Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, зат римані чи заарештовані. 35 страница
279
Конституція України
Розділ II. Стаття 56
ми державними органами відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Сам по собі факт державної реєстрації не є безумовним підтвердженням законності цього нормативно-правового акта, який рішенням суду може визнаватися незаконним. На відміну від нормативно-правового акта рішення органу державної влади не має нормативного характеру і адресується конкретним особам, права та інтереси яких воно може порушувати. Крім того, слід ураховувати, що органи державної влади та їх посадові і службові особи повинні діяти у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції), тобто вони мають здійснювати лише те, що їм дозволено, на відміну від громадян, яким дозволено все, що не заборонено законом. Тому протиправними будуть дії' органів державної влади (органів місцевого самоврядування) або їх посадових чи службових осіб, що вчинені без відповідних повноважень, з перевищенням повноважень чи їх зловживанням. Згідно з статтями 16 та 21 ЦК особа може звернутися до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади (або органів місцевого самоврядування), а також про визнання незаконним правового акта органу державної влади (або органів місцевого самоврядування).
|
|
|
Шкода – друга умова відповідальності – являє собою як матеріальні втрати, пошкодження, позбавлення чи знищення майна громадянина тощо, так і моральні страждання. Відшкодування майнової шкоди здійснюється шляхом відшкодування збитків або іншими способами, передбаченими в ст. 22 ЦК. Під збитками розуміються:
—втрати, яких особа зазнала в зв'язку зі знищенням або пошкодженням свого майна, а також витрати, які вона зробила абомусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальнізбитки);
—доходи, які особа могла б реально одержати за звичайнихобставин, коли б її право не було порушене (упущена вигода).
Питання про відшкодування збитків постають як засіб захисту права власності (статті 386-388, 390-394 ЦК) і, зокрема, як так звана реституція власності внаслідок позбавлення прав на своє майно людей, незаконно репресованих (Закон України від 17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні»); 280
права на підприємницьку діяльність (ст. 13 Закону України від 7 лютого 1991 р. «Про підприємництво») тощо.
Крім майнової людині може бути заподіяна і моральна шкода, їло полягає у різних фізичних та душевних стражданнях (статті 23, 1167 ЦК), яких вона зазнала внаслідок неправомірних дій органів держави або органів місцевого самоврядування.
|
|
|
Третьою умовою відповідальності є причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями органів держави (органів місцевого самоврядування) та їх негативними наслідками для людини. При цьому часто такі зв'язки є складними, бо пов'язують численних посадових та службових осіб з цими органами через прийняття відповідних актів чи рішень або, навпаки, неприйняття їх, чим порушуються права та інтереси людей.
Вина як умова відповідальності в таких справах не враховується, оскільки в статтях 1173–1176 ЦК визначається, що відповідальність держави або органів місцевого самоврядування настає незалежно від вини їх органів або їх посадових чи службових осіб. Окремо врегульовується відповідальність за шкоду, завдану особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, яка відшкодовується державою в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ч. 5 ст. 1176 ЦК).
Основоположним при застосуванні коментованої статті є наголос на те, що відповідальність нестиме саме держава, а не її органи або посадові чи службові особи. Це так, бо останні здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладеної на них державою компетенції. В розвиток конституційних положень у статтях 1173–1175 ЦК встановлюється й відповідальність Автономної Республіки Крим. Відповідно зазначається на відповідальність органу місцевого самоврядування, а не його посадових чи службових осіб.
|
|
|
Проте законодавство України стосовно встановлення суб'єкта відповідальності – відповідача у відповідних справах – повинно бути приведено до конституційних норм, оскільки невизначеність у цьому питанні робить неможливим реалізацію права громадян на захист шляхом притягнення до відповідальності держави. Це пов'язано з тим, що держава є специфічним суб'єктом цивільно-правових відносин, у тому числі відповідальності. Від її імені в суді пови-
281
Конституція України
Розділ II. Стаття 57
нен виступати відповідний орган, яким може бути або той орган держави, неправомірними діями якого людині була завдана шкода, або інший орган, який уповноважений розпоряджатися державними коштами, оскільки в коментованій статті наголос робиться саме на відшкодування коштів за рахунок держави. Від цього залежить і вид відповідальності – чи це буде самостійна відповідальність держави, чи її субсідіарна відповідальність, якщо у її органу як заподі-ювача шкоди не вистачить коштів на задоволення вимог громадянина, чи солідарна з ним відповідальність. У будь-якому разі шкода відшкодовуватиметься за рахунок держави.
|
|
|
В свою чергу, це стосується й джерел коштів на відшкодування, тобто питання їх виплат за рахунок відповідних бюджетів, що потребує узгодження з бюджетним законодавством.
Цивільно-правовий характер відповідальності держави (або органів місцевого самоврядування) грунтується на компенсаційному принципі, а тому слід виходити з повного відшкодування завданих особі збитків. Цього припису слід додержуватися не тільки при вирішенні конкретних справ, а й на рівні законів України, що стосуються регулювання тих питань, які потребують свого узгодження з Конституцією України та ЦК. Так, наприклад, непослідовність Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» полягає, по-перше, в передбаченні ним повернення (компенсації) будівлі та іншого майна не як загальнообов'язкового правила, а по можливості. По-друге, йдеться не про всі збитки, завдані громадянинові, а лише про вартість будівель та майна. По-третє, в цьому Законі зазначається, що не підлягають поверненню (компенсації) будівлі та інше майно, що було націоналізовано (муніципалізовано) на підставі відповідних нормативних актів. Проте в Конституції України встановлюється, що самі ці акти можуть бути визнані незаконними, а відтак, підстава набуття права власності у держави і в подальшому в інших осіб на націоналізоване майно відсутня, бо законодавство України як правової держави виходить із загального постулату про те, що у недобросовісного набувача не виникає права власності. По-четверте, згідно з ст. 268 ЦК на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконними правових актів органу державної влади, яким порушено його право власності або інше речеве право, строки позовної давності не поширюються. Тому відповідні позови можуть бути вчинені в будь-який час, почина-
282
ючиз 1917 р., а не обмежуватися трирічним строком, перебіг якого починається з моменту набрання чинності Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (ст. 5).
Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права
і обов'язки.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають пра ва і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають пра ва і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Коментоване положення спрямоване на формування однієї з необхідних передумов здійснення прав, свобод і обов'язків людини, в тому числі й тих із них, котрі закріплені в законодавстві. Воно може розглядатись як окремий, «спеціалізований» різновид права людини на інформацію, а саме: на інформацію щодо прав і обов'язків людини. Тому все, про що йшлося у коментарі до ч. 2 ст. 34 Конституції, стосується, вочевидь, і коментованого зараз права.
Як відомо, Організація Об'єднаних Націй, інші міжнародні структури всіляко стимулюють і зобов'язують держави вживати заходів щодо ознайомлення своїх громадян, особливо молоді, з міжнародними механізмами захисту прав і свобод людини. І та обставина, що у коментованому приписі право знати свої права та обов'язки закріплюється за кожним, свідчить про те, що тут йдеться не тільки про права і обов'язки громадянина України, а й про загальносоціальні права та обов'язки кожної людини. Суб'єктом, на якому лежить забезпечення гарантування цього права, є держава. Зауважимо, що на виконання згаданих рекомендацій ООН в Україні поступово запроваджується вивчення курсу прав людини у середніх школах. Задля цієї мети Українська правнича фундація видала в 1996 р. методичний посібник для вчителів, які викладають цей предмет, та у 1997 р. – підручник для учнів 10– 11 класів. Безперечно, важливу роль у цій справі здатні відігравати і громадські, зокрема правозахисні, організації. Ще більшою мірою держава зобов'язана забезпечити можливість дізнатись про
283
Конституція України
Розділ 11. Стаття 58
права і обов'язки, які встановлено у національному законодавстві, своїм громадянам. Цьому питанню присвячена наступна частина коментованої статті.
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом. Коментований припис вміщує вказівку на один із тих мінімально необхідних заходів, яких зобов'язується вжити держава для забезпечення громадянину права знати свої юридичні права та обов'язки. Викладене конституційне положення можна вважати одним із засобів реалізації засад взаємовід-повідальності особи і держави, закріплених у ч. 2 ст. З Конституції: принаймні те, що держава бере на себе зобов'язання доводити до відома населення інформацію про права громадянина (і людини), свідчить, що вона справді прагне і готова забезпечувати ці права, а не тільки проголошувати їх. З наведеного припису випливає, як видається, необхідність прийняття спеціального закону про порядок доведення до відома населення законів та інших нормативно-правових актів. Сьогодні такого документа ще немає, і це питання регламентується різними, розпорошеними нормативно-правовими актами, а у деяких випадках взагалі не врегульовано.
Коментоване положення – принципово нове для конституційного права – є важливим не тільки з точки зору створення необхідних передумов для повного і безперешкодного здійснення прав громадянина, але й також для виконання ним юридичних обов'язків. Остання обставина набуває особливого значення у світлі нового в українському конституційному законодавстві правила про те, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ч. 2 ст. 68 Конституції).
Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення в порядку, встановленому законом, є нечинними. Цей припис має стати однією з дієвих юридичних гарантій охорони й захисту прав людини та громадянина, закріплених у частинах 1 і 2 коментованої статті. Проте втілення цієї гарантії в практику за умов, коли згаданий закон ще не прийнято, а норми Конституції, як відомо, є нормами прямої дії, не може не викликати ряду проблем. Зазначимо і прокоментуємо тут лише дві з них.
Як відомо, щодо законів України та деяких інших нормативно-правових актів існує певний, до того ж неоднаковий, порядок їх офіційного опублікування (оприлюднення). То чи можна вва-
284
жати його саме порядком доведення до відома населення саме тих актів, котрі «визначають права і обов'язки громадян»? Зокрема, чи можна вважати доведенням до відома населення указів Президента України та постанов Кабінету Міністрів України їх опублікування в газеті «Урядовий кур'єр»? Чи можна вважати таким доведенням публікацію, скажімо, нормативних актів Міністерства освіти і науки України у його «Збірнику інструктивних матеріалів», а нормативних актів Державної податкової адміністрації України – у журналі «Вісник податкової служби України»? У певному розумінні, можливо, й так. Але, мабуть, все ж не в тому сенсі, який закладено у коментований конституційний припис. Адже, якби вже існуючих способів доведення до відома населення «праволюдинних» законів та інших нормативно-правових актів було достатньо, то й не було б потреби згадувати у Конституції про спеціальний «порядок, встановлений законом».
Чи може коментований припис стати нормою прямої дії, доки не буде прийнято спеціальний закон, ним передбачений? Чи можуть громадяни ще до прийняття такого закону захистити своє конституційне право на знання власних прав та обов'язків?
Видається, що певною мірою можуть. Але тільки в тому випадку, коли станеться порушення існуючого сьогодні порядку опублікування законів, інших нормативно-правових актів.
Отже, коментований припис вже зараз може застосовуватись як норма прямої дії (зокрема, як підстава для оскарження певних нормативно-правових актів, якщо є підстави піддавати сумніву їх чинність) тією мірою, якою сьогодні врегульовано порядок опублікування (оприлюднення) законів, а також інших нормативно-правових актів.
Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не ма ють зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом 'якшують або скасовують відповідальність особи.
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Наведений припис – яскрава новела в
285
Конституція України
Розділ //. Стаття 59
українському конституційному законодавстві. Вперше в історії України питання «напрямку» дії законів в часі знайшло відображення на конституційному рівні (а не тільки у галузевому законодавстві). Але не лише у цьому – зрештою, формальному – моменті полягає новизна коментованого припису. Вона зумовлюється ще й тим, що він стосується, по-перше, усіх законів (а не виключно законів про кримінальну та адміністративну відповідальність), по-друге, не тільки законів, а й усіх інших нормативно-правових актів. Тим самим принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативно-правових актів набуває дійсно всеза-гального характеру: із статусу доктринального він піднесений до офіційного, державно визнаного статусу і, нарешті, реально перетворюється на загальний принцип права.
Зворотна дія в часі закону чи іншого нормативно-правового акта полягає в тому, що його юридична обов'язковість поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, причому саме з моменту їх виникнення. При такій дії відбувається перегляд, корекція попередніх рішень щодо таких фактів вже відповідно до нового закону чи іншого нового нормативно-правового акта. Виходячи із наведеного розуміння зворотної дії закону в часі, з коментованого припису можна зробити такі висновки прикладного характеру. По-перше, зворотної дії не можуть мати не тільки закони, інші нормативно-правові акти, які встановлюють юридичну відповідальність (тобто санкції юридичних норм), а й усі інші закони, нормативно-правові акти (точніше кажучи, диспозиції та гіпотези норм, що в них містяться). По-друге, з положення про те, що ті санкції юридичних норм, котрі пом'якшують чи скасовують відповідальність особи, зворотну дію мають, випливає необхідність офіційно закріпити у кожній галузі, у кожному інституті права ієрархію заходів юридичної відповідальності за ступенем, мірою їх тяжкості чи м'якості. Адже ця ієрархія не завжди є самоочевидною (наприклад, деякі санкції в комерційному, фінансовому, сімейному праві, у процесуальних галузях права можуть оцінюватись неоднозначно з огляду на їх порівняльну тяжкість або м'якість). По-третє, встановлене в коментованому приписі правило стосується дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, адресатами яких є не тільки фізичні особи (громадяни, іноземці), а й будь-які інші суб'єкти права (зокрема, колективні юридичні особи). Про підставність цього висновку свідчить вживання в цій статті таких понять, як
286
«особа» і «ніхто». (А втім, зауважимо, що Конституційний Суд України, розглядаючи питання про тлумачення цього припису стосовно певних відносин, вдавався до інакшої його інтерпретації.) Це мало місце, наприклад, у його рішеннях, ухвалених у справі про зворотну дію кримінального закону в часі (від 19 квітня 2000 p.), у справі про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями (від 29 січня 2002 p.).
Ніхто не може відповідати за діяння, які на час 'їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Поняття діяння, що вжите в цьому приписі, охоплює, як це прийнято в юриспруденції, і активні, і пасивні дії. Хоча цей припис, на перший погляд, торкається лише санкцій юридичних норм (оскільки у ньому йдеться про відповідальність правопорушника), насправді він стосується насамперед їхніх диспозицій. Адже з нього випливає, що не можуть мати зворотної дії юридичні норми, які встановлюють нові права й обов'язки чи заборони, оскільки порушення таких прав, невиконання таких обов'язків, недотримання таких заборон завжди буде новим видом, новим «складом» правопорушень. Отже, і це правило містить новелу стосовно правового регулювання відносин, пов'язаних із «напрямком» дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випад ках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Ко жен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надан ня правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших держав них органах в Україні діє адвокатура.
Можливість одержання кожною особою правової допомоги є важливим благом у будь-якому цивілізованому суспільстві. Право на юридичну допомогу є невід'ємним правом кожної людини і виступає органічною частиною правового положення особи в державі, одним з найважливіших факторів активної участі населення в житті країни.
Раніше традиційно потреба в наданні юридичної допомоги пов'язувалася з участю особи в кримінально- або цивільно-правових чи кримінально- або цивільно-процесуальних правовідносинах. Однак чим більше просувається суспільство по шляху соці-
287
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 88; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!