Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, зат римані чи заарештовані. 30 страница
Пенсійний контракт є договором між пенсійним фондом та його вкладником, який укладається від імені пенсійного фонду його адміністратором та згідно з яким здійснюється недержавне пенсійне забезпечення учасника або кількох учасників фонду за рахунок пенсійних внесків такого вкладника (ст. 55). Видами пенсійних виплат є пенсія на визначений строк та одноразова пенсійна виплата (ст. 60).
З метою запобігання нецільовому використанню коштів Закон передбачає, що управління активами пенсійних фондів здійснюють не вони самі, а компанії з управління активами або професійні адміністратори, які отримали ліцензію на провадження діяльності з управління активами (ст. 34).
Закон України від 15 липня 1999 р. «Про прожитковий мінімум» визначає прожитковий мінімум як вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних
239
Конституція України
Розділ II. Стаття 47
соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум застосовується для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Нині прожитковий мінімум становить 342 гривні на одну особу в розрахунку на місяць.
|
|
|
Стаття 25 Загальної декларації прав людини встановлює, що кожна людина має право на забезпечення на випадок безробіття, захворювання, інвалідності, вдівства, настання старості або іншого випадку втрати засобів для існування з незалежних від нього обставин. Разом з тим відповідно до ст. 22 цього акта рівень забезпечення визначається ресурсами кожної держави.
З 1 липня 2003 р. в Україні трудові пенсії нараховуються, виходячи з мінімального розміру пенсії 50 гривень при максимальному розмірі 150 гривень. Звичайно, такий рівень пенсійного забезпечення не відповідає потребам і в державі поки що не створено належних умов для реалізації конституційної норми про відповідність рівня життя пенсіонерів прожитковому мінімуму.
|
|
|
Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати жит ло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Громадянам, які потребують соціального захисту, житло на дається державою та органами місцевого самоврядування безо платно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Право на житло є одним з найважливіших соціально-економічних прав громадян. На сучасному етапі розвитку суспільства
240
воно, як і багато інших прав громадян, зазнало суттєвих змін. Головним, що відбулося в житловій сфері за пострадянські часи, є принципові перетворення відносин власності із виникненням таких її об'єктів, як житло (житловий будинок, садиба, квартира) та земля. Відбулися зміни в правовому режимі житлового фонду. По-перше, з виникненням приватної власності на житло з'явився приватний житловий фонд, суттєво зменшився державний та виник комунальний житловий фонд. По-друге, відносини власності потягли перетворення й в обігу житла зі складанням ринкових засад набуття прав на нього та його відчуження. По-третє, підприємницькі засади охопили й сферу будівництва житла. Внаслідок укладення договорів з громадянами на початку будівництва житлового будинку, застосування іпотечного кредитування стало можливим вирішення проблем фінансування будівельних компаній передусім задіянням коштів населення. Конкуренція на цьому ринку сприяла підвищенню якості та різноманітності житла. По-четверте, відбулися зміни в управлінні житловим фондом. Житлово-експлуатаційні та комунальні послуги надають не тільки комунальні служби, а й приватні особи (юридичні або фізичні). Здійснюється поступовий перехід до передачі житлових будинків з комунального фонду об'єднанням власників квартир багатоквартирних будинків та здійснення управління неподільним та загальним майном житлового комплексу управителем відповідно до Закону від 29 листопада 2001 р. «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та глава 70 Цивільного кодексу. По-п'яте, із збільшенням обсягу приватного житла та підвищенням можливості його набуття широкими верствами населення на огшатних засадах одночасно підвищуватиметься можливість надання житлових приміщень соціально незахищеним громадянам.
|
|
|
Виходячи зі ст. 47 Конституції України, складовими права на житло є забезпечення державою умов щодо можливості кожного громадянина мати житло та гарантування непорушності права користування житлом.
|
|
|
| 241 |
Кожна з цих складових є місткою і, у свою чергу, припускає різні способи та напрямки реалізації цього права. Так, забезпечення умов для набуття житла відбувається як за ринковими механізмами, так і зі збереженням та вдосконаленням соціальних механізмів. Житло придбавається у власність на підставах, передбачених законодавством України, передається в оренду чи найм.
16 3-172
Конституція України
Розділ II. Стаття 47
Існування ринку житла, як і будь-яких ринків, не виключає, а припускає належний рівень їх державного регулювання. Відповідно до Концепції державної житлової політики, затвердженої постановою Верховної Ради України від ЗО червня 1995 p., метою державної житлової політики є створення умов для реалізації права громадян на житло, розширення житлового будівництва, поліпшення утримання та схоронності житлового фонду. Спорудження, реконструкція та утримання житла є одним з пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку країни, важливим фактором зниження соціальної напруженості в суспільстві.
Державний вплив на придбання житла втілюється в підтримку житлового будівництва відповідним створенням умов через організацію відведення земельних ділянок для забудови з оформленням відповідного права на них (власності, користування, суперфіцію); опрацювання засад та реалізацію пільгового кредитування. Так, на сьогодні ефективно реалізуються програми пільгового кредитування молодих сімей; будівництва житла на селі. На законодавчому рівні запропонований системний підхід реалізації можливості залучення коштів, зокрема через інвестування, кредитування із відповідним забезпеченням виконання зобов'язань, що регулюється Законом України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку» і законами від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» та «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», а також іншими нормативно-правовими актами.
Значення ролі держави при обігу житла полягає у встановленні правил щодо оформлення правочинів з ним, порядку реєстрації прав на нерухомість. Держава поступово здійснює передачу належного їй житлового фонду у власність територіальних громад відповідних населених пунктів.
Ще більшого значення набуває діяльність держави у сфері забезпечення житлом громадян, що потребують соціального захисту. До таких належать категорії громадян, визначені Житловим кодексом та законами України, зокрема забезпечені житловою площею нижче за встановлений рівень; які проживають в приміщеннях, що не відповідають санітарним і технічним вимогам, та ін.
До категорій громадян, яких держава зобов'язується забезпечити житлом, належать також особи особливого статусу. Це гро-
242 ;;.
мадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (відповідно до Закону від 19грудня 1991 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи); судді; учасники бойових дій в Афганістані та інших інтернаціональних конфліктів; сім'ї загиблих при виконанні службових обов'язків; офіцери, звільнені в запас та відставку за вислугою років, станом здоров'я та скороченням штатів та ін. Це також особи, які опинилися в складному становищі без житла внаслідок тих чи інших обставин, – які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника; громадяни, незаконно засуджені і згодом реабілітовані, при неможливості повернення займаного раніше житлового приміщення та ін. Зазначені особи набувають житло безкоштовно із подальшим його використанням на умовах найму з укладенням відповідного договору на підставі ордеру на зайняття зазначеного в ньому житлового приміщення.
Отже, на забезпечення виконання конституційної норми про надання державою та органами місцевого самоврядування житла громадянам, які потребують соціального захисту, житлове законодавство встановлює основні засади та механізми її реалізації. Це передбачення черговості забезпечення житлом (загальної черги, першочергового та позачергового надання житла); порядку постановки на чергу та підстав для цього, зокрема норм житлової площі, що впливають на прийняття на облік осіб, котрі потребують поліпшення житлових умов або в межах яких повинно надаватися житло, та ін.
Очевидною є необхідність реформування житлового законодавства із передбаченням насамперед соціального житлового фонду та приватного житлового фонду; встановленням критеріїв щодо визначення категорій осіб, які потребують соціального захисту, умов, порядку, строків та механізмів забезпечення реалізації ними прав. Ця потреба є нагальною для запобігання зловживання правом на отримання житла численними категоріями громадян, яких не можна віднести до тих, хто потребує соціального захисту. Поряд з переглядом категорій осіб, яким держава зобов'язується надати житлові приміщення безкоштовно, слід визначити й категорії осіб, яким житло надається на оплатних засадах на пільгових умовах.
Набуття громадянами житла у власність відбувається шляхом його будівництва, придбання за цивільно-правовими правочина-
| 243 |
іб'ї-472
Конституція України
Розділ II. Стаття 47
ми (купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, успадкування), внаслідок приватизації квартири в будинках державного та комунального житлового фонду сплати вартості квартири в будинку житлово-будівельного кооперативу.
Будівництво повинно відбуватися відповідно до встановлених вимог, зокрема із придбанням прав на земельну ділянку, із належним затвердженням проекту, з додержанням будівельних норм та правил. В іншому разі будівництво вважається самочинним і не тягне за собою виникнення права власності. Однак ЦК передбачає умови набуття права власності й на самочинне будівництво (ст. 376), якщо при цьому вирішене питання щодо прав на земельну ділянку, додержані будівельні норми та правила і не порушуються права інших осіб.
Приватизація житлових приміщень здійснюється на підставах і порядку, встановлених Законом України від !9 червня 1992 р. «Про приватизацію державного житлового фонду». Квартири в будинках житлово-будівельних кооперативів переходять у власність членів кооперативів за умов повної сплати їх вартості.
Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися нею, як і будь-яким об'єктом права власності, на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, закладати, вчиняти інші не заборонені законом правочини.
Громадяни можуть користуватися житловим приміщенням й на умовах оренди з укладенням відповідних договорів з власниками житла. Для цього не потребується додержання умов надання житлових приміщень в користування за договором житлового найму. Розмір плати за житло та інші умови визначаються сторонами договору.
Позбавлення громадян житла в примусовому порядку, за загальним правилом, не допускається. Цей принцип послідовно втілюється в законодавстві, яким відпрацьовуються механізми його реалізації. Навіть неналежне виконання договорів найму житлового приміщення (наприклад, по несплаті чи несвоєчасній сплаті коштів за користування нею) чинним законодавством не зазначається як підстава припинення діїдоговору і виселення громадян з квартири.
Посилилися гарантії прав на житло осіб, які не є власниками житлового приміщення, – членів сім'ї власника, які відповід-
244
но до ст. 405 ЦК мають речові права на це приміщення і право яких не залежить від волі власника цього приміщення (ст. 405 ЦК). З продажем власником квартири чи будинку, реалізації їх як заставленого майна та в інших випадках відчуження житлових приміщень, у яких проживають члени сім'ї колишнього власника, зазначені особи зберігають своє право на користування цим приміщенням.
Однак мають місце випадки, на підставі яких громадяни можуть втратити свої права на житлове приміщення. Це стосується як приміщень, що належать їм на праві власності, так і тих, що перебувають у їх користуванні на підставі договору (найму або оренди) чи з інших підстав. Так, власник житлового приміщення може позбутися прав на нього внаслідок звернення стягнення на це приміщення. Законом України від 21 квітня 1999 р. «Про виконавче провадження» встановлюється остаточний принцип звернення стягнення на житловий будинок чи квартиру, чому повинно передувати звернення стягнення на кошти, рухоме майно, окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належить боржникові. Житлове приміщення може бути конфісковане на підставах, встановлених законом. При цьому іншого житлового приміщення не надається.
Власник житлового будинку чи квартири може позбавлятись прав на нього і з інших підстав, передбачених законодавством: при примусовому викупі земельної ділянки, на якій знаходиться житло, для соціальних потреб (ст. 351 ЦК), внаслідок чого його власнику надається інше житлове приміщення і відшкодовуються збитки в повному обсязі або обирається інший спосіб компенсації на вимогу власника.
Житловим кодексом України передбачаються й випадки, коли громадяни підлягають виселенню з житлових приміщень, що загрожують обвалом, та в інших випадках, які є підставою позбавлення житла осіб (не його власників) із наданням інших житлових приміщень чи без такого. Додержання конституційного принципу забезпечення кожного громадянина житлом відбилося на тому, що в законодавстві передбачаються різні механізми надання інших житлових приміщень в користування замість тих, з яких громадяни виселяються. Ним диференціюються випадки виселення із наданням іншого упорядкованого житлового приміщення та житлового приміщення без зазначення на це. Існує
245
Конституція України
Розділ II. Стаття 48
також варіант повернення в користування житлового приміщення, яким особа користувалася раніш (при визнанні ордера недійсним).
Наймачі можуть позбавлятися прав на користування житловими приміщеннями без надання інших житлових приміщень, коли вони певний строк не проживають у цьому приміщенні; систематично руйнують чи псують його; використовують не за призначенням; систематично порушуючи правила соціального буття, роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи будинку з проведенням заходів, що передують виселенню; якщо особи виселяються зі службових житлових приміщень (за деякими виключеннями). Однак такі випадки трапляються вкрай рідко.
На осіб, які користуються житловими приміщеннями на підставі договору оренди, ці правила поширюються також, але внаслідок застосування не житлового, а цивільно-правового законодавства та умов договору оренди. Члени сім'ї власника житлового будинку або квартири також можуть позбавлятися права на користування ним, якщо більше року не проживають у ньому (ст.405ЦК).
Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім 7, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Коментована стаття присвячена одному з найважливіших конституційних соціальних прав людини і громадянина – праву на достатні життєвий рівень. Ця стаття – яскравий приклад впровадження в національну правову систему міжнародних правових стандартів щодо прав особи, оскільки ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права встановлює, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визначають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло та неухильне поліпшення умов життя.
Право на достатній життєвий рівень не означає, що Українська держава бере на себе зобов'язання забезпечити кожному громадянину і його сім'ї достатнє харчування, одягіжитло. Укомен-
246
тованій статті не встановлюється, що держава гарантує достатній життєвий рівень. Тим більше, що розуміння «достатній життєвий рівень» не є усталеним, оскільки він змінюється залежно від соціально-економічних та інших чинників. Завдання держави, яка проголосила себе соціальною, полягає в тому, щоб створити належні умови для людини, щоб вона могла соєю працею забезпечити гідну матеріальну базу життєдіяльності для себе і своєї сім'ї.
Закріплене в ст. 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень належить до другого покоління прав людини, тобто до основних соціально-економічних прав. Сама природа права на достатній життєвий рівень безпосередньо пов'язує його реалізацію з виконанням Українською державою відповідних зобов'язань у галузі соціальної політики. Соціально-економічні права мають специфічні особливості, що робить їх досить залежними від сталої економічної політики держави. Це стосується і характеристики права, закріпленого в коментованій статті Конституції. До особливостей соціально-економічних прав у цілому, порівняно з особистими і політичними правами, є менша їхня універсальність, тобто поширеність цих прав на відповідні категорії населення, допущення не досить чітких формулювань базових конституційних положень типу «гідне життя», «достатній життєвий рівень», «сприятливі умови праці». Реалізація соціально-економічних прав громадян безпосередньо залежить від стану економіки і ресурсів суспільства. Ступінь захищеності цих прав залежить не тільки і не стільки від наявності досконалого правового механізму їх реалізації, а насамперед від відповідності цієї категорії прав економічному потенціалу суспільства. Це стосується і права кожного на достотній життєвий рівень. Тому встановлення навіть на конституційному рівні певних соціальних прав ще не означає належного їх гарантування з боку держави. Право не може бути вище економічних можливостей суспільства.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 77; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!