Сторони у цивільному процесі. Поцесуальні права та обов’язки. Особливості процесуального становища суду.
Стаття 30. Сторони
1. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
2. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Стаття 27. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі
1. Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.
2. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.
|
|
|
3. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Стаття 31. Процесуальні права та обов'язки сторін
1. Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки.
2. Крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.
3. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.
4. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.
5. Заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадження мають права і обов'язки сторін, за винятками, встановленими у розділі IV цього Кодексу.
|
|
|
Стаття 32. Участь у справі кількох позивачів або відповідачів
1. Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.
2. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо:
1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;
2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;
3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
3. Співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.
Суд
Першу групу суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин становлять судові органи, наділені владними функціями. Суд є обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин на всіх стадіях процесу, незважаючи на те, що правовідносини можуть виникати з одноособових дій судді, який виступає від імені суду. У юридичній літературі самостійними суб’єктами процесуальних правовідносин називають суддю, секретаря суду, секретаря судового засідання Проте особи, які виступають як носії службових прав і обов’язків, наданих їм для участі у виконанні завдань державного органу, самостійними суб’єктами, які замінюють державний орган, не стають. Суддя, секретар судового засідання, секретар суду, судовий розпорядник є службовцями суду і перебувають із ним у трудових відносинах, тому суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин буде суд. Одноособові дії судді призводять до виникнення, розвитку і припинення правовідносин не з ним особисто, а з судом.
|
|
|
Суддя завжди виступає від імені суду. Суддя може виступати одноособово. Згідно зі ст. 18 ЦПК суддя одноособово розглядає цивільні справи у судах першої інстанції. У випадках, установлених ЦПК, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді та двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються правами одного судді (ч. ст. 18 ЦПК). Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону «Про судоустрій і статус суддів» справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, — колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. Однак і в цьому випадку суддя одноособово вчиняє низку процесуальних дій від імені суду — приймає заяву (скаргу), здійснює за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, провадження у справі до судового розгляду (глава 3 розділу III ЦПК).
|
|
|
Суддя, який головує в судовому засіданні, керує ходом процесу, спрямовує дії осіб, що беруть у ньому участь, та інших учасників процесу, забезпечує додержання їх прав і виконання обов’язків, постановляє ухвали, що мають владний характер, вирішує справу по суті (ст. 160 ЦПК). Здійснюючи правосуддя, суд діє як орган судової влади і, водночас, є суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин. Суд має не лише владні повноваження, ай обов’язки. Суд зобов’язаний розглядати клопотання осіб, які беруть участь у справі. Суд не лише вправі, а й зобов’язаний прийняти до розгляду й вирішити у певні строки підвідомчу йому справу. Особливістю прав суду як суб’єкта процесуальних правовідносин є те, що вони збігаються з його обов’язками. Основне право і обов’язок суду — ухвалити законне і обґрунтоване рішення (ст. 213 ЦПК). Процесуальна правосуб’єктність суду пов’язана з його компетенцією та виконуваною функцією. Не маючи матеріальної і процесуальної правосуб’єктності, як зазначає H.A. Чечіна, суд не був би суб’єктом правовідносин, не міг би виконувати завдання, покладені на нього, не міг би здійснювати свої обов’язки. К. Гусаров стверджує, що категорії правоздатності і дієздатності до органів судової влади незастосовні, оскільки правоздатність і дієздатність — це лише можливість (здатність) мати права і обов’язки та своїми діями або через своїх представників реалізовувати їх, тоді як судові органи володіють не можливістю їх мати, а самими правами та обов’язками і стосовно них правильніше говорити про комплекс повноважень, якими ці суб’єкти наділені за законом. Із таким твердженням не можна погодитися. Не маючи правосуб’єктності, суд не міг би набувати матеріальних та процесуальних прав та обов’язків, а отже, не міг би виконувати покладені на нього законом завдання щодо здійснення правосуддя. Сам К. Гусаров в подальшому слушно зазначає, що правосуб’єктність судових органів є суворо визначеною залежно від виду судового органу та його функцій В.В. Комаров зазначає, що єдиної для всіх за змістом процесуальної правосуб’єктності не існує, а має місце правосуб’єктність суду, сторін, третіх осіб, прокурора, свідків тощо, і не погоджується з думкою А. Сергун, яка вважає, що конструкція правосуб’єктності не має ні теоретичного, ні практичного значення та жодної функції в правовому регулюванні не виконує К. Гусаров, навпаки, думку А. Сергун поділяє
Як уже зазначалося, суб’єктом будь-яких цивільних процесуальних правовідносин, що виникають у зв’язку з розглядом цивільної справи, обов’язково є суд; цивільні процесуальні правовідносини виникають між судом і кожним учасником процесу. Безпосередньо між окремими учасниками цивільного процесу поза судом вони не виникають. Деякі автори (В. Мусін, Н. Чечіна, Д. Чечот, М. Тре-ушніков, М. Штефан, С. Кац) повністю підтримують це твердження, інші (І. Жеруоліс, М. Гурвіч, І. Іллінська, А. Козлов) з ним не погоджуються, треті (А. Мельников) вважають, що суд є обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, однак допускають певні винятки з цього правила.
На думку А. Мельникова, суб’єктом будь-яких процесуальних правовідносин, що виникають у зв’язку з розглядом цивільної справи, є суд. Пояснюється це тим, що для здійснення правосуддя, тобто для розгляду і вирішення спорів про право між зацікавленими особами чи розгляду справ окремого провадження, суд наділений владними повноваженнями стосовно решти учасників процесу. Без цього неможливе відправлення правосуддя, виконання завдань, що стоять перед цивільним судочинством. Маючи владні повноваження, суд спрямовує хід розгляду справи таким чином, щоб по можливості з найменшими витратами сил і часу встановити істину у справі, дійсні права та обов’язки сторін, ухвалити законне і обґрунтоване рішення, тобто захистити суб’єктивні права та охоронювані законом інтереси учасників процесу. Цим, на думку А. Мельникова, зумовлена та обставина, що суб’єктивні цивільні процесуальні права та обов’язки сторін, третіх осіб, представників, прокурора, експертів, свідків та інших учасників процесу кореспондують правам і обов’язкам суду. Не маючи взаємних процесуальних прав і обов’язків, сторони й інші учасники процесу не перебувають між собою в процесуальних правовідносинах
На відміну від А. Мельникова, І. Жеруоліс вважає, що праву позивача ставити запитання відповідачу кореспондує обов’язок відповідача відповідати на ці запитання. Отже, якщо в позивача й відповідача є взаємні права та обов’язки, то вони перебувають у процесуальних правовідносинах між собою З такою думкою навряд чи можна погодитися. Право сторін ставити одна одній запитання і обов’язок відповідати на них не є взаємними. Вони кореспондують правам і обов’язкам суду. Суд вирішує, чи стосується кожне запитання, що ставиться, суті справи, і залежно від цього знімає його чи зобов’язує сторону дати відповідь по суті. Без цього доказова діяльність була б некерованою. У літературі слушно зазначалося, що в цьому випадку сторона реалізовує право на звернення з відповідним клопотанням до суду чи виконує обов’язок надати суду необхідні фактичні дані, що в неї є
Думка про можливість виникнення процесуальних відносин безпосередньо між сторонами висловлювалася також І. Іллінською та А. Козловим. Вони вважають, що відносини щодо відшкодування судових витрат є процесуальними і виникають між сторонами. Це правильно, якщо говорити про процесуальний характер цих правовідносин, оскільки вони виникають на основі норм процесуального права. Однак у визначенні суб’єктів цих правовідносин допущена помилка. Вказані правовідносини виникають не між сторонами. Обов’язок сплатити державне мито, як зазначає А. Мельников, позивач несе не перед відповідачем, а перед державою. Держава має відшкодувати судові витрати, тобто має обов’язок з їх відшкодування у випадках, установлених законом, причому немає значення, за чий рахунок це робиться. В одних випадках витрати відшкодовуються за рахунок бюджету, в інших — за рахунок протилежної сторони, яка в таких випадках вступає в процесуальні правовідносини не з іншою стороною, якій вона має відшкодувати витрати, а з судом. Тому суб’єктами вказаних правовідносин будуть суд як орган державної влади і сторона, яка має право на відшкодування судових витрат або зобов’язана їх сплатити
В. Комаров як доказ можливості існування процесуальних відносин, минаючи суд, наводить як приклад можливість укладення між сторонами мирової угоди на будь-якій стадії цивільного процесу (ст. 31 ЦПК). Однак хоча мирова угода й є двостороннім волевиявленням, спрямованим на врегулювання спору й закінчення справи на будь-якій її стадії, вона не вважатиметься повністю укладеною без згоди на те суду шляхом постановлення ухвали про закриття провадження у справі (ст. 175 ЦПК), тобто суд є обов’язковим суб’єктом цих відносин.
Не можна також погодитися з висловлюванням А. Козлова про можливість виникнення процесуальних правовідносин між судовим представником та особою, яку він представляє і яка бере участь у справі. Неправильним убачається його твердження про те, що всі правовідносини, які виникають між представником і особою, яку він представляє, будуть процесуальними незалежно від їх характеру або, як пише А. Козлов, від їх «матеріальності». У представників у цивільному процесі виникають правовідносини як із судом, так і з особами, яких вони представляють. їх правовідносини з судом завжди є процесуальними, оскільки виникають лише на основі норм процесуального права.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 616; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!