Сімодський договір 1855р. між Росією та Японією та його значення.
Сімодський договір 1855 р. Російсько-японський договір про дружбу, торгівлю й границі був підписаний віце-адміралом Е. В. Путятиным і вповноваженими Японії 7 лютого 1855 р.
Перша дипломатична угода між Росією і Японією складалося з 9-ти статей. Головною ідеєю договору було встановлення "постійного миру й щирої дружби між Росією і Японією". Для росіян у Японії вводилася, по суті, консульська юрисдикція. Курильські острови до півночі від о. Итуруп оголошувалися володіннями Росії, а Сахалін продовжував залишатися як спільне, нероздільне володіння двох країн. Ця остання обставина була більш вигідно для Росії, що продовжувала активну колонізацію Сахаліну (Японія в той час не мала такої можливості через відсутність флоту). Пізніше Японія початку посилено заселяти територію острова й питання про нього почав здобувати усе більше гострий і спірний характер.
Для російських кораблів були відкриті також порти Симода, Хакодатэ, Нагасакі. Росія одержувала режим найбільшого сприяння в торгівлі й право відкрити консульства в зазначених портах.
Італо-турецька війна 1911-1912 рр. Позиція Росії.
Війна Італії проти Туреччини з метою захоплення турецьких володінь у Лівії - Тріполітанії й Кіренаїки. У цій війні агресором була Італія, що розраховувала, що находившаяся в стані глибокої фінансової й загальної кризи Оттоманська імперія не зможе зробити серйозного опору. З регулярними турецькими військами італійцям, дійсно, удалося впоратися порівняно легко, зате місцеві арабські партизани доставили багато турбот. 29 вересня 1911 року італійський флот потопив кілька турецьких міноносців у порту Превеза в Эпире, а наступного дня Італія оголосила Туреччині війну. 3-5 жовтня італійський флот обстріляв Тріполі, після чого турецький гарнізон покинув місто. Тріполі був захоплений 5 жовтня італійським десантом, інший десант удень раніше зайняв Тобрук. Незабаром у руки італійців також перейшли Хомс, Дерен і Бенгазі. Однак за межі узбережжя італійська армія, який командував генерал Карло Канева, виходити не ризикувала, побоюючись нападів місцевих арабських загонів, яких туркам удалося підняти на боротьбу проти окупантів. 16-19 квітня 1912 року італійський флот обстріляв Дарданелли. Турки закрили протоки й приготувалися до оборони, але італійці незабаром пішли восвояси. У травні італійський флот захопив Додеканесские острова. У жовтні італійцям удалося завдати поразки чисельно, що уступали вїм, турецьким загонам у Дерні й Сиди-Билале. Погроза Балканської війни, що насувалася, змусила Туреччину поквапитися з висновком миру з Італією. 18 жовтня 1912 року в Лозанні був підписаний мирний договір. Опір лівійських племен тривало й після висновку в жовтні 1912 року мирного договору, спалахнувши з новою силою з початком Першої світової війни. За мирним договором Італія одержала Кіренаїку й Тріполітанію. образовавшие італійську колонію Лівія, а також острова Додеканес в Егейському морі. Відтепер Італія мала значними по площі колоніальними володіннями й претендувала на статус великої держави. Перемогу італійцям принесло значну чисельну й технічну перевагу, якою вони володіли. Однак їм так і не вдалося розгромити турецьку армію, так само як і арабські іррегулярні загони. Втрати італійського експедиційного корпуса в Північній Африці склали 1100 убитими й померлими від ран і 324 зниклими без звістки. Ще близько 2 тисяч італійців умерли від хвороб. Достовірних даних про втрати турків і їхніх союзників арабів немає. Можна тільки припустити, з огляду на кепську постановку санітарної справи в тодішній турецькій армії, що втрати турків померлими від хвороб у кілька разів перевищували відповідні втрати італійців.
|
|
|
|
|
|
Національно-визвольні революції 1848-1849рр. В Італії. Окупація Риму.
Вирішити завдання об'єднання Італії шляхом національно-визвольної війни за участю широких народних мас призивали Джузеппе Мадзини ( 1805-1872), засновник «Молодої Італії», і Джузеппе Гарібальді ( 1807-1882), що став згодом національним героєм Італії. На початку 1849 р. у Римі спалахнуло повстання. Скликані установчі збори проголосили Рим Республікою. Однак Австрія, Франція й Неаполь рушили на Рим війська й опанували ім. Революція 1848-1849 гг. в Італії зазнала поразки, але незважаючи на це, революція зробила великий вплив на хід подій, спонукуючи маси на подальшу боротьбу проти австрійського ярма, за національне об'єднання країни.
|
|
|
Наприкінці 50-х рр. XIX в. у русі за об'єднання країни чітко визначилися два напрямки: революційно^-демократичне, найвизначнішим діячем якого був Дж. Гарібальді, і помірне на чолі із прем'єр-міністром Сардинского королівства К. Кавуром ( 1810-1861), що опирались на ліберальну буржуазію й поміщиків. Союзником Сардинского королівства стала Франція, що зблизилася з ним у період Кримської війни ( 1853-1856). У війні Сардинії проти Австрії ( 1859-1870) взяло участь французьке військо, при якому перебував імператор Наполеон III. Австрійські війська почали терпіти невдачі, у ряді італійських держав відбулися повстання проти австрійців. Парма, Модна й Тоскана приєдналися до Сардинії. Австрійці зазнали поразки в села Сольферино. За мирним договором, підписаному в 1859 р. у Цюріху, до Сардинскому королівства відходила тільки Ломбардії, а Франція одержала Савойю й Ніццу. Відповіддю на дії Наполеона III став революційний підйом в Італії.
|
|
|
Добровольці під предводительством Дж. Гарібальді в 1860 р. завоювали Сицилію. Територія Сардинского королівства значно розширилася. В 1861 р. було проголошене утворення Італійського королівства, куди ввійшли Сардинія, Ломбардія, Тоскана й інші області Італії. Залишалося приєднати до королівства Венеціанську й Папську області з Римом. Спроби опанувати Римом, початі загоном Гарібальді в 1862 і 1867 р., закінчилися невдачею. Тим часом, Австрія, що потерпіла поразку у війні із Пруссією в 1866 р., змушена була відмовитися від Венеціанської області. Падіння Другої імперії у Франції в 1870 р. полегшило повне об'єднання Італії: французькі війська залишили Рим. Італійський уряд рушив війська проти Папської області й зайняв Рим. Столицею Італійського королівства в 1871 р. став Рим.
У такий спосіб у ході національно-визвольної війни ( 1859-1870) були вирішені завдання звільнення північно-східної частини Італії від австрійського ярма й державотворення у формі монархії.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 236; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!