінностей загальнолюдським, визнання людського життя класовим привілеєм, розділення світу на червоний та білий, а людей – на «наших» та «чужих» не могло не вилитись у принцип «товарища маузера».
Терор був і реакцією з боку скинутих класів, адже вони були позбавлені громадянських та політичних прав. Заборонялась діяльність опозиційних партій, не могли видаватись опозиційні газети. В країні була відсутня легальна опозиція. Духом насильства була пройнята вся суспільно – політична атмосфера революційної Росії. Ось чому навряд чи виправдані пошуки того, хто першим розв’язав терор. Ні антибільшовицькі сили, ні партія більшовиків не заперечували насильства, а терор – не що інше, як насильство.
Заклики до громадянської війни лунали з обох сторін, а в країні, подібній до Росії, протиборство класів неминуче повинно було набрати крайніх форм. Жахи білого терору супроводжували 16 – денний заколот, піднятий під керівництвом «Союзу захисту батьківщини та свободи» в Ярославлі. Більше 200 радянських робітників, приречені на голод та муки, були поміщені на баржу, що стояла серед Волги.
В липні 1918р. в Єкатеринбурзі більшовиками були розстріляні Микола ІІ, та члени царської сім’ї, в тому числі діти царя. Розстріляли також велику княгиню Єлизавету Федорівну, що довгий час займалась благодійництвом.
Влітку 1918р. есери та народні соціалісти вбили В, Володарського, М. Урицького, вчинили напад на М. Подвойського. 30 серпня Ф.Каплан поранила В.Леніна, 5 вересня 1918р. Раднарком прийняв постанову про червоний терор. У вересні було розстріляно не менше 500 заручників. Похорон Урицького вилився в маніфестацію під гаслом : «Вони вбивають особистості, ми вб’ємо класи!» , «За кожного нашого вождя – тисячі ваших голів!» Зинов’єв навіть пропонував надати робітникам право самосуду. Голова ВЧК східного фронту Лаціс давав такі накази : «Не шукайте в справі звинувачуючих доказів: чи повстав він проти рад зі зброєю чи на словах. Першим обов’язком ви повинні його запитати, до якого класу він належить, якого він походження і яка у нього професія». Це була повсякденна практика. В країні створювались концтабори. В газетах друкували списки заручників. Частіше за все до них потрапляли офіцери, студенти, поміщики, священики, інженери, члени есерівської, кадетської партій.
Головна мета терору – зламати волю опору у супротивника. До кінця року громадянська війна розгорілася з надзвичайною силою.
Під якими гаслами боролися червоні та білі? З одного боку барикад – « Хай живе світова революція!», «Смерть світовому капіталу!», «Мир хатинам! Війна палацам!», з іншого – «Повернемо Батьківщину!», «Вітчизна або смерть!», «Краще смерть ніж загибель Росії!».
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 514; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!