СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ФІНАНСОВОЇ НАУКИ І ЕВОЛЮЦІЯ ЇЇ ПРЕДМЕТА В СВІТЛІ ІСТОРІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДУМКИ
Основні терміни і поняття
Диференціація та інтеграція науки, класифікація (систематизація) економічних наук, меркантилізм, камералістика, фізіократія, класична політекономія, господарський механізм, фінансовий устрій, фінансова наука, фінансова справа, фінансова теорія, маржиналізм, національна економіка.
Постановка проблеми класифікації
В основі розуміння та розв'язання проблеми, поставленої в назві параграфа, лежать насамперед два такі положення. Перше – це уявлення про економічні науки як "велику систему," тобто певним чином структуровану розгалужену систему спеціалізованих знань, яка має власні підсистеми і окремі складові елементи. Друге – ця складна система становить собою продукт тривалого історичного розвитку, який уже давно став предметом спеціального дослідження та узагальнення і має свою історію. В ході розвитку економіки і суспільства, особливо у зв'язку з поглибленням суспільного поділу праці, з одного боку, йшов процес теоретичного пізнання економічних явищ, вироблялася сума знань, економічних понять, категорій та законів, а з іншого –осмислювався цей процес, його здобутки і проблеми в хронологічно–просторовому аспекті, з позицій історії економічної, фінансової та управлінської думки.
Таке розуміння процесу розвитку економічних наук, їх системи, по суті, характерне для представників усіх напрямів економічної теорії минулого та сучасності. Однак воно зовсім не виключає важливих відмінностей у трактуванні цілого ряду питань, зокрема класифікації економічних наук і місця в ній фінансової науки.
|
|
|
Розвиток економічних наук, у тому числі й фінансів, відбувається під впливом потреб життя шляхом диференціації та інтеграції знань. На певному етапі суспільно–економічного розвитку в XIX ст. цей двоєдиний процес приводить до формування системи економічних наук і його теоретичного осмислення (класифікації, систематизації, визначення місця окремих наук, аналізу взаємодії їх між собою й іншими науками тощо). Процес диференціації та інтеграції наук статично відбивається у їх класифікації. У зв'язку з накопиченням нових знань і матеріалів про розвиток наук чи так званими науковими революціями час від часу виникає гостра потреба в широких дискусіях з питань класифікації (систематизації) економічних наук. Необхідність такої дискусії особливо відчувається в сучасний період ринкової трансформації економіки постсоціалістичних країн, переходу на нові парадигми економічної теорії, зміні статусу і умов розвитку гуманітарних наук, зростання їх ролі.
Диференціація та інтеграція економічних наук відбувалися в міру розвитку і пізнання об'єкта – реальної економіки, явищ економічного життя суспільства. Тому по суті – це нескінченний процес. Відмітна риса розвитку економічної науки (та й інших галузей наукового знання) до останньої третини XVIII ст. – його нерозчленованість, недиференційованість. Це знаходить свій вираз у невідокремленості економічної науки від інших наук (філософії, історії, права тощо) як особливої, самостійної галузі суспільного знання – явище, що існувало дуже тривалий час. “Для вісімнадцятого століття, – писав Фрідріх Енгельс, – характерною була ідея енциклопедії; вона Грунтувалася на свідомості, що всі науки пов'язані між собою, але вона не була ще спроможна здійснити переходи від однієї науки до іншої, а могла тільки просто ставити їх поруч”.
|
|
|
Вже після відособлення в останній третині XIX ст. економічної теорії (політичної економії) від інших самостійних галузей знання протягом ще певного періоду (приблизно до 30–40–х років XIX ст.) її внутрішня недиференційованість знаходить прояв у відсутності спеціалізації, поділу на складові частини (наукові дисципліни) всередині самої економічної науки. Тому і викладання економічної науки було бідним з точки зору кількості і якості економічних навчальних дисциплін (хоч в цілому воно, очевидно, задовольняло тогочасні потреби та вимоги).
|
|
|
Безсумнівно, одна з вирішальних причин недиференційованості науки полягала в слабкому розвитку поділу інтелектуальної праці, який тривалий час не дозволяв повною мірою використати переваги наукової спеціалізації. В найбільш загальній, абстрактній формі питання про зв'язок поділу праці із зародженням та розвитком наук і мистецтв поставив і вирішив “шотландський мудрець”, основоположник англійської класичної політичної економії Адам Сміт (1723–1790). “З прогресом суспільства наука, або умогляд, стає, як і будь–яке інше заняття, головною або єдиною професією і заняттям особливого класу громадян, – писав він. – Подібно до всякого іншого заняття, вона також розпадається на велике число різних спеціальностей, із яких кожна постачає заняття особливому розряду, або класу вчених; і такий поділ занять у науці, як і в усякій іншій справі, збільшує вміння і заощаджує час. Кожний окремий працівник стає більш досвідченим і в своїй особливій спеціальності; в цілому проводиться більше роботи, і значно зростають досягнення науки.” Тим самим Адам Сміт обґрунтував принципові вихідні положення для розгляду питання про класифікацію (систематизацію) економічних наук.
|
|
|
Складна методологічна проблема – теоретичне обґрунтування диференціації, інтеграції та класифікації (систематизації) економічних наук – свідомо ставиться вченими і отримує задовільне вирішення лише в XIX ст., на пізніших етапах розвитку економічної теорії. Ділення політичної економії на окремі складові відділи (виробництво, розподіл, обмін, споживання) тривалий час цілком задовольняло більшість представників економічної науки.
У XIX ст. вчені активно розвивали смітівську ідею про благотворний вплив поділу праці на науку при обговоренні проблем класифікації. Більшість із них подолала обмежений погляд А. Сміта на продуктивну і непродуктивну працю. Так, професор Варшавського університету Григорій Симоненко поширив усі положення про поділ праці в матеріальному виробництві на нематеріальне виробництво, в тому числі на наукову і державну діяльність. Вчений вважав поділ праці ос–1 новним законом політичної економії, що лежить в основі всього суспільного організму і народногосподарського життя. Він проявляється в нематеріальних сферах виробництва в один і той же час, з однаковою силою і з такими самими позитивними наслідками, як і у створенні речового багатства. У всіх видах виробництва обмеження обширу поділу праці визначається розмірами ринку.
Але навіть на початку 80–х років XIX ст. видатний австрійський вчений–економіст, професор Віденського університету Карл Менгер (1840–1921) констатував, по суті, все ще незадовільну розробку питань термінології та класифікації економічних наук. Усім відомо, вважав він, як далека ще від мети вироблення точної класифікації наук теорія пізнання наук про людство взагалі і економічних (господарських) наук зокрема. Та й у галузі природничих наук аналогічна проблема ще далеко не розв'язана, хоч розробка і теорія пізнання їх стоять набагато вище порівняно із станом гуманітарних наук. У зв'язку з цим вчений прогнозував: “Має бути ще тривалий шлях розвитку останніх, перш ніж цілком з'ясуються різні цілі наукового дослідження в галузі людських явищ і тим знайдена буде основа для повної класифікації та термінології їх взагалі і народногосподарських наук зокрема”. Залишається лише додати, що й сьогодні ще не видно кінця цього довгого шляху. Докорінні зміни у досліджуваному об'єкті, тобто економіці, особливо у зв'язку з ринковими перетвореннями у пост–соціалістичних країнах, викликають зміни у науці і відповідно в класифікації, необхідність їх творчого осмислення.
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 213; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!