Цивільна юрисдикція. Підвідомчість та підсудність у цивільному процесі.



Поняття та види цивільної юрисдикції

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

У юридичній літературі питання розмежування компетенції з вирішення юридичних справ характеризуються поняттями «підвідомчість» та «юрисдикція», які наділяються ідентичним змістом. Так, під підвідомчістю (юрисдикцією), як правило, розуміють предметну компетенцію судів та інших органів із розгляду чітко визначених категорій питань правового характеру (юридичних справ). Відповідно, цивільна юрисдикція — це компетенція загальних судів із розгляду та вирішення по суті цивільних справ, тобто справ цивільного судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

2) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Суди розглядають справи про оскарження рішень третейських судів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів, про оспорювання рішень міжнародного комерційного арбітражу, а також про визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу.

Питання щодо підвідомчості цивільної справи вирішується судом на стадії відкриття провадження у справі. У випадку, якщо суддя встановить, що заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства, то він відмовляє у відкритті провадження у справі, про що постановляє мотивовану ухвалу (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК).

Цивільну юрисдикцію, як правило, поділяють на три види: виключну, альтернативну та договірну.

Виключна цивільна юрисдикція означає, що вказана категорія справ підлягає розгляду та вирішенню лише судом у порядку цивільного судочинства та не може розглядатися та вирішуватися іншими юрисдикційними органами (наприклад, усиновлення громадянами України дитини, яка є громадянином України та проживає на її території, може бути здійснене лише в судовому порядку — ст.ст. 207-225 СК).

Альтернативна цивільна юрисдикція передбачає можливість вибору зацікавленою особою юрисдикційного органу, до якого можна звернутися за вирішенням цієї категорії справ. Тобто ця категорія справ може розглядатися й вирішуватися як судом у порядку цивільного судочинства, так і іншими юрисдикційними органами, вказаними у законі, за вибором зацікавленої особи (наприклад, відповідно до ч. З ст. 145 СК спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом).

Договірна юрисдикція означає право заінтересованих осіб визначати в договорі той юрисдикційний орган, до якого вони мають звертатися за вирішенням певного юридичного спору, що виник між ними. Таким чином, справа може розглядатися не лише судом, а й іншим юрисдикційним органом, визначеним у договорі за взаємною згодою сторін спору (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, установлених законом, для чого відповідно до ст.ст. 1, 5 Закону України від 11 травня 2004 року «Про третейські суди » [1] між сторонами спору має бути укладена третейська угода).

Підсудність цивільних справ

Одним із інститутів цивільного процесуального права є підсудність, норми якої закріплені у ст.ст. 107-117 ЦПК України.

На відміну від цивільної юрисдикції, що розмежовує повноваження з розгляду і вирішення цивільних справ між різними юрисдикційними органами, норми підсудності розмежовують повноваження судів усередині системи загальних судів.

Судову систему України становлять суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів України» [2] до системи судів загальної юрисдикції належать: місцеві суди, апеляційні суди, Вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

У науці цивільного процесуального права підсудність цивільних справ поділяють на функціональну й територіальну.

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи з розгляду і вирішення цивільної справи. Відповідно до ст. 107 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. Рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв’язку з нововиявленими обставинами судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ (ст. 363 ЦПК України).

Територіальна підсудність визначає компетенцію судів однієї ланки судової системи залежно від території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду. Територіальну підсудність поділяють на: загальну, альтернативну (за вибором позивача), за ухвалою суду та підсудність пов’язаних справ, виключну.

За правилами загальної територіальної підсудності, що закріплені у ст.109 ЦПК України, позови пред’являються за місцезнаходженням відповідача. Якщо відповідачем є фізична особа, то позов пред’являється в суд за місцем її проживання, якщо ж юридична особа, то позов пред’являється в суд за її місцезнаходженням.

Альтернативна територіальна підсудність — це підсудність, відповідно до правил якої позивачу, при пред’явленні позову, надається право вибору суду. Тобто позивач може пред’явити позов за місцем свого проживання, за місцем завдання шкоди чи за місцем виконання договору. Так, відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. До альтернативної підсудності прийнято відносити і ч. 1 ст. 113 ЦПК України, відповідно до положень якої позови до кількох відповідачів, які проживають або перебувають у різних місцях, пред’являються за місцем проживання або місцеперебуванням одного з відповідачів за вибором позивача.

Виключною територіальною підсудністю є підсудність, відповідно до правил якої позивач має звернутися до суду, який прямо вказаний у законі. Перелік категорій справ, стосовно яких установлені правила виключної територіальної підсудності, закріплений у ст. 114 ЦПК України. Так, відповідно до ч. 2 цієї статті позови про виключення майна з опису пред’являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Правила підсудності пов’язаних справ передбачені ч. 2 ст. 113 ЦПК України, відповідно до положень якої зустрічний позов незалежно від його підсудності пред’являється в суді за місцем розгляду первісного позову.

Підсудність справ за ухвалою суду передбачена ст. 111 ЦПК України, згідно з якою підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, за клопотанням позивача, визначається ухвалою судді Верховного Суду України.

Порушення правил підсудності може мати такі наслідки:

1) повернення позовної заяви, або

2) передачу справи на розгляд іншого суду.

Відповідно до ч. З ст. 121 ЦПК суддя повертає позовну заяву позивачу, якщо справа не підсудна цьому суду, про що постановляє ухвалу, яка направляється із заявою й усіма додатками до неї позивачеві. Така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. Зет. 293 ЦПК).

Якщо виявилося, що позовну заяву було прийнято з порушенням правил про підсудність, суд до початку судового розгляду передає справу на розгляд іншого суду, до компетенції якого вона належить (п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК). Спори про підсудність між судами не допускаються (ст. 117 ЦПК).

Крім того, порушення судом першої інстанції правил виключної підсудності при розгляді справи може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції (ст. 309 ЦПК).

Передача справи до іншого суду передбачена ст. 116 ЦПК та має місце, якщо:

1) задоволено клопотання відповідача, місце проживання якого раніше не було відоме, про передачу справи за місцем його проживання або місцезнаходженням;

2) після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

4) ліквідовано суд, який розглядав справу.

Цивільний процесуальний закон забороняє спори між судами про підсудність справи. Це означає, що справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 116 ЦПК, має бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 193; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ