Охоронні засоби правового забезпечення державної реєстрації підприємців

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 21Следующая ⇒

У ст. 8 Закону України "Про підприємництво" необ- хідною умовою здійснення підприємницької діяльності вказана державна реєстрація підприємництва. Відповідно до п. 4 ст. 5 Закону "Про підприємства в Україні"¹ підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Детально процедура реєстрації регламентується Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим пос- тановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. (далі — Положення про реєстрацію). Одним з охоронних правових засобів, що застосовуються на стадії державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, може бути відмова у реєстрації. У ст. 8 Закону України "Про підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 р.) відмова у державній реєстрації не передбачена, а лише зазначено, що відмова у державній і реєстрації може бути оскаржена в судовому порядку. Оці-нюючи в цілому нову редакцію цієї статті позитивно, зва- жаючи на встановлення порядку реєстрації за заявочним

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 24. — Ст. 272.

принципом, що полегшує легітимацію суб'єктів підприємництва, не можна визнати виправданим відсутність можливості відмови у реєстрації, оскільки вона необхідна для перешкоди входження суб'єктами у підприємницьку сферу з порушенням чинного законодавства, для захисту інтересів суспільства і держави.

Більш виправданим у цьому плані вважається те, що у ст. 8 Закону України "Про підприємництво" (у раніше діючій редакції) відмова у державній реєстрації суб'єктів підприємництва могла мати місце за мотивами порушення порядку його створення, встановленого законодавством України. Відмова у державній реєстрації суб'єкта підприємництва за мотивами недоцільності його створення не допускалася. Раніше діюче законодавство передбачало лише одну підставу відмови у реєстрації — порушення порядку створення суб'єкта підприємництва. Вважаємо, що неточно в Законі України "Про підприємництво" вживається вислів "за мотивами порушення порядку створення", адже мотив — це спонука особи і стосується суб'єктивної сторони провадження реєстрації відповідним органом, що не має значення. Йдеться не про мотиви, а про об'єктивні підстави. У законодавстві не роз'яснювалося, що означає "порушення порядку створення юридичної особи". Очевидно, малося на увазі неподання всіх потрібних для реєстрації документів, тобто невідповідність переліку представлених документів і відомостей, що містяться у них, вимогам законодавства.

Вважаємо за необхідне розширити коло підстав відмови у державній реєстрації юридичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності, що повинно бути вичерпним.

Зазначена у законі підстава для відмови в реєстрації стосувалася порушення порядку процедури, зокрема складу наведених документів. Однак порушення може бути пов'язане з невідповідністю наведених документів (зокрема, установчих) вимогам закону. Хоч за відповідність установчих документів чинному законодавству несе відповідальність власник (власники) або уповноважені ним (ними) органи, що подають документи для реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, це не означає, що

реєстрація може бути проведена, якщо установчі доку- менти суперечать законодавству.

Як вказується у п. 7 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганіза- цією та ліквідацією підприємств" від 12 вересня 1996 р. № 02-5/34¹, якщо при вирішенні спору, пов'язаного з відмовою у державній реєстрації, виявиться, що подані для реєстрації установчі документи суперечать чинному законодавству, позов про визнання недійсним рішення відповідного органу про відмову у реєстрації задоволенню не підлягає. Тобто при суперечності установчих докумен- тів законодавству настає відмова в судовому захисті права підприємця. Однак це положення роз'яснене для застосу- вання після відмови у реєстрації, а його слід передбачити у законодавстві як підставу для відмови у реєстрації. У законодавстві треба передбачити процедуру відмови у реєстрації, зокрема форму (письмову) і термін, протя-*. гом якого заявникові надсилається повідомлення про відмову у реєстрації, за чиїм підписом це повідомлення складається. Якщо заявник подав не всі необхідні документи, то у повідомленні мають бути вказані всі документи або відомості, передбачені законодавством, але не подані заявником.

Оскільки перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у порядку, встановленому для їх реєстрації (ст. 8 Закону України "Про підприємництво"), можна припустити, що відмова у перереєстрації можлива на тих самих підставах, що й відмова у реєстрації. Однак оскільки йдеться про застосування санкції, а її застосу-вання за аналогією не допускається, прогалина в законодавстві відносно підстав відмови у перереєстрації не може бути заповнена за аналогією, тому необхідно передбачити таку санкцію в законодавстві.

Відмова у реєстрації як охоронний правовий засіб застосовується до суб'єкта підприємницької діяльності

Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1996. - № 4. - С. 204-212.

при порушенні ним законодавства про реєстрацію. Проте порушення нерідко учиняють і реєструючі органи (виконавчі комітети міських, районних у місті рад, районні державні адміністрації), неправомірно відмовляючи у реєстрації. Для захисту своїх прав підприємець має право оскаржити у судовому порядку відмову у реєстрації (ст. 8 Закону України "Про підприємництво"). Засобом захисту прав підприємця є визнання у судовому порядку недійсним рішення реєструючого органу про відмову у реєстрації. При цьому арбітражний суд не тільки визнає відмову в державній реєстрації недійсною, ай зобов'язує (спонукає) відповідний державний орган здійснити таку реєстрацію. Отже при встановленні неправомірності відмови у реєстрації, для охорони інтересів підприємців поєднуються два засоби захисту, що впливають на реєструючий орган шляхом примусового виконання ним його обов'язку з реєстрації і визнання його акта про відмову в реєстрації недійсним.

Права підприємця можуть бути порушені не тільки незаконною відмовою у реєстрації, а й неналежним виконанням реєструючим органом свого обов'язку з реєстрації, зокрема неправомірним ухиленням від здійснення реєстрації у встановлений термін (наприклад, пропуск встановленого для реєстрації строку — 5 робочих днів). Вважаємо, що слід передбачити в законодавстві як засіб захисту прав підприємців спонукання в судовому порядку реєструючого органу здійснити реєстрацію при ухиленні його від виконання цього обов'язку (за позовом заінтересованої особи).

Президія Вищого арбітражного суду України у роз'ясненні від 12 вересня 1996 р. вказала таке. Якщо суб'єкту підприємницької діяльності відмовлено у державній реєстрації або її не проведено за наявності усіх необхідних для цього документів у встановлений строк (не більше 5 робочих днів), засновник суб'єкта підприємницької діяльності, який є юридичною особою, має право відповідно до ч. 13 ст. 8 Закону України "Про підприємництво" звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним акта відповідного органу про відмову в реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або про

спонукання його провести таку реєстрацію. Якщо засновниками суб'єкта підприємницької діяльності є кілька юридичних осіб, позовну заяву до арбітражного суду може подати одна з них. При цьому спір про визнання такого акта недійсним підпадає під дію ч. 4 ст. 5 Арбітражного процесуального кодексу України, а на спори про спонукання до проведення державної реєстрації поширюються вимоги щодо доарбітражного врегулювання спорів.

У разі прийняття арбітражним судом рішення про зобов'язання відповідного органу здійснити державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у резолютивній частині такого рішення слід зазначити термін, протягом якого цей орган зобов'язаний видати свідоцтво про реєстрацію. При цьому арбітражний суд не зв'язаний вимогами ч. 4 ст. 8 Закону України "Про підприємництво" щодо п'ятиденного терміну здійснення державної реєстрації відповідним державним органом. За ухилення від виконання рішення арбітражного суду про проведення державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності до органу, що здійснює державну реєстрацію, можуть бути застосовані санкції, передбачені ст. 119 Арбітражного процесуального кодексу України (п. 8 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 p.). Вважаємо, що застосування вищезазначених засобів захисту підприємців може поєднуватися з застосуванням міри відповідальності у вигляді стягнення збитків, завданих суб'єктам підприємницької діяльності внаслідок незаконної відмови у реєстрації або неналежного виконання реєструючим органом обов'язку з реєстрації.

Правоохоронним засобом примусового характеру, що застосовується при невідповідності законодавству установчих документів, може бути визнання в судовому порядку недійсними установчих документів (повністю або в частині). Цей засіб захисту не передбачений у законодавстві як самостійний захисний засіб, а названий як підстава скасування державної реєстрації. Однак визнання недійсними установчих документів неминуче не тягне за собою скасування державної реєстрації і ліквідацію юридичної особи (наприклад, визнання доповнень до

статуту юридичної особи недійсними або визнання недійсними установчих документів у частині). Так, визнання установчого договору недійсним у його частині, що не тягне за собою недійсності договору в цілому, не є підставою для ліквідації суб'єкта підприємницької діяльності.

Самостійність визнання недійсними установчих документів як засобу захисту підтверджує і арбітражна практика. Так, арбітражний суд м. Києва, а згодом і Вищий арбітражний суд України розглядали позов прокуратури м. Києва в інтересах Київської державної адміністрації і "Київзелентресту" до ЛТД "Лона", Українського фонду народної освіти, Фонду освіти про визнання недійсними установчих договорів про створення і діяльність ЛТД "Лона" в частині передачі до статутного фонду державного майна, яке має бути повернуто належному власникові¹.

Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України розглянула заяву відкритого акціонерного товариства "Фірма "Одяг" м. Одеси про перевірку постанови арбітражного суду Одеської області від 14 жовтня 1994 р. за позовом "Фірма "Одяг" до організації орендарів Одеського кустового інформаційно-обчислювального центру колективного користування (КЮЦ КК) "Світанок-93" м. Одеси, виконкому Приморської районної ради народних депутатів м. Одеси про визнання недійсними установчих документів відповідача в частині зазначеної в них юридичної адреси — м. Одеса, вул. Артилерійська, З, за якою було проведено реєстрацію Одеського КЮЦ КК, і організації орендарів ОКЮЦ КК "Світанок-93" рішеннями Приморського райвиконкому від 2 липня 1993 р. № 1039 і від 1 січня 1993 р. № 1539. Арбітражна наглядова колегія встановила, зокрема, що на час державної реєстрації Одеського КЮЦ КК і організації орендарів (липень—жовтень 1993 р.) зазначена на установчих документах юридична адреса (вул. Артилерійська, 3) відповідала їх фактичному місцезнаходженню. За таких обставин

Збірник рішень та арбітражної практики Вищого арбітражного суду України. - 1995. - № 2. - С. 203-212.

мотиви для визнання факту реєстрації відповідача за неналежною адресою відсутні, позовні вимоги задоволенню не підлягають¹.

Визнання недійсним установчого договору повністю або в частині можливе, зокрема, якщо в суперечність вимогам законодавства, у тому числі ч. З ст. 2 Закону України "Про підприємництво" і Декрету Кабінету Міністрів України "Про упорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 р. № 24-92², одним із засновників суб'єкта підприємництва виявиться державне підприємство або державний орган, покликаний здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Згідно з п. 1.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про підприємництво" від 6 серпня 1997 р. № 02-5^ установчий договір може бути визнаний недійсним повністю або в частині щодо участі підприємства або органу в підприємницькій діяльності як такий, що суперечить вимогам закону (ст. 48 ЦК України).

Поряд з визнанням недійсним установчого договору в арбітражній практиці траплялися випадки визнання недійсними доповнень до статуту юридичних осіб. Так, Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України 21 червня 1996 р. розглянула заяву Борщагів-ського хіміко-фармацевтичного заводу про перевірку рішення Вищого арбітражного суду України у справі за позовом компанії "Ренд Джей Трейдінг Інтернейшнл Інк." (США) до СП ЗАТ "Борщагівський хіміко-фарма-цевтичний завод", НПЦ ООО "Борщагівський хіміко-фармацеетичний завод", державної адміністрації Ленінградського району м. Києва (третя особа) про визнання недійсними доповнень до статуту і договору купівлі-про-дажу від 15 вересня 1995 р. Рішенням Вищого арбітраж-

¹Бизнес. - 1994. - № 14. - С. 16. ._: V

²Відомості Верховної Ради України. — 1993. - № Ц. — С_т. 94.

³Предпринимательство, хозяйство й право. — 1997. — № 10. —

С.46. '••• '•••;•.• •; ..:••; і ".,'

ного суду України позов був задоволений, доповнення до статуту СП ЗАТ "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" у частині збільшення статутного фонду і кількості акцій та договір купівлі-продажу 3684 акцій, укладений відповідачами, визнані недійсними. Рішення було мотивовано тим, що згідно зі статтями 25 і 29 Закону України "Про господарські товариства" акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками, тому правління може реалізовувати акції тільки засновникам AT, а НПЦ ООО "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" не належить ні до засновників, ні до спадкоємців, ні до учасників, що користуються переважним правом на придбання акцій.

Розглянувши матеріали справи, наглядова колегія встановила, що державна адміністрація Ленінградського району м. Києва 22 червня 1994 р. зареєструвала СП у формі закритого акціонерного товариства "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод", засновниками якого виступили американська фірма "Ренд Джей Трейдінг Інтернейшнл Інк." і робітники зазначеного заводу. На підставі рішення виконавчого органу — правління СП від 15 вересня 1995 p., не отримавши у встановленому порядку згоди вищого органу акціонерного товариства (зборів товариства), не узгодивши емісію з іноземною фірмою, правління СП збільшило статутний фонд на 3684 акції. На час створення СП відповідно до установчого договору майно підприємства з іноземними інвестиціями складалося з майна української сторони та майна, переданого іноземною фірмою, що у співвідношенні становило відповідний відсоток акцій від загальної вартості майна, які належать кожній стороні. Таким чином, договір купівлі-продажу акцій від 15 вересня 1995 р. був укладений з порушенням чинного законодавства України з метою порушити права рівноправного учасника СП — іноземного інвестора, шляхом неправомірних дій отримати дивіденди, в односторонньому порядку змінити умови установчих документів. Виходячи з викладеного вище, Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України ухвалила рішення Вищого арбітражного

суду з даної справи від 14 березня 1996 р. залишити без змін¹. Вважаємо, що визнання в судовому порядку недійсни-

ми установчих документів (повністю або в частині) є

самостійним правоохоронним засобом, що може застосовуватися на таких підставах: а) встановлення недостовір-ності відомостей, що містяться в наведених документах; б) невідповідність установчих документів законодавству України.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України підставами для визнання недійсними рішень про створення підприємств чи їх установчих документів можуть бути, зокрема, учинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відо-;мостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засновано (п. 17 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 p.).

Якщо порушення законодавства про підприємництво були вчинені суб'єктом підприємницької діяльності або

виявлені після державної реєстрації, то державна реєстрація скасовується. На відміну від скасування державної реєстрації в добровільному порядку (за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів) скасування державної реєстрації в судовому порядку є санкцією, правоохоронним засобом примусового впливу, спрямованим на припинення дій, що порушують право. Законодавство України не передбачає застосування будь-яких запобіжних засобів впливу до скасування державної реєстрації. Вважаємо, що це невиправдано, оскільки, якщо, наприклад, порушення можуть бути усунені підприємцем і виявлені відразу ж після їх здійснення, тобто в початковий період функціонування суб'єкта, то не доцільно відразу ж скасовувати державну реєстрацію. Скасування державної реєстрації функціонуючого суб'єкта підприємницької діяльності може спричинити його

¹ Бизнес. - 1996. - № 28. - С. 31.

гбанкрутство, тобто, виконуючи охоронну роль, врешті негативно впливати на розвиток підприємництва.

Тому було б доцільно, щоб застосуванню санкції у вигляді скасування державної реєстрації при визнанні недійсними установчих документів передувало попередження суб'єкта підприємницької діяльності про необхідність внести відповідні доповнення і (або) зміни в установчі документи. При цьому мають бути передбачені: 1) обов'язок реєструючого органу повідомити суб'єкта про необхідність внести відповідні доповнення і зміни в установчі документи протягом певного строку; 2) обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності протягом встановленого строку з дати одержання повідомлення внести відповідні доповнення і (або) зміни в установчі документи і подати їх на реєстрацію. Лише при добровільному невиконанні суб'єктом цього обов'язку, тобто неподанні суб'єктом відомостей про внесення змін і (або) доповнень в установчі документи у встановлений строк вважаємо за доцільне визнання арбітражним судом установчих документів недійсними (повністю або в частині) за позовом реєструючого органу.

Підстави скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності різні і залежать від того, чи є ним фізична або юридична особа.

Так, скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи здійснюється на підставі рішення арбітражного суду у разі:

• визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

• здійснення діяльності, яка суперечить установчим документам і законодавству;

• несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого найменування, організаційної форми, форми власності і місцезнаходження;

• визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством);

• неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

Якщо суб'єктом підприємницької діяльності є фізична
особа, то скасування його державної реєстрації можливе
на підставі рішення суду (арбітражного суду) в таких ви
падках: ^ч

• здійснення діяльності, яка суперечить законодавству;

• несвоєчасного повідомлення підприємцем-громадя-нином про зміну свого постійного або-тимчасового місця проживання;

• неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством (п. 33 Положення про реєстрацію від 25 травня 1998 p.).

Здійснення діяльності, яка суперечить законодавству, є протиправною дією, що порушує відповідні правові заборони. Обов'язок доведення обставин, пов'язаних із здійсненням діяльності, що суперечить установчим документам, покладається на позивача. Ним може бути орган, що відповідно до чинного законодавства здійснює контроль за діяльністю підприємства, або інша юридична особа (п. 18.1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 p.).

Несвоєчасне певідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну свого місцезнаходження (місця проживання) — це бездіяльність, тобто порушення передбаченого законодавством обов'язку при зміні місцезнаходження в семиденний термін повідомити про це орган державної реєстрації. Невиконання цієї вимоги дає право органам державної реєстрації звернутися до суду (арбітражного суду) з позовом про скасування державної реєстрації.

У роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. вказано, що позивачами у таких справах можуть бути органи, що здійснюють державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Заявник повинен подати докази того, що суб'єкт підприємницької діяльності фактично змінив своє місцезнаходження. Такими доказами можуть бути відповідні акти, складені працівниками органів, що здійснюють контроль за діяльністю цих суб'єктів, довідки органів управління житлово-комунальним господарством або орендодавців за

договором оренди державного майна про фактичну відсутність суб'єкта підприємницької діяльності за його місцезнаходженням тощо у сукупності з іншими доказами, які підтверджують його фактичне місцезнаходження, — довідками та квитанціями відділень зв'язку, рекламними оголошеннями, транспортними накладними, платіжними документами тощо. Слід враховувати, що саме лише припинення підприємницької діяльності за відсутності доказів зміни суб'єктом підприємницької діяльності свого місцезнаходження без своєчасного повідомлення про це реєструючого органу не є підставою для прийняття рішення про скасування державної реєстрації. Якщо суб'єкт підприємницької діяльності приховує своє фактичне місцезнаходження, заява про скасування державної реєстрації підлягає розгляду арбітражним судом по суті, з додержанням вимог розділів VI, VIII—XI Арбітражного процесуального кодексу України (п. 18.1).

Законодавством передбачений судовий порядок скасування державної реєстрації за порушення законодавства. Орган, що здійснив державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, не має права скасувати власне рішення про реєстрацію. Такі дії слід визнавати такими, що не відповідають чинному законодавству і не створюють для суб'єктів підприємницької діяльності будь-яких правових наслідків. В іншому разі, тобто коли для скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності не встановлено судового порядку, рішення про скасування державної реєстрації може бути визнане недійсним у порядку, передбаченому законодавством (п. 18.2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 p.).

Таким чином, оскільки скасування державної реєстрації можливе тільки в судовому порядку, реєструючий орган сам не має права скасувати своє рішення про реєстрацію, інакше таке його рішення визнається в судовому порядку недійсним. Так, орендне підприємство "Карі-на", вважаючи державну реєстрацію МП ООО "Каріна" і рішення засновників незаконними, звернулося до Одеського міськвиконкому, який рішенням від 6 травня 1993 р. № 419 скасував своє первісне рішення про реєстрацію

малого підприємства. Арбітражний суд Одеської області рішенням від 21 червня 1993 р. у справі № 5/182 визнав недійсним рішення Одеського міськвиконкому як прийняте з перевищенням його компетенції¹.

Суд, скасовуючи державну реєстрацію, не підміняє державні органи, на які покладено обов'язок здійснювати реєстрацію, і не здійснює адміністративні функції, притаманні цим державним органам. Мета застосування судом засобу захисту — скасування державної реєстрації — не здійснення адміністративних функцій або виконання обов'язків з реєстрації замість реєструючих органів, а захист порушеного або оспорюваного права шляхом реалізації повноважень судової влади.

Які правові наслідки скасування державної реєстрації в судовому порядку? Відповідно до законодавства скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставо!© для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Президія Вищого арбітражного суду України у роз'ясненні від 12 вересня 1996 р. вказала, що скасування державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, передбачене ч. 11 ст. 8 Закону України "Про підприємництво", тягне за собою ті самі правові наслідки, що й ліквідація підприємства (п. 18). Однак не можна вважати, що скасування державної реєстрації автоматично призводить до позбавлення суб'єкта статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Виключенню юридичної особи з реєстру повинен передувати ліквідаційний процес, що завершується укладанням і затвердженням ліквідаційного балансу. Вважаємо за необхідне передбачити наслідки застосування санкції у вигляді скасування державної реєстрації в Законі України "Про підприємництво", де вказати, що скасування державної реєстрації є підставою для примусової ліквідації юридичної особи на підставі судового рішення.

Згідно з чинним законодавством визнання установчих документів недійсними або такими, що суперечать зако-

¹ Бизнес. - 1994. - № 43. - С. 16. ,_; ,,.,_

нодавству, призводить до скасування державної реєстрації. Зайвою є означена в законі альтернатива "або такими, що суперечать чинному законодавству", оскільки установчі документи, які суперечать законодавству, визнаються недійсними.

Вважаємо, що визнання недійсними установчих документів має зумовлювати не скасування державної реєстрації, а визнання недійсним акта (рішення) про державну реєстрацію, прийнятого реєструючим органом. Скасування державної реєстрації припускає, що реєстрація відповідала вимогам законодавства (була проведена на законних підставах, за відсутності "порочності" у формуванні юридичного факту), а її скасування спричинене правопорушеннями, вчиненими суб'єктом підприємництва після реєстрації. Відповідно і акт скасування не матиме зворотної сили, а права та обов'язки підприємців, що виникли до цього, не вважаються припиненими. Якщо ж державну реєстрацію проведено на підставі установчих документів, що визнані недійсними, то це неминуче має тягти за собою такий самий юридичний наслідок (визнання недійсним) щодо державної реєстрації. Це означає, що державна реєстрація і спричинені нею правові наслідки не вважатимуться чинними з моменту реєстрації, тобто визнання недійсним реєстрації матиме зворотну силу.

Про це свідчить і арбітражна практика. Так, Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України розглянула заяву орендного підприємства "Каріна" (м. Одеса) про перевірку постанови арбітражного суду Одеської області у справі № 6/144 за позовом МП "Каріна" до виконкому Одеської міської ради і МП ООО "Каріна" про визнання недійсними установчих документів і рішення міськвиконкому про реєстрацію малого підприємства як товариства з обмеженою відповідальністю. Арбітражна наглядова колегія, зокрема, вказала, що оскільки не було дотримано встановленої статтями 34 і 35 Закону України "Про підприємства в Україні" процедури реорганізації, не можна визнати законною державну реєстрацію МП ООО "Каріна" та його установчі документи за юридичною адресою колишнього, не діючого тепер підприємства. Відповідно до статуту орендного під-

приємства "Каріна", вищим керівним органом підприємства є загальні збори орендарів, що вирішують питання про припинення діяльності підприємства або його реорганізацію. Отже, протокол № 1 загальних зборів колективу орендного підприємства "Каріна" як один з установчих документів МП ООО є недійсним, оскільки рішення про перетворення приймали не орендарі, а члени трудового колективу за участю фізичних осіб, не пов'язаних трудовими відносинами з орендним підприємством¹. Вищий арбітражний суд України виходив з того, що при визнанні недійсними установчих документів визнається недійсним рішення про реєстрацію суб'єктів підприємництва, а не скасовується реєстрація.

Думаємо, що визнання недійсним рішення про державну реєстрацію може бути зумовлене не тільки визнанням недійсними установчих документів, а й відсутністю одного з необхідних документів або якщо їх оформлення суперечить чинному законодавству. Так, акт державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності визнається недійсним за відсутності згоди Антимонопольного комітету України або його органу на створення, реорганізацію або ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до вимог чинного законодавства.

Вважаємо за необхідне закріпити в законодавстві положення про те, що визнання рішення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності недійсним можливо за кількома підставами: 1) порушення встановленого порядку створення суб'єкта або невідповідність установчих документів вимогам законодавства; 2) визнання недійсними установчих документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію; 3) відсутність усіх необхідних документів для реєстрації; 4) порушення чинного законодавства реєструючими органами. Зокрема, як роз'яснює Президія Вищого арбітражного суду України, рішення відповідного органу виконавчої влади про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності за місцезнаходженням за межами підвідомчій цьому органові

. .; * Бизнес. - 1994. - № 43. - С. 16.

території, прийняте з перевищенням ним компетенції, визнається недійсним за позовом іншого суб'єкта підприємницької діяльності або прокурора (п. 4 роз'яснення від 12 вересня 1996 p.).

Іноді висуваються вимоги про визнання недійсною реєстрації статуту юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності. Однак, оскільки окремо статут не реєструється, а реєстрації підлягає підприємець, засобом захисту є визнання недійсним не акта реєстрації статуту, а акта реєстрації підприємця. У практиці також виникло питання про те, чи можна пред'явити вимогу про визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію суб'єктів підприємництва. Законодавство передбачає можливість визнання недійсними актів ненормативного характеру, яким і є акт (рішення) про реєстрацію. Свідоцтво про реєстрацію лише засвідчує, підтверджує реєстрацію, оформляється і видається на підставі рішення про реєстрацію. Немає потреби самостійно визнавати недійсним свідоцтво про реєстрацію, оскільки визнання недійсним акта реєстрації зумовлює недійсність свідоцтва. Отже, якщо заявлено вимоги про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію, суд (арбітражний суд) повинен розглядати питання про недійсність акта реєстрації. Винятком є визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію, не пов'язаного з недійсністю акта реєстрації, у двох випадках: коли акт реєстрації був відсутній (суб'єкт підприємництва не був зареєстрований у встановленому законом порядку); свідоцтво про реєстрацію суперечить проведеній реєстрації.

Згідно з п. 15 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. на спори про визнання недійсними установчих документів або скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької⁴ діяльності вимоги щодо доарбітражного врегулювання спорів не поширюються. Приймаючи рішення про ліквідацію підприємства, про визнання недійсними установчих документів та (або) рішення про створення підприємства, а також про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, арбітражному суду у резолютивній частині рішення слід зобов'язати власника (власни-

ків) або орган, уповноважений створювати підприємство, здійснити ліквідацію підприємства у встановленому законом порядку. Копії відповідного рішення необхідно направити власникові (власникам) підприємства чи уповноваженому ним (ними) органові (у разі ліквідації господарського товариства — його засновникам), а також органові, що здійснив державну реєстрацію, якщо вони не є стороною в арбітражному процесі. Якщо за заявою про визнання недійсним установчого договору його визнано недійсним у певній його частині і це не тягне за собою недійсності договору в цілому, то арбітражний суд не має правових підстав, щоб зобов'язати власника (орган, уповноважений створити підприємство) здійснювати ліквідацію останнього (п. 20).

ВИСНОВКИ

До охоронних засобів правового забезпечення державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності можна віднести ряд примусових засобів впливу, що їх можуть застосовувати до реєстрації і після її провадження до суб'єктів підприємницької діяльності і до реєструючих органів.

Це:

• відмова у державній реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності;

• визнання в судовому порядку недійсним рішення реєструючого органу про відмову в реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності;

• спонукання в судовому порядку реєструючого органу здійснити реєстрацію при ухиленні його від виконання обов'язку з реєстрації;

• визнання в судовому порядку недійсними установчих документів;

• скасування державної реєстрації. Хоч усі вони мають спільну мету — захист прав і правопорядку у сфері підприємництва, але різняться засоба-

ми досягнення цієї мети. Одні з них впливають шляхом запобігання діям, що порушують право або створюють загрозу такого порушення (наприклад, відмова у державній реєстрації, її скасування). Інші (наприклад, визнання недійсними установчих документів, що суперечать закону) відрізняються тим, що захист правопорядку здійснюється шляхом визнання їх недійсними та застосування наслідків недійсності. Треті діють шляхом примусу до виконання обов'язку (наприклад, спонукання реєструючого органу в судовому порядку здійснити реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у встановлений строк при неправомірному ухиленні від її виконання або неналежному виконанні).

Нечітке формулювання в законодавстві підстав застосування багатьох із зазначених охоронних засобів, неопрацьованість процедури реалізації і правових наслідків застосування знижують їх превентивний і охоронний вплив при державній реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Щоб запобігти труднощам їх застосування в практиці, вважаємо за необхідне вдосконалити законодавство в цій сфері відносин.

Зокрема, доцільно передбачити в законодавстві деякі із зазначених засобів захисту і підстави їх застосування, що потребують нормативного закріплення. Так, необхідно сформулювати в законодавстві підстави відмови у реєстрації як щодо юридичних, так і щодо фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності. Також потребують законодавчого затвердження підстави відмови в перереєстрації.

Пропонується закріпити в законодавстві як засіб захисту прав підприємців визнання в судовому порядку недійсним рішення реєструючого органу про відмову в реєстрації і спонукання в судовому порядку реєструючого органу здійснити реєстрацію в разі його ухилення від виконання обов'язку з реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності.

Вважаємо, що слід закріпити як самостійний правоохоронний засіб визнання в судовому порядку недійсними установчих документів (повністю або в частині) за такими підставами: а) встановлення недостовірності відо-

мостей, що містяться в наведених документах; б) невідповідність установчих документів законодавству України.

Доцільно передбачити попередження суб'єкта підприємницької діяльності про необхідність внесення відповідних доповнень і (або) змін в установчі документи як обов'язкову попередню умову скасування державної реєстрації внаслідок невідповідності установчих документів вимогам законодавства.

Вважаємо за необхідне затвердити в законодавстві, що визнання рішення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності недійсним можливо у разі: 1) порушення встановленого порядку створення суб'єкта або невідповідність установчих документів вимогам законодавства; 2) визнання недійсними установчих документів, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію;

3) відсутність всіх необхідних документів для реєстрації;

4) порушення чинного законодавства реєструючими органами.

Застосування правоохоронного

Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 150; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!