Правове регулювання легітимації підприємництва
Велике значення для розвитку підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки в Україні має створення ефективних систем забезпечення доступу підприємців на ринок (регулювання легітимації суб'єктів підприємництва). Тому ця важлива сфера державного регулювання підприємницької діяльності потребує детального аналізу.
"Однією з основних умов здійснення підприємницької діяльності є її легітимність, тобто державне підтвердження законності входження суб'єктів у господарський обіг"1. Для позначення вищезазначеної процедури вживається поняття легітимації (в основному у зв'язку з державною реєстрацією суб'єктів підприємницької діяльності)2. Як справедливо підкреслювалося в літературі, поряд з державною реєстрацією елементом легітимації підприємництва слід визнати ліцензування окремих видів діяльності, бо без нього участь суб'єктів підприємництва у більшості сфер економіки нерідко виявляється неможливою3.
Ионова Ж. А. Правовьіе проблеми легитимации предпринима-тельства // Государство й право. — 1997. — № 5. — С. 46.
Мартемьянов В. С. Хозяйственное право. Общие положення: Курс лекций. - М., 1994. - Т. 1. - С. 55.
"о
Ионова Ж. А. Вказана праця. — С. 46.
Згідно із Законом України "Про підприємництво"1 необхідною умовою здійснення всіх видів підприємницької діяльності є державна реєстрація суб'єктів підприємництва, а деяких видів діяльності — ліцензування. Державну реєстрацію і ліцензування регулюють відповідно до статей 4 і 8 Закону України "Про підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 р.) (див. Додаток) два підзаконні нормативні акти: Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р.2 (див. Додаток) і Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 липня 1998 р.3 (див. Додаток), а також численні відомчі нормативні акти, що визначають особливості ліцензування відповідних видів діяльності.
|
|
Крім того, деякі види підприємницької діяльності вимагають одержання торгового патенту — державного свідоцтва, що засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності або його структурного (відокремленого) підрозділу займатися ними. Відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"4 (див. Додаток) торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг вимагають одержання торгового патенту.
|
|
Поряд з одержанням патенту на право займатися організацією грального бізнесу і наданням побутових послуг
1 Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 14. — Ст. 168.
9
Збірник урядових нормативних актів України. — 1998. — №11. -Ст. 256.
3 Офіційний вісник України. - 1998. - № 27. - Ст. 1004. Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 20. — Ст. 82.
ці види діяльності відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємництво" підлягають ліцензуванню, тобто суб'єкти підприємництва, що здійснюють таку діяльність, повинні отримати на неї ліцензію.
Якщо торговий патент згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" є державним свідоцтвом, що засвідчує право суб'єкта підприємництва на особливий порядок оподаткування, і видається податковим органом за місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності, то ліцензія є дозволом на здійснення певного виду діяльності і видається відповідними державними адміністраціями або виконкомами місцевих рад (п. 6 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 в редакції від 3 червня 1998 р. № 02-5/202).
|
|
У ч. З ст. 4 Закону України "Про підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 р.) вказано, що обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають тільки ті її види, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави.
Ліцензування деяких видів підприємницької діяльності притаманне не тільки країнам, що здійснюють трансформацію до ринкової економіки, а й, як давно відомо, державам, де ринкова економіка розвинута. Так, у Японії підприємницька діяльність підлягає ліцензуванню з ряду причин. Деякі види підприємницької діяльності є предметом ліцензування через публічний характер бізнесу або необхідність нагляду за ним. Такі ліцензійні повноваження надані законом урядові (міністерствам) або місцевій владі. Традиційно, згідно з теорією адміністративного права, ліцензійні повноваження і закони, що регламентують ліцензійну систему в Японії, поділяються на дві категорії. У деяких підприємницьких сферах, що характеризуються як високо публічні, здійснення підприємницької діяльності перебуває в руках держави, і приватні підприємства не мають права здійснювати ці види діяльності. Підставою такої монополії держави є потреба забезпечити товарами і послугами для підтримання мінімального рівня цивілізованого життя незалежно від прибутковості цієї
|
|
діяльності, а також необхідність значного інвестування капіталу в неї. До цього виду діяльності належить забезпечення електрикою, водою, газом, телекомунікаціями. Проте у цих сферах держава може делегувати право здійснювати підприємництво приватним підприємствам шляхом ліцензування (privilege licence).
В Японії є й інші підприємницькі сфери, в яких приватним підприємствам надано право займатися бізнесом, але де держава накладає обмеження на них у здійсненні підприємництва в інтересах громадського порядку, добробуту. Держава дає дозвіл підприємствам займатися підприємництвом, якщо переконається, що вони можуть це робити кваліфіковано і їхні дії не заподіюватимуть шкоди. Є також сфери підприємництва, де підприємства можуть вільно займатися підприємницькою діяльністю, однак також зобов'язані одержувати ліцензії. Мета вимоги — одержання ліцензії — є забезпечення вступу на ринок кваліфікованих підприємців і перевірка умов, необхідних для забезпечення суспільної безпеки, стандартів тощо. У законах, що забезпечують ліцензійну систему, звичайно є законодавчі вимоги, яким вони мають відповідати, щоб одержати ліцензію. Отже, ліцензування не може порушувати свободу підприємницької діяльності, а лише спрямоване на перевірку додержання встановлених вимог. Відповідні державні органи зобов'язані видати ліцензію, якщо підприємство відповідає встановленим вимогам1.
На думку американського вченого Річарда Пірса, чимало регулятивних систем в США обмежують можливості доступу фізичних і юридичних осіб на ринок. Підстави для обмежень доступу на ринок розрізняють залежно від цілей та інших характеристик регулятивної системи. Деякі регулятивні системи в США містять майже виключно обмеження доступу на ринок (наприклад, незаконно здійснювати юридичну або медичну практику, як і займатися іншими видами діяльності, без ліцензії). Це обмеження
Mitsuo Matsushita . International Trade and Competition Law in Japan. - Oxford: Oxford University Press. - 1993. - P. 54-55.
доступу на ринок, на думку P. Пірса, виправдане існуванням інформаційних проблем споживачів, які не здатні самостійно визначити, чи володіє особа мінімальною кваліфікацією, потрібною для здійснення специфічних послуг. Разом з тим Р. Пірс критично оцінює систему ліцензування в США, бо професійні системи ліцензування внаслідок обмеження пропонування послуг і, отже, обмеження конкуренції збільшують вартість послуг, що можуть бути надані тільки особами, які одержали ліцензію, збільшуючи таким чином їхній добробут. Він вважає, що дуже важко визначити ступінь, за яким ліцензійні органи прагнуть допомогти споживачам послуг або замість цього сприяти власникам ліцензій за рахунок споживачів1.
У літературі не раз відзначалися істотні недоліки, що мали місце у практиці реєстрації і ліцензування в Україні2. Поширення численних порушень при державній реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності підтверджують, зокрема, такі факти. На засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Одеському міськвиконкомі були обговорені питання про хід виконання рішення Координаційного комітету "Про механізм створення малих підприємств, що усуне можливості і умови для зловживання і втягнен-ня службових осіб у корумповані зв'язки" від 27 червня 1997 р. № 8. Комітет дійшов висновку, що необхідно поліпшити координацію дій органів місцевого самоврядування і правоохоронних органів при реєстрації приватних підприємств, оскільки існуючий порядок їх реєстрації
PirceJ. Richard. Economic Regulation. Cases and Materials. — Cin-cinatti: Anderson Publishing Co. — 1994. — P. 156.
Правове регулювання підприємництва в Україні // Право України. — 1997. — № 12. — С. 26—27; О концепции развития системи исполнительной власти в Российской Федерации // Государство й право. - 1996. - № 8. - С. 20; Ветров В. Сомнительнне "универса-льі" // Бизнес. - 1994. - № 11. - С. 33; Його ж. Все под законом ходим // Бизнес. — 1994. — № 41; Регистрация предпринимательства: необходимость или дойная корова для бюджета? // Бизнес. — 1994. — № 18; Ветров В. Каким бьіть регистрирующему органу // Бизнес. — 1994. — № 29; Новтова Л. Регистрация: вопросов больше, чем ответов // Деловая Одесса. - 1994. - № 23.
сприяє всіляким зловживанням службових осіб, з одного боку, та укриттю власниками приватних підприємств доходів з метою ухилення від сплати податків — з іншого. Не витримують критики злочинні дії службових осіб адміністрації Центрального району, які за однією адресою (вул. Південна, 5) зареєстрували 178 приватних підпри- ємств, Київського району (вул. Академіка Корольова, 26) — 66 підприємств, Приморського району (Французький бульвар, 85) — 43 приватні підприємства. Мали місце факти реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності за юридичними адресами районних адміністрацій міста: Жовтневої — 17, Приморської — 14, Центральної — 26 |підприємств1.
Причинами недосконалого забезпечення легітимації суб'єктів підприємництва є, зокрема, слабкість організаційних засобів, у тому числі здійснення процедури легітимації різними державними органами, що ускладнює цей процес, а також правовий нігілізм державних урядовців. Це, наприклад, підтверджується витягом з відповіді Пе-черської районної державної адміністрації м. Києва про причини відмови у державній реєстрації: "Що стосується вимоги документів, що не вказані в пункті 4 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ці вимоги випливають з практики, що склалася внаслідок розшуку підприємств правоохоронними й іншими органами"2.
Поряд із зазначеним, причинами слабкого забезпечення процесу легітимації суб'єктів підприємництва є нескоординованість і неузгодженість нормативних актів, наявність внутрішніх суперечностей у законодавстві, що регулює цей процес.
Слід відзначити важливість спрощення порядку реєстрації суб'єктів підприємництва, скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, внаслідок внесення змін до Закону України "Про
Решения принятьі. А как они вшюлняются? // Одесский вест-ник. — 1997. — 10 листопада.
п
Леськов П. Предпринимательство в условиях беззаконня // Биз-нес. - 1996. - № 33. - С. 25.
підприємництво" (в редакції від 23 грудня 1997 p.), зокрема викладення статей 4 і 8 цього Закону в новій редакції. Разом з тим аналіз нормативної бази легітимації суб'єктів підприємництва в Україні показує, що існує безліч підза-конних нормативних актів, що регулюють її, окремі положення яких суперечать Закону України "Про підприємництво", а також містять додаткові вимоги, не передбачені законом, що ускладнюють цей процес. Особливо це стосується прийнятих міністерствами, державними комітетами та іншими відомствами нормативних актів з ліцензування деяких видів підприємницької діяльності, що регулюють його не однозначно, а з позиції відомчих інтересів.
ВИСНОВКИ
Легітимація суб'єктів підприємницької діяльності в Україні може включати: один елемент — державну реєстрацію (для заняття тими видами діяльності, що не вимагають ліцензування або патентування); два елементи — державну реєстрацію і ліцензування (для заняття тими видами діяльності, що вимагають ліцензування); три елементи — державну реєстрацію, ліцензування і патентування (для заняття видами діяльності, що вимагають і ліцензування, і патентування).
Суперечливість законодавства про ліцензування створює основу для довільного тлумачення службовими особами цих актів і простір для свавілля у відомчому правовому регулюванні, безконтрольності діяльності ліцензійних органів. Існування невиправданої множинності підзаконних нормативних актів, що регулюють питання державної реєстрації і ліцензування нерідко на шкоду Закону України "Про підприємництво", а також відсутність їх взаємоузгодженості, тобто системного зв'язку нормативних актів, спричинює неповне і недостатнє регулювання процесу легітимації.
Отже, законодавство про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензування і патентування деяких видів цієї діяльності потребує систематизації не на рівні підзаконних актів, а на законодавчому рівні. Необхідна розробка єдиного нормативного акта, який би регулював усю процедуру легітимації суб'єктів підприємництва. Вирішення цього питання на законодавчому рівні дасть змогу усунути внутрішню суперечливість численних відомчих нормативних актів, що запроваджують ускладнені умови і вимоги подання додаткових документів.
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 131; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!