ISSN 2219-8741. Держава та регіони
120
кону України “Про оперативно-розшукову
діяльність”).
Але при цьому, на відміну від оператив-
но-розшукового працівника, журналіст у пи-
таннях збирання, обробки та розповсю-
дження інформації є обмеженим законом в
інтересах національної безпеки, територіа-
льної цілісності або громадського порядку, з
метою запобігання заворушенням чи злочи-
нам, для охорони здоров’я населення тощо.
Особливу складність при здійсненні жур-
налістського розслідування викликає до-
тримування норми закону про невтручання
в особисте життя громадян, що зафіксовано
у ст. 32 та 34 Конституції, ст. 302, 303, 306,
307 Цивільного кодексу України, ст. 182
Кримінального кодексу України, ст. 46 Зако-
ну “Про інформацію”, ст. 6 Закону України
“Про доступ до публічної інформації”, ст. 3
Закону України “Про друковані засоби масо-
вої інформації (пресу) в Україні” тощо.
За ст. 32 Конституції, ніхто не може за-
знавати втручання в його особисте і сімейне
життя, крім випадків, передбачених Консти-
туцією України, не допускається збирання,
зберігання, використання та поширення
конфіденційної інформації про особу без її
згоди, крім випадків, визначених законом, і
лише в інтересах національної безпеки,
економічного добробуту та прав людини.
Стаття 34 Конституції обмежує право гро-
мадян на вільний збір, зберігання, обробку
та використання інформації для захисту ре-
|
|
путації або прав інших людей для запобі-
гання розголошенню інформації, одержаної
конфіденційно.
За ч. 1 ст. 302 Цивільного кодексу, зби-
рання, зберігання, обробка й поширення
інформації про особисте життя фізичної
особи без її згоди не допускаються, крім ви-
падків, визначених законом, і лише в інтере-
сах національної безпеки, економічного до-
бробуту та прав людини. Згідно із ч. 2
ст. 303 Цивільного кодексу, ознайомлення з
особистими паперами, їх використання, зок-
рема шляхом опублікування, допускаються
лише за згодою фізичної особи, якій вони
належать. Стаття 306 цього ж Кодексу на-
дає особі право на збереження таємниці
кореспонденції, а за ст. 307 ЦК, фізична
особа може бути знята на фото-, кіно-, теле-
чи відеоплівку лише за її згодою (за винят-
ком випадків, коли зйомки проводяться від-
крито на вулиці, на зборах, конференціях,
мітингах та інших заходах публічного харак-
теру), знімання фізичної особи на фото-,
кіно-, теле- чи відеоплівку, у тому числі тає-
мне, без згоди особи, може бути проведене
лише у випадках, встановлених законом.
Виходячи із цієї вимоги законодавства,
приховане невключене, а тим більше при-
ховане включене спостереження, про які
багато пишуть у підручниках із журналісти-
|
|
ки, не є можливими в існуючому українсько-
му правовому полі. Більше того, за таких
умов викликає сумнів можливість існування
самої розслідувальної журналістики, однією
з основних ознак якої є полювання саме за
інформацією, яку зацікавлені сторони нама-
гаються приховати від громадськості [18,
c. 12]. Цю суперечність між методами роз-
слідувальної журналістики й вимогами зако-
ну свого часу прозорливо відзначив
В. Здоровега й дійшов висновку про те, що
метод роботи Гюнтера Вальрафа “не може
бути загальноприйнятим, тим паче у тих со-
ціальних умовах, у яких перебуває наше
суспільство” [3, c. 211], бо він пов’язаний з
обманом, що “спричиняє порушення не тіль-
ки моральних норм, але й законів” [13,
c. 211].
Водночас у питаннях оприлюднення ін-
формації з обмеженим доступом українське
законодавство з 2003 р. [2] має лазівку. У
ст. 29 Закону України “Про інформацію” за-
значено, що інформація з обмеженим до-
ступом може бути поширена, якщо вона є
суспільно необхідною, тобто є предметом
суспільного інтересу, і право громадськості
знати цю інформацію переважає потенційну
шкоду від її поширення. Предметом суспі-
льного інтересу при цьому законом вважа-
|
|
ється інформація, яка “свідчить про загрозу
державному суверенітету, територіальній
цілісності України; забезпечує реалізацію
конституційних прав, свобод і обов’язків;
свідчить про можливість порушення прав
людини, введення громадськості в оману,
шкідливі екологічні та інші негативні наслід-
ки діяльності (бездіяльності) фізичних або
юридичних осіб тощо” (ч. 2 ст. 29 Закону
України “Про інформацію”). За ч. 3 ст. 30
цього самого Закону, суб’єкти інформацій-
них відносин звільняються від відповідаль-
ності за розголошення інформації з обме-
женим доступом, якщо суд встановить, що
ця інформація є суспільно необхідною.
Тобто в цьому випадку ми маємо справу
з правовою суперечністю: порушуємо закон,
коли без згоди власника збираємо інформа-
цію з обмеженим доступом, але не порушу-
ємо закону, коли її оприлюднюємо (якщо
зібрана інформація виявиться суспільно ва-
жливою).
Разом з тим оперативно-розшукова дія-
льність вже за визначенням, яке надає За-
кон, може бути як гласною, так і негласною
(ст. 2 Закону “Про оперативно-розшукову
діяльність”). Оперативний працівник має
право негласно виявляти та фіксувати сліди
тяжкого або особливо тяжкого злочину, до-
кументи та інші предмети, що можуть бути
доказами підготовки або вчинення такого
злочину, чи одержувати розвідувальну ін-
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 98; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!