У чому полягає відмінність між емфітевзисом і суперфіцієм?
Відмінність між цими двома інститутами полягала в тому, що за емфітевзисом земля передавалася з метою обробітку для виробництва сільськогосподарської продукції, а за суперфіцієм міська земля передавалася під забудову.
Що таке іпотека
Римський юрист Ульпіан зазначає: «Ми називаємо заставою у власному розумінні те, що переходить до кредитора, іпотекою — те, що у володіння до кредитора не переходить» (D. 13.7.9.2). Основою для розвитку іпотеки послугували земельні правовідносини між власниками землі та наймачами. При укладенні договору найму зазначалося, що все, привезене, принесене або приведене на ділянку, не повинне вивозитися з неї, доки не буде повністю погашена заборгованість. Таким чином речі, що знаходилися на ділянці, потрапляли в іпотеку до власника землі, хоча наймач і далі користувався ними. Згодом іпотека, як форма застави, була поширена і на інші речі. Особливістю її було те, що заставодавець мав можливість заставляти одну і ту саму річ декільком кредиторам. У цьому разі їхні претензії задовольнялися почергово, а той, кому майна не залишилося, подавав позов у загальному порядку. Крім того, іпотеку могли укладати усно, але в період абсолютної монархії був виданий рескрипт, внаслідок якого письмова іпотека, укладена в належному місці (місці знаходження майна) у присутності трьох відомих свідків, мала перевагу перед публічно не встановленою (хоча б і раніше) іпотекою.
|
|
|
Що таке емфітевзис?
Емфітевзиc - це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення. Підставою встановлення емфітевзису є договір про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір про емфітевзис).
Поняття скарбу в римському праві.
До первісних способів набуття права власності налеить скарб.
Thesaurus(скарб) – скарб також вважався нічиїм, оскільки не був відомий його власник, і переходив у власність того, хто його знаходив. Однак, якщо скарб було знайдено на землі іншого володільця, то половина належала власнику земельного наділу, а половина – тому, хто знайшов. Якщо скарб було знайдено з допомогою чаклунства, то він переходив у прибуток держави.
130. Чому заставу відносять до прав на чужі речі? Одним із різновидів прав на чужі речі було заставне право, що виникло в ранній республіканський період. Єдиного терміна для його позначення не було, проте сутністьть застави залишалась постійною - забезпечувати виконання певних зобов'язань. Форми застави постійно удосконалювались. Застава виконувала лише допоміжну роль. Договір закладу, що був підставою для виникнення заставного права, укладався паралельно з будь-яким основним договором як доповнення до нього. Акцесорний (додатковий) характер договору закладу полягав в тому, що він вступав в дію лише за певної умови - невиконання основного зобов'язання. Це був договір з відкладною умовою. Якщо умова не наставала, він (заклад) не діяв.
|
|
|
Виникнення заставного права було зумовлене саме прагненням гарантувати виконання зобов'язань боржником.
Велике значення для розвитку ринкових відносин має Закон «Про заставу». Не можна уявити собі успішне ринковий обіг, тобто цивільний оборот, без застосування кредиту, а застосування кредиту в значній мірі забезпечується заставою. Застава тісно зв'язана з речевим правом, хоча структурно в діючому
131.Квіритська власність. Ця власність базувалася на нормах цивільного права (jus civile) і характеризувалась обов'язковим поєднанням у ній таких специфічних ознак: а) її суб'єктами могли бути тільки римські громадяни (винятком з цього правила були лише латини, наділені jus commercii, ; б) її матеріальним об'єктом були речі, які підлягали складній процедурі передачі - манципації.
|
|
|
Квіритська власність мала замкнутий характер, і поки Римська держава була невеликою, вона відповідала її внутрішнім потребам. Але з перетворенням Римської держави у світову квіритська власність стала гальмом розвитку цивільного обороту. Усе це зумовило пом'якшення формалізму квіритської власності і виникнення більш гнучких форм власності.
Поняття речі.
Річ- це певна частина природи, що являє собою певну цінність для її володільця. Річ- це все те, що оточує людину, може бути об’єктом речового права і містить в собі певну цінність.
133. Найважливішим серед них був, безсумнівно, віндикаційний позов (rei vindicatio). Він пред’являвся в тих випадках, коли одна особа стверджувала, що є власником речі, яка знаходиться у володінні іншої особи, і на цій основі вимагала, щоб річ була їй повернута.
Негаторний позов застосовувався для усунення перешкод, що заважали власнику нормально здійснювати своє право власності. Звичайно відповідачем за негаторним позовом був той, хто домагався користуватись якоюсь мірою чужою річчю. Публіціанський позов. Уже відзначалося, що цим позовом захищалось добросовісне володіння. Згодом ним міг користуватися і власник, якщо він не міг довести права власності свого попередника.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 170; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!