Завдання до самостійної роботи. 1. Ознайомившись з фрагментом роботи К



1. Ознайомившись з фрагментом роботи К. Маркса “Экономическо-философские рукописи 1844 года», проаналізуйте, у чому полягає корінна відмінність людської праці від життєдіяльності тварини. Поясніть думку Маркса, що людина творить не лише за мірками нагальних потреб, але й за законами краси та духовності. Чи є ця точка зору пріоритетною і в сучасну епоху?

2. Прочитавши фрагмент з роботи Й. Хейзінги Ноmо Ludens, проаналізуйте його точку зору на ґенезу культури, співставивши її з марксистським розумінням цієї проблеми. Як Ви вважаєте, наскільки переконливою є думка Хейзінги, що основою для успішного розвитку культури необхідно збереження в ній ігрового виміру?

3. За роботами З. Фрейда “Будущее одной иллюзии” и „Неудовлетворенность культурой” охарактеризуйте психоаналітичну концепцію походження культури. Проаналізуйте зміст фрейдівського поняття «сублімація» і поясніть, чому Фрейд виступає проти «надто людського» надлишку культури у вигляді умовностей і заборон.

4. Заповніть таблицю „Основні концепції походження культури” за такими параметрами: автор концепції, основна робота, культурологічна концепція, основні категорії, що розкривають зміст концепції.

 

 

Тема 3. Теоретичні схеми культурно-історичних змін

Зміст теми

     3.1. Еволюціоністські теорії культурного розвитку.

     3.2. Циклічні теорії культурних змін.

     3.3. Хвильова модель культурного розвитку.

     3.4. Нелінійна схема культурно-історичного процесу.

Культура як цілісність за своєю сутністю не є статичним утворенням. Її існування – це безперервний процес змін та перетворень. Істотні зміни, що відбуваються в культурі, не завжди можна пояснити соціальними причинами. Сучасна культурологічна наука і досі чітко не пояснила той факт, чому культура не переставала розвиватися в найкритичніші періоди тієї чи іншої епохи. Вона продовжувала розвиватись в умовах гострої кризи рабовласницького і феодального суспільства, а також у роки фашистських диктатур та тоталітарних режимів.

Традиційно під культурними змінами розуміють будь-які трансформації в культурі, незалежно від їх глибини та спрямованості. Найчастіше зміни мають процесуальний характер, визначаються спрямованістю, тривалістю та швидкістю.  Динаміка культури характеризує трансформаційні процеси всередині культури й у взаємодіях культур, які специфічні цілісністю, закономірністю, спрямованістю і впорядкованістю провідних тенденцій. Для динаміки культури характерною є усталеність взаємодії компонентів, періодичність і стадіальність, що відрізняє її від культурних змін як довільних трансформацій соціокультурного процесу. Динаміка культури є відображенням здатності складних соціальних організмів адаптуватись до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування. Синонімом поняття «динаміка» в культурологічній теорії іноді виступає термін „розвиток”.

Вивчення особливостей культурного розвитку, дослідження його основних етапів з часом виділилось у проблему спрямованості культурно-історичного процесу, про цілі історії, яка стала однією із найактуальніших проблем культурології.

Дослідження культурно-історичного процесу здійснювали представники різних культурологічних шкіл, у рамках яких, виходячи з різних теоритичних та методологічних засад, сформувалися несхожі теорії культурних змін. Умовно їх можна поділити на два типи: еволюціоністські та циклічні.

Еволюціоністські теорії культурного розвитку

Значний досвід дослідження сутності та визначення основних схем культурного розвитку мають культурологи, які працювали в рамках еволюціоністських і неоеволюціоністських напрямків. Теоретики еволюціонізму (Спенсер, Морган, Тайлор) розуміли культуру як сукупність процесів адаптації людей, організованих у суспільства, до умов їх природного існування. Культура людства, відповідно до цього, розуміється як спільний еволюційний прицес. Прихильники еволюціонізму визнають куьтурну спільність всього людства і вбачають у всій історії культури єдиний вектор розвитку, який реалізується у послідовності культурно-історичних епох. До основних ідей класичного еволюціонізму відносяться: спрямованість руху людського суспільства і культури від простого до складного та закономірність культурного розвитку.

Еволюційна форма культурної динаміки є послідовним ускладненням соціокультурного життя з необхідним підвищенням рівня його організації. У різних еволюціоністських теоріях ідея вдосконалення культури реалізується в різних варіантах: як еволюція духовного компоненту культури – рух від дикості до цивілізації; як еволюція економічно-виробничих відносин: рабовласництво - феодалізм – капіталізм – соціалізм - комунізм; як еволюція форм пізнання: магія – релігія –наука.

Еволоціоністські теорії культурного розвитку в хронологічному вимірі стали першими схемани культурного розвитку. На формування ідей еволюціонізму вплинули досягнення природничих наук, особливо біології, зокрема відкриття Ч. Дарвіном (1809-1882) еволюційних закономірностей зміни живих організмів, що привело відповідно і до формування еволюціоністської концепції культури. Найбільш яскравими представниками еволюціонізму в культурі стали Г. Спенсер (1820-1903) і Е. Тайлор (1832-1917). Спенсер у своїй фундаментальній праці “Засади соціології” здійснив системний аналіз біологічного і соціального організмів, доводячи аналогію їх зародження і розвитку, розглянувши розвиток культури як частину незворотного процесу еволюції, що проявляється в ускладненні та вдосконаленні примітивних культурних систем. Тайлор визначав культуру як “загальне удосконалення людського роду шляхом вищої організації окремої людини і цілого суспільства”.

Виділяють три типи еволюціоністських концепцій: однолінійну, універсальну та багатолінійну.

Для концепцій однолінійного еволюціонізму характерно дослідження конкретних типів культур з метою розкриття універсальних закономірностей становлення людського суспільства та підтвердження однотипності розвитку. Відмінності між культурами пояснювались існуванням різних природних середовищ, до яких повинна пристосуватися людина.

Універсальний еволюціонізм відрізняється від однолінійного предметом дослідження. У межах цього варіанта еволюціонізму культура розглядається не як конкретний культурний тип, а як цілісність. Ідея універсальної еволюції полягає у виявленні глобальних змін, що носять форму розвитку.

Багатолінійний еволюціонізм або неоеволюціонізм має спільні риси з однолілійним. Тут теж увага дослідника зосереджена на вивченні конкретних типів культури, але метою є пошук аналогій у культурному розвитку різних суспільств. Теорія багатолінійної еволюції пов’язана з визнанням можливості багатоманітних, приблизно рівноцінних напрямків соціокультурного розвитку, що значно ускладнює можливість визначення загальних законів еволюції.

Концепції еволюціонізму є фундаментом лінійної схеми історичного процесу. Прихильниками цієї схеми історії можна вважати Гердера, Тайлора, Гегеля, Маркса, Спенсера. Філософія культури усього ХІХ століття знаходилась під великим впливом представника німецької класичної філософії Г. Гегеля (1770-1831). Він ввів поняття “світового розуму”, “світового духу”, що ототожнювався з Богом, “абсолютної культури” як кінцевої мети розвитку людства на шляху оволодіння “абсолютною ідеєю”, “абсолютним знанням”. Він визначав культуру як поступовий вияв творчої сили “світового розуму”, який проходить різні стадії самопізнання, прагнучи досягти через діалектичну боротьбу протилежностей “абсолютного знання”. До лінійної моделі історичного розвитку суспільства слід віднести також марксистську концепцію формацій, яка розглядає культурно-історичний процес як сходження від однієї формації до іншої на шляху прогресу. Таким чином, фактично лінійна модель визнає, що шлях культури – це поступальний рух від дикунства до цивілізації, у процесі якого більш складні культурні елементи заперечують існування попередніх, які характеризуються як менш досконалі. Світова культура має загальновизнану мету, що обумовлює поступовий розвиток і розквіт єдиного культурного цілого. Еволюційні концепції мають значне коло прихильників, проте поступально-лінійний вектор розвитку не розкриває всіх механізмів культурної динаміки. Зазвичай поступально-лінійний вектор розвитку культури доповнюється фазовими або циклічними змінами, які можуть трансформуватися в розвиток по колу або у хвильовий розвиток.

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 275;