Етапи становлення та розвитку фінансової науки в СРСР
Період становлення науки про фінанси в СРСР виявився досить тривалим. Він характеризувався несприятливими для розвитку науки умовами і охопив 20–і – середину 50–х років минулого століття. Специфічними для цього періоду були наступні риси. По–перше, розробка питань фінансової науки і її викладання у вузах до 30–х років значною мірою знаходились під впливом фінансових теорій XIX – початку XX ст. (за термінологією марксистів, "старих теорій буржуазної фінансової науки"). По–друге, чимало питань фінансової науки та її викладання вирішувались за аналогією з проблемами політичної економії. По–третє, водночас цей процес супроводжувався ревізією ортодоксального марксизму під лозунгами його подальшого творчого розвитку. По–четверте, у 30–50–і pp. становлення радянської фінансової науки проходило під вирішальним впливом поглядів Й.В. Сталіна і супроводжувалося насадженням догматизму в теорії та волюнтаризму в практиці господарювання.
Багаті надбання зарубіжної та російської фінансової науки у 20–і роки XX ст. в СРСР ще не були втрачені. Дослідження та викладання фінансової науки ґрунтувались в основному на працях відомих дореволюційних фінансистів І.І. Янжула, І.Х. Озерова, I.I. Патлаєвського, В.О. Лебедева, Л.В. Ходського та їх послідовників Д.П. Боголєпіва, А.І. Буко–вецького, Ф.А. Менькова, М.М. Соболева, К.Г. Воблого та багатьох інших. Вони виступали прихильниками теорії "задоволення колективних потреб" і з цих позицій трактували сутність та функції фінансів. Очевидно, це теоретико–методо–логічне підґрунтя послужило надійною основою вражаючих успіхів НЕПу. До речі, у 20–і роки ще не склалося апологетичного відношення до теоретичної спадщини К. Маркса та Ф. Енгельса. Ще у 1929 р. професор А.І. Буковецький писав: "УК. Маркса і Ф. Енгельса нема особливого інтересу до фінансового господарства. Вони не бажали на ньому Зупинятися, як на надбудові". У такій специфічній формі вчений обстоював думку, згідно якої фінанси вважалися надбудовною категорією. Подібний підхід, хоч не завжди так прямолінійно, був характерний також для Н.Н.Любимова, В.П.Дяченка, Д.А.Аллахвердяна, Г.М.Точильникова та ін.
|
|
|
Водночас представники марксистської економічної теорії здійснювали її ревізію. Однією з її цілей було пристосування докорінно переглянутих ортодоксальних положень марксизму до розвитку фінансової науки. Враховувались нові соціально–економічні умови перехідного періоду від капіталізму до соціалізму і державного соціалізму. Основні напрямки цієї ревізії такі.
По–перше, утвердження концепції можливості перемоги соціалізму в окремо взятій країні без підтримки міжнародного пролетаріату в найближчій перспективі. При цьому відкидались первісні розрахунки на світову революцію, колишнє жорстке пов'язування успішного будівництва соціалізму з перемогою пролетаріату індустріально розвинених країн.
|
|
|
По–друге, докорінно переглядались принципові положення К.Маркса і Ф.Енгельса про несумісність товарного виробництва і обігу, товарно–грошових відносин, закону вартості з соціалізмом. Такий перегляд мав принципове значення, оскільки фінанси нерозривно пов'язані з грошовими відносинами, мають грошовий характер.
По–третє, "відмирання" держави, з якою фінанси органічно пов'язані, відсувалося на невизначено тривалий час і виходило за межі не лише перехідного періоду, але й соціалізму. Як і в попередніх випадках, історична доля фінансів та фінансової науки виявлялися зовсім іншою, ніж це передбачалося у прогнозах К.Маркса і Ф.Енгельса.
По–четверте, замінялися тверезі судження про вивчення класиками марксизму деяких окремих питань, пов'язаних з управлінням фінансовим господарством, апологетичними твердженнями про всебічну розробку питань фінансової науки у працях К.Маркса, Ф.Енгельса, В.І.Леніна.
|
|
|
Тісний зв'язок фінансової науки з політичною економією і невирішеність багатьох важливих питань в обох науках та їх викладанні обумовили одночасне паралельне розв'язання проблем методом аналогії. Насамперед це стосувалося предмета двох зазначених економічних наук і навіть права на їх існування в умовах соціалізму. Добре відома тривала гостра дискусія серед радянських учених про політичну економію у вузькому і широкому розумінні слова, про предмет, методи та інші теоре–тико–методологічні проблеми економічної теорії. Розпочавшись ще на початку 20–х pp., вона фактично завершилася лише в середині 50–х pp. Помітними віхами на шляху цієї дискусії були: диспут з питання про предмет політекономії на засіданні Комуністичної академії (1925), дискусії середини –другої половини 20–х pp. про методи дослідження політекономії, листопадова (1951) економічна дискусія, підготовка і вихід у світ (1954) першого видання підручника політичної економії під грифом Інституту економіки АН СРСР. Підручник містив три розділи: 1) Докапіталістичні способи виробництва, 2) Капіталістичний спосіб виробництва, 3) Соціалістичний спосіб виробництва. Він визначив трактування теоретико–методологічних питань політекономії, змісту і форм планового господарства на наступні десятиріччя. Міцно утвердилося панування політичної економії соціалізму як самостійної наукової та навчальної дисципліни, особливого розділу політичної економії у широкому розумінні слова.
|
|
|
Відповідно у процесі становлення радянської фінансової науки було подолано суб'єктивістський підхід до фінансів, згідно з яким вони трактувалися лише як довільні організаційні форми і методи використання державою грошей, і здійснено перехід до тлумачення фінансів як об'єктивних грошових відносин. У викладанні питань радянських фінансів також відбувся перехід (з 1932 р.) від їх вивчення як додатку фінансової теорії до особливої фінансової науки.
На нараді робітників фінансових кафедр (Москва, 1931 р.) було зроблено висновок про докорінні відмінності радянських фінансів від фінансів капіталістичних країн. Це положення доповнилось твердженням про корінні переваги радянських фінансів.
На думку д.е.н. В.Є.Маневича, розвиток теорії радянських фінансів у 30–ті роки XX ст. характеризувався такими важливими моментами. По–перше, в предмет фінансової науки включались фінанси галузей і підприємств. По–друге, розкривався тісний взаємозв'язок фінансів і кредиту. По–третє, підкреслювався зв'язок радянських фінансів з суспільним відтворенням, тобто виробнича основа радянської фінансової системи. По–четверте, розглядалась роль фінансової системи у плановому управлінні суспільним відтворенням.
Таким чином, принципова відмінність аналізу питань фінансів і фінансової науки в радянській і західній немарк–систській літературі обумовлювалась його базуванням відповідно на ревізованій марксистській політекономії, з одного боку, і економікс – з іншого.
Ще в середині 20–х pp. Д.П.Боголєпов сформулював чотири основні пункти розходжень з буржуазною наукою у підході до вивчення фінансів. Вони подані як необхідність вивчення фінансів у тісному зв'язку з: 1) економічною системою і державними організаціями; 2) світовим господарством; 3) політичною економією і вченням про державу; 4) класовою точкою зору. Звідси випливав висновок про необхідність розрізнення фінансів буржуазного суспільства і фінансів перехідного періоду до соціалізму. Щодо фінансів соціалізму і фінансової науки в умовах соціалізму, то необхідність їх існування заперечувалась, як пережитків капіталізму.
Критичне подолання догматичної точки зору про несумісність соціалізму і товарно–грошових відносин, утвердження положення про необхідність активного і широкого використання товарно–грошових відносин у відповідності з їх новим соціально–економічним змістом в умовах соціалізму зумовили єдність поглядів радянських учених на необхідність фінансів при соціалізмі. Вона пов'язувалась з двома обов'язковими об'єктивними причинами:
♦ наявністю товарного виробництва, товарно–грошових відносин;
♦ завданнями і функціонуванням соціалістичної держави.
"Товарно–грошові відносини, товарне виробництво, – підкреслював Е.О.Вознесенський, – є необхідною умовою функціонування фінансів у розвинутій формі, яка стає іманентною необхідністю в умовах державно–монополістичного капіталізму і соціалізму". Поза грошовими відносинами самостійно не функціонують такі категорії, як державний кредит, державний бюджет, доходи і витрати, позика, відсотки і т.д. Фінанси виражають систему грошових відносин з приводу формування державних доходів та їх використання.
Другий період у розвитку радянської фінансової науки припадає на другу половину 50–х – кінець 80–х pp. XX ст. Звичайно, у межах його можна виділити окремі підетапи. Проте для нього в цілому характерні ряд спільних положень. До них належать: історичний підхід до з'ясування проблем; безпосередня обумовленість фінансів існуванням держави в умовах розвитку товарно–грошових відносин; твердження про відсутність єдиного спільного для різних суспільних способів виробництва поняття фінансів; розрізнення фінансів капіталістичних і соціалістичних держав як принципово відмінних; відмінності у поглядах на суть і функції фінансів, їх місце в системі розширеного відтворення тощо у межах пануючої марксистської парадигми та ін.
Врешті–решт з радянської фінансової та політекономічної літератури щезли визначення єдинсй фінансової науки, єдиних фінансів. їх замінили визначення окремо фінансів капіталістичних країн і фінансів соціалістичних країн, як принципово різних. Під першими розуміли сукупність економічних відносин, що опосередковують створення, розподіл і використання фондів грошових засобів у процесі перерозподілу національного доходу. Другі ж визначались як сукупність економічних відносин, що виникають у зв'язку з планомірним утворенням, розподілом і використанням фондів грошових засобів у процесі розширеного соціалістичного відтворення. При цьому стало ритуальним положення про те, що економічна природа фінансів соціалістичних країн визначається соціалістичною системою народного господарства, яка базується на суспільній власності на засоби виробництва, природою і функціями соціалістичної держави. Зусилля вчених спрямовувались на пошук і обґрунтування принципових відмінностей та переваг фінансів соціалістичних країн перед фінансами капіталістичних країн.
Нині досить розповсюджені хибні уявлення про розвиток фінансової науки в СРСР та інших країнах державного соціалізму. Зокрема, цей розвиток тлумачать як безваріантні, безпроблемні, одноманітні за сутністю дослідження. Звідси робиться висновок про безплідність і псевдонауковість радянської фінансової науки. Насправді в обидва зазначені вище періоди її розвитку в межах марксистської парадигми існували спірні питання, з яких точилися теоретичні дискусії. В рет–роспективі можна досить чітко визначити ті центральні проблеми, навколо яких розгорталися обговорення. У 20–і pp. – це методологія теоретичних підходів до розгляду суті і функцій фінансів та фінансової науки в умовах перехідного періоду. У 30–50–і pp. продовжувався розгляд суті радянських фінансів як принципово відмінних від фінансів капіталістичних держав. У межах цього загального підходу визначився ряд дискусійних питань. Серед них: фінансові відносини – це грошові фонди у розпорядженні держави чи система виробничих відносин, пов'язаних з утворенням та використанням грошових фондів; фінанси – вираження лише грошових відносин чи сукупності економічних відносин; фінанси – розподільчі чи перерозподільчі відносини та ін. Впродовж 60–80–х pp. такими питаннями були класифікація економічних наук і місця в ній фінансової науки, функції радянських фінансів, місця кредиту, природа оборотних засобів та ін.
Сильною стороною аналізу проблем фінансів у радянській спеціальній літературі був вихід на пізнання економічних законів і закономірностей. У фінансово–кредитному словнику (1964) задачі фінансової науки щодо виявлення суті фінансів і їх ролі у суспільному виробництві визначені так: "Розглядаючи фінанси як особливу сферу економічних відносин, а, отже, і як складову частину всієї системи цих відносин, властивих даному суспільству, фінансова наука показує підпорядкування фінансів закономірностям розвитку даної су спільно–економічної формації, розкриває їх специфічні закономірності в межах загальних закономірностей, характерних для відповідної формації, виявляє зворотний вплив фінансів па економіку, роль фінансів у становленні та розвитку певного суспільного і політичного ладу".
Особливість дискусій серед радянських учених із зазначених вище питань полягала в тому, що по кожному з них встановлювалась пануюча точка зору поряд із "периферійними" у межах загальної марксистської парадигми. Остання слугувала тим каркасом, який утримував у внутрішній єдності теоретичну конструкцію фінансів, незважаючи на окремі спірні погляди вчених.
Відмітною ознакою української спеціальної фінансової літератури був аналіз фінансів капіталістичних держав, особливо теорії і практики оподаткування, у працях відомих вітчизняних учених В.П.Степаненка, В.Л.Андрущенка, В.М.Федосова, В.М.Суторміної, В.М.Лінникова та ін.
Структура фінансової науки
Поряд із з'ясуванням питань про суть, предмет, завдання фінансової науки важливим булЬ також розкриття її внутрішньої структури – складових частин, їх змісту, взаємозв'язків і взаємодії. З одного боку, вчені давали досить стандартний набір частин фінансової науки і аналізували їх зміст. Професор М.І.Мітіліно такими окремими частинами вважав історію фінансового господарства, теорію державного або фінансового господарства (фінансову теорію), фінансову статистику, фінансове право і фінансову політику. "Не всі згадані галузі фінансової науки однаково нині розвинулись, не всі вони однаково самостійні, – зауважив український вчений, –але всі вони вже ясно і стало позначилися й як частини входять у зміст кожного більш–менш великого та повного курсу фінансової науки".
У вітчизняних науковців помітним було тяжіння до трактування фінансової теорії в дусі класичної політекономії. Професор М.М.Соболєв вважав, що теорія у всіх науках повинна розкривати причинну залежність одних явищ від інших і встановити цю залежність у вигляді наукових законів. Згідно з цим, фінансова теорія повинна розкривати причини, що викликають до життя фінансові явища, показати закономірність, тобто постійну повторюваність цих явищ в історії, і повинна формулювати на цій основі наукові закони у галузі фінансового господарства. М.М.Соболєв, по суті, виходів з історичного характеру цих законів. "Фінансова теорія, – писав він , – повинна з'ясовувати залежності фінансових явищ від побудови народного господарства кожної епохи і від побудови держави".
З другого боку, порядку слідування частин фінансової науки, їх взаємному "зчіпленню" переважна більшість вчених, очевидно, не надавала великого значення. Виняток становила позиція АЛ.Буковецького, який до складу фінансової науки включив фінансові описання, фінансову історію, фінансову статистику, фінансове право, фінансову теорію і фінансову політику. На його думку, перші чотири частини фінансової науки є для фінансової теорії, з одного боку, допоміжними дисциплінами, а з іншого – методами дослідження. 'Тільки попередня розробка і розвиток фінансового описання, фінансової статистики, фінансової історії і фінансового права, – наголошував учений, –дають можливість побудувати фінансову теорію".
Фінансове описання – це збирання фінансових фактів, описання фінансових інститутів, що діють у різних країнах. А.Буковецький образно порівнював цей перший етап і першу частину фінансової науки із заготівлею цеглин та іншого будівельного матеріалу для майбутньої наукової конструкції. Вона неможлива без попередніх описань. Водночас учений критично ставився до позиції тих зарубіжних теоретиків, особливо німецьких, які описання, систематизацію фінансових інститутів намагалися видати за вінець наукової роботи.
Друга частина фінансової науки – фінансова історія – повинна з'ясовувати еволюцію фінансового господарства і фінансових інститутів. Учений підкреслював, що марксистське вивчення фінансової науки не можна здійснити поза історією. "З'ясувати значення для фінансових інститутів економічного базиса, встановити вплив на фінансові інститути суспільних класів і соціальних груп, зрозуміти діючі фінансові системи можливо лише при уважному вивченні фінансової історії", – таким був висновок А.Буковецького.
Досить докладно розглядались і інші складові частини фінансової науки, особливо фінансове право. При цьому для вчених характерним було розуміння спільності та відмінностей позитивного і нормативного аспектів фінансової науки при співставленні фінансової теорії і фінансової політики. Фінансова теорія з'ясовує те, що є у даний момент, і намічає те, що може бути, наголошували вчені. Завдання ж фінансової політики – приведення в життя нових фінансових інститутів, визначення найбільш раціональних заходів, що забезпечують державі та іншим органам, які ведуть фінансове господарство, збирання необхідних їм засобів, а також вибір найбільш раціональних способів витрачання уже отриманих ресурсів. Якраз із розрізнення позитивного і нормативного аспектів фінансової науки випливали неодноразові застереження вчених про недопустимість спроб підміни фінансової політики фінансовою теорією, і навпаки.
У "Финансовой энциклопедии" (1924) професор Ленінградського університету І.Ф.Цизирєв запропонував дещо відмінний від традиційного погляд на фінансову науку, фінансове право і фінансову політику. Він вважав їх трьома необхідними, але дуже різними способами (прийомами) наукового розгляду фінансових проблем. "У науково–фінансовій літературі, – писав учений, – вони звичайно представлені у мішаному вигляді, так що в одному й тому ж творі,... можна виявити елементи всіх цих трьох наукових прийомів... Від цього інколи значно знецінюються наукові результати дослідження".
У подальшому радянська фінансова наука відійшла від розгляду фінансового описання, фінансової історії, фінансового права, фінансової теорії, фінансової політики як складових частин фінансової науки. Проте в період 90–х pp. XX ст. відбувається повернення до розгляду фінансової науки, фінансового права і фінансової політики як важливих напрямів дослідження фінансових проблем.
Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 281; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!