Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, зат римані чи заарештовані. 47 страница
Мандат як юридична форма взаємовідносин обраних і тих, хто голосував на відповідних виборах, буває двох видів – імперативний і вільний. Як юридична основа станового представництва за феодальних часів історично першим був визнаний імперативний мандат. Такий мандат був характерний і для радянської моделі державного владарювання: його мали депутати рад усіх рівнів. У ряді розвинутих країн він законодавчо визнаний за членами представницьких органів місцевого самоврядування. Природа імперативного мандата полягає насамперед в тому, що, зокрема, член парламенту визнається юридично відповідальним перед тим, хто його обрав, або перед усіма мешканцями (виборцями) відповідного округу. Передумовою такої відповідальності є так званий наказ виборців. Депутат зобов'язаний звітувати перед виборцями і може бути достроково відкликаний ними (позбавлений мандата), якщо він неналежно виконує або не виконує наказ. За формально-юридичною природою імперативний мандат певною мірою наближений до цивільно-правового договору
Доручення.
Природа вільного мандата полягає в тому, що депутат не є Юридично відповідальним перед тими, хто його обрав, не має Юридичних обов'язків перед виборцями. Він вважається представником не мешканців (виборців) виборчого округу, а всього народу (виборчого корпусу в цілому) і не може бути відкликаний виборцями. Вільний мандат у теорії розглядається як такий, що
|
|
|
379
Конституція України
Розділ IV. Стаття 78
найповніше забезпечує депутату можливості займатися тими справами, які віднесені до повноважень парламенту як загальнонаціонального представницького органу державної влади. Він надає діяльності депутата політичного характеру і не зводить ЇЇ до рівня роботи уповноваженого з місцевих справ. І хоча за умов прийняття імперативного мандата зовні встановлюється більщ тісний зв'язок між членами парламенту і виборцями, проте значення і наслідки такого зв'язку не слід переоцінювати. Наявність у депутата вільного мандата не означає, що між ним і виборцями не існує прямих зв'язків. Зрештою, від активності депутата у виборчому окрузі багато в чому залежить його подальша парламентська кар'єра.
Конституцією України питання щодо виду мандата народного депутата України прямо не вирішене. Зокрема, вона не містить жодного положення щодо юридичних зв'язків, котрі існують між народним депутатом і виборцями. Однак про прийняття саме вільного мандата опосередковано свідчить зміст ст. 81 Конституції України: в її ч. 2 визначені підстави дострокового припинення повноважень народного депутата, і серед них відсутнє відкликання його виборцями. Непрямим свідченням прийняття вільного мандата є офіційний титул «народний депутат України». Зміст цього титулу можна трактувати так, що депутат (член Верховної Ради України) представляє народ у масштабах усієї держави. Подібним свідченням можна вважати й зміст тексту присяги народних депутатів, яку вони складають перед вступом на посаду. В цьому тексті, зокрема, зазначено, що народний депутат України зобов'язується дбати про «добробут Українського народу і присягає «виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників».
|
|
|
Важливим є і те, що конституювання імперативного мандата завжди пов'язане з прийняттям мажоритарної виборчої системи, при якій депутат обирається не усім народом, а виборцями того округу, де він балотується. За умов пропорційної чи змішаної виборчих систем виникає проблема логічного узгодження природи імперативного мандата та можливостей його реалізації і характеру багатомандатних (поліномінальних) виборчих округів, у яких проводяться відповідні вибори. За чинним Законом \ України «Про вибори народних депутатів України» встановлено саме змішану виборчу системи. При цьому в основу пропорціо-налізму на виборах народних депутатів України (половини скла-380
|
|
|
ду Верховної Ради України) покладено утворення багатомандатно загальнонаціонального виборчого округу.
У частині 2 коментованої статті визначено, що народні депутати України не можуть бути на державній службі, іншими словами, мандат народного депутата визнаний несумісним з посадами на державній службі. Це пов'язано з тим, що державна служба побудована за принципом субординації (ієрархії), а у своїй діяльності народний депутат об'єктивно не є підлеглим або підпорядкованим будь-якому органу або посадовій особі і повинен бути поза впливом з боку виконавчої влади.
Конституцією України розрізняються державна служба і служба в органах місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 38). Несумісність мандата народного депутата України і посади на службі в органах місцевого самоврядування випливає з ч. З коментованої статті, за якою вимога щодо несумісності відповідного мандата з іншими видами діяльності встановлюється законом. Законом України «Про статус народного депутата України» встановлено, що народний депутат не має права, зокрема, обіймати посаду міського, сільського, селищного голови, а також займатися будь-якою, крім депутатської і деякими винятками, оплачуваною роботою. Серед винятків служба в органах місцевого самоврядування не згадана.
|
|
|
У частині 3 коментованої статті йдеться про законодавче визначення випадків несумісності мандата народного депутата України, не охоплених змістом її частини 2. Такі випадки встановлено в Законі України «Про статус народного депутата України». Констатація законодавчого рівня регламентації відповідних питань свідчить про їх значущість.
У разі невиконання вимог щодо несумісності мандата народного депутата України з іншими видами діяльності відповідно до ч. 4 ст. 81 Конституції України його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням суду. При цьому за Рішенням Конституційного Суду України у справі щодо несумісності депутатського мандата від 13 травня 1997 р. словосполучення «інші види діяльності», яке вживається у ч. 4 ст. 81 Конституції України, потрібно розуміти так, що ним охоплюються як види діяльності, передбачені ч. 2 ст. 78 Конституції України, так і види діяльності, які згідно з ч. З ст. 78 встановлюються законом (Вісник Конституційного Суду України. – 1997. – № 2. – С. 10).
381
Конституція України
Розділ IV. Стаття 79
Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати Ук, раїни складають перед Верховною Радою України таку присягу:
«Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми дія ми боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та законів Ук раїни, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників».
Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат Ук раїни перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписа ми під її текстом.
Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.
Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.
Коментована стаття присвячена складанню присяги народними депутатами, процедурі проведення присяги і юридичним наслідкам складання присяги чи відмови скласти присягу.
Складення народними депутатами України присяги перед вступом на посаду є новелою у конституційному законодавстві України, з якою пов'язується принципово новий порядок виникнення повноважень народного депутата та набуття владних повноважень Верховною Радою України кожного нового скликання (див. ст. 82).
Враховуючи, що формування законодавчого органу держави є складним і тривалим процесом, чітке визначення моменту виникнення повноважень народного депутата України набуває суттєвого значення, оскільки навіть обрання громадянина народним депутатом України складається з цілої низки самостійних юридичних фактів, з якими пов'язується виникнення тих чи інших правових наслідків для учасників виборчого процесу.
Оголошення Центральною виборчою комісією по виборах народних депутатів України про обрання громадянина народним депутатом України далеко не завжди відбувається щодо усіх новообраних народних депутатів одночасно, оскільки залежить від існуючої виборчої системи та від результатів виборів. Проте парламент є колегіальним органом, що вимагає одночасного здійснення повноважень народними депутатами України, з яких
382
складається Верховна Рада України. Тому Конституція України пов'язує з фактом оголошення Центральною виборчою комісією про обрання громадянина народним депутатом України набуття обраним громадянином лише статусу народного депутата (депутатського мандата). Виходячи з цього, складення присяги народним депутатом є юридичним фактом, з яким Конституція України пов'язує момент виникнення повноважень народного депутата України, що дає йому право на реалізацію свого статусу, в тому числі на участь у роботі Верховної Ради та на заняття в ЇЇ органах тієї або іншої посади.
За своїм змістом присяга народного депутата означає добровільне взяття ним обов'язку бути вірним Україні, усіма своїми діями боронити її суверенітет і незалежність, дбати про благо Вітчизни і добробут громадян України, дотримуючись Конституції та законів України, керуючись інтересами усіх співвітчизників. Таким чином, складення присяги народним депутатом є не лише правовою формою легалізації його статусу, а й морально-політичним актом, що виявляє суб'єктивне ставлення народного депутата України до здійснення ним відповідальних депутатських повноважень.
Коментована стаття Конституції визначає загальні вимоги щодо процедури складення присяги народними депутатами України. Присяга складається перед Верховною Радою України, яка збирається на першу сесію у термін, визначений ст. 82 Конституції. Найстарший за віком народний депутат зачитує присягу перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її текстом. Конституція не визначає термін, упродовж якого народний депутат України має скріпити присягу своїм підписом. Однак, враховуючи правове значення акту складення присяги, слід вважати, що народний депутат України не може брати участі У засіданнях Верховної Ради з правом вирішального голосу та здійснювати інші депутатські повноваження до того часу, поки він не скріпить присягу своїм підписом під її текстом.
Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата, тобто втрату статусу народного депутата України. У Цьому випадку не вимагається прийняття Верховною Радою України рішення про припинення повноважень народного депутата України, оскільки їх ще не набуто (див. ст. 81). Однак Консти-
383
Конституція України
Розділ IV. Стаття 80
туція не вказує, в який спосіб має визначатися факт здійснення такої відмови, а також орган, що має прийняти рішення про припинення статусу народного депутата України внаслідок відмови скласти присягу. Відтак, зазначені питання мають бути врегульовані законом про статус народного депутата України.
Статус народного депутата України не можна безпосередньо ототожнювати з повноваженнями народного депутата України, які є похідними від такого статусу. На народних депутатів України, які ще не склали присягу, поширюються гарантії депутатської недоторканності, вимоги щодо несумісності депутатського мандату з іншими видами діяльності тощо. Саме із складенням народним депутатом України присяги Конституція пов'язує момент виникнення його повноважень, із набуттям яких виникає право на реалізацію статусу народного депутата України. Втрата депутатського мандата у випадку відмови скласти присягу фактично означає свідому відмову від депутатського мандата.
Стаття 80. Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.
Народні депутати України не несуть юридичної відповідаль' ності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.
Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, зат римані чи заарештовані.
Коментована стаття присвячена гарантіям депутатської недоторканності народних депутатів України.
Народні депутати України є повноважними представниками народу у Верховній Раді України як законодавчому органі держави. Конституція та чинне законодавство України визначають необхідні правові умови для безперешкодного й ефективного здійснення ними своїх депутатських повноважень. Положення цієї статті слід розглядати як одну з таких умов, як спеціальну гарантію безперешкодного здійснення депутатської діяльності.
Депутатська недоторканність є елементом статусу народного депутата України і конституційною гарантією, яка спрямована на створення належних умов для безперешкодного та ефектив-384
ного забезпечення ним депутатської діяльності (депутатських повноважень). Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правовий характер. її мета – не тільки убезпечити народного депутата України від незаконного втручання в його депутатську діяльність, а й сприяти належному функціонуванню парламенту.
Зміст інституту депутатської недоторканності полягає в тому, що громадянин, який має статус народного депутата України, користується у випадках, передбачених Конституцією, особливим імунітетом щодо його юридичної відповідальності.
Народний депутат України не несе юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. Це означає, що народний депутат України і після припинення депутатських повноважень не може бути притягнений до юридичної відповідальності за вказані дії. У такий спосіб Конституція гарантує народному депутату України право відстоювати свою позицію під час розгляду тих або інших питань у Верховній Раді та її органах. Проте цим не виключається відповідальність народного депутата України за його відмову брати участь у голосуванні при прийнятті рішень Верховною Радою України і його вплив таким чином на результат голосування.
Депутатська недоторканність передбачає також особливий порядок притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешту народного депутата України. Коментована стаття встановлює, що народний депутат України не може бути притягнений до кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований без згоди Верховної Ради України. Це означає, що поряд з гарантіями особистої недоторканності людини, встановленими Конституцією (ст. 29), народні депутати України користуються додатковою конституційною гарантією, яка зумовлена особливим характером їх статусу як повноважних представників народу.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень ч. З ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 р. № 9~рп/99 кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення ж до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред'явлення особі
385
25 3472
Конституція України
Розділ /V. Стаття 80
обвинувачення у вчиненні злочину. Згода Верховної Ради Украї- ни на притягнення народного депутата України до кримінальної? відповідальності має бути одержана до пред'явлення йому обви-f нувачення у вчиненні злочину відповідно до чинного Криміналь- і но-процесуального кодексу України.
Депутатська недоторканність поширюється на народного депутата України з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення повноважень народного депутата України.
У разі пред'явлення громадянину України обвинувачення у вчиненні злочину та (або) його арешту до обрання народним депутатом України подальше провадження у кримінальній справі стосовно такого депутата може бути продовжено за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності та (або) перебування під вартою.
Частиною 3 ст. 27 Закону України від 22 березня 2001 р. «Про статус народного депутата України» передбачено, що особливості порядку притягнення народного депутата України до відповідальності визначаються Конституцією України, цим Законом та законом про регламент Верховної Ради України.
За нинішньої правової ситуації, зважаючи на відповідні Рішення Конституційного Суду України, питання про надання Верховною Радою України згоди на притягнення народного депутата України до відповідальності має вирішуватися в порядку, передбаченому главою 9.6 Регламенту Верховної Ради України. Регламент Верховної Ради України був введений в дію Постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. за № 130/94-ВР. Чинною Конституцією України передбачено ухвалення Закону про регламент Верховної Ради України. Однак це не дає підстав стверджувати, що нинішній Регламент Верховної Ради України є нечинним документом. Регламент, як і інші нормативно-правові акти, прийняті до ухвалення Конституції України, зберігає свою чинність у частині, що не суперечить Конституції України (це передбачено п. І Перехідних положень Конституції) і діятиме до прийняття Закону про регламент Верховної Ради України.
Так, зокрема, ст. 9.6.1 чинного Регламенту Верховної Ради України передбачено, що подання про дачу згоди на притягнення до відповідальності депутата вноситься до Верховної Ради України Генеральним прокурором України за клопотанням орга- Л 386
ну досудового слідства або Головою Верховного Суду України –
судових органів.
Подання про дачу згоди на притягнення до відповідальності депутата повинно бути вмотивованим, містити конкретні факти і докази із залученням матеріалів, що підтверджують обвинувачення у вчиненні суспільно небезпечного діяння. Подання, що не відповідає цим вимогам, повертається Генеральному прокурору України, про що на найближчому засіданні повідомляється Верховній Раді України.
Згідно з Регламентом Верховної Ради України народний депутат України, щодо якого внесено подання про притягнення до відповідальності, має право подати письмові пояснення комітету, до компетенції якого належать питання депутатської етики, і доручає комітету подати висновок щодо питання про дачу згоди. Комітет, до компетенції якого входять питання депутатської етики, з додержанням звичайної процедури визначає законність і обґрунтованість подання. На засідання комітету запрошується депутат, щодо якого внесено подання. Відсутність запрошеного депутата на засіданні комітету без поважних причин не є перешкодою для прийняття рішення комітетом. У засіданнях комітету бере участь Генеральний прокурор України, а в разі його відсутності – виконуючий обов'язки Генерального прокурора України Комітет, якщо визнає це за необхідне, може витребувати додаткові матеріали справи. Однак він не проводить дослідження представлених доказів. Комітет може заслухати пояснення осіб, про яких йдеться в клопотанні депутата.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 93; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!