Глобальні тенденції розвитку сучасного світу
Важливою особливістю історичного процесу у ХХ – на початку ХХІ ст. є загальне зростання кількості держав: від 57 у 1900 р. до більш як 200 на початку ХХІ ст. Певною мірою це є наслідком реалізації народами принципу національного самовизначення, проголошеного ще американським президентом В. Вільсоном. В кінці ХХ ст. фактично створено передумови для глобальної демократизації суспільного розвитку. Це найзначиміша в загальноцівілізаційному вимірі тенденція.
Характерною особливістю сучасності є посилення впливу глобальної інтеграції на функціонування і розвиток держави як суспільного інституту. Незважаючи на порівняно невеликий досвід української державності та недосконалість ряду державних інституцій, слабкість фінансово-економічної системи, Україна з перших днів незалежності стала відкритою країною і бере активну участь у процесах глобалізації.
Основні поняття: глобалізація, глобалізаційні процеси, антиглобалістський рух, глобальні ресурси, політична глобалізація, економічна глобалізація, глобальні проблеми сучасності, міжнародний тероризм.
Виникнення та розвиток глобалізаційних процесів у сучасному світі
На рубежі ХХ – ХХІ століть у світі формується новий тип міждержавних відносин, домінуючими в яких ставали інтеграційні процеси – глобалізація. Глобалізація – це процес зростання взаємозалежності країн в політичній, соціальній, культурній, військовій, екологічній та інших сферах. Глобалізація прийшла на зміну періоду «холодної війни» у відносинах держав часів двополярного світу. Розв’язання невідкладних проблем щодо самозбереження людства у 70-80-ті рр.. ХХст. Пов’язувалося з реалізацією політики зближення конфронтуючих тоді між собою соціально-політичних систем. Конвергенція, – підкреслював А.Д.Сахаров, – є необхідною умовою розв’язання глобальних проблем світу, екології, соціальної і геополітичної справедливості.
|
|
|
Із розпадом світової системи соціалізму у 1990-2000 рр. Склалася нова геополітична реалія – однополярний світ. Провідні позиції монополізували в ньому Сполучені Штати Америки. Усвідомлення американцями власного виключної ролі у світі спирається на потужний економічний і ядерний потенціал, на переконання, що саме їхня держава може бути моделлю для всіх інших. Крім того, США домінують в ООН, Світовому банку, міжнародному Валютному Фонді. На думку Б.Гаврилишина, глобалізація триває, і деякий час вона розвиватиметься за законами, продиктованими американцями.
Глобалізація дедалі сильніше впливає на політичний та соціально-економічний розвиток світу, проникає в усі сфери державного життя, змінює традиційні уявлення про прояви національної держави, підносить одні країни на вершини багатства й могутності та кидає інші у прірву злиднів й відставання. Водночас вона удосконалює національні економіки, формує нову психологію мільйонів людей планети.
|
|
|
Однак глобалізація не знімає міжнародні і міждержавні суперечності повністю, оскільки у світі ще довго будуть існувати держави з різним рівнем політичного, соціально-економічного і культурного розвитку, із різною ідеологією, релігією, менталітетом.
Поглиблення інтеграційних процесів характерне для країн Європи, Північної, Латинської Америки, Азії. Наприкінці ХХ ст. оформилися три найбільш впливові економічні простори, куди входять географічно близькі держави.
Європейська інтеграція здійснюється на основі міжурядових угод зі створенням наднаціональних органів влади в таких життєво важливих галузях співпраці як політика, економіка, фінанси, право, культура. Важливими кроками до об’єднаної Європи було створення Оборонної організації Західного Союзу (1948 р.), Європейського економічного співробітництва – ЄЕС(1957 р.), згодом Європарламенту валютно-економічного Союзу (1991 р. – м. Маастрихт), Європейського Союзу (1992р.). Спільна політика визначається Європейською Радою, рішення в якій приймаються за принципом «кваліфікованої більшості» (згода не менше 8 із 12 країн співдружності на 1992 р.).
|
|
|
Впродовж 90-х рр. ХХ – та початку ХХІ ст. триває процес удосконалення європейських органів управління: розширено повноваження Ради Міністрів, Комісії Європейських Співтовариств; перетворено НБСЄ на постійно діючу Організацію з безпеки і співробітництва в Європі – ОБСЄ (1994 р.), яка стала провідною політико-правовою державою не тільки Європи, а й всього світу. З 1 січня 1999 р. введено спільну європейську валюту – євро.
На Північноамериканському континенті після підписання угод між США, Канадою, Мексикою (1988, 1991 рр.) активно формується північноамериканський світовий економічний центр.
У Південно-Східній Азії у 1989 р. створено Азійсько-Тихоокеанську економічну раду, на основі якої йдуть процеси створення єдиної економічної зони, яку утворюють Японія, Таїланд, Сінгапур, Малайзія, Філіппіни, Гонконг, Тайвань, Республіка Корея, Китай, В’єтнам, Індія.
Таким чином біполярний світ часів «холодної війни» змінюється на реальну багато полюсність. У центрі кожного полюсу стають держави з найбільш розвиненим економічним потенціалом.
|
|
|
Формування багатополюсного світу відбувається на тлі загострення відносин між розвинутими країнами, де панують право і матеріальний добробут, та країнами «третього світу» з їх економічними й екологічними кризами, фінансовою, політичною нестабільністю, наркобізнесом , проявами релігійного фанатизму.
Однією з найнебезпечніших проблем сучасного світу є міжнародний тероризм, який поступово трансформується з національного чи регіонального до світового рівня. Він наднаціональний, не має кордонів, є жорстоким та «впливовим» тиском на розвинені країни. Навіть наддержава – США, із її економічним та військовим потенціалом, виявилася непідготовленою до безпрецедентних за масштабами руйнувань та жертв терористичних актів 11 вересня 2001 р., внаслідок яких були зруйновані два приміщення хмарочоси Всесвітнього торгівельного центру і 47- поверховий будинок у Нью-Йорку та західна частина приміщення Міністерства оборони у Вашингтоні. За станом на 17 вересня зниклими безвісти числилися 5097 осіб, загинули також усі 266 пасажирів та члени екіпажу, які перебували на борту чотирьох літаків, викрадених терористами.
Жорстока відповідь США та їх союзників терористам в Афганістані, можливо була єдино правильною на той час, але покінчити з тероризмом не змогла. Бомбардуваннями не вирішити проблем бідності, безробіття, етнічного протистояння, відсутності більш-менш реальної перспективи економічного поступу тощо. Від війни страждають мільйони мирних людей, що в свою чергу посилює їх невдоволення політикою великих держав, заганяє в глухий кут реально існуючі проблеми, а отже підживлює тероризм.
На зламі тисячоліть спостерігаються глобальні зміни у всіх сферах людського суспільства-політиці, економіці, виробництві, фінансах, торгівлі, інформації, культурі, комунікацій. Тобто, глобалізацію спрощено поділяють на фінансово-економічну, технологічну, політичну, культурну, ідеологічну, духовну, хоча насправді вона уявляє значно складніший і динамічніший процес. Великою проблемою є розуміння і усвідомлення сучасного світу. Глобалізація, як історичне явище і об’єктивна закономірність розвитку людського суспільства, є однією із найважливіших тенденцій сьогодення.
Термін глобальний (від франц. – загальний) – означає всесвітній, загальний, який охоплює усе суспільне життя планети. Тому, в умовах розбудови української державності на сучасному етапі, не можна спрогнозувати майбутню долю держави поза світовим контекстом. Окрім того, глобалізація несе людству не лише небачені раніше можливості розвитку і якісного зростання, а й нові проблеми, глобальні конфлікти. Серед них такі глобальні проблеми людства, як:
- попередження світової термоядерної війни;
- подолання відмінностей у рівні соціально-економічного розвитку між окремими державами;
- попередження екологічних бід;
- забезпечення населення необхідними і найрізноманітнішими ресурсами життя, джерелами енергії;
- позбавлення неграмотності, голоду, жебрацтва;
- запобігання катастроф – причетні до кожної країни, кожної людини.
Необхідно зауважити, що всі вони викликані не лише значним зростанням впливу діяльності людини на навколишній світ, а й вагомими суперечностями суспільного соціального розвитку в цілому.
За таких умов спостерігаються гостре і безкомпромісне протистояння сильних і слабких держав, суспільств. Тому, важливо на першому місці вирішити головну проблему – як максимально швидше й результативніше зміцнити власну державу.
Які ж основні передумови виникнення та розвитку глобалізаційних процесів у сучасному світі?
1. Основною передумовою виникнення та розвитку глобалізаційних процесів став політичний розвиток країн світу у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття, постійне посилення взаємозв’язків і взаємозалежності держав світу, розвиток політичної інтеграції на міжнародній арені. Свідченням цього стало створення та діяльність таких міжнародних організацій, як ООН, НАТО, Європейський Союз, ОБСЄ та інші, які дедалі сильніше впливають на ситуацію у світі, сфери державного життя, міжнародне співробітництво.
2. Розвиток світової економіки за останні десятиліття свідчить про значні зміни в економічній сфері. Це стосується перш за все інтеграційних процесів в економіці; створення транснаціональних корпорацій, які відіграють сьогодні вирішальну роль у світовій економіці; інтернаціоналізації виробничої діяльності; інтенсивного розвитку міжнародної торгівлі (створення Європейського Союзу, НАФТА, МВФ, Світової організації торгівлі та ін.)
3. Суттєві зміни у культурній сфері, які свідчать про інтернаціоналізацію у галузі науки, освіти та мистецтва; зближення духовних цінностей, які відстоює людство на сучасному етапі. Таке зближення стало можливим завдяки накопичення людством великих матеріальних та духовних цінностей. Проте, важливо пам’ятати, що доступ до інформації та наявність Інтернету сприяють запозиченню культур, способу життя іззовні, а це не завжди сприяє розвитку національних культур.
4. Однією із передумов виникнення та розвитку глобалізаційних процесів став інтенсивний розвиток сучасних інформаційних технологій, широке їх розповсюдження у світі. В результаті інформаційно-телекомунікаційної революції формується всесвітній інформаційний простір.
5. Слід зазначити, що глобалізація, як показує практика, не тільки приносить людині, суспільству користь, блага, а й значно загострює багато проблем сучасного світу (посилення конкурентної боротьби, зростання соціальної нерівності, посилення загрози економічної, особистої безпеки тощо). Тому за останні роки значно зросло негативне відношення до процесів глобалізації населення різних регіонів планети.
Для того, щоб точніше орієнтуватись в єдиному, але далеко не однорідному потоці глобалізації, слід виокремити низку видів цього процесу:
1). політична глобалізація (поширення єдиних політичних доктрин і
технологій);
2). технічна глобалізація (інформаційні, комунікаційні технології);
3). промислово-виробнича (розповсюдження технологій виробництва
комп’ютерів, автомобілів тощо);
4). фінансова (перекачування фінансових потоків через банківську систему);
5). торгівельна (світове розповсюдження і продаж товарів);
6). демографічна та міграційна;
7). екологічна (зміни клімату і т.п.);
8). інформаційно-культурна (розповсюдження Інтернету, CNN, культурних
видовищ);
9). епідеміологічна ( епідемії, інфекції і т.п.);
10). наукова глобалізація;
11). злочинна (міжнародна корупція, поширення тероризму, зброї і т.п.).
Важливо підкреслити, що глобальні проблеми сучасності – це сукупність проблем, які постали перед людством у другій половині ХХ століття і вимагають вирішення об’єднаними зусиллями всього світового співтовариства. Одна частина проблем пов’язана із взаємовідносинами у середовищі самого людського суспільства (збереження миру на землі, ліквідація інфекційних захворювань, боротьба проти наркоманії та наркобізнесу, проти міжнародної злочинності, тероризму; інша – є відображенням кризи у взаємовідносинах між суспільством та природою (продовольча, демографічна, енергетична, екологічна). Вирішення глобальних проблем сучасності вимагають об’єднання зусиль всього людства, визнання необхідності міжнародного співробітництва у всіх сферах діяльності людини. На жаль, багато глобальних проблем, що постають сьогодні перед країнами світу, загострюються. Різко зростають масштаби впливу діяльності людини на природу, хоча мізерна кількість коштів виділяється на її збереження та захист. Негативно впливає на вирішення глобальних проблем і нерівномірність соціально-економічного та науково-технічного розвитку країн і регіонів, посилення протиріч на міжнародній арені між окремими державами та групами держав та ін.
Таким чином, до глобальних проблем сучасності, вирішення яких є першочерговими, слід віднести:
- проблеми існування й розвитку людства з метою запобігання нової світової війни і забезпечення миру для усіх народів. Воєнно-політична конфронтація і пов’язана з нею гонка озброєнь є однією із головних загроз для людства. Особливу загрозу для усього світу представляє ядерна зброя;
- енергетична проблема на сучасному етапі. Вирішення її тісно пов’язано з підвищенням ефективності використання енергії; зменшення брудних відходів та забруднення атмосфери внаслідок нових технологій, очищення використаних газів; змінами структури топливно-енергетичного балансу;
- глобальні екологічні проблеми. Вони пов’язані з забрудненням повітря, води, грунту, із значними змінами клімату на землі. Тому і виникла необхідність об’єднання зусиль світового співтовариства запобігання катастрофічному забрудненню навколишнього середовища. Слід зазначити, що за останні роки вироблено основні напрямки міжнародного співробітництва у сфері охорони навколишнього середовища (створення міжнародних фінансових фондів охорони навколищнього середовища, співробітництво з ліквідації екологічних катастроф, у використанні природних ресурсів світового океану тощо);
- подолання голоду та бідності, які є сьогодні одними із основних проблем людства, з якими тісно переплітаються і багато інших проблем. На початку ХХІ століття на землі нараховується майже 1 млрд. людей, яким щорічно загрожує смерть від недоїдання;
- ліквідація небезпечних захворювань. Проблеми зростання небезпечних захворювань викликані загальними протиріччями у розвитку людства і пов’язані перш за все з рівнем соціального забезпечення людини, екологією, способом життя. Тому боротьба з небезпечними захворюваннями залежить як від самої людини, міжнародних організацій, так і всього світового співтовариства.
8.2. Глобалізація та проблеми збереження державного суверенітету У сучасних умовах однією з глобальних, фундаментальних проблем став зростаючий конфлікт між національною державою, межами її самостійності й суверенітету і глобалізаційними процесами, які постійно посилюються у світі. На ранніх стадіях розвитку глобалістської ідеології виникло уявлення про відмирання в недалекому майбутньому національних держав і встановлення єдиної світової системи, керованої глобальним урядом. Прообраз такого уряду деякі дослідники бачили в ООН. Слід зазначити, що у сучасному світі 192 країни є членами ООН, але у різних регіонах світу безперервно спалахують конфлікти, що свідчить також про зниження ролі ООН у розв’язанні світових проблем.
Уперше від часів Вестфальського миру (1648), коли в Європі почалося формування сучасних національних суверенних держав, ознакою яких був повний контроль держави над територією і кордонами, наприкінці ХХ століття посилилася тенденція до зміни цих традиційних понять. Особливо це стосується принципів суверенітету.
Слід зазначити, що увага до питань суверенітету загострилась наприкінці ХХ століття: по-перше, у зв’язку з поглибленням процесів глобалізації. Про це свідчить розвиток всесвітніх інформаційних, фінансових, промислових, екологічних, культурних мереж, що обмежують суверенітет і, по-друге, від результату виникнення конфліктів, під час яких масово порушуються права людини (Косово, Руанда, Афганістан тощо).
Давайте нагадаємо, що поняття суверенітет грунтується на Конвенції Монтевідео (1933) щодо прав та обов’язків держав. Головними критеріями суверенітету було визначено стале населення країни, її територія та діючий уряд. Після Другої світової війни поняття суверенітету було доповнено положенням Хартії ООН, за яким світова організація, заснована на принципі суверенної рівності всіх держав світу і поваги до територіального суверенітету кожної країни, є невід’ємною основою міжнародних відносин. Хоча принцип невтручання у внутрішню політику держави продовжував залишатися основоположним для поняття державного суверенітету в системі міжнародних відносин, часто існування репресивних держав у ХХ столітті вів до багаточисельних людських трагедій і загрожував міжнародній та регіональній безпеці. Крім того, загрозі державному суверенітету сприяє послаблення в деяких країнах режиму кордонів, розколи, поділи держав; розширення критеріїв загроз миру і безпеці, таких як масове порушення прав людини і геноцид (репресії Іраку проти курдів, убивство мирного населення в Боснії, Косово, Сьєра-Леоне; неспроможність деяких держав ефективно здійснювати контроль над своєю територією і захищати населення своєї країни (Ліберія, Сомалі).
В умовах розвитку процесів глобалізації у всіх сферах людської діяльності, особливо в економічній, відбувається все більший “наступ” на принцип державного суверенітету. Так, потреби економічного розвитку держав світу постійно вступають у протиріччя з принципом існування державного суверенітету. Підпорядковуючись диктату економічної доцільності, держави відкривають свої кордони, даючи можливість проникненню у країну транснаціональних корпорацій, іноземних валют, потоків інформації з інших держав, наркотичних засобів та ін. Все це знижує ефективність функціонування державного апарату та вимагає шукати нові форми вирішення внутрішніх проблем розвитку держави, а також рахуватися із тими змінами, що приносить глобалізація. Мобільність потоків капіталу ускладнює контроль за ними з боку національних держав, посилює можливість проведення спекуляційних операцій, знижує стабільність національних валют.
Характерною особливістю сучасності є посилення впливу глобальної інтеграції на функціонування і розвиток держави як соціального інституту. Під тиском дій світових економічних механізмів відбувається загострення суперечностей між державою і суспільством. Міжнародні економічні і політичні інститути посилюють свій вплив на національні держави, примушуючи їх владні структури поступатися частиною своїх повноважень, що веде до обмеження суверенітету держави взагалі.
Потужним конкурентом національних інститутів влади виступають транснаціональні корпорації, загальною кількістю у світі до 40 тисяч. Контролюючи майже половину світового промислового виробництва і ще більший відсоток світової торгівлі, вони впливають не тільки на економічну, а й на соціально-політичну ситуацію в окремих країнах світу. За таких обставин держава може втратити значення гаранта збереження демократичних засад суспільства, оскільки життєво важливі рішення приймаються не демократично обраними інститутами, а групами осіб за своїми корпоративними інтересами.
Серед нових чинників міжнародного життя епохи глобалізації, які диктують свої умови суверенним державам і значно впливають на їх економічний та соціальний розвиток, можна назвати зростання за останні десятиліття ролі наднаціональних міжнародних інституцій (Міжнародний Валютний фонд (МВФ), Світовий Банк (СБ), Світова організація торгівлі (СОТ), ООН та її спеціалізовані органи-Всесвітня організація інтелектуальної власності, Міжнародне агенство атомної енергії тощо. Сьогодні значно посилюється значення формальних і неформальних об’єднань країн, рішення яких відіграють важливу роль у сучасному світі. Різко збільшилася кількість таких міжнародних організацій: з 37 у 1909 році до 260 на початку ХХІ століття (НАТО, Європейський Союз, Рада Європи, СНД та ін.)
Державний суверенітет суттєво обмежується не тільки міждержавними міжнародними, але й міждержавними громадськими організаціями і асоціаціями. На кінець ХХ ст. їх кількість зросла до 5472 у порівнянні за 176 – у 1909 році. Порівнюючи їх кількість з державними міждержавними організаціями можна побачити, що саме громадські організації, а не державні дедалі більше претендують на роль виразника інтересів громадян, приймаючи активну участь у прийнятті рішень з життєво важливих питань у багатьох країнах світу.
У той же час у світі існують країни (Чечня, Афганістан, Македонія та ін.), в яких державні інститути поступово втрачають контроль над використанням зброї і приборканням насилля, натомість кримінальні, релігійні, етнічні утворення при підтримці міжнародних екстремістських організацій прагнуть встановити реальну владу над окремими територіями.
Виміри глобалізації
Система національних держав
Світова капіталістична Світовий військовий
економіка порядок
Міжнародний поділ праці
Сценарій з використанням кримінально-терористичних технологій реалізуються в Сомалі, Ліберії, Руанді на Африканському континенті. У низці країн виникають зони, не контрольовані центральними урядами: «зона племен у Пакистані, Шанська держава у М’янмі; держави з «локальним Суверенітетом» – Абхазія, Карабах, Південні Осетія. Існують країни з «обмеженим суверенітетом», в яких присутні сили міжнародної безпеки і онтролю – Ірак, Сьєра – Леоне, Боснія та ін.
Впродовж ХХ – на початку ХХІ століття триває процес національної самоорганізації людства. З 57 у 1900 до 202 у 1997 р. зросла кількість держав у світі, народи яких реалізували своє природнє право на самовизначення. Втім, ці зміни в історичній долі окремих народів не привели до зміцнення світового порядку. Через слабкість діючих міжнародних організацій виникають загрози керованості світом загалом і в частині розв’язання його глобальних проблем. Підтвердженням цьому відмова 24 держав підтримати програму ООН щодо планування сімї, ігнорування 12 державами світу Монреальської декларації про припинення виробництва субстанції, що руйнує озоновий шар та інші приклади.
Важливою рисою сучасної доби є пріоритет загальнолюдських цінностей над формаційними. Усвідомлення нових світових реалій політичними і економічними елітами провідних країн Заходу і Сходу сприяє наповненню національних економічних систем соціальним змістом, демократизації власності. Солідарні витрати на вдоволення потреб людини здійснюють як держава, так і недержавні інституції – страхові компанії, пенсійні фонди тощо. На початку 90-х років ХХ ст. Вони тримають майже 50 відсотків акцій 100 найбільших корпорацій США.
Ціною значних соціальних витрат відбувається перехід до ринкової економіки і демократії в постсоціалістичних країнах. Лібералізм породив високі рівні безробіття, падіння на третину життєвого рівня, зростання рівня смертності.
Розвиток демократії, соціальний прогрес, високий рівень життя, спільність політичних інтересів не знімають проблеми, пов’язані з розвитком етносів та їх самосвідомості. Серед причин – криза сучасних інститутів державності, їх корумпованість та нездатність розв’язання назрілих проблем, що й посилює відчуття етнічної належності та культурної окремижності. Як наслідок, посилення тенденцій до децентралізація та артикуляції. Причому вони властиві не тільки країнам, що розвиваються та постсоціалістичним, але й країнам традиційних зон стабільності (Швеція – рух «майбутньої Скані», Італія – боротьба «Ліги Півночі» за створення Паданії та ін.). нерідко міжетнічні конфлікти переростають у збройне протистояння, загрожуючи територіальній цілісності країн, політичній, стабільності в регіонах. За даними ООН, після падіння Берлінської стіни у світі відбулося 82 конфлікту, 79 з яких були громадянськими війнами.
У сучасних умовах система національних держав, залишаючись важливим компонентом глобального політичного порядку, уже не визнається єдиною (як це було в ХІХ – першій половині ХХ ст.) домінуючою силою в світовій економіці, яка розвивається за іншими – не національними, а глобальними законами.
Разом з тим, ні світова економіка, ні інші вияви глобалізації не можуть існувати ізольовано від національних держав. Але важливо пам’ятати, що ніякі політичні системи, цивілізації, структури, культурні цінності до того ж не можуть за таких умов бути універсальними.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 790; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!