Референдумів. Відповідальність
За порушення порядку
Проведення референдумів
З точки зору порядку проведення референдум можна розглядати як референдний (референдарний) процес, що складається з таких процедур:
— призначення референдуму;
— підготовка і проведення референдуму;
— голосування і визначення підсумків референдуму;
— опублікування і введення у дію законів та інших рішень, прийнятих на референдумі.
Усі стадії референдного процесу підпорядковані принципам, властивим виборчому процесові, які передбачені ст. 71 Конституції України. Зміст цих принципів було розглянуто нами вище.
У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли вісімнадцяти років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району В місті, селища, села. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними.
Відповідно до ч. 7 ст. 41 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» проект закону, рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі. Згідно із ч. 8 ст. 41 зазначеного Закону референдум вважається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, унесених до списків для голосування. Але визнання референдуму таким, що не відбувся, не є умовою для при значення повторного референдуму (на відміну від повторних місцевих виборів та виборів Президента).
|
|
|
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються в установленому законодавством порядку опублікування правових актів Верховної Ради України і набирають чинності з моменту їх опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визначено інший термін. Датою прийняття закону чи рішення вважається день проведення референдуму.
Відповідно до ст. 45 Закону України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» зміна або скасування законів, інших рішень, прийнятих референдумом, проводиться також референдумом. Зміну або скасування законів, інших рішень, прийнятих референдумом, може здійснити також відповідно Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцева рада більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів (або відповідно депутатів) з обов'язковим затвердженням на референдумі, який має бути проведений протягом шести місяців після внесення зміни або скасування.
У теорії конституційного права порушується неврегульова-не у законодавстві України питання стосовно того, чи має закон, прийнятий на факультативному референдумі, більшу юридичну силу, ніж закон, ухвалений парламентом? За логікою очевидно, що у випадку розходження між законом, прийнятим парламентом та між законом, затвердженим на референдумі, за умови, що обидва не протирічать Конституції, пріоритет слід надати другому закону.
|
|
|
Щодо відповідальності за порушення порядку проведення ре ферендумів, то прийняття рішень про проведення референдумів з питань, що не відносяться до відання Республіки Крим або до відання органів місцевого і регіонального самоврядування, тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.
Особи, які перешкоджають шляхом "насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином України права брати участь у референдумі, вести до голосування агітацію, а також члени комісій з референдуму, посадові особи, які вчинили підлог документів референдуму, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення Закону України «Про всеукра- міський і місцеві референдуми», несуть установлену законодавством України відповідальність. Зокрема, таку відповідальність передбачено Розділом V (статтями 157—159і) Кримінального кодексу України та Главою 15-А Особливої частини Розділу II Кодексу України про адміністративні правопорушення (статті 2127-21220).
|
|
|
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України на спори щодо правовідносин, пов'язаних з процесом референдуму, поширюється компетенція адміністративних судів.
У зв'язку із спільністю принципів, стадій та інших основних :іасад різних видів виборів, а також процесу референдуму висловлюються пропозиції про прийняття єдиного Виборчого кодексу з метою уніфікації законодавства у цій сфері. При цьому, наприклад, виборче законодавство країн—членів ЄС загалом залишається некодифікованим. Це здебільшого пояснюється особ-л ивостями правової системи, законодавчого процесу і нормо-пзорчої техніки, постійним ускладненням суспільних відносин, які потребують правового регулювання; у деяких країнах — також загальною нестабільністю правової системи (більшість но-них країн—членів ЄС). Проте у тих державах, де кодифікація виборчого законодавства з певних причин не відбулася, принципових розбіжностей у регулюванні підготовки як загальнодержавних, так і місцевих виборів немає — правове регулювання є уніфікованим, і його особливості зумовлюються виключно специфікою відповідних виборів1.
|
|
|
76.Відповідальність за порушення виборчих прав громадян:
Конституційно-правова відповідальність за порушення виборчого законодавства може бути визначена як самостійний вид юридичної відповідальності, що передбачає належне і сумлінне ииконання суб'єктами конституційного права своїх обов'язків у сфері виборчого права або настання негативних наслідків чи небажаної зміни конституційно-правового статусу для цих суб'єктів за порушення норм виборчого законодавства. Основна мета конституційно-правової відповідальності у виборчому процесі полягає у попередженні відхилень від вимог диспозиції виборчої норми та поновленні порядку, який встановлено законом.
Наприклад, відповідно до ч. З ст. 36 Закону України «Про вибори народних депутатів України» член окружної, дільничної ішборчої комісії на першому засіданні виборчої комісії, в якому пін бере участь, в обов'язковому порядку ознайомлюється зі змістом частин 7—12 цієї статті, після чого складає присягу члена комісії. Відповідно до пунктів 8, 9 ч. З ст. 37 зазначеного Закону повноваження члена окружної, дільничної виборчої комісії припиняються достроково виборчою комісією, яка її утворила, у зв'язку з відмовою скласти присягу члена комісії або порушенням присяги члена комісії, що виявилося як систематичне невиконання покладених на нього обов'язків, засвідченим не менш як двома рішеннями з цього приводу виборчої комісії, до складу якої він входить. Або ж, наприклад, відповідно до ч. 9 СТ. 75 Закону України «Про вибори народних депутатів України» у разі порушення офіційним спостерігачем від партії (блоку) вимог ч. 8 цієї статті (у котрій визначено, які діяння не має нрава вчиняти офіційний спостерігач від партії (блоку)) виборча комісія робить йому попередження. У випадку повторного або грубого порушення вимог ч. 8 цієї статті виборча комісія може позбавити його права бути присутнім на своєму засіданні.
Відповідальність за адміністративні правопорушення, що посягають на здійснення народного волевиявлення та встановле ний порядок його забезпечення, передбачена Главою 15-А Особливої частини Розділу II Кодексу України про адміністративні правопорушення (статті 2127—21220).
Підставою для порушення провадження про адміністративне правопорушення щодо порушення законодавства про вибори є протокол, складений органами внутрішніх справ, або скарга суб'єкта виборчого процесу. Порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення регулюється розділом 4 Кодексу України про адміністративні правопорушення та відповідними виборчими законами.
Кримінальна відповідальність за злочинне порушення виборчого законодавства передбачена Розділом V (статтями 157—159") Кримінального кодексу України. Зокрема, це відповідальність за перешкоджання здійсненню виборчого права, роботі виборчої комісії чи діяльності офіційного спостерігача, фальсифікацію виборчих документів чи фальсифікацію підсумків голосування, незаконне знищення виборчої документації, порушення таємниці голосування, порушення порядку фінансування виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку). При цьому за порушення виборчого законодавства кримінальна відповідальність може наставати і за іншими статтями Кримінального кодексу України, за наявності всіх ознак злочинів, ними передбачених.
Крім того, існує ще один порівняно новий для України вид відповідальності за порушення виборчого законодавства, яким є міжнародно-правова відповідальність. Зростання її ролі та впливу в сучасних умовах зумовлене насамперед загальними інтеграційними процесами, які віддзеркалюють рух України не лише до Європейського Союзу, а й до спільноти розвинених демократичних країн світу1. Так, за Першим протоколом до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованим Україною 17.07.1997 p., Україна зобов'язалася проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які забезпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору законодавчої влади.
77.Органи державної влади:поняття,ознаки та види:
· Поняття державного органу
Важливою ознакою будь-якої держави є державний апарат -система органів державної влади (державних органів), через діяльність яких здійснюється державна влада (у формі представницької демократії), реалізуються функції держави та забезпечується захист її інтересів1.
Поняття «державний орган» і «державна організація» безпосередньо пов'язані.
Державна організація — це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній із сфер суспільних відносин.
Державна організація характеризується наявністю чітко визначеної зовнішньої форми, що визначається такими різновидами організацій:
10) державне підприємство — це колектив працівників, що створюється з метою забезпечення економічних функцій та реалізації матеріальних інтересів суспільства та держави;
11) державна установа — це колектив службовців, що створюється державою з метою забезпечення реалізації соціальних п пересів;
12) орган держави — це колектив службовців та посадових осіб, що створюється з метою реалізації владних повноважень від імені держави.
Конституція України не вживає терміни «державний орган» та «орган держави», хоча вони зустрічаються у чинних законах і а інших нормативно-правових актах. Наприклад, Розділ IV За- кону України «Про громадянство України» має назву: «Повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства». Натомість Конституція України використовує термін «органи державної влади», яким позначається сукупність органів законодавчої, виконавчої та судової влади (наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією; згідно з ч. З ст. 32 Конституції України кожен громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею).
З нашої точки зору, поняття «орган держави», «державний орган» та «орган державної влади» є тотожними. При цьому для уникнення спорів з приводу змісту цих термінів у нормативно-правових актах варто використовувати той термін, який вживається Основним Законом (тобто «органи державної влади»), відповідно до ч. 2 ст. 8 якого закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй.
Положення кожного органу державної влади, врегульоване правовими нормами, утворює його правовий статус, що включає:
1) завдання діяльності органу, що вказують на його певне
соціальне призначення;
2) компетенцію органу державної влади, що охоплює конкретні функції та повноваження стосовно певних предметів ві
дання. Функції визначають напрямки, сфери діяльності державного органу, а повноваження показують, що конкретно орган
може або повинен робити щодо певного предмета відання. Особливостями повноважень органу державної влади порівняно з правами та обов'язками фізичних осіб є те, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (тоді як реалізація прав фізичними особами здійснюється за правилом «дозволено все, що прямо не заборонено законом»), а також те, що значна частина прав органу державної влади є водночас його обов'язками (наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 147 Конституції України Конституційний Суд України одночасно млі право та зобов'язаний вирішувати питання про відповідність мконів та інших правових актів Конституції України і давати офіційне тлумачення Конституції України та законів України). І і ід мати на увазі, що повноваження, пов'язані із самоорганізації ю органу, до його компетенції не входять;
3) акти і дії державного органу, в яких реалізується його компетенція. Наприклад, ч. 1 ст. 117 Конституції України вста-монлює, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання;
1) порядок формування органу, яким найчастіше є обрання ЧИ призначення. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 76 Конституції України конституційний склад Верховної Ради України — чо-і криста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; згідно з ч. 4 ст. 114 Конституції України Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України;
11) внутрішню організацію органу державної влади, яка має важливе значення, зокрема для представницьких органів (наприклад, кількість палат парламенту суттєво впливає на особливості його функціонування);
12) порядок (процедуру) роботи органу державної влади, що включає низку проваджень або процесів. Процедура має не тільки юридичне, а й політичне значення, оскільки демократичність органу багато в чому визначається демократичністю процедур ііого діяльності;
юридичну відповідальність державного органу. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 87 Конституції України Верховна Рада України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, наслідкам чо- го згідно з ч. 3 ст. 115 Конституції України є відставка всього складу Кабінету Міністрів України.
Іноді в конституціях та інших нормативних актах установлюється повна або часткова невідповідальність (не плутати з безвідповідальністю, яка не є юридичним поняттям) органу або його члена. Наприклад, в Іспанії конституція визначає, що король недоторканний і не підлягає відповідальності1.
Матеріальну основу організації і діяльності державного органу складають кошти державного бюджету. Кожен державний орган має власне майно.
Важливою рисою державного органу є територіальний масштаб його діяльності.
Усі державні органи мають статус юридичної особи.
Отже, державний орган (громадянин чи колектив громадян) — це відносно відокремлена частина єдиної системи органів державної влади, побудованої за конституційним принципом розподілу влади, який створюється у певному, визначеному законом, порядку і здійснює завдання та функції на підставі державно-владних повноважень, власної компетенції; його особовий склад об'єднується правовими зв'язками в одне ціле (якщо це не одноособовий орган) і діє на певній території за допомогою визначених форм організації та методів діяльності2.
Різноманітність державних органів зумовлює їх класифікацію за багатьма критеріями, зокрема:
1) за характером:
~ первинні державні органи, що утворюються населенням і йому підзвітні. До таких органів в Україні належить, наприклад, Верховна Рада України, конституційний склад якої становить чотириста п'ятдесят народних депутатів України, що обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування;
- вторинні державні органи, що утворюються первинними органами та їм підзвітні. Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. 114 Конституції України Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем'єр-міністра України, а згідно з ч. 2 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених Конституцією;
2) за порядком утворення:
— органи, що обираються (населенням чи представницькими органами) (наприклад, населенням в Україні обирається Верховна Рада України);
— органи, що призначаються (главою держави чи вищестоящим в порядку підлеглості органом). Наприклад, відповідно до пунктів 11, 12, 13 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України; призначає на посади половину складу Ради Національного банку України, половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;
— органи, що затверджуються (наприклад, відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України);
— органи, що успадковуються (в Україні відсутні);
3) за порядком прийняття рішень:
— колегіальні, що приймають рішення після обговорення шляхом голосування (наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 84 Конституції України рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування);
— єдиноначальні, рішення від імені яких приймаються керівниками особисто (наприклад, згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 p., зі змінами і доповненнями, голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством);
4) за особливістю повноважень:
— парламент, що здійснює повноваження у сфері законотворчості;
— главу держави, що є представником інтересів суспільства та держави;
— уряд та інші органи виконавчої влади, що реалізують повноваження у сфері виконавчої діяльності;
— судові органи, що здійснюють діяльність у сфері правосуддя;
— контрольно-наглядові органи, що здійснюють нагляд за законністю (наприклад, прокуратура);
— правоохоронні органи, що реалізують функції у сфері охорони правопорядку;
— спеціальні органи, що захищають інтереси держави та створюють умови для виконання функцій держави (наприклад, Рада національної безпеки і оборони України, Рахункова палата тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Стаття 75 Конституції України визначає, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України.
78.Конституційні принципи та система органів державної влади в україні:
Функціонування органів державної влади характеризується, як правило, гласністю, відкритістю, колегіальністю у своїй роботі та іншими демократичними засадами. Проте послідовне здійснення цього принципу є у багатьох відношеннях проблематичним. Зокрема, виборче законодавство постійно змінюється, виборчі закони приймаються, як правило, напередодні виборів, що істотно зменшує рівень їхньої організації і проведення. Об'єктивно необхідними є підготовка і прийняття комплексного законодавчого акта про вибори (наприклад Виборчого кодексу України) та найскоріший вибір виборчої системи України, оскільки змішана мажоритарно-пропорційна система, як цоказало неодноразове проведення виборів за цією системою, далеко себе не виправдовує.
Принцип гуманізму державної влади означає якісно нове становлення органів державної влади і посадових осіб до людини і громадянина в Україні, що характеризується дійсною повагою. Так, відповідно до ст. З Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно, права і свободи лю
дини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, звичайно, в особі органів державної влади.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк, який свідчить про винятковий гуманізм органів державної влади
Принцип системності і структурованості органів державної влади означає, що не лише в цілому, а й кожен вид органів державної влади, як правило, є певною системою. Це стосується, зокрема органів виконавчої і судової влади
Водночас більшість органів державної влади є внутрішньо струк-турованими, що характерно насамперед для парламенту України у вигляді комітетів, фракцій і груп. Проте проблема системності і структурованості органів державної влади залишається актуальною, особливо щодо парламенту України, який залишається однопалатним, незважаючи на результати референдуму за народною ініціативою 16 квітня 2000 р., і внутрішньо далеко не повністю структурованим, що не властиво більшості парламентам світу.
Відносна партійність парламенту у поєднанні з позапартійністю Президента України та уряду України, як показав час, далеко не забезпечують належне функціонування органів державної влади України. Об'єктивно необхідним стає перехід до пропорційної системи виборів народних депутатів України і формування уряду на партійних засадах.
Принцип постійності і детермінованості складу і повноважень органів державної влади України означає постійність функціонування відповідних органів державної влади і детермінованість та обмеженість їхніх повноважень. Так, народні депутати України обираються строком на 4 роки (ст.76) і здійснюють свої повноваження на постійній основі (ст.78). Президент України обирається строком на 5 років (ст. 103), але одна і та сама особа не може бути Президентом більше ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького мандату, обіймати посаду в інших органах державної влади або об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку (ст. 103).
Принцип конституційності і законності державної влади полягає у чіткому і всебічному визначенні статусу органів державної влади і посадових осіб, в наявності міцних конституційних основ їхньої організації і діяльності. Система державної влади, її органів та їхня компетенція визначаються, як правило, Конституцією України, а порядок їхньої діяльності — законами та регламентами
Принцип конституційності і законності означає також, що відповідно до ст. 19 чинної Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.
Принцип поєднання єдиноначальності і колегіальності в організації і діяльності органів державної влади означає створення і функціонування як колегіальних, так і одноособових органів державної влади як самостійних видів влади, а також наявність у системах окремих органів державної влади колегіальних і одноособових органів. Найбільш поширеним видом органів державної влади в Україні є колегіальні органи: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Н аціональна рада України з питань телебачення і радіомовлення, Центральна виборча комісія та ін. Водночас значне коло органів державної влади має одноособовий характер: Президент України, прокуратура України, Уповноважений Верховної Ради України :і прав людини, міністерства, місцеві державні адміністрації та ін.
При багатьох одноособових органах традиційно існують колегіальні органи як дорадчі (колегії, науково-методичні ради при міністерствах, дорадчі колегіальні органи при Президентові України тощо).
судових і контрольно-наглядових органів. Серед судових і контрольно-наглядових органів є як колегіальні (Конституційний Суд України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо), так і одноособові (прокуратура, Уповноважений Верховної Ради з прав людини та ін.).
Принцип поєднання в системі органів державної влади, цент ральних, вищих, верховних з місцевими органами державної влади означає територіальну розгалуженість органів державної влади. Традиційно вона властива не всім органам державної влади (парламенти, конституційні суди тощо). Парламенти, наприклад, існують переважно як єдині органи законодавчої влади, за винятком федеративних держав
Традиційно розгалуженою системою місцевих органів державної влади в багатьох країнах є система місцевих органів державної виконавчої влади, яка існує і в Україні у вигляді місцевих державних адміністрацій. Система місцевих органів судової влади існує в Україні у вигляді місцевих судів загальної юрисдикції
Принцип поєднання в системі органів державної влади органів загальної і спеціальної компетенції означає поєднання функціональності та галузевої спеціалізації в організації і діяльності органів державної влади. Цей принцип послідовно проведено лише в системі органів виконавчої влади, де поєднуються органи загальної компетенції (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації) і органи спеціальної компетенції (міністерства, державні комітети та інші центральні органи державної виконавчої влади).
Принцип поєднання державної влади і безпосереднього наро довладдя означає поєднання безпосередньої, прямої і представницької демократії.
в Україні поряд з функціонуванням парламенту та інших органів державної влади і системи місцевого самоврядування України, використовуються різні форми безпосереднього народовладдя, зокрема проводяться вибори і референдуми всеукраїнського і місцевого рівня, до того ж вирішальні, а також мирні збори, мітинги, походи, демонстрації та інші форми безпосередньої демократії.
державою, органами державної влади і посадовими особами місцевого самоврядування. Це виявляється
у визнанні Конституцією і зако
Принцип поєднання державної влади і місцевого самоврядуван ня як загальний принцип організації і здійснення державної влади означає за Конституцією України визнання і гарантування державою, органами державної влади і посадовими особами місцевого самоврядування. Це виявляється у визнанні Конституцією і законами України суб'єктами місцевого самоврядування територіальних громад і утворюваних ними представницьких та інших органів на всіх рівнях (населених пунктів і регіонів) у прийнятії законів про вибори цих органів та місцеве самоврядування в цілому тощо.
представницькі органи місцевого самоврядування на регіональному рівні, зокрема обласні і районні ради, не мають своїх виконавчих органів, а місцеві державні адміністрації як органи державної виконавчої влади на місцях виконують не властиві їм управлінські (виконавчі) функції, які їм мусять делегувати відповідні представницькі органи місцевого самоврядування. Не зовсім відповідає принципу поєднання державної влади і місцевого самоврядування практика поєднання в одній особі посад голови ради (районної, обласної тощо) і глави адміністрації.
Принцип поєднання положень Конституції і законодавства Ук раїни щодо організації і діяльності органів державної влади з відповідними положеннями міжнародно-правових актів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, означає, як правило, імплементацію зазначених міжнародно-правових актів у законодавство України та обов'язковість (або рекомендаційність) рішень міжнародних органів і організацій, членом яких є Україна, для всіх органів державної влади і посадових осіб. Це є проблематичним з-за необізнаності у окремих випадках органів державної влади і посадових осіб із усіма актами відповідних міжнародних органів і організацій.
Принцип гарантованості організації і діяльності органів державної влади та їхнь ої відповідальн ості означає як систему стримань і противаг у відносинах органів державної влади, зокрема, імпічмент Президенту України, дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, відкладальне вето Президента України, вияв недовіри Кабінету Міністрів та інші заходи, так і всю систему органі-заційно-правових і нормативно-правових гарантій організації і діяльності органів державної влади, включаючи юридичну відповідальність за порушення законодавства щодо державної влади, а також відповідальність органів державної влади за порушення К України і чинного законодавства: конституційно-правову, кримінально-правову, цивільно-правову та дисциплінарно-пра-вову відповідальність
Організація і діяльність державних органів базуються на відповідних принципах: поділу влади, народовладдя, унітаризму, законності, позапартійності, гуманізму. Це основоположні конституційні принципи, які визначають демократичну спрямованість діяльності державних органів.
Принцип поділу влади закріплений у ст. 6 Конституції України. Він означає, що законодавча, виконавча і судова влада реалізується різними державними органами, які стримують і урівноважують одна одну в процесі виконання своїх завдань і функцій. Поділ влади об'єктивно виражається в спеціалізації державних органів за видами діяльності, які наділяються відповідною компетенцією, самостійні і незалежні в реалізації своїх повноважень і володіють можливістю стримувати і контролювати одна одну. Причому ні одна з гілок влади не може прийняти на себе функції іншої, але й діяти ізольовано вони теж не можуть. Тому вони мають взаємодіяти, створюючи єдиний механізм. Елементами системи отримань і противаг, як правило, є: термін повноважень посадових осіб різних рівнів; несумісність депутатського мандата з іншим представницьким мандатом чи з перебуванням на державній службі (частина друга ст. 78 Конституції України); право вето на закони (ст. 94 Основного Закону); право розпуску парламенту України (частина друга ст. 90 Конституції); вотум недовіри уряду з боку парламенту (частина перша ст. 87 Конституції); незалежність судового корпусу тощо. Реалізація конституційного принципу поділу влади ставить заслін зловживанню владою, захищає громадянина від свавілля посадових осіб, створює передумови для ефективної діяльності державного апарату.
Принцип народовладдя проявляється в демократичній організації Української держави, республіканській формі правління, за якої носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні е народ. При цьому народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування (статті 1, 5 Конституції). Але головне місце в системі засобів реалізації влади народу України займає механізм держави в особі її органів.
Принцип гуманізму у формуванні і діяльності Української держави базується на тому, що в ст. 1 Конституції держава визнається як соціальна. Відповідно зусилля державних органів мають бути спрямовані на задоволення матеріальних і духовних потреб особи, забезпечення благополуччя людини і суспільства. Конституція (ст. 3) уперше в основах конституційного ладу проголосила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, що утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Ця конституційна вимога звернена до всіх без винятку органів держави, до кожного державного службовця. Це положення знаменує принциповий поворот у взаємовідносинах громадянина і держави1. Безумовно, зміни не можуть відбутися швидко, але важливо, що Конституція гарантує новий магістральний шлях розвитку України як демократичної, правової, соціальної держави, де права людини мають бути в центрі уваги органів держави.
Принцип унітаризму у формуванні і діяльності державного механізму визначається тим, що згідно з частиною другою ст. 2 Конституції України наша держава є унітарною. Наявність у її складі Автономної Республіки Крим не робить її федерацією. Цей принцип впливає на структуру державного механізму України, характер взаємовідносин державних органів між собою по вертикалі і горизонталі.
Принцип законності полягає в тому, що всі державні органи повинні виконувати закони. Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Щодо організації і діяльності механізму Української держави цей принцип містить у собі такі вимоги, як: найвища юридична сила Конституції, пряма дія її норм, реалізація всіх державних владних функцій виключно на основі законів і відповідних їм підза-конних нормативно-правових актів, відповідальність органів держави, державних службовців за забезпечення законності, прав і свобод людини і громадянина, рішуча боротьба з порушенням Конституції та законів.
До принципів, які характеризують внутрішньоорганізацій-ні відносини в системі органів державної влади України, можна віднести: рівне право доступу громадян до державної служби (частина друга ст. 38 Конституції України); обов'язковість для державних службовців рішень, прийнятих вищими державними органами і керівниками в межах їх повноважень і на основі законодавства України; гласність у реалізації державної служби; відповідальність службовців за прийняті рішення, невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов'язків; позапартійніеть державної служби, відокремлення церкви від держави; поєднання єдиноначальності і колегіальності.
Так, закріплений у частині другій ст. 38 Конституції принцип рівності доступу громадян до державної служби відповідає ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 p., відповідно до якого кожний громадянин повинен мати доступ у своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Цей принцип означає рівне право громадян на заняття будь-якої державної посади відповідно до своїх здібностей і професійної підготовки.
Принцип позапартійності державної служби, відокремлення церкви від держави означає, що в державних органах не можуть утворюватися структури політичних партій, релігійні організації. Державні службовці керуються законодавством України і при виконанні посадових обов'язків не зв'язані рішеннями партій, політичних рухів, інших громадських формувань.
Відокремленість церкви від держави є однією з ознак сучасної правової держави. Світський характер України полягає у відсутності над державою церковної ієрархії. Цей принцип проявляється в громадянському правосудді, в державній реєстрації актів громадянського стану, у відсутності у державних службовців обов'язків сповідувати відповідну релігію. Вказівка в офіційних документах на ставлення до релігії не допускається.
Систему органів виконавчої влади утворюють Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади (ч. 1 ст. 113 Конституції України). До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи викойав-чої влади зі спеціальним статусом (ч. 5 п. 1 Указу Президента України «Про систему центральних органів виконавчої влади» від 15.12.1999 p., зі змінами і доповненнями). Виконавчу владу в областях та районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації (ч. 1 ст. 118 Конституції України). Місцевий рівень виконавчої влади в Україні, відповідно до п. 5 зазначеного Указу Президента України, поряд із місцевими державними адміністраціями, також складають територіальні органи центральних органів виконавчої влади, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ч. З ст. 136 Конституції України Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим, яка згідно з ч. 1 ст. 35 Конституції Ав-Гономної Республіки Крим, затвердженої Законом України від 23 12.1998 p., як орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим самостійно здійснює виконавчі функції і повноваження .і питань, віднесених до відання Автономної Республіки Крим Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим і законами України.
Судова гілка влади в Україні представлена Конституційним ( удом України та судами загальної юрисдикції, найвищим судомим органом в системі яких є Верховний Суд України (ч. З СТ. 124, ч. 2 ст. 125 Конституції України).
Особливе місце в системі органів державної влади посідає 11 резидент України, який не входить безпосередньо до жодної з гілок влади1.
Особливим видом державних органів, який не належить до жодного виду органів державної влади, є органи прокуратури2.
Ціла низка органів держави, що реалізують владні повноваження від її імені, також не належать до жодної з гілок державної влади в Україні (наприклад, Центральна виборча комісія, прокуратура тощо). Це пояснюється давністю ідеї розподілу державної влади на три гілки та значним урізноманітненням функцій держави, на виконання яких державні органи створюються па сучасному етапі.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 166; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!