Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, зат римані чи заарештовані. 44 страница
Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Вер ховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Конституцією.
Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціа тивою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
У коментованій статті визначаються суб'єкти призначення всеукраїнського референдуму, його проголошення за народною ініціативою.
Призначення, організація і проведення референдумів в Україні здійснюються, як і вибори, на основі демократичних засад відповідно з нормами Конституції України та Закону України від 3 липня 1991 р. «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Право призначення всеукраїнського референдуму належить Верховній Раді України або Президенту України відповідно до їх повноважень, визначених Конституцією. Згідно з статтями 73 І 85 Конституції України Верховна Рада призначає всеукраїнський референдум з питання про зміну території України, а Президент України призначає всеукраїнський референдум щодо внесення змін до Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції і проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою.
Згідно із Законом «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» всеукраїнський референдум міг призначатися тільки Верховною Радою України, а нині це й прерогатива Президента України відповідно до його повноважень. Це відповідає світовій практиці, оскільки президенти, глави держав у зарубіжних країнах, як правило, наділені цим правом.
|
|
|
354
Суттєве значення має встановлення на конституційному рівні положення про те, що згідно з ст. 106 Конституції України Президент України проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою. 3 цього випливає, що народна ініціатива щодо проведення всеукраїнського референдуму з відповідних питань загальнодержавного значення не може бути реалізована без указу Президента України про проведення такого референдуму. Видання такого указу є юридичним фактом, який має суттєве значення для врахування волі народу, ЇЇ втілення в державно-правову практику. Всеукраїнський референдум за народною ініціативою може проголошуватися Президентом України за наявності декількох умов: якщо така ініціатива підтримана не менш як трьома мільйонами громадян України, які мають право голосу, якщо підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей; якщо в кожній з цих областей зібрано не менш як по сто тисяч підписів. Це обов'язкові умови, недодержання яких не дасть можливості провести всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Право ініїхіативи у збиранні підписів під вимогою проведення всеукраїнського референдуму належить громадянам України, які мають право на участь у референдумі. Збирання підписів організують і здійснюють ініціативні групи всеукраїнського референдуму, що утворюються на зборах громадян, у яких беруть участь не менш як 200 осіб, що мають право на участь у референдумі. Такі групи складаються не менш як з 20 громадян. Вони реєструються Центральною виборчою комісією. Від дня одержання свідоцтва про реєстрацію ініціативна група має право організовувати та безперешкодно здійснювати збирання підписів на листах для підписів громадян під вимогою проведення референдуму. Загальний строк збирання підписів про проведення всеукраїнського референдуму не повинен перевищувати трьох місяців. У разі, коли у цей строк під вимогою про проведення референдуму не зібрано достатньої кількості підписів громадян України, всеукраїнський референдум не проводиться.
|
|
|
Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирішу ються питання про зміну території України.
|
|
|
Коментовану статтю присвячено закріпленню виключного права Українського народу на зміну державної території шляхом референдуму.
355
23-3472
Конституція України
Розділ ПІ. Стаття 73
Конституція України і Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» до предмета всеукраїнських референдумів відносять питання загальнодержавного характеру, зокрема затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до неї змін і доповнень, прийняття, зміну або скасування законів України чи їх окремих положень, прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів. На всеукраїнський референдум можуть виноситися тільки питання, віднесені Конституцією до відання України. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про реалізацію права Українського народу на самовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід з них.
Згідно з коментованою статтею тільки виключно всеукраїнським референдумом можуть вирішуватися питання про зміну території України. Це означає, що ні Верховна Рада України, ні Президент України, ні Кабінет Міністрів України, ні інші органи державної влади або органи місцевого самоврядування не мають права на зміну території держави.
|
|
|
Територія держави – це територія, що знаходиться у межах державних кордонів, на яку поширюється повна і виключна влада держави. Територіальна цілісність – визначальна ознака державного суверенітету. Державна територія – це національне надбання і простір проживання народу в межах державних кордонів кожної конкретної держави, який є повноправним і єдиним її власником. Це передбачає право народу на володіння, користування і розпорядження як самою територією, так і її природними ресурсами. Державна територія – це матеріальна база і екологічне середовище народу і його держави, частина земної кулі, в межах якої держава від імені свого народу реалізує територіальне верховенство, яке є невід'ємною ознакою державного суверенітету. До складу державної території входять: сухопутна територія в межах державного кордону і на островах; водна територія, яка включає в себе водний простір, що знаходиться на сухопутній території і островах (озера, ріки, канали, водосховища), і водні простори всередині морських вод і територіального моря; повітряна територія, що включає до себе повітряний простір над сухопутною і водною територією держави; надра, розташовані під сухопутною і водною територією держави.
356
З огляду на принцип народного суверенітету, який є визначальним принципом основ конституційного ладу, зміна території України може проводитись тільки відповідно з волевиявленням народу, вільно вираженим на всеукраїнському референдумі. Іншого шляху вирішення цієї проблеми законодавство не передбачає. Україна як суверенна держава сама визначає порядок зміни території. Територіальне верховенство народу і держави передбачає виключну і повну владу народу в межах державної території і відповідно право прийняття державними органами законів і правил, що регулюють режим державної території та окремих її частин, питання громадянства, в'їзду в країну осіб та виїзду з її території. Реалізація принципу народного суверенітету в даній сфері суспільних відносин означає, що тільки народ, який проживає на території Української держави, має право вирішувати свою політичну долю і долю території, на якій він проживає. Це невід'ємне право народу, яке випливає і з норм міжнародного права.
Питання зміни території держави є прерогативою народу, а не окремої його частини, державних органів чи органів місцевого самоврядування. Так, винесення такого питання на місцеві референдуми або на референдум Автономної Республіки Крим, відповідні рішення щодо цього питання місцевих органів державної влади або органів місцевого самоврядування будуть незаконними і не матимуть ніяких юридичних наслідків.
Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» чітко визначає, які питання можуть бути предметом розгляду на всеукраїнському, а які – на місцевому референдумі. Виключно місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницях вирішуються питання про об'єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр. Закон встановлює, що проведення референдумів з питань, що не належать до відання Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, адміністративно-територіальних одиниць в Україні, не допускається, а результати таких референдумів визнаються такими, що не мають юридичної сили.
Призначення всеукраїнського референдуму з питань зміни території України згідно з п. 2 ст. 85 Конституції України належить до повноваження Верховної Ради України. Процедура проведення такого референдуму регулюється Законом України «Про
357
Конституція Україна
Розділ НІ. Стаття 74
 | |
всеукраїнський та місцеві референдуми». Але Закон не визначає суб'єктів ініціювання проведення такого референдуму. Ними могли б бути громадяни України відповідно до порядку, передбаченого ч. 2 ст. 72 Конституції України, або народні депутати України у порядку, визначеному ст. 14 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Ці та інші питання організації і проведення всеукраїнських та місцевих референдумів у чинному законодавстві належним чином не врегульовано. Тому це законодавство потребує істотного вдосконалення відповідно до норм Конституції України і вимог сучасного етапу державотворення.
Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопр ектів з питань податків, бюджету та амністії.
Коментована стаття встановлює заборону щодо проведен референдумів з питань податків, бюджету та амністії.
Закріплення в ст. 5 Конституції України положення про те, що народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, не означає, що народ, населення відповідної території можуть безпосередньо через всеукраїнські і місцеві референдуми вирішувати всі питання. Народ як суб'єкт конституційно-правових відносин також повинен діяти в межах Конституції і законів. Відповідно до ст. 74 Конституції України референдум не може проводитися щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії, тобто ці питання не є предметом всеукраїнського референдуму.
Коментована стаття за своїм змістом є забороняючою, оскільки вона встановлює заборону вирішення на всеукраїнському референдумі відповідних питань. Такі норми в конституційному праві об'єктивно необхідні для регулювання конституційно-правових відносин. Більш широко коло забороняючих норм міститься в Законі України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», в якому закріплюється, що на всеукраїнський референдум не виносяться питання, віднесені законодавством України до відання органів суду і прокуратури; питання амністії та помилування; про вжиття органами державної влади України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров'я та безпеки громадян; питання, пов'язані з обран-
358
ням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України. На місцеві референдуми не виносяться питання про скасування законних рішень вищестоящих органів державної влади і органів місцевого самоврядування; питання, віднесені до відання органів суду і прокуратури, а також питання, пов'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідної місцевої ради та їх виконавчих і розпорядчих органів.
Регулюючи суспільні відносини, пов'язані із реалізацією прямого народовладдя, законодавець ураховував, що є питання, які об'єктивно неможливо і недоцільно вирішувати шляхом проведення всеукраїнського або місцевого референдуму, що є питання, які професійно і оперативно можуть вирішувати тільки органи державної влади і органи місцевого самоврядування. Так, введення надзвичайного або воєнного стану потребує оперативності, професійної оцінки ситуації, і референдуми з цих питань, безумовно, не можуть проводитися. Недоцільно і незаконно було б проводити референдуми з питань, що входять до компетенції парламенту, органів виконавчої влади, суду і прокуратури або пов'язані з призначенням посадових і службових осіб. Таким чином, законодавець урахував можливість шляхом безпосереднього волевиявлення народом, населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці вирішувати ті чи інші питання, і можливість, а також доцільність розв'язання відповідних проблем органами державної влади і органами місцевого самоврядування. Слід ураховувати й те, що на всеукраїнський та місцевий референдуми можуть виноситися тільки питання загальнодержавного або місцевого значення, і ні в якому разі оперативного характеру.
Розробка і прийняття Державного бюджету України є однією із найскладніших проблем, оскільки це пов'язане з урахуванням інтересів різних регіонів, галузей народного господарства, із фінансовим забезпеченням реалізації внутрішніх і зовнішніх функцій держави, національною безпекою, правами і свободами особи. Конституція України встановлює, що Кабінет Міністрів України розробляє проект Закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету, подає Верховній Раді України звіт про його виконання. До повноважень Верховної Ради входять затверд-
359
ження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за його виконанням, прийняття рішення щодо звіту про виконання Державного бюджету. Контроль за використанням його коштів від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата. Бюджетний процес є досить складним і потребує високого професіоналізму, регламентується цілим комплексом нормативно-правових актів, які врегульовують всі його стадії, Тому він не може бути предметом розгляду на всеукраїнському або місцевому референдумі. І це не є порушенням конституційного принципу народовладдя, закріпленого ст. 5 Конституції України.
Конституційно-правова практика інших країн світу йде шляхом заборони проведення загальнодержавних референдумів з питань, які вимагають професійних знань та оперативного вирішення; з питань, відповідь на які передбачена заздалегідь; з питань бюджетно-фінансового характеру і податків, податкових пільг; амністії та помилування; застосування невідкладних заходів щодо забезпечення громадського порядку, здоров'я і безпеки людей. Цим шляхом йде і законодавство країн СНД. Так, згідно з федеральним конституційним законом Російської Федерації предметом референдуму не можуть бути питання щодо зміни правового статусу суб'єктів Російської Федерації, дострокового припинення чи продовження повноважень Президента Росії, Федеральних Зборів; прийняття і зміни федерального бюджету та внутрішніх фінансових зобов'язань держави; введення, зміни і скасування федеральних податків та зборів, а також звільнення від їх сплати; амністії і помилування; прийняття надзвичайних заходів щодо охорони здоров'я та безпеки громадян; щодо загальноприйнятих прав і свобод людини і громадянина та конституційних гарантій їх реалізації. Такий підхід у цілому відповідає міжнародно-правовій практиці встановлення обмежень у різних країнах світу щодо предмета проведення загальнонародних референдумів. І вона себе виправдовує. Не порушують це правило і винятки, які мають місце у законодавстві деяких країн. Так, згідно з ст. 75 Конституції Італії забороняється виносити на референдум питання щодо ратифікації міжнародно-правових договорів.
Практика свідчить про те, що іноді деякі політичні сили використовують всенародні референдуми як інструмент тиску на відповідні гілки державної влади, для дестабілізації ситуації в дер-360
жаві. Тому бажано на рівні поточного законодавства про референдуми в Україні встановити додаткові підстави для заборони проведення всенародних референдумів. До таких заборон можна віднести: наявність акцій громадської непокори; відкрите і жорстке протистояння між гілками державної влади, між центром та регіонами; введення воєнного та надзвичайного станів; наявність міжконфесійних конфліктів; стихійні лиха. За таких умов практично неможливо об'єктивно виявити волю народу. Результативність подібних референдумів є досить низькою і їх проведення може стати дестабілізуючим фактором.
Розділ IV. Стаття 75
Розділ IV Верховна Рада України
Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.
Коментована стаття містить дефініцію Верховної Ради України як парламенту.
Явище парламенту завдячує своєму народженню новим історичним часам, тобто періоду історії людства, який розпочався революціями XVII–XVIII століть. Реальний парламент функціонує в системі державної влади, яка ґрунтується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Однак сам термін «парламент» має давнє походження: його генеза пов'язана з феодальними часами. З кінця XIII ст. цей термін почали використовувати в Англії як власну назву ста ново-представницької установи. Для позначення органу законодавчої влади термін «парламент» набув поширення у XIX ст. насамперед в європейських країнах. На сьогодні відповідний термін як родова назва органів законодавчої влади є загальноприйнятим, а як власна назва він офіційно вживаний (зафіксований в конституціях) у багатьох країнах. У ряді країн, де орган законодавчої влади має іншу власну назву, термін «парламент» вживається разом з нею або є складовою відповідної конституційної дефініції. Прикладом цьому слугує формулювання коментованої статті.
У вітчизняній політико-правовій думці термін «парламент» для позначення потенцій національного державотворення з'я-362
вився на початку XX ст. Першими його почали застосовувати автори програмних документів тогочасних українських політичних партій. Проте на рівні правотворчості цей термін тоді на наших теренах не вживався. На час поширення ідей парламентаризму український народ був уже позбавлений власної державності. До того ж більша частина українських земель перебувала під самодержавною владою, яка загалом негативно ставилася до подібних ідей. Це зумовлювало своєрідне запізнення у сприйнятті певних інтелектуальних здобутків у царині прогресивної суспільної (включно правової) науки. Таке запізнення відбилося і у практиці державотворення періоду визвольних змагань 1917–1920 pp.: термін «парламент» не був вживаний у більшості конституційних проектів, оприлюднених у цей період.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 79; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!