Специфіка науково-технічної революції в Україні.
Останню чверть ХХ ст. Україна перебувала у складі СРСР. Радянський уряд пікулувався про зміцнення обороноздатності країни, вкладав чималі кошти для розвитку обороноздатних видів промисловості, а отже, активно сприяв розвитку науково-технічного прогресу.
При всіх недоліках радянської, комуністичної системи, не можна заперечувати те, що науково-технічний прогрес в СРСР був очевидним, і що в певних галузях НТР тут вдалося досягти вражаючих успіхів. Можна було б аналізувати детально різні сторони розвитку НТР, ми ж зосередимося лише на окремих прикладах:
– СРСР створив першу у світі водородну бомбу;
– СРСР випередив найрозвинутішу у світі країну – США у найвищій з технологій – космічній галузі. Перший штучний спутних землі (1957), перший політ людини у космос (1961), перший політ жинки у космос (1963), перші виходи людини в космічний простір, – усі ці досягнення були зроблені в СРСР.
Чималими були науково-технічні досягнення й Української РСР. Її найвагоміший науковий потенціал був зосереджений в установах Академії наук, яку в УРСР у 1962 р. очолив видатний учений та організатор науки Б.Є.Патон. Світове визнання отримали розробки інститутів електрозварювання, проблем матеріалознавства, кібернетики, надтвердих матеріалів. 1957 р. у Києві було засновано комп’ютерний центр, який у 1962 р. став Інститутом кібернетики і вивів Україну на провідну роль у цій галузі в СРСР. Основоположником інституту і взагалі інформаційних технологій в Українi, у колишньому Радянському Союзi став В.М. Глушков. Наразі всесвiтньо вiдомий Iнститут кiбернетики НАН України носить його iм'я. У 1985 р. українська академія наук була призначена координатором розробок та досліджень у галузі передових матеріалів серед країн Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Визначними були досягнення УРСР у царині літакобудівництва (завод Антонова), танкобудівництва.
|
|
|
Варто також мати на увазі і внесок України у освоєння космічного простору. І сторія розвитку ракетобудування і космічних розробок в СРСР, зазвичай пов’язують з ім’ям академіка Сергія Корольова, видатного творця практичних космічних розробок. Однак робота С.Корольова забезпечувалася завдяки чіткій і скоординованій роботі багатьох організацій, деякі з них також очолювалися вихідцями з України. Наприклад, Михайло Янгель створив новий напрям і свою власну школу розвитку ракетного і космічного обладнання; він працював у Дніпропетровську на заводі „Південмаш”; на честь Михайла Янгеля була заснована медаль, котрою нагороджують за досягнення у галузі космічної інженерії; його ім’ям також названа вулиця Києва. Іще один виходець з України – Валентин Глушко був головним конструктором ракет.
|
|
|
Не можна не згадати і про створення вихідцями з України іще у ХІХ ст. – на початку ХХ ст. наукової бази для розвитку ракетної і космічної технологій: Імена Олександра Засядько (1779-1834), Костянтина Костянтинова (народився в 1817), Миколи Кибальчича, Костянтина Ціолковського (походив з славетного роду Наливайка), Юрія Кондратюка (розрахував польоти людини на Луну; ці розрахунки були використані американцями в 1969 р., коли вони послали своїх астронавтів на супутник.
З з іншого боку, УРСР відігравала важливу роль як аграрна держава. Н априклад, на початку 1980-х рр. УРСР виробляла 60% союзного обсягу цукру, 44% – соняшнику, 36% – плодів та ягід, 30% овочів, 27% – плодоовочевих консервів, 26% – тваринного масла, 23% м’яса тощо. Характерною негативною особливістю науково-технічної бази УРСР за часів перебування України у складі СРСР, було деформування структур промислового виробництва країни. Наприклад, у 1990 р. Частка засобів виробництва у загальному обсязі промислової продукції становила 72,1%, а товарів народного споживання – лише 27,9%; саме тому економісти влучно називали радянську економіку „самоїдською” – вона значною мірою самі споживала те, що продукувала.
|
|
|
Розвал СРСР – руйнування сталої системи планової економіки, мережі науково-дослідних установ, а також перехід до ринкових відносин спричинили серйозну економічну кризу в Україні на початку 190-х рр., що, звичайно, не могло не позначитися негативним чином на науковому потенціалі української держави. Для порівняння напрямів і темпів економічних змін можна навести такі дані: ВВП Бельгії з 1990 до 1999 р. Зріс з 197787 млн.доларів США до 248404, тобто збільшився приблизно в 1, 25 разу; ВВП України в 1992 р. Становив 154,94 млрд. рублів 1990 року, а у 2001 р. – 78,35; попри те, що у 2000 та 2001 роках в українській економіці спостерігалося зростання, за вищезазначений період ВВП скоротився в 1,98 рази.
Виразною ознакою економічної кризи стала й криза науки, наукових інституцій в Україні, що позначилося різким відтіком інтелектуальних кадрів за межі української держави. В системі Академії наук, наприклад, у 1990-х роках кількість дослідників зменшилась на третину, скоротилися й фінансові ресурси. Ця негативна тенденція змінилася тільки в останні роки; багато результативних дослідників залишили українські дослідні інститути: у 1990-ті роки співвідношення між вченими у віці 30-50 років, які вийшли з числа науковців, та представниками тієї ж вікової групи, що стали науковцями, – становило чотири до одного; цей процес призвів до розриву поколінь та поставив питання про майбутнє академії; низький рівень заробітної плати в сфері науки зумовив те, що частина дослідників емігрувала на Захід, проте більшість колишніх вчених знайшла своє місце у бізнесі та системі державного управління в Україні.
|
|
|
Труднощі науково-технічного розвитку країни на початку 90-х рр. Було зумовлені як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами:
– незалежна Україна успадкувала уламок економіки колишнього СРСР, неспроможний функціонувати самостійно; тому розрив економічних, а отже технологічних зв’язків, зокрема з Росією, при збереженні залежної структури виробництва не міг не мати негативних наслідків. Лише третина виробничо-технологічних циклів промисловості брала початок і завершувалася в Укроаїні; частка проміжного продукту в 1, 5 рази переважала частку кінцевого; загалом коефіціент залежності України від імпорту становив 41% (для порівняння: Японії – 14%, США – 9,5%).
– науково-технічна і технологічна відсталість української індустрії, низька конкурентноздатність її продукції, і як наслідок цього – неспроможність швидкої інтеграції до міжнародногоь поділу праці. На момент розвалу СРСР 50-60% основних фондів промисловості, будівництва і транспорту СРСР були застарілими, фізично і морально зношеними.
– брак природних ресурсів. Ресурси нафти і газу в республіці були незначними; крім того за попердні десятиліття внаслідок інтенсивної експлуатації наявні в Україні ресурси значною мірою були вичерпані.
– неспроможність політичної еліти швидко пристосуватися до нових ринкових умов; суб’єктивне гальмування процесу становлення і розвитку ринкової економіки в першій половині 90-х рр.;
– „олігархізація економіки” в другій половині 90-х рр.;
Певна стабілізація економічного життя країни відбулася лише в середині 1990-х рр.
Сучасна державна політика у царині розвитку науки і техніки грунтується на декларуванні таких пріоритетів:
– створення умов для проведення фундаментальних досліджень з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук;
– розвиток людського потенціалу та проблеми формування громадянського суспільства;
– охорона довкілля та раціональне природокористування;
– розвиток та удосконалення новітніх біотехнологій;
– створення сприятливих умов для діагностики і методів лікування найпоширеніших захворювань;
– застосування нових комп'ютерних засобів і технологій інформатизації суспільства;
– розробка і застосування новітніх технологій в енергетиці, енергоефективних та ресурсозберігаючих технологій в промисловості та агропромисловому комплексі;
– розробка, винайдення, експлуатація нових речовин і матеріалів.
Дата добавления: 2016-01-05; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!