Чим зумовлений початок культурної історії людства?
Що є духовною основою первісної культури?
Охарактеризуйте відмітні риси первісної культури.
У чому особливість світогляду первісної людини?
6. Проаналізуйте причини виникнення первісних релігійних ві рувань.
Чим зумовлене виникнення первісного мистецтва ?
Теми для доповідей та рефератів
1. Первісна культура - перший історичний етап розвитку куль тури.
2. Основні риси первісної культури.
3. Перші релігійні вірування.
4. Перші прислів'я, приказки та загадки.
5. Міфологічна свідомість як духовна основа первісної культури.
6. Первісне мистецтво як відображення перших уявлень про на- вколишній світ.
Рекомендована література:
1. Культурологія: теорія та історія культури: Навч. посіб./ За ред. І.І.Тюрменко, О.Д.Горбула.- К.: ЦУЛ, 2004.- С.83-93.
2. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс культурології: Навч. посіб./ Є.А.Подольська, В.Д.Лихвар, Д.Є.Погорілий.- К.: ЦУЛ, 2006.- С.20-36.
3. Греченко В.А. та ін. Історія світової та української культури: Підруч./ В.А.Греченко.- К : Літера, 2000.- С.5-14.
4. Українська і зарубіжна культура: Навч. посіб.// За ред. М.М. Заковича. - К.: Знання, 2000.- С.20-46.
5. Культурологія: Курс лекцій/ Під ред. А.Г.Баканурського.-
К.: ВД „Професіонал”, 2004.- С.24-39.
6. Абрамович С.Д. Світова та українська культура: Навч. посіб./ С.Д.Абрамович, М.Ю.Чікарьова.- Львів: Світ, 2004.- С.9-20.
7. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч.
|
|
|
посіб./ За ред. проф. А.Яртися та проф. В.Мельника.- Львів:
Світ, 2005.- С.71-96.
Лекція 3. Культури Давнього часу
ПЛАН
3.1.Періодизація культури Стародавнього Єгипту.
Міфологія, релігія, культи та обряди у Стародавньому Єгипті.
Загальна характеристика культури Месопотамії.
3.4.Культури Шумеру, Вавилону та Ассирії.
3.1. Періодизація культури Стародавнього Єгипту.На території сучасного Єгипту людина з'явилася ще в епоху палеоліту. Але тільки в IV тисячолітті до нашої ери, тобто в епоху неоліту, на землях, що заливаються Нілом, виникли землеробство і скотарство.
З досвіду десятків поколінь жителі долини й дельти Нілу навчилися раціонально використовувати розливи ріки для землеробства. Була створена система так званого басейнового зрошення. Землі, що їх заливала повінь, розгороджувалися валами, а після того як родючий мул осідав, воду спускали й засівали вологий ґрунт. За сотні років зрошувальні споруди, що створювалися зусиллями окремих общин, з'єднувались у більші системи. Зростання продуктивності праці в землеробстві дало змогу вивільнити частину населення для занять ремеслами.
До початку об'єднання Єгипту на його території налічувалося близько 40 первинних державних утворень. Пізніше вони стали основою формування провінцій і набули в історичній науці назву «ном» — термін, запозичений із грецької мови. Після тривалих усобиць між номами у другій половині ІУ тисячоліття до нашої ери виникають два великі царства — Нижньоєгипетське (на півночі) та Верхньоєгипетське (на півдні). Наприкінці IV тисячоліття до нашої ери цар Верхнього Єгипту Менес об'єднав країну, ставши засновником першої династії фараонів. Після цього царі Єгипту зображаються увінчаними двома коронами: білою конусоподібною короною Верхнього Єгипту, надітою поверх червоної корони Нижнього Єгипту.
|
|
|
Вивчення культури Стародавнього Єгипту спирається на періодизацію історії династичного Єгипту від 3000 року до середини IV століття до нашої ери.
Період Раннього царства (бл. 3000 —2800 рр. до н. е.) характеризувався подальшим розвитком систем зрошення, що давало змогу значно збільшити продуктивність сільського господарства. Однією із найважливіших функцій царя в Стародавньому Єгипті була організація будівництва й підтримання в належному стані зрошувальних систем. Розводилися велика рогата худоба, вівці, кози, осли, свині. Було розвинуте ткацтво.
|
|
|
В часи Раннього царства склалися всі види знаків єгипетського ієрогліфічного письма, система лічби. Для письма став використовуватись папірус, будувались монументальні гробниці - мастаби і створювались перші статичні зображення офіційних осіб держави; були закладено основи строгого канонічного мистецтва.
Період Давнього царства (початок 2800 — середина 2300 рр. до н. е.) позначений суттєвими змінами в житті Єгипту. Площі оброблюваних земель розширюються, мотику доповнює рало, вдосконалюється система зрошення. Єгиптяни займались, окрім виробництва зерна, садівництвом, городництвом, виноградарством. Саме в Єгипті в цей час з'явилися перші бджолині пасіки. Пожвавлюються зв'язки з Передньою Азією та Нільською Ефіопією. Загальне піднесення господарства, можливості мобілізованого населення дали змогу будувати гробниці-піраміди. За часів царювання IV династії будуються знамениті піраміди Хеопса (Хуфу), наймогутнішого царя цієї династії, Хефрена (Хаф-Ра) і Мікеріна (Менкау-Ра). І в наші часи поряд із пірамідами височить витесаний зі скельного моноліту 20-метровий Великий Сфінкс, що має портретну схожість із царем Хефреном.
|
|
|
Великі піраміди в Гізі
За часів Середнього царства (близько 2160 —1700рр. до н. е.) в Єгипті входитьдо вжитку бронза, удосконалюється рало, виникають численні нові знаряддя праці. Налагоджено виробництво скла, вироби з непрозорого скла починають прикрашати будинки знаті. Переживає розквіт єгипетська культура, передусім література. Зроблено чимало наукових відкриттів: досить точно визначене число П (відношення довжини кола до діаметра), закладені основи алгебри й геометрії, значних успіхів досягла медицина.
Середнє царство стало класичним періодом розвитку єгипетської культури. Були закладені основи світської науки, яка дедалі більше віддалялась від магії. Здобуття освіти у школах писарів вже було справою суто утилітарною. Від епохи Середнього царства людству у спадок залишені перші математичні й медичні тексти, де викладено практичні й конкретні завдання (Московський математичний папірус, математичний папірус Рінд Британського музею та ін.)
В період Нового царства (бл. 1600 —1070 рр. до н. е.) вЄгипті відбувалися найбільш динамічні події. Єгиптяни стали займатися конярством. З Азії були вивезені й почали культивуватися нові породи дерев (гранатове, оливкове, персикове, яблуня, мигдаль, вишня та ін).У господарстві широко застосовуються мідь, бронза, камінь, з'являються й перші вироби із заліза. Довершеності досягло мистецтво муміфікації.
Значна спадщина залишилася після Нового царства в архітектурі, скульптурі, живописі. Збагатилася новими жанрами й література, збереглися твори любовної лірики, сатири, історичні та міфологічні твори, автобіографічні написи. Любовна лірика пориває з культом і в так званих «піснях услади серця» постає як лірика світська, позахрамова. В одній з таких пісень, що мали широку популярність, описуються страждання красуні, яка воліє потрапити до гарему фараона «Мехі» (можливо, Хоремхеба). В той же час виникає жанр пародії.
Пізній період історії Стародавнього Єгипту (1100 — 332 р. до н. е.) характеризується в цілому подальшим занепадом держави, посиленням впливу елементів лівійської, ассирійської, грецької, перської культур. На початку XI століття до нашої ери в Єгипті знову відновлюються два царства: Нижньоєгипетське (столиця — м. Таніс) та Верхньоєгипетське (столиця — м. Фіви).
Життя в долині Нілу в Пізній період тривожне, багате на події, що несуть зло колись великій і могутній державі. Постійно змінюються династії. Мов чиясь безжалісна рука піднімає суспільство на хвилі розквіту, а потім кидає у безодню всеохоплюючої кризи. З країни-завойовника Єгипет перетворився на країну — об'єкт агресії, доля якої вирішувалася поза її межами й життя в якій було сповнене страху перед нападом чергових зайд-грабіжників. Ситуація загострювалася міжусобицями володарів окремих областей Єгипту, що втратив цілісність.
У 332 році до нашої ери Єгипет відвоювали у персів війська Олександра Македонського, якого коронували як фараона і за традицією проголосили сином бога Амона, володарем Обох Земель.Останній напис ієрогліфами датується 394 роком, а в 535 році за імператора Візантії Юстиніана перестав існувати храм Ісіди на острові Філе.
Таким чином поступово згасли останні жарини від колись могутнього вогнища єгипетського язичництва, а разом із ними і велична оригінальна культура Стародавнього Єгипту.
3.2. Міфологія, релігія, культи та обряди в Стародав-ньому Єгипті. Скласти уявлення про вірування, культи, обряди стародавніх єгиптян допомагають різноманітні релігійні тексти: гімни й молитви богам, записи поховальних обрядів на стінах гробниць. Найважливішими є так звані «Тексти пірамід» — складна система заклять, замовлянь і молитов, що супроводжували заупокійні царські ритуали. Їхні тексти вирізані на стінах внутрішніх приміщень пірамід фараонів V та VI династій Давнього царства (XXVI—XXIII ст. до н. є.). Найпопулярнішою збіркою релігійних текстів і заклять у Стародавньому Єгипті була так звана "Книга мертвих". Примірники ілюстрованої «Книги мертвих» клалися до гробниці поруч із мумією померлого і слугували йому дороговказом у потойбічному світі.
За релігійними уявленнями жителів Стародавнього Єгипту, схід, де встає сонце, - місце народження й відродження, а захід, де сонце зникає, — місце смерті й потойбічного життя. Схід називався Країною Бога, адже там сонце кожного дня піднімалось у славі.
Геродот писав про надзвичайну релігійність єгиптян. Саме це їх виділяло серед інших народів. Спочатку богів зображали у вигляді тварин, пізніше вони набували подоби людей, але із головами тварин. Так, бог Ра мав голову сокола, Сехмет — лева, Анубіс — собаки чи шакала, Хатеор — корови, Хнум — барана. Існували боги тільки з людськими рисами — Пта, Мін, Осіріс.
Поклоніння тваринам практикувалося ще в архаїчний період, але найбільшого розвитку культ тварин досяг у період Нового царства. Найпоширенішим був культ священного бика Апіса. Як богів шанували й інших тварин — крокодила, кішку, мавпу, ібіса. Тіло померлої священної тварини муміфікували й ховали в саркофагах. За тисячоліття культ поклоніння тваринам перетворився на релігію простого народу.
Ісіда — богиня родючості — стала також символом подружньої вірності й материнства. Її шанували як велику чаклунку. У греко-римський період культ Ісіди як великої богині-матері поширився далеко за межі Єгипту. Предмети її культу знайдені на території римської провінції Паннонія (нинішні Австрія та Угорщина).
Хор став символізувати владу фараона й тому фараони носили його ім'я. Образ Ісіди з маленьким Хором на руках став одним із прообразів християнської Марії з Христом – немовлям. Іноді Ісіду зображали в момент, коли вона годує груддю дитинча.
Уявлення стародавніх єгиптян про потойбічне життя мали вирішальне значення в їхній релігії. Основною умовою загробного життя вважали збереження тілесної оболонки померлого. Для цього тіла мерців бальзамували, прагнучи зберегти зовнішній вигляд. Крім цього, рідня небіжчика забезпечувала його всім необхідним, що могло знадобитись у потойбічному світі. Задля цього ж робили й жертвопринесення біля гробниці: померлому давали харчі в дорогу, напої та одежу. Предмети, що клались до могили, могли мати й символічний характер, як, наприклад, маленькі глиняні тарелі з глиняними зображеннями страв.
У відповідний час кожного року потрібно було приносити померлим реальні або символічні жертви. Біля пірамід будувалися для цього храми, де статуя фараона зі свого покою через спеціальний отвір могла спостерігати за ритуалом жертвопринесення. Бажання підтримати життя небіжчика за межею покинутого світу було таким сильним, що, як показує одна з гробниць Середнього царства, в одяг крітських послів, зображених на стіні гробниці, була внесена поправка — відповідно до зміни моди —на довжину парадних спідничок.
Духовний світ стародавніх єгиптян тісно пов ’ язувався з їхньою вірою в потойбічне життя. За релігійним ученням єгиптянин мав кілька душ. Головними були «Ка» та «Ба». «Ка» мислилась як духовний двійник людини, з яким вона зустрічається після смерті. В культі мертвих «Ка» відігравала дуже важливу роль. Гробницю називали «Будинком Ка», а жерця, що виконував поховальні обряди, — «служителем Ка». Ця душа забезпечувала померлому існування після смерті, робила можливим виконання життєвих функцій. Графічно «Ка» зображалась у вигляді руки, що підтримує, захищає. «Ба», за аналогією, можна назвати «чистим духом». Ця душа залишала людину після її смерті і прямувала на небеса. «Ба» мислилась як внутрішня енергія людини, її божественний зміст. Ім'я людини — це не просто набір звуків чи слів, це ще одна душа людини «Рен». Ім'я дається на честь божества-покровителя: «Хорі» — на честь бога Хора, «Хнумхотеп» — на честь бога родючості бараноголового Хнума, «Рамсес» — на честь Ра. Крім названих, у єгиптян було ще дві душі: «Ах» («Сяяння») та «Шуїт» («Тінь»). Про них відомо ще досить мало. Беручи до уваги буквальне значення цих понять, вжитих для назв душ, можна припустити, що вони відображають чисто моральний аспект релігійних вірувань — це мов одночасно співіснуючі в людині сяючий ореол благодіяння і тінь гріховності.
Спочатку право на існування в загробному світі мав тільки фараон. Ритуал поховання фараона супроводжувався складними обрядами. Тут не можна було зробити навіть найменшої помилки, в церемоніалі царського поховання ніщо не могло бути упущеним. Адже від воскресіння «Ка» фараона та від його благополуччя в загробному житті залежали життя й добробут усього Єгипту.
Таким чином, своєрідність світогляду давніх єгиптян полягає в тому, що для них смерть – не тотальний кінець, вона продовжує життя: душа зберігається, тіло захищається муміфікацією, гробниця стає домом. Територіальна замкненість Єгипту з регулярними розливами Нілу, домінуванням у ландшафті прямих ліній, сталістю клімату відобразилась в характерному уявленні про світ як субстанцію усталену, непорушну, тривку.
3.3. Загальна характеристика культури Месопотамії. На Близькому Сході в IV тис. до н.е. між річками Тигр та Євфрат виникла цивілізація Месопотамії, або Дворіччя. Месопотамська цивілізація являла собою тип існуючої на давньому Близькому Сході сільськогосподарської цивілізації, заснованої на іригації. Оброблювані райони були менш залежні один від одного, ніж у долині Нілу, тому саме тут, у Шумері, виникли близько 3000 р. до н. е. перші міста-держави, якими управляли царі-жерці. Саме в регіоні Дворіччя та Євфрату вперше, за винятком Єгипту, склалися початкові форми класового суспільства й прадавньої держави.
У зв'язку з цим необхідно розглянути специфіку месопотамської культури, на якій відбилися своєрідність навколишнього середовища, досвід Природи. Тут, як і в Єгипті, людина постала перед тими ж великими космічними ритмами — зміною пори року, незмінним рухом Сонця, Місяця та зірок, але вона відчула тут також елементи сили та насильства, яких не було в Єгипті. Тигр і Євфрат не були схожі з Нілом: вони могли розливатися рвучко й непередбачено, руйнуючи дамби й затоплюючи посіви. Тут віють спекотні вітри, що засипають людину пилом і загрожують їй задухою. Тут ллють зливи, що перетворюють тверду поверхню землі в море болота й позбавляють людину свободи руху, бо будь-яке пересування стає неможливим. Тут, у Месопотамії, природа не стримує себе, всією своєю силою вона трощить і зневажає волю людей, дає їм відчути в усій повноті їхню безсилість і нікчемність.
Дух месопотамської культури відбиває руйнівну силу природи. Людина не здатна переоцінити свої можливості, коли спостерігає такі могутні сили природи, як грім або щорічні повені. Не випадково житель Месопотамії говорив про грім, що "його жахливі спалахи світла вкривають землю, немов Тканина". Ще страшніші наслідки викликала повінь. Оточена такими силами людина бачить, яка вона слабка, із жахом усвідомлює, що захоплена грою страшних сил. Власне безсилля викликає в неї чітке усвідомлення трагічності життя.
Досвід природи, що породив ці настрої, знайшов своє відображення в уявленні жителя Месопотамії про космос, в якому він жив. Від його погляду не сховалися великі ритми космосу: він бачив у космосі порядок, а не анархію. Але цей порядок не був для нього таким безпечним та заспокійливим, яким він був для єгиптянина. Через космос і за ним месопотамець відчував безліч могутніх індивідуальних воль, що потенційно розходилися між собою, вступали в конфлікт і несли можливість анархії. Він стикався в природі зі страшними й свавільними індивідуальними силами.
В Месопотамії ніхто не розраховував на потойбічне існування. В "Епосі про Гільгамеша" повідомляється, що цар Уруку Гільгамеш зумів дістати з дна моря квітку безсмертя, але її вкрав змій. Отже, люди мають усі свої проблеми розв'язувати на землі, не розраховуючи на потойбічну винагороду чи покарання. На землі треба бути слухняними й працьовитими. Адже боги саме для цього зліпили людей із глини. За слухняність боги дозволяють людям споживати ті продукти, які вони самі не споживають, — зерно та овець. Боги також нагороджують здоров'ям і тривалим життям, почесним становищем у суспільстві й синами. Чи ж можлива ситуація, коли людина бездоганно виконує всі свої обов'язки перед людьми та богами, а замість винагороди має нещастя?
Цю тему в II тис. до н. е. порушили вавилоняни в поемі "Володаря мудрості хочу прославити". Герой поеми знає, що він праведник, проте його мучать хвороби, а безбожні грішники сміються над ним і процвітають. У поемі є два варіанти відповіді на питання про те, чи варто бути праведником. Інтелектуальний варіант полягає в тому, що не слід людську шкалу цінностей застосовувати до богів, бо цілком можливо, що високоморальні з погляду людей дії можуть бути зовсім неприйнятними для богів і, навпаки, те, що неприємне людям, може бути благом для богів. Адже ніхто не може осягнути розум божий у глибинах неба!
Емоційна частина відповіді полягає в тому, що навіть у найчорніший день слід сподіватись і вірити, бо в поемі бог Мардук повернув героєві здоров'я, очистив його та владнав усі його справи. А через тисячу років після появи перших варіантів розробки теми сповненого муки праведника її було всебічно викладено в Біблії у книзі Іова.
Можна вважати, що в Месопотамії було вироблено варіанти як східного, так і західного способів мислення. Якщо єгиптяни з жахом оцінювали ситуацію зміни майнового стану ("Скарги Іпувера" про те, що багатії стали жебраками та навпаки), то в Месопотамії такі зміни сприймалися цілком спокійно, відповідно до "ринкового" мислення, що передбачає елемент випадковості у поведінці богів. Така незворушність відіб'ється в Біблії, де доводиться, що "Бог робить жебраками та збагачує, принижує та звеличує". У буддизмі й даосизмі така незворушність досягне стану "недіяння", "нірвани", культу мовчання, а Захід розвине культ слова, який започаткувала для нього та ж сама Біблія.
Отже, досягнення і помилки стародавніх цивілізацій і тепер живуть у культурі. Світоглядні проблеми й варіанти їх розв'язання, запропоновані стародавніми єгиптянами, шумерами та вавилонянами і нині хвилюють людство. Вивчаючи перші землеробські цивілізації, ми здатні краще зрозуміти і свою
Власну культуру.
3.4.Культура Шумеру, Вавилону та Ассирії. Культурну традицію Месопотамії дослідники за часом поділяють на три культурно-історичні відтинки, які відповідають періодам існування трьох давніх держав, що послідовно замінювали одна одну в цьому регіоні: Шумеру, Вавилону та Ассирії.
Шумер.На відміну від єгипетських, кліматичні умови Месопотамії були більш суворими: повені, піщані бурі, сирий вологий клімат. Все це повною мірою відбилося на світосприйнятті давніх жителів Дворіччя. Їхню міфологію наскрізь проймають відчуття жаху та безнадії перед нездоланними силами злого фатуму. Тут не зустрінеш притаманної єгиптянам мрії про безтурботне життя у потойбічному світі. Боги шумеро - аккадців жорстокі й заздрісні до людей. В описах потойбічного царства панують морок та безвихідь. Немає ані справедливого судді, схожого на Озіріса, ані терезів, на яких важать справи людей, немає жодних ілюзій щодо того, чим закінчиться життя і як це повинно статися. Усі думки, усі прагнення месопотамців концентрувалися на тій дійсності, яку відкриває перед ними земне життя. Але це життя не світле, не радісне, а тривожне, сповнене таємниць і боротьби. Це вони першими сформулювали поняття "Пам'ятай про смерть!" Тобто поспішай насолоджуватись кожною миттю життя, бо воно скороминуще, а після смерті вже не буде нічого радісного.
За уявленнями шумерів, як людина складалася із кісток, плоті та шкіри, так і весь навколишній земний світ складався з цих трьох частин. В основі світобудови перебувала "земна кістка", тобто дерево життя (ясень), з якого постали шумерські боги. Глина, з якої шумери ліпили перший посуд, вважалася "земною плоттю". Завершувала конструкцію світу "земна шкіра", яку пізніше почали ототожнювати з міддю, вперше виплавленою з руди. На кінець IV тис до н е. шумери чітко розрізняли дві сфери діяльності - внутрішню і зовнішню. Якщо внутрішня стосувалася їжі та задоволення інших тілесних потреб, то зовнішня торкалася предметів суспільного життя, включаючи й зв'язок із богами через жерців.
До певної міри можна стверджувати, що шумерська культура була колискою не лише месопотамської, але й культури всього людства. Вважається, що саме шумери винайшли колесо та гончарне коло, першими навчилися виплавляти бронзу та виготовляти кольорове скло, створили першу професійну армію та перші правові кодекси. Шумерські астрологи встановили, що рік складається з 365 діб і поділили його на 12 місяців згідно з рухом Сонця по екліптиці через 12 сузір’їв зодіакального кола.
Культура шумерів відзначалася високим розвитком мистецтв, ремесел, особливо визначними були архітектурні досягнення давніх месопотамців. На відміну від Єгипту, Дворіччя було бідним на камінь, тому будували тут із цегли. Саме шумери почали будувати типові для Месопотамії архітектурні пам'ятки — східчасті вежі - зіккурати, які були невід'ємною частиною месопотамських храмів (крім зіккурату на широких територіях храмів, огороджених стінами, знаходились й інші будівлі). Храми присвячувалися різноманітним богам шумерського пантеону, ворожу щодо людей несамовитість яких необхідно було "задобрювати" численними жертвами та ритуалами.
Велику роль у культурі Месопотамії відіграла писемність. Шумери винайшли клинопис — найпоказовіше і найважливіше з того, що було створено давньо месопотамською цивілізацією. Клинописні значки наносилися паличкою на табличку з сирої глини, а потім ця табличка випалювалася й могла зберігатися дуже довго. З літературних пам'яток шумерів до нас дійшли численні міфи (про створення світу, про всесвітній потоп), найдавніший варіант „Епосу про Гільгамеша”. Однак літературні записи, як і в Єгипті, були привілеєм вузького кола високих посадових осіб, які одні мали право оволодівати складним мистецтвом клинописного письма.
Культура Вавилонії перейняла естафету від шумерської культури та цивілізації, ставши її останньою фазою. Вавилон - перше місто світового значення в історії людства. Він уславився багатьма архітектурними спорудами, скульптурою, рельєфами. Згідно з однією з клинописних табличок, у Вавилоні було 53 храми великих богів, 55 невеликих храмів верховного бога Мардука, 300 малих святилищ земних та підземних богів, 600 святилищ небесних богів, 13 жертовників богині війни та кохання Іштар та 200 жертовників, присвячених іншим богам. Найвідомішою спорудою міста була Есагіла - 90-метрова вежа - зіккурат на честь бога Мардука.
Відомою пам'яткою давньовавилонської культури є двометровий кам'яний стовп, на якому записано закони царя Хаммурапі.
Давні вавилоняни створили багато літературних творів. Велику цікавість викликають "Поема про Атрахасіса " в якій розповідається про створення людини й всесвітній потоп, а також культовий космогонічний епос "Енума еліш" ("Коли нагорі"). Тут було створено також остаточну версію поеми про Гільгамеша-героя, який шукав і не знайшов безсмертя.
Цар Навуходоносор II оточив місто міцними мурами. У верхній частині міська стіна була такою широкою, що на ній могли роз'їхатися дві бойові колісниці.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 638; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!