Серія : Соціальні комунікації , 2011 р ., № 4
121
формацію, у тому числі шляхом проникнен-
ня оперативного працівника в приміщення,
транспортні засоби, на земельні ділянки
(п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону “Про оперативно-
розшукову діяльність”); здійснювати проник-
нення в злочинну групу негласного праців-
ника оперативного підрозділу або особи, яка
співробітничає з останнім, із збереженням в
таємниці достовірних даних щодо їх особис-
тості (п. 8 ч. 1 ст. 8 Закону “Про оперативно-
розшукову діяльність”); знімати інформацію
з каналів зв’язку, застосовувати інші технічні
засоби отримання інформації (п. 9 ч. 1 ст. 8
Закону “Про оперативно-розшукову діяль-
ність”); контролювати шляхом відбору за
окремими ознаками телеграфно-поштові від-
правлення (п. 10 ч. 1 ст. 8 Закону “Про опе-
ративно-розшукову діяльність”); здійснюва-
ти візуальне спостереження в громадських
місцях із застосуванням фото-, кіно- і відео-
зйомки, оптичних та радіоприладів, інших
технічних засобів (п. 11 ч. 1 ст. 8 Закону
України “Про оперативно-розшукову діяль-
ність”).
І хоч у Законі “Про оперативно-роз-
шукову діяльність” зазначено, що під час
здійснення оперативно-розшукової діяльно-
сті не допускається порушення прав і сво-
бод людини та юридичних осіб, однак закон
передбачає окремі обмеження цих прав і
свобод, які мають винятковий і тимчасовий
характер і можуть застосовуватись за рі-
шенням суду щодо особи, в діях якої є озна-
|
|
|
ки тяжкого або особливо тяжкого злочину,
та у випадках, передбачених законодавст-
вом України, з метою захисту прав і свобод
інших осіб, безпеки суспільства (ч. 5 ст. 9
Закону України “Про оперативно-розшукову
діяльність”).
Закономірно, що за таких широких пов-
новажень і відповідальність та захищеність
оперативного працівника будуть набагато
вищими, ніж у журналіста.
Відомо, що при роботі в небезпечних
умовах журналісту дуже складно (і навіть
повністю неможливо) захистити інформацію
про себе й свої джерела. За п. 9 ч. 1 ст. 26
Закону “Про друковані засоби масової інфо-
рмації (пресу) в Україні”, він має право по-
ширювати підготовлені ним повідомлення і
матеріали не тільки за власним підписом, а
й під умовним ім’ям (псевдонімом) або без
підпису (анонімно), більше того, за п. 11 ч. 1
ст. 26 того ж Закону, він має право на збе-
реження таємниці авторства та джерел ін-
формації (останнє є не тільки правом жур-
наліста, а навіть його обов’язком, коли осо-
би, які надають інформацію, висловлюють
прохання щодо збереження таємниці їх ав-
торства).
Але ця таємниця може бути оприлюдне-
на на вимогу суду (п. 11 ч. 1 ст. 26 Закону
“Про друковані засоби масової інформації
|
|
|
(пресу) в Україні”). Цікаво, що європейська
практика розгляду подібних справ більше
опікується підтримкою журналіста. На думку
Європейського суду з прав людини, а також
відповідно до Рекомендацій Комітету Мініс-
трів Ради Європи № R (2000) 7 “Про право
журналістів не розкривати свої джерела ін-
формації”, “органи можуть ухвалити рішення
про розкриття тільки у випадку, якщо… іс-
нують суспільні інтереси надзвичайної ваги
та якщо обставини мають надзвичайно ва-
жливий і серйозний характер” (п. а) принци-
пу 3)” [17].
Треба також відзначити, що за сучасної
практики, навіть не звертаючись до суду,
здобути інформацію про те, хто є реальним
автором матеріалу або джерелом його інфо-
рмації, для зацікавлених осіб не є складним.
Відомий російський журналіст А. Констан-
тинов слушно зазначав: “Журналист – не ра-
зведчик, вряд ли он должен пускаться во
все тяжкие в поиске даже самой важной
информации. К тому же за разведчиком
стоит государственная машина, а за журна-
листом, кроме редакции, никто не стоит, так
что отомстить ему значительно проще” [14].
Щоправда, у разі наявності реальної за-
грози його життю, здоров’ю, житлу чи майну
журналіст-розслідувальник може звернутися
|
|
|
по захист до правоохоронних органів на під-
ставі п. 1 ст. 52-1 Кримінально-процесуаль-
ного кодексу України як “особа, яка заявила
до правоохоронного органу про злочин або
в іншій формі брала участь у виявленні, за-
побіганні, припиненні і розкритті злочину чи
сприяла цьому”. За п. 7 цієї самої статті,
захистом можуть користуватися також чле-
ни його родини та близькі родичі, якщо шля-
хом погроз або інших протиправних дій що-
до них робляться спроби вплинути на учас-
ників кримінального судочинства.
Крім того, відповідальність за скоєння
злочину проти журналіста у зв’язку з вико-
нанням ним професійних обов’язків або пе-
решкоджання його службовій діяльності за-
конодавчо прирівнюється до відповідально-
сті за скоєння таких же дій проти працівника
правоохоронного органу (ст. 17 Закону Ук-
раїни “Про державну підтримку засобів ма-
сової інформації та соціальний захист жур-
налістів”).
Ступінь захищеності законодавством
оперативного працівника, як було зазначено
вище, є зовсім іншою. За п. 4 ч. 1 ст. 8 Зако-
ну “Про державну таємницю”, інформація
про особовий склад органів, що здійснюють
оперативно-розшукову діяльність, належить
до державної таємниці.
За ст. 12 Закону України “Про оперативно-
розшукову діяльність”, на працівників, які здій-
снюють оперативно-розшукову діяльність, по-
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 93; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!