Сучасний стан та проблеми розвитку соціальної інфраструктури в Україні.



Соціальна інфраструктура — комплекс галузей, які безпосередньо пов'язані зі створенням загальних умов для відтворення робочої сили і забезпечення нормальної життєдіяльності людей. Ця сфера охоплює освіту, охорону здоров'я, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, культуру, побутове обслуговування.

Соціальна інфраструктура є однією з головних складових економіки, яка безпосередньо впливає на сферу життєдіяльності людей та на внутрішньогосподарські функції розвитку, відіграє важливу роль у вирішенні соціальних проблем суспільства. Від рівня її розвитку залежить ефективність вирішення не тільки соціальних, економічних, але й політичних та інших проблем держави.

Процеси, які відбуваються в економіці України в даний час, визначають нові тенденції в розвитку соціальної інфраструктури. Зростаюча її роль в прискоренні соціально-економічного розвитку України, у формуванні трудового потенціалу, у підвищенні рівня життя народу обумовлює актуальність наукових досліджень щодо проблем теорії, методології, практики розвитку соціальної інфраструктури. Комплексний підхід до вивчення цих проблем вимагає поглибленого наукового аналізу, вдосконалення методики оцінки і системи показників, які характеризують рівень розвитку соціальної інфраструктури в умовах формування ринкових відносин; методів визначення впливу цієї сфери на продуктивність праці та ефективність виробництва; моделювання і прогнозування розвитку соціальної інфраструктури.

Аналіз питань стану соціальної інфраструктури в України показав наявність складних проблем, до числа яких належать істотне відставання розвитку матеріально-технічної бази інфраструктури, непропорційний розвиток окремих галузей інфраструктури, надмірна диференціація рівнів розвитку об’єктів інфраструктури. Незадовільний розвиток соціальної інфраструктури є наслідком як об’єктивної обмеженості ресурсів, що впливають на її розвиток, так і результатом певних прорахунків в управлінні її розвитком.

Серед причин гальмування розвитку соціальної інфраструктури можна виділити загальні (що характерні для всієї інфраструктури) – це: зменшення обсягів реального фінансування діяльності об’єктів соціальної інфраструктури; скорочення обсягів капітальних вкладень у будівництво об’єктів соціального призначення; високий ступінь зносу основних засобів виробництва; значні регіональні відмінності в забезпеченні об’єктами соціальної інфраструктури; зниження рівня матеріального добробуту населення та зростанні цін на послуги, що надаються об’єктами соціальної інфраструктури; недосконале податкове законодавство; орієнтація іноземних партнерів не на сфери соціальної інфраструктури.

Дії держави щодо регулювання процесів у соціальній інфраструктурі мають базуватися на наступних принципах:

- забезпечення державної підтримки розвитку соціальної інфраструктури на рівні, який дає змогу населенню одержувати послуги в обсягах, що гарантують нормальні умови життєдіяльності;

- максимальне залучення недержавних коштів на утримання та розвиток об’єктів соціально-культурного та соціально-побутового призначення;

- комерціалізація соціальної інфраструктури та діяльності її установ має здійснюватися лише за умови, що впровадження тут ринкових відносин не завдаватиме шкоди суспільству тощо.

 

 

Сутність та цілі зовнішньоекономічної політики української держави. Основні форми, методи та інструменти впливу української держави на зовнішньоекономічну діяльність.

Зовнішньоекономічна політика — це діяльність держави, спрямована на регулювання економічних відносин з іншими країнами, на забезпечення ефективного використання зовнішнього фактора у національній економіці.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) — це розвиток економічних відносин між країнами, що здійснюють зовнішню торгівлю, міграцію капіталів та робочої сили; міжнародні науково-технічні та виробничі зв'язки; спільне освоєння повітряного та космічного простору, Світового океану; охорону навколишнього середовища, виконання програм та угод тощо.

Державне регулювання зовнішньоекономічних відносин -передбачає створення відповідних умов та механізмів (правових, економічних, інституційних) для ефективного розвитку відносин, здійснення діяльності у цій сфері.

Об'єкти регулювання ЗЕД:зовнішня торгівля;міжнародний рух капіталів;валютні та кредитні відносини;науково-технічний обмін; міжнародна міграція робочої сили; зовнішній борг країни; навколишнє середовище; багатства Світового океану, повітряно-космічний простір тощо.

Основні цілі зовнішньоекономічної політики держави:

- створення сприятливих економічних та організаційно-правових умов для суб'єктів економіки у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- забезпечення раціонального входження економіки України у міжнародний поділ праці (пошук власного місця у світогосподарській структурі);

-  реалізація конкурентних переваг країни;

- підвищення конкурентоздатності економіки на основі структурної перебудови та модернізації виробництва;

- розвиток орієнтованого на експорт сектору економіки, розширення експортного потенціалу країни;

- раціоналізація експортно-імпортних операцій.

Форми ЗЕП:

Протекціонізм — політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.

Фритредерство— політика вільної торгівлі з метою лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, вільного доступу на національний ринок товарів, капіталів, робочої сили тощо.

Механізм державного регулювання ЗЕД — сукупність правових, фінансово-економічних і організаційно-управлінських форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава стимулює, координує і регламентує діяльність суб'єктів у сфері зовнішньоекономічних зв'язків відповідно до цілей та завдань.

Основні методи регулювання ЗЕД:

правові;

економічні (акти тарифного регулювання - Митні тарифи — це систематизований перелік митних податків на товари, що ввозяться у країну чи вивозяться з неї. Мито — це податок на товари, майно, цінності, які перевозяться через кордон країни. Види мита: експортне, імпортне, транзитне.);

валютне регулювання — це сукупність заходів держави та центрального банку в сфері валютних відносин, що включають: валютні обмеження; регулювання валютних курсів; імпортні депозити.;

адміністративні (нетарифні) – кількісні обмеження, регламентація митних процедур, податки на експорт та імпорт, митні збори, встановлення держстандартів якості на товари та послуги, валютні обмеження, антидемпінгові заходи - урядові обмеження на імпорт (тарифи, квоти), які забороняють продавати на внутрішньому ринку імпортні товари дешевше, ніж реалізується продукція місцевих виробників.;

заохочення експорту - надання пільгових експортних кредитів (зниження ставок та подовження термінів); страхування експортних операцій; податкові пільги (відстрочка, знижка, часткове або повне звільнення від податків тощо);субсидії, демпінгова політика.

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 463;