Дипломатичний та судовий імунітет у цивільному процесі.
Дипломатичний імунітет — сукупність прав та привілеїв, наданих дипломатичним представництвам іноземних держав та їх співробітникам, що включають в себе: недоторканність особи, службових приміщень, житла і власності, звільнення від податків, митного огляду, гарантує дипломатам право безпечого проїзду та захисту від цивільного позову або кримінального переслідування відповідно до законодавства приймаючої країни.
Обсяг дипломатичного імунітету встановлюється внутрішнім законодавством приймаючих держав, а також міжнародними договорами. Дипломатичний імунітет може мати обмеження в зв'язку з внутрішнім законодавством країни перебування.
Норми міжнародного права, що регулюють питання дипломатичного імунітету, прописані у Віденській конвенції про дипломатичні зносини 1961 року, + э 1963??? учасницею якої є і Україна.
В Україні дипломатичний імунітет регулюється Указом Перзидента України «Про затвердження Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» 1993 року.
Посилаюча країна може офіційно позбавити свого представника імунітету; це зазвичай трапляється лише у випадках, коли відомо, що цей представник вчинив тяжкий злочин, що не пов'язаний з виконанням ним дипломатичних обов'язків (на відміну від, наприкалд, звинувачень у шпигунстві), або став свідком такого злочину. Крім того, дипломатичний імунітет не захищає представника від судового переслідування у своїй країні. Сам представник не має права відмовлятися від свого власного імунітету.
|
|
|
Винятки з правил Віденської конвенції
Деякі країни зробили застереження до Віденської конвенції про дипломатичні зносини, але такі застереження залишаються незначними.
Важливо відзначити, що Конвенція не поширюється на співробітників міжнародних організацій, чиї привілеї визначаються в в індивідуальному порядку, як правило, у основоположних документах таких організацій.
Система Організації Об'єднаних Націй (включаючи її установи, що входять до числа найбільш впізнаваних міжнародних органів, таких як Світовий банк та багато інших) передбачає стандартизовані документи, що забезпечують обмежені імунітети своїм співробітникам, що здійснюють поїздки за документами ООН; справжнім дипломатичним імунітетом часто наділяються лише найвищі посадові особи цих установ.
Консульські посадові особи (що не мають паралельної дипломатичної акредитації) формально мають більш обмежену форму імунітету, що, як правило, обмежується випадками виконання ними службових обов'язків. Технічний та обслуговуючий персонал дипломатичних представництв має ще більш обмежений імунітет згідно з Віденською конвенцією; з цієї причини, деякі країни можуть акредитувати технічний та обслуговуючий персонал як аташе.
|
|
|
Інші категорії державних службовців, що часто подорожують в інші країни, такі як члени військових та урядових делегацій, високопосадовці, міністри та інші, можуть не мати дипломатичних паспортів або дипломатичного імунітету. Багато країн видають офіційні недипломатичні паспорти та проїзні документи таким особам, такі як службові паспорти, посвідчення тощо. Визнання де-факто тієї чи іншій форми імунітету може виражатися через визнання державами подорожей посадових осіб за такими документами.
Помещения представительства, предметы их обстановки и другое находящееся в них имущество, а также средства передвижения представительства пользуются иммунитетом от обыска, реквизиции, ареста и исполнительных действий. !!! Дипломатический агент (глава представительства или член дипломатического персонала представительства) пользуется иммунитетом от уголовной юрисдикции государства пребывания. Он пользуется также иммунитетом от гражданской и административной юрисдикции, кроме случаев: а) вещных исков, относящихся к частному недвижимому имуществу, находящемуся на территории государства пребывания, если только он не владеет им от имени аккредитующего государства для целей представительства; b) исков, касающихся наследования, в отношении которых дипломатический агент выступает в качестве исполнителя завещания, попечителя над наследственным имуществом, наследника или отказополучателя как частное лицо, а не от имени аккредитующего государства; с) исков, относящихся к любой профессиональной или коммерческой деятельности, осуществляемой дипломатическим агентом в государстве пребывания за пределами своих официальных функций.
|
|
|
Члены семьи дипломатического агента, живущие вместе с ним, пользуются, если они не являются гражданами государства пребывания, привилегиями и иммунитетами.
Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди судам іншої (par in parem non habet jurisdic-tionem — рівний над рівним не має юрисдикції). До держав, як правило, не можуть бути пред'явлені позови у іноземних судах, якщо тільки ці держави з власної волі не підпорядкували себе юрисдикції іноземних судів. Вказане торкається позовів, які порушуються безпосередньо проти іноземних держав, та "непрямих" позовів, як наприклад, позовів in rem (речевих) про судно, що знаходиться у володінні іноземної держави.
|
|
|
Імунітет держави випливає із засад державного суверенітету (статті 1, 2 Конституції України), хоча прямо не закріплений в Основному Законі України.
Імунітет іноземної держави полягає у тому, що вона не підлягає юрисдикції іншої держави. Так, іноземна держава не може бути притягнена до суду іншої держави як відповідач, крім випадків безпосередньо наданої на це згоди (відмови від імунітету).
У широкому розумінні судовий імунітет включає в себе:
- непідсудність однієї держави суду іншої;
- імунітет від попереднього забезпечення позову;
- імунітет від примусового виконання судового рішення;
- майновий імунітет (власності).
У юридичній доктрині та практиці різних правових систем відомі дві теорії розуміння імунітету держави: імунітету абсолютного та функціонального (обмеженого).
Відповідно до теорії абсолютного імунітету держави імунітет заснований на імперативному принципі сучасного міжнародного публічного права — суверенній рівності держав.
У більшості держав набула поширення теорія функціонального (обмеженого) імунітету. Відповідно до неї держава, діючи як суверен, завжди користується імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, скажімо, в зовнішньоторговельних операціях, то в цих випадках вона імунітетом не володіє. На вказаній концепції базується і Європейська (Базельська) конвенція про імунітет держав 1972 p. Конвенція розмежовує публічно-правові та приватноправові дії держави.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 584; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!