Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, зат римані чи заарештовані. 11 страница
Виконання державою обов'язку щодо збереження генофонду Українського народу потребує: поетапного збільшення державних асигнувань у сферу охорони здоров'я, їх ефективного використання; забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення; переорієнтації охорони здоров'я на суттєве посилення заходів з попередження захворювань, запобігання інфекційним захворюванням, зниження ризиків для здоров'я людини, що пов'язані з забрудненням та шкідливим впливом факторів довкілля; створення умов для формування та стимулювання здорового способу життя, вдосконалення гігієнічного виховання і навчання населення, особливо дітей та молоді; посилення боротьби із шкідливими звичками; розвитку фізичної
,. 87
Конституція України
культури та спорту; забезпечення раціонального збалансованого! харчування населення; здійснення активної демографічної політики, спрямованої на стимулювання народжуваності і зниження смертності, збереження та зміцнення репродуктивного здоров'я населення, а також соціальної підтримки молоді та захисту інвалідів і людей похилого віку; забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного розвитку дитини, починаючи з народження, її раціонального харчування, оптимальних умов побуту, виховання та навчання; запровадження ефективної системи багатоканального фінансування сфери охорони здоров'я; інтенсивного розвитку медичної та фармацевтично промисловості.
|
|
|
Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілі' сності України, забезпечення ЇЇ економічної та інформаційної без пеки є найважливішими функціями держави, справою всього УкраЬ нського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальне цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили Украї ни.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордон\ України покладаються на відповідні військові формування та пра\ воохоронні органи держави, організація і порядок діяльності які визначаються законом.
Збройні Сили України та інші військові формування ніким ні можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів вла ди чи перешкоджання їх діяльності.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які] перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших] військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
На території України забороняється створення і функціонуван ня будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
|
|
|
На території України не допускається розташування іноземних військових баз.
Коментована стаття спрямована на регулювання конституційних засад захисту суверенітету і територіальної цілісності
оо
Розділ І. Стаття і 7
нашої держави, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, використання Збройних Сил України, відповідних військових формувань та правоохоронних органів, а також соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, і членів їх
сімей.
Серед конституційних засад особливе місце належить положенням про права і свободи людини і громадянина, державний суверенітет і територіальну цілісність України. Такий висновок випливає із аналізу як статей 1 та 2, такіст. 157 Конституції. Виходячи із значення реальності державного суверенітету і територіальної цілісності для самого факту існування і поступального розвитку незалежної української держави, Конституція одними з головних її функцій, справою всього українського народу визнає захист ЇЇ суверенітету і територіальної цілісності, а також забезпечення економічної та інформаційної безпеки.
Співставлення ч. 1 ст. 17 Конституції та ст. З Закону України від 19 червня 2003 р. «Про основи національної безпеки України» дає підстави визнати суверенітет, територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку об'єктами національної безпеки України. Остання визначається цим законом як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.
|
|
|
Важливість і складність завдань національної безпеки України викликає необхідність суспільного визнання на рівні Основного Закону захист суверенітету і територіальної цілісності України обов'язком держави, справою всього народу. Визнаючи захист суверенітету, територіальної цілісності України, ЇЇ економічної та 'нформаційної безпеки найважливішою функцією держави, ч. 1 ст. 17 в той же час не вказує, які саме державні органи її виконують. Коло суб'єктів, на яких покладається виконання цієї функ-Чіі, можна визначити шляхом тлумачення частин 2-4 ст. 17, ста-Тей 85, 102, 106,107,116 Конституції України, а також ст. 4 Закону ВЩ 19 червня 2003 р. «Про основи національної безпеки України». Д° таких суб'єктів, на наш погляд, належать: Президент Украї-ни, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада на-тональної безпеки і оборони України, міністерства та інші цен-
|
|
|
89
Конституція України
Розділ І. Стаття 17
тральні органи виконавчої влади, Національний банк України, суди загальної юрисдикції, органи прокуратури, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України.
Повноваження вищеназваних органів держави щодо забезпечення суверенітету, територіальної цілісності України, її економічної та інформаційної безпеки чітко визначаються у статтях 85, 102, 106, 107, 116 Конституції України, ст. 9 Закону «Про основи національної безпеки України», а також у законах України, які визначають їх правове положення і компетенцію.
Частина 2 ст. 17 Конституції окреслює завдання щодо забезпечення оборони України, яка ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначається як система політичних, економічних,соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодопідготовки до збройного захисту та ЇЇ захист у разі збройної агресіїабо збройного конфлікту. Реалізація даного завдання покладається на Збройні Сили України, які відповідно до Конституції України забезпечують оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Збройні Сили Українискладаються з таких видів: Сухопутні війська, Військово-По-вітряні сили, Війська Протиповітряної оборони і Військово-Морські Сили. ]
Правовою основою діяльності Збройних Сил України є Коні ституція України, Закон України від 6 грудня 1991 р. «ПроЗбройї Сили України», Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про оборон України», статути Збройних Сил України, інші закони України| акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнї родні договори України, що регулюють відносини в оборонні сфері. Функції Збройних Сил України, їх склад, правові засад, організації, діяльності, дислокації, керівництва та управлінні визначаються Законом України «Про Збройні Сили України», і Частина 3 коментованої статті забезпечення державної 6es пеки і захисту державного кордону покладає на відповідні війсі кові формування та правоохоронні органи.
За чинним законодавством України військове формування це створена відповідно до законодавства України сукупністі 90
військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності. Правоохоронні органи – це органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.
Забезпечення державної безпеки покладається на Службу безпеки України, яка згідно із Законом України від 25 березня 1992 р. «Про Службу безпеки України» є державним правоохоронним органом спеціального призначення. Служба безпеки України підпорядкована Президенту України і підконтрольна
Верховній Раді України.
Основне призначення Служби безпеки України полягає в захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб.
До завдань Служби безпеки України Закон України «Про Службу безпеки України» (ст. 2) також відносить: попередження, виявлення, припинення й розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції і організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Діяльність Служби безпеки України передбачає її взаємодію з іншими державними органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, які зобов'язані сприяти їй У виконанні покладених на неї завдань. Громадяни України та їх об'єднання, інші особи мають сприяти законній діяльності Служби безпеки України на добровільних засадах. Такого роду допомогу Службі безпеки України можна розглядати як реалізацію громадянами України свого громадянського обов'язку, оскільки захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення ЇЇ економічної та інформаційної безпеки є справою всього
Українського народу.
Захист державної безпеки прямо пов'язаний із захистом державного кордону України. Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними до-
91
Конституція України
Розділ І. Стаття 17
говорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Непорушність державних кордонів є свідченням, територіальної цілісності, політичної й економічної незалежності суверенітету та єдності України. Виходячи з цього, охорона держава ного кордону України визнається невід'ємною частиною загально-! державної системи забезпечення національної безпеки України. І Забезпечення цілісності і недоторканності державного корі дону України є конституційною вимогою (ст. 2 Конституції), обов'язок по реалізації якої покладається відповідно до Закону України від 4 листопада 199І р. «Про державний кордон України» на Збройні Сили України та відповідні військові формування.
Захист державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контр-розвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів. Координація діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави із захисту державного кордону здійснюється Державною прикордонною службою України.
Охорона державного кордону України є невід'ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України в повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України. Охорона •' державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та і інших водоймах покладається на Державну прикордонну службу України, а в повітряному та підводному просторі в межах територіального моря – на Збройні Сили України. Державна прикордонна служба України і Збройні Сили України під час виконання завдань з охорони державного кордону України керуються законами України «Про державний кордон України», «Про Державну прикордонну службу України», «Про оборону України»-92
Про Збройні Сили України», іншими нормативно правовими актами та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Державна прикордонна служба України в межах встановлених законодавством повноважень координує діяльність державних органів, що здійснюють різні види контролю при перетинанні державного кордону України або беруть участь у забезпеченні режиму державного кордону, прикордонного режиму і режиму в пунктах пропуску через державний кордон України.
Законодавство України передбачає, що в забезпеченні державної безпеки і захисті державного кордону в межах своєї компетенції також беруть участь: міліція, яка діє згідно з Законом України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію», внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України, правовий статус яких визначено в Законі України від 26 березня 1992 р. «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України».
В Україні, яка стала на шлях розбудови демократичної, соціальної, правової державності, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, а права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. З Конституції). Визнавши права і свободи людини безумовною цінністю, Конституція України заборонила використання Збройних Сил та інших військових формувань для їх обмеження. Дана заборона отримала відображення і конкретизацію в законах, які визначають правовий статус Збройних Сил України та інших військових формувань.
Конституція України також забороняє використання Збройних Сил та інших військових формувань з метою повалення конституційного ладу. Встановлення даної заборони випливає зі ст. 5 Конституції, яка закріплює право змінювати конституційний лад в країні виключно за народом і не допускає узурпацію цього права ані державою, ані її органами і посадовими особами. Дії, спрямо-Вані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу аоо на захоплення державної влади, тягнуть за собою кримінальну відповідальність винних осіб згідно зі ст. 109 Кримінального
кодексу України.
Основний Закон визнає неприпустимим використання Зброй- Сил та інших військових формувань і для усунення органів
93
Конституція України
Розділ І. Стаття 17
влади чи перешкоджання їх діяльності, оскільки через органи дер, жавної влади та органи місцевого самоврядування народ здійснює свою владу (ст. 5 Конституції).
Частина 5 коментованої статті встановлює обов'язок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Фундаментальним правовим підґрунтям для закріплення цього обов'язку держави є визнання Конституцією України людини найвищою соціальною цінністю (ст. 3), проголошення України соціальною державою (преамбула, ст. 1), гарантування громадянам права на соціальний захист, на рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму (ст. 46).
Цей конституційний обов'язок держави і відповідні йому права громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей, отримали свій розвиток і конкретизацію в законах України від 20 грудня 1991 р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», від 9 квітня 1992 р. «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», а також у відповідних статтях законів України «Про Службу безпеки України», «Про міліцію», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», «Про Державну прикордонну службу України». Важливе значення для реалізації даної норми Конституції має також рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень п. 6 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частин 4 і 5 ст. 22 Закону України «Про міліцію» та ч. 6 ст. 22 Закону України відЗчервня 1999 р. «Про пожежну безпеку» (справа № 1-8/99 про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї»).
Чинне законодавство України передбачає створення воєнізованих або збройних формувань виключно з метою забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки України. Частина 4 ст. 17 Конституції встановлює заборону щодо створення і функціонування будь-яких інших збройних формувань, не передбачених законом. 94
рушення конституційної заборони щодо створення і функціонування збройних формувань має наслідком притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності згідно зі ст. 260 Кримінального кодексу України.
Під збройними формуваннями Кримінальний кодекс України розуміє воєнізовані групи, які незаконно озброєні придатною для використання вогнепальною, вибуховою або іншою зброєю. Воєнізованими вважаються такі формування, які мають організаційну структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підлеглість і дисципліну, і в яких здійснюється військова або стройова чи фізична підготовка.
Про факт створення і функціонування таких заборонених формувань можуть свідчити дії, які виявилися: у створенні не передбачених законами України воєнізованих або збройних формувань; участі у їх діяльності; керівництві ними; їх фінансуванні; поставці їм зброї, боєприпасів, вибухових речовин або військової техніки; участі в їх складі при нападі на підприємства, установи, організації або громадян. Здійснення будь-яких із зазначених дій слід розцінювати як порушення Конституції України, за яке винні особи мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 89; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!