Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, зат римані чи заарештовані. 8 страница

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 102Следующая ⇒

Держава підтримує здійснення заходів, спрямованих на вивчення та розвиток мови, культури, традицій корінних народів і національних меншин, формування в них знань та уявлень про ^Історію, основні пам'ятки, заклади і діячів національної культу-Ри, розуміння і цінування національних духовних надбань, залучення представників корінних народів і національних меншин до

Конституція України

участі в культуротворчій діяльності тощо. 20 квітня 2000 р. Верховна Рада України провела парламентські слухання «Проблеми законодавчого регулювання та реалізації державної політики щодо забезпечення прав кримськотатарського народу та національних меншин, які були депортовані і добровільно повертаються в Україну», за результатами яких ухвалила рекомендації. 1 березня 1999 р. Кабінет Міністрів України затвердив Комплексні заходи щодо розвитку культур національних меншин України на період до 2001 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. була затверджена Програма адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих кримських татар, а також осіб інших національностей, відродження і розвитку їх культури та освіти. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2002 р. № 88 була затверджена Програма сприяння соціальному становленню та адаптації кримськотатарської молоді на 2002-2005 pp. 16 травня 2002 р. постановою Кабінету Міністрів України була затверджена Програма розселення та облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей, які повернулися в Автономну Республіку Крим на постійне проживання, на період до 2005 року.

Особливого значення набуває для громадян, які належать до національних меншин, право створювати свої громадські організації, культурні центри, товариства, земляцтва, об'єднання (ст. 36 Конституції України, ст. 6 Декларації прав національностей України, ст. 13 Закону «Про національні меншини в Україні», статті 7–8 Основ законодавства України про культуру). Воно здійснюється представниками національних меншин у порядку, встановленому Законом України від Ібчервня 1992 р. «Про об'єднання громадян». Ці організації сприяють збереженню самобутності національних меншин, задоволенню їх національно-культурних потреб, створюють додаткові можливості для спілкування між їх представниками. Такі громадські організації можуть здійснювати діяльність, спрямовану на розвиток національної культури, проводити масові заходи, конкурси, фестивалі, виставки, збори, сприяти створенню національних газет, журналів, телепередач, відеофільмів, видавництв, музеїв, художніх колективів, театрів, кіностудій та розширенню їх мережі. На сьогодні в Україні діють 778 національно-культурних товариств, з яких 28 мають всеукраїнський статус, 36 центрів культури, а також будинки народної творчості, центри фольклору та етнографії, понад 1160 національних колективів художньої самодіяльності, музич-64

Розділі. Стаття 12

них та фольклорних колективів національних меншин (серед яких 227 театрів і театральних труп, 338 танцювальних колективів, 343 хорових колективи, 258 музичних ансамблів), 20 російських театрів, а також театри, які репрезентують угорську, польську та кримськотатарську культури. Крім того, в 367 бібліотеках функціонують відділи літератури мовами національних меншин.

Стаття 12. Україна дбає про задоволення національно-куль турних і мовних потреб українців, які проживають за межами дер жави.

У розділі VIII Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. наголошується, що Україна «виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки».

Держава бере на себе зобов'язання щодо задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами, по-перше, з гуманістичних міркувань, по-друге, з метою популяризації української мови і культури у світі, по-третє, задля поширення поінформованості широкого загалу в різних країнах світу про національно-культурні здобутки українців, по-четверте, з метою створення сприятливого Грунту для подальшого розвитку взаємовигідного співробітництва України з іншими державами. Держава піклується про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за її межами, шляхом сприяння проведенню Всесвітніх конгресів українців та інших форумів, підтримки діяльності міжнародних та регіональних національно-культурних товариств українців, поширення українських видань, підручників, посібників, друкованих засобів масової інформації, підготовки педагогічних кадрів для українських освітніх закладів за кордоном тощо.

Значну роботу в цьому напрямку здійснюють спільні двосторонні комісії, правову основу діяльності яких становлять відповідні міждержавні угоди. Так, за участю Кабінету Міністрів України створено низку міжурядових комісій: Українсько-Словацьку комісію з питань національних меншин, освіти і культури; Українсько-Угорську комісію з питань забезпечення прав національних меншин; Змішану міжурядову Українсько-Румунську комісію з питань

5 3-472

Конституція України

забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин тощо. 23 березня 1995 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою № 212 затвердив Положення про Українську частину Двосторонньої українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури, у п. 2 якого зазначається, що «Комісія координує діяльність міністерств і відомств України, інших органів державної виконавчої влади щодо забезпечення прав осіб, які належать до словацької національної меншини в Україні та української національної меншини в Словацькій Республіці, а також стосовно співробітництва між Україною та Словацькою Республікою в галузі освіти і культури».

У Верховній Раді України знаходиться на розгляді проект Закону України «Про закордонного українця», в якому передбачено створення правової основи задоволення національно-культурних потреб українців, які мешкають за кордоном.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, виз начених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовувати-ся на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Коментована стаття присвячена питанням, які пов'язані із закріпленням в Основному Законі права власності на природні ресурси та права користування ними.

Як природний ресурс виступає будь-яка частина навколишнього середовища, яку людина використовує чи може використовувати для задоволення своїх потреб з певною метою. До їх складу належать об'єкти природи, відносно стабільні, і ті, які 66

Розділ І. Стаття 13

постійно змінюються, підлягають або не підлягають індивідуа-пзації, мають здатність відтворюватися та відновлюватися чи такої здатності не мають. Розрізняють також природні ресурси, які за своїми фізичними властивостями можуть бути об'єктами права власності, і ресурси, які такими об'єктами виступати не можуть. До перших належать земля, її надра, води, ліси, дикий рослинний та тваринний світ тощо. До других – клімат певного регіону, сонячна радіація, енергія виміру, атмосферне повітря тощо. Природні ресурси створюють матеріальну основу розвитку суспільства. Оскільки всі вони забезпечують життєдіяльність людей, то переважна більшість з них характеризується своєю приналежністю.

Законом України від 3 серпня 1990 р. «Про економічну самостійність Української РСР» було передбачено, що основу економічної самостійності Української РСР становить власність її народу на національне багатство. При цьому до об'єктів власності народу України закон відносить землю, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони тощо.

Концепцію права власності народу України на природні ресурси розвивають норми Основного Закону.

Стаття 13 Конституції містить невичерпний перелік природних ресурсів, включаючи до нього навіть такі природні ресурси, які не підлягають індивідуалізації (наприклад, атмосферне повітря), та з врахуванням їх розміщення в межах територій України та в межах територій, на які поширюються суверенні права та юрисдикція України (континентальний шельф та виключна (морська) економічна зона), визнає їх об'єктами права власності Українського народу.

Природні ресурси утворюють єдину екологічну систему, тому їх перебування у власності Українського народу сприяє забезпеченню екологічної рівноваги і екологічної безпеки як на території країни, так і в межах виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу.

Відповідно до Закону України від 20 квітня 2000 р. «Про планування і забудову територій» (ст. 1) територією визнається частина земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними

53-472

Конституція України

Розділ І. Стаття 13

діяльністю людей умовами та ресурсами, а також повітряним простором та розташованими під нею надрами.

Визначення континентального шельфу міститься в ст. і Женевської конвенції про континентальний шельф 1958 p., яка ратифікована ІОлистопада 1960 р. Детальний розвиток це визначення отримало в ст. 76 Конвенції ООН 1982 р. з морського права.

Україна, будучи прибережною державою, здійснює над континентальним шельфом суверенні права з метою його розвідки та розробки природних ресурсів. До природних ресурсів континентального шельфу належать мінеральні та інші неживі ресурси морського дна та його надр, а також живі організми, що належать до категорії «сидячих видів», тобто організми, що в період, коли їх промисел є можливим, перебувають у стані нерухомості на морському дні чи під ним або ж не здатні пересуватися інакше, ніж знаходячись у постійному фізичному контакті з морським дном чи його надрами. Згідно з приписами міжнародно-правових договорів суверенні права України на природні ресурси її континентального шельфу є виключними. Це означає, що навіть, якщо Україна не розробляє ці ресурси чи не здійснює розвідку шельфу, ніяка інша держава не може здійснювати такі дії, не маючи відповідної згоди на це України.

Особливий правовий статус встановлений і щодо природних ресурсів виключної (морської) економічної зони, яка згідно із Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України» (ст. 2) являє собою морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. Ширина цієї зони становить до 200 морських миль, шо вираховуються від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України.

Україна у своїй виключній (морській) економічній зоні здійснює суверенні права розвідки, розробки і збереження природних ресурсів як живих, так і неживих у водах, що покривають морське дно, на морському дні та в його надрах, а також з метою управління цими ресурсами і щодо здійснення інших видів діяльності з економічної розвідки та розробки цієї зони, у тому числі виробництва енергії шляхом використання води, течій та вітру. Конституційні положення щодо права власності Українського народу на природні ресурси відтворює ст. 324 ЦК України.

Український народ названий суб"єктом права власності поряд з ожавою у_Країна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, іноземними державами та іншими суб'єктами публічного права (ст. 318 ЦК України).

Право власності Українського народу на природні ресурси знайшло свій розвиток у чинному екологічному законодавстві. Відповідні положення, зокрема, закріплені у ст. 4 Закону України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», а також стосовно окремих природних ресурсів поресурсовими кодексами чи законами. Йдеться, зокрема, про Водний кодекс України (ст. 6), Кодекс України про надра (ст. 4), Закон України від 13 грудня 2001 р. «Про тваринний світ» (ст. 5) та ін. При цьому Водний кодекс та Кодекс про надра закріплюють категоричне твердження про виключну власність Українського народу на водні об'єкти та надра. Що ж стосується Земельного кодексу України, то він при вирішенні питання про належність землі за основу бере положення ст. 14 Конституції, згідно з якою право власності на землю набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою.

Юридична форма приналежності природних ресурсів Українському народу як носію суверенітету і єдиному джерелу влади в Україні, закріплена Основним Законом держави, передбачає проведення чіткого розмежування між поняттями «суб'єкти права власності» і «суб'єкти здійснення права власності». Народ не може повсякденно здійснювати правомочності власника, тобто реально володіти, користуватися і розпоряджатися природними ресурсами країни чи окремого її регіону. Тому конституційне положення, яке відносить Український народ до суб'єктів права власності на природні об'єкти, має більше соціально-економічний, аніж політико-правовий характер. Визнання народу України суб'єктом права виключної власності на певні природні ресурси не породжує самостійної форми власності на ці об'єкти. За своєю економічною природою власність на ці об'єкти фактично ^є Державною. Народ і держава як суб'єкт права власності не мо-^жУть протиставлятися. Будь-яка держава фактично виступає організаційно-правовою формою здійснення прав кожного суверенного народу.

Конституція України

Український народ здійснює право власності на природні ресурси через органи державної влади і місцевого самоврядування. Межі компетенції цих органів визначаються Конституцією України.

Порядок здійснення права власності на природні ресурси регулюється чинним поресурсовим законодавством. Певною специфікою характеризується регулювання здійснення права власності, зокрема на землю. Проголошуючи землю об'єктом права власності Українського народу, в особі органів державної влади і місцевого самоврядування, держава як суб'єкт права власності на землі, які їй належать, законодавчо розпоряджається землею. Так, згідно зі ст. 84 З К України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону. Ці органи складають єдину систему органів державної виконавчої влади, які перебувають у ієрархічному підпорядкуванні. Тому Земельний кодекс розмежував компетенцію цих органів щодо здійснення правомочностей суб'єкта права власності на землю.

Відповідно до Конституції (ст. 140) місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Але земельне законодавство не передбачає вирішення такого питання місцевого самоврядування, як, наприклад, розпорядження землями комунальної власності безпосередньо територіальною громадою. Здійснення повноважень суб'єкта права комунальної власності на землю Земельним кодексом України покладено на органи місцевого самоврядування.

Крім права власності на природні ресурси, стаття, що коментується, закріплює і другу організаційно-правову форму приналежності їх певним суб'єктам (зокрема, громадянам). Йдеться про право користування громадянами природними об'єктами права власності народу.

Чинне екологічне законодавство розрізняє загальне і спеціальне природокористування громадян. Загальне користування природними ресурсами здійснюється громадянами для задоволення їх життєво необхідних потреб (оздоровчих, естетичних, рекреаційних, матеріальних та ін.). Суб'єктами цього права є всі 70

Розділі. Стаття ІЗ

без винятку громадяни. Для його реалізації не потрібно отримувати спеціальні дозволи (ліцензії), воно здійснюється безоплатно Реалізація цього права не пов'язана із закріпленням природних ресурсів за окремими особами. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 38) допускає можливість обмеження цього права у випадках, передбачених законодавством України.

У порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, – на пільгових умовах. Спеціальне природокористування, за загальним правилом, пов'язане із закріпленням відповідних природних ресурсів за конкретними природокористувачами.

Здійснюючи своє право власності, суб'єкти повинні додержуватися конституційних положень про те, що «власність зобов'язує» і «не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Це означає, що з врахуванням її соціальної ролі власність повинна забезпечувати узгодження приватних, громадських та державних інтересів у процесі свого функціонування. Так, забезпечення та обслуговування, наприклад земельних інтересів суспільства, опосередковуються не тільки виключно суспільною (публічною) власністю на землю. З одного боку, суспільство зацікавлене також у повноцінному функціонуванні і приватної власності на цей об'єкт природи, оскільки приватна власність є однією з важливих підвалин ринкової інфраструктури економіки країни. З другого боку, приватна власність на землю має одним із своїх завдань забезпечення суспільних інтересів у галузі використання та охорони цього об'єкта природи.

Реалізація принципу поєднання інтересів власника, суспільства, держави, інших власників і користувачів природними ресурсами обумовлює положення, коли захист інтересів власності не повинен перешкоджати ефективній охороні довкілля та забезпе-енню екологічної безпеки. Чинне екологічне законодавство встановлює певні обмеження в здійсненні права власності, обу-овлені необхідністю врахування інтересів суспільства в цілому, зокрема права на безпечне довкілля.

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 76; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 789 10 11 12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!