Російсько-китайські дипломатичні відносини в XVIII в.
Якщо західні держави до 1842 р. не мали договорів з Китаєм, то російсько-китайські відносини ще з кінця XVII в. будувалися на договірних засадах, як про це свідчить висновок Нерчинского договору 1689 р. Нерчинский договір ліквідував російські поселення в Приамур'я, і закрив для Росії водний шлях із Забайкалья на Охотське узбережжя. Китайське населення й цинские влади на північний берег Амуру теж майже не проникали, і фактично області до півночі від Амуру не перейшли у володіння Китаю.
Нерчинский договір мав велике позитивне значення для обох його учасників, тому що він на довгі часи закріплював між ними мирні відносини. Особливістю російсько-китайських відносин XVIII і початку XIX в. була військова слабість обох сторін у районі їхньої загальної границі. Для Росії ця слабість виникала із крайньої далекості російсько-китайської границі від життєвих центрів країни й неможливості зосередити й містити в цих вилучених і бездоріжніх районах скільки-небудь значні військові сили. У Китаю військова слабість на російській границі була пов'язана з аналогічними причинами й загальною технічною й економічною відсталістю країни й слабістю її збройних сил. Росія й Китай звичайно прагнули до мирного врегулювання питань, що виникали між ними. Мирні й добросусідські відносини протягом століть полегшували обом сторонам боротьбу з агресорами, що нападали на Росію переважно із заходу, а на Китай - зі сходу, з боку моря.
|
|
|
Однак у відповідності зі своєю політикою ізоляції країни цинское уряд перешкоджав розвитку російсько-китайської торгівлі. Багато непорозумінь викликало умову договору про взаємну видачу перебіжчиків і злочинців. Кілька російських посольств було спрямовано в Китай для дозволу цих суперечок. Петро I видав указ про посилку в Пекін російської духовної місії під приводом забезпечити православне богослужіння для переселених у Пекін жителів знищеного російського міста Албазин і для російських купців, що приїжджали в Китай. Головна мета указу складалася в створенні кращих умов для розвитку торговельних і політичних зносин з Китаєм. В 1715 р. духовна місія виїхала в Китай. В 1719-1722 р. відбулася поїздка в Пекін надзвичайного посланника Петра I - Ізмайлова, що одержало від цинских влади охоронні грамоти для російських торговельних караванів і дозвіл на відкриття в Пекіні церкви для приїжджаючих туди російських купців.
В 1724 р. у Китай було спрямоване посольство графа Сави Владиславича Рагузинского формально для повідомлення цинского двору про вступ на престол Катерини I, а фактично для переговорів про торгівлю й границі. Після довгого шляху посольство прибуло в Пекін, де воно пробуло 6 місяців. Після переговорів уповноважені цинского уряди й російський посол 21 жовтня 1727 р. у Кяхті підписали договір. Границя між обома імперіями в районі Монголії встановлювалася на основі принципу uti possidetis. Договір передбачав регулярні торговельні відносини й право посилки російських казенних караванів у Пекін; 200 російських купців могли раз в 3 роки приїжджати в Пекін і торгувати там безмитно, будувати крамниці, будинку, склади й т.д.
|
|
|
Кяхтинский договір підтверджував постанову Нерчинского договору про те, що росіяни піддані, що зробили злочин на китайській території, а дорівнює й китайські піддані, що зробили злочин на російській землі, підлягали видачі прикордонній владі своєї держави для суду й покарання.
Рагузинский мистецьки обійшов труднощі, які виникали при дипломатичній переписці від імені царі із цинским двором внаслідок претензій останнього на верховенство. Кяхтинский договір визначав, що російсько-китайські справи й переписка по них повинні вестися з китайської сторони «китайським трибуналом», тобто палатою по зносинам із зовнішніми областями Цинской імперії (Лифаньюань), а з російської сторони-сенатом, або «трибуналом російським».
|
|
|
Кяхтинский договір узаконив постійне перебування в Пекіні російської духовної місії з декількох духовних осіб на чолі з архімандритом і із шістьома світськими учнями для навчання китайській, маньчжурській і монгольській мовам. Можливість підтримувати зносини із цинским урядом через цю місію мала важливе значення для Росії в той час, коли в Пекіні не було постійного дипломатичного представництва. У церковно-релігійному відношенні місія підкорялася синоду російської православної церкви, а в політичних питаннях одержувала вказівки від російського відомства іноземних справ. Члени місії внесли чималий вклад у вивчення Китаю своїми науковими дослідженнями. У той же час вони виступали як розвідників і інформували Петербург про політичне положення в країні.
Кяхтинский договір підтверджував і уточнював колишні умови торгівлі з Китаєм, у тому числі пристрій безмитного торгу в Кяхті, Нерчинске й Селенгинске. В основному російська торгівля велася з Китаєм через Кяхту, де російські купці обмінювали хутро й залізні вироби на китайський чай, тканини, посуд ц інші товари.
Цинское уряд готувався до завоювання Джунгарии й Кашгарии. Звичайно цинский двір не посилав за кордон своїх послів, але в 1730 р. його посольство прибуло в Москву. щоб заручитися союзом з Росією проти джунгаров.
Уряд цариці Ганни Иоанновны виразило бажання підтримувати дружні відносини з Китаєм, але не пішло на посилку російських військ у далекі краї проти джунгаров.
У другій половині XVIII в., після завоювання Цинской династією Джунгарии й Кашгарии, російсько-китайські відносини не раз ускладнювалися головним чином через конфлікти із приводу видачі перебіжчиків, тривалих перерв у торгівлі між обома сторонами, що викликалися порушеннями договорів, а також неприйнятними для Росії вимогами китайського дипломатичного церемоніалу.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 150; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!