Боротьба між військово-політичними блоками напередодні першої світової війни.
На початку XX в. відбулося оформлення блоків країн - учасниць Першої світової війни. З однієї сторони це були Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, що оформилися в Потрійний союз (1882), і з іншого боку - Англія, Франція й Росія, що створили Антанту ( 1904-1907). Провідну роль в австро-німецькому й романо-британському блоках грали відповідно Німеччина й Англія. Конфлікт між цими двома державами лежав в основі майбутньої світової війни. При цьому Німеччина прагнула завоювати гідне місце під сонцем, Англія захищала сформовану світову ієрархію.
Германія на початку століття вийшла на друге місце у світі за рівнем промислового виробництва (після США) і перше місце в Європі (в 1913 р. Німеччина виплавила 16,8 млн. т чавуну, 15,7 млн. т стали; Англія відповідно - 10,4 млн. т і 9 млн. т (для порівняння Франція - 5,2 млн. і 4,7 млн. т відповідно, а Росія - 4,6 млн. т і 4,9 млн. т). Досить швидкими темпами розвивалися інші сфери національного господарства Німеччини, наука, утворення й т.д.
У той же час геополітичне положення Німеччини не відповідало зростаючій моці її монополій, амбіціям міцніючої держави. Зокрема, колоніальні володіння Німеччини були досить скромними в порівнянні з іншими індустріальними країнами. З 65 млн. кв. км сукупних колоніальних володінь Англії, Франції, Росії, Німеччини, США і Японії, у яких проживало 526 млн. тубільців, на частку Німеччини до початку Першої світової війни доводилося 2,9 млн. кв. км (або 3,5%) з населенням в 12,3 млн. чоловік (або 2,3%). При цьому варто враховувати, що населення самої Німеччини було самим численним із всіх країн Західної Європи.
|
|
|
Уже на початку XX в. підсилюється експансія Німеччини на Близькому Сході у зв'язку з будівлею Багдадської залізниці; у Китаї - у зв'язку з анексією порту Цзяочжоу (1897) і встановленням її протекторату над Шаньдунским півостровом. Германія також установлює протекторат над Самоа, Каролінськими й Марианскими островами в Тихому океані, здобуває колонії Того й Камерун у Східній Африці. Це поступово загострювало англо-германські, германо-французькі й германо-російські протиріччя. Крім цього германо-французькі відносини були ускладнені проблемою Ельзасу, Лотарингії й Руру; германо-росіяни втручанням Німеччини в Балканське питання, її підтримкою там політики Австро-Угорщині й Туреччині. Загострилися й германо-американські торговельні відносини в області експорту продукції машинобудування в Латинській Америці, Південно-Східній Азії й Близькому Сході (на початку століття Німеччина експортувала 29,1% світового експорту машин, у той час як частка США становила 26,8%. Провісниками Першої світової війни стали марокканські кризи (1905, 1911), Російсько-японська війна ( 1904-1905), захоплення Італією Тріполітанії й Кіренаїки, Італо-турецька війна ( 1911-1912), Балканські війни ( 1912-1913 і 1913).
|
|
|
Оломоуцькі угоди 1850 року.
Ольмюцька угода 1850 — двосторонній договір, підписаний в Ольмюці (сучас. Оломоуц, Чехія) главами урядів Австрії Ф. Шварценбергом та Пруссії О.Т. Мантей-фелем.
Революції 1848-49 в Європі призвели, зокрема, до загострення б-би між Австрією й Пруссією за домінування в Німеччині. Прус, король Фрідріх Вільгельм IV відмовився від корони об'єднаної Німеччини, яку йому було запропоновано Франкфуртським парламентом у квітні 1849, посилаючись на неможливість для монарха, влада якого має божественне походження, отримувати повноваження від виборного інституту. Але, використовуючи ситуацію, що склалась у Європі, він зробив спробу домогтися об'єднання Німеччини під володарюванням Пруссії, запропонувавши план створення Прусської унії — союзу 26 нім. д-ав під проводом Пруссії, та виступивши з пропозиціями про створення заг.-нім. парламенту, який Пруссія розглядала як засіб поширення свого впливу на всі нім. д-ви.
Австрія виступила категорично проти цієї ідеї й вимагала скасувати Прусську унію та відновити Німецький Союз відповідно до рішень, досягнутих на Віденському конгресі 1814-15.
|
|
|
Оскільки Пруссія залишила вимоги Австрії без офіц. реакції, відносини між двома д-вами загострились і вилились у пряму збройну конфронтацію у Великому герцогстві Гессен-Кассель: Пруссія, що ввела свої війська для придушення заворушень, не пропускала туди австр. частини.
Посередником у конфлікті двох великих д-ав виступив рос. імператор Микола І, який у травні та жовтні 1850 провів безрезультатні переговори з представниками конфліктуючих сторін. Після провалу посередницьких зусиль Миколи І, Росія, а згодом і Франція, засудили дії Пруссії та виступили на підтримку Австрії.
Велика Британія також не підтримала Пруссію, але зайняла в цілому нейтральну позицію.
Відень висунув Берліну ультиматуміз вимогою пропустити австр. війська за два тижні. Австрія домовилась про спільні воєнні дії проти Пруссії з Баварією та Вюртембергом; водночас було скликано австр.-прус, конференцію в Ольмюці, за результатами якої підписано двосторонню угоду.
За її умовами Пруссія погоджувалась на відновлення Німецького Союзу та зобов'язувалась пропустити в Гессен-Кассель австр. війська, а також дозволити їх прохід до Гольштейну, на прохання данського короля Фредеріка VII, для придушення виступів проти панування Копенгагена. Водночас Австрія та Пруссія погодились скликати в Дрездені конференцію нім. д-ав для перегляду умов Віденського конгресу. Обидві сторони погодились не повертатись до ідеї заг.-нім. парламенту.
|
|
|
У 1851 відповідно до О. у. було проведено Дрезденську конференцію, яка формально відновила Німецький Союз. Дип. перемога Австрії в результаті укладення О. у. затвердила певну перевагу останньої в б-бі за контроль над нім. д-вами. Але після поразки в авст-рійсько-прусській війні 1866вона була остаточно втрачена, й Австрію було відсторонено від процесу Німеччини об'єднання 1848- 71.
99. Монро доктрина — декларація принципів зовн. політики США, вперше систематично викладена в щорічному посланні Президента США Дж. Монро Конгресу 1823.
Передумовами прийняття доктрини стали загроза інтервенції Священного союзу в Лат. Америку з метою відновлення контролю Іспанії за своїми лат.-амер. колоніями, які вже були визнані США як незалежні д-ви, та прийняття 1821 указу рос. імп. Олександром І про заборону заходу інозем. кораблів, у т. ч. американських, до територ. вод рос. Півн.-Зах. Америки.
Доктрина формулювала принцип «неколонізації», який наголошував що Півн. та Півд. Америки не можуть у майбутньому розглядатись як об'єкти колонізації будь-якої європ. д-ви. Доктрина обґрунтовувала ідею поділу світу на амер. та європ. системи й формулювала принцип невтручання США у внутр. справи будь-якої європ. д-ви, суто європ. конфлікти, які не зачіпали безпосередньо амер. інтереси та в справи існуючих у Зах. півкулі європ. колоній, а в б-бі колишніх іспан. колоній проти метрополії — збереження нейтралітету.
М. д. була виступом проти колоніальної монополії європ. д-ав у Зах. півкулі, проти митних бар'єрів для амер. торгівлі та судноплавства в прагненні США зміцнити і розширити свої позиції та вплив у регіоні. Принцип «неколонізації» став інструментом створення сфери впливу самих США. Спираючись на принципи М. д., США обґрунтовували своє право анексувати сусідні території, щоб запобігти їх переходу під контроль інших д-ав (приєднання Нової Мексики, Арізони, Оре-гону, Каліфорнії, Техасу анексія).
Наприкінці XIX ст. М. д. стала обґрунтуванням територ. експансії в Центр. Америці та Карибському басейні (див. Американсько-іспанська війна 1898). На поч. XX ст. на засадах доктрини була сформульована політика, за якою США могли здійснювати будь-які кроки, аж до збройної інтервенції, в Півд. Америці, що постійно ускладнювало їх відносини з лат.-амер. країнами.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 337; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!