Вушні раковини в цілому аналізуються за величиною,
розташуванням, формою, особливостями. Крім того вказуються розміри, ширина, обрис, розташування їх частинних елементів.
Потилиця описується за формою і положенням.
Плечі характеризується за розташуванням:
· виступом,
· шириною.
Тулуб- вказується його довжина.
Груди характеризуються за формою та шириною.
Спина - фіксується форма, ширина.
Таз описується за шириною, яка визначається на рівні суглобів, таза і стегон.
Руки характеризується за довжиною, товщиною; крім того, фіксується довжина, ширина кистей рук та пальців; форма рельєф, обрис, довжина, ширина, колір нігтів.
Ноги характеризуються за формою довжиною, товщиною, а також за довжиною, шириною, розміщенням ступні.
При описі анатомічних елементів вказуються їх особливості.
Функціональні елементи - до них відносяться стан та дії людини, за якими ведеться спостереження (поза, хода, міміка, артикуляція, жестикуляція, побутові і спеціальні звички) і які визначаються розміщенням, взаєморозміщенням і рухами частин тіла.
На практиці ці елементи використовуються дуже рідко, на відміну від інших. Це пояснюється складністю їх запам'ятовування.
Криміналістичне значення мають не випадкові положення і рух анатомічних елементів, а лише звичні , стійкі, стабільні. Звична поза людини аналізується за зовнішнім розташуванням частіш тіла в різних положеннях -стоячи, сидячи, лежачи і т.д.
|
|
|
Частковим проявом звичної пози є постава (в основному положення голови і тулуба).
Хода виражає особливості звичних рухів тіла людини при ходьбі, яка буває повільною, швидкою, легкою, важкою, твердою, хиткою, стрибаючою, з великою чи малою довжиною та шириною кроку, з великим чи малим розворотом ступні, з розмахом чи без розмаху руками, враховується положення і рух голови, тулуба, рук.
Міміка - це звичні рухи м'язів обличчя, може бути досить розвинутою і, навпаки, невиразною.
При описі зовнішності людини вказується, в чому конкретно вона проявляється. Наприклад, хмурить брови, зморщує лоба, прикриває очі, дивиться з під лобу, кривить рот.
Артикуляція - рухи губ при відтворенні звуку. Вказується вираженість при артикуляції.
Жестикуляція - це комплекс рухів, які супроводжують мову. Головним чином - це рухи руками, які виконуються з ціллю посилення виразності мови.
Вона також може проявлятися в руках головою, плечима, руками.
Вказується вид рухів головою, плечима, руками їх вираженість і зміст.
Постава - це звичне розташування тулуба, голови та рук. Постава буває напруженою, підтягнутою, вільною та розпущеною. Особливості постави виявляються також в звичному розташуванні голови (підтримується прямо, відкинута назад, витягнутавперед, схилена набік, вправо чи вліво). Поставу характеризує і звичне розташування рук: у одних спостерігається звичка тримати руки в кишені, у інших - за бортом пальто на стегнах, за спиною і т.д.
|
|
|
Голос - за висотою, тембром, низький, середній і високий голос, дискант, альт, тенор, баритон, бас. Голос може бути мелодійним, різким, дзвінким, глухим, сильним, слабким, чистим, сиплим.
Мова - буває повільна, швидка, спокійна, збуджена, чітка чи нечітка, з дефектами вимовлення, (заїкання, шепелявість)присутність певного акценту, окання, інтонація, використання жаргону, засміченість мови ("ось", "розумієте" і т.п).
Особливі прикмети - це хворобливі рухи голови, обличчя, тулуба, кінцівок. Причинами таких рухів можуть бути різноманітні хвороби - дрижання рук, тремтіння повік.
Побутові звички - це звички, пов'язані, наприклад, з харчуванням, палінням.
Спеціальні навики - це дії, які виконуються людиною при здійсненні певної роботи (володіння інструментом, використання певних предметів).
Супровідні елементи і ознаки
|
|
|
Це одяг, дрібні речі, предмети, що використовуються для оформлення зовнішнього вигляду та їх ознаки. Всі елементи і ознаки одягу та дрібних речей поділяються на:
1. Виробничі елементи і ознаки, які виникають в процесі виготовлення;
2. Відображуючі елементи і ознаки, що проявляються при використанні, експлуатації речей, одягу і дрібних речей визначаються за видом і різновидом, матеріалом, призначенням та особливостями виготовлення.
Предмети одягу поділяються на такі групи:
1. Головні убори;
2. Верхній одяг;
3. Легкий одяг;
Взуття.
При складанні опису визначають видові найменування (шапка, шляпа, пальто, костюм і т.д.). вказують належність одягу чоловікові, жінці, дитині і т.д.
Матеріал одягу, предметів характеризується за ознаками, які легко визначаються на вигляд (наприклад, світлий чи темний, домінуючий колір, основний малюнок і т.д.).
Призначення одягу - комплексна ознака, яка відображає його призначення (цивільний, військовий, спеціальний і т.д.). ця ознака має велике значення у парадоксальних випадках (ситуаціях), коли призначення одягу не співпадає з даною обстановкою, в якій людина спостерігається. Відображаючі ознаки одягу і дрібних речей які носять можна поділити на групи за походженням.
|
|
|
Елементи і ознаки, ступені і характер носіння одягу відображають втрату початкового вигляду речі, що був наданий їй при виробництві. Так, взуття в процесі носіння набуває фіксованих складок (заломів), потертості, тріщин на згибах.
Елементи і ознаки догляду за одягом визначаються за його загальним виглядом (вичищування, непрасування і т.д). сліди сторонніх речей на предметах і речах аналізуються найчастіше за місцем їхнього розташування, розміром, кольором. 3. Зображення зовнішнього вигляду людини
(самостійна робота)
Відображення зовнішнього вигляду людини, яке використовується в практиці розкриття і розслідування злочинів, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне.
Суб'єктивні відображення.
Уявний образ є найбільш поширеним суб'єктивним відображенням.
Він формується під впливом багатьох факторів: стать, вік, область постійного проживання, антропологічний тип, професія, зорова пам'ять, емоційність, відстань від спостерігача до спостережуваного, освітлення, тривалість спостереження.
Опис - вказуються ознаки зовнішнього вигляду, він теж суб'єктивний за природою. В криміналістичній практиці використовують довільний і систематизований (впорядкований) опис.
Довільний опис - це опис, який надається свідком очевидцем в словах та виразах, які використовуються в повсякденній мові.
Інформацію про ознаки зовнішності злочинця або іншої особи, отриману в процесі вільної розповіді очевидця, необхідно уточнити.
Нерідко виникають ситуації, за яких вимагається охарактеризувати так звані "середні", "нормальні1 значення ознак зовнішності. Для цього існує література, наочні посібники, таблиці та ін. Наприклад, хороші результати дає показ довідкового альбому - посібника "Типи та елементи зовнішності".
Систематизований опис - це опис за методом словесного портрету.
Словесний портрет - це систематизований науково обґрунтований опис зовнішнього вигляду людини за певною методикою.
Опис за методом словесного портрету повинен проводитись з дотриманням таких правил:
1. Ознаки зовнішності визначаються із застосуванням до "нормального" положення тіла людини.
Елементи зовнішності характеризуються як в анфас, так і в профіль, а, при необхідності, і в інших ракурсах.
Опис складається послідовно від загального до часткового; зверху вниз; спочатку загально-фізичні, потім анатомічні, функціональні та супроводжуючі елементи і ознаки.
Виділяються особливі прикмети.
Особливі прикмети - це прикмети, які рідко зустрічаються. До них відносять:
1. Ознаки, які різко відрізняються від групових;
2. Характеристики непостійних, випадкових елементів, граничні ступені вираженості певного елементу;
3. Характеристика помітних слідів травм та операцій;
4. Ознаки і зміст татуювання.
Особливі прикмети, які відрізняються особливою виразністю, наглядністю називаються броскими.
Інколи за описом важко відтворити зовнішній вигляд особи, яка встановлюється. В таких випадках доцільно виготовити суб'єктивний портрет.
Суб'єктивний портрет може бути виготовлений самим носієм уявного образу або за його свідченнями іншими особами (оперативними працівниками, слідчими, спеціалістами).
Значення суб'єктивних портретів дуже велике, оскільки вони дозволяють скласти цілісне уявлення про .зовнішній вигляд людини, тобто замінюють фотознімки. Але необхідно пам'ятати, що таке відображення дає лише приблизне, схоже уявлення про нього.
Етап виготовлення суб'єктивного портрету складається з початкового варіанту портрета, уточнення і доведення його деталей; отримання закінченого варіанту портрету і, нарешті, затвердження його очевидцем.
На .заключному етапі оформлення проводиться фіксація дій по фототаблиці, на якій розміщуються фотознімки проміжного і кінцевого варіантів портрета.
Довідка підписується усіма учасниками роботи.
Реконструкція обличчя за черепом: використовується для фіксації інформації про ознаки зовнішності при знайденні залишків людини, в тому числі черепа із зруйнованими м'якими тканинами. Методика реконструкції обличчя за черепом, запропонована вченим - антропологом М.М. Герасимовим, заснована на певних залежностях між будовою кісток черепа і товщиною, формою м'яких тканин голови, цей метод дозволяє провести реконструкцію лише в приблизному наближенні до дійсності, але й цього достатньо для його успішного використання з метою встановлення особи.
Об'єктивні відображення.
Найбільш повно та об'єктивно інформація про зовнішність людини може бути зафіксована фотозніманням. Використовується сигналітична, та оперативна фотозйомка.
Сигналітична (впізнавальна) - застосовується для фіксації ознак зовнішності осіб, які підлягають реєстрації, обліку, упізнанню. Для фіксації функціональних ознак зовнішності найбільш доцільно використовувати відеозапис.
Якщо говорити про оперативну зйомку, то ви знаєте, яким чином її отримують. Маски і зліпки використовуються для фіксації ознак зовнішності померлих, загинувших, якщо посмертні зміни незначні, їх отримують за дорученням слідчого або працівників органів дізнання, спеціалісти в області судової медицини. 1. ВИНИКНЕННЯ, ПОНЯТТЯ , ЗМІСТ І ПРАВОВОВІ ОСНОВИ КРИМІНАЛІСТЧНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ
Методи реєстрації з метою боротьби із злочинністю використовувалися ще в стародавні часи. Як правило, для цього застосовувалось два способи :
1. Тавруваня ;
2. Калічення .
Обидва цих способи здійснювали одночасно функції покарання і впізнання - це в стародавньому Вавілоні - Закони Хамурапі, стародавній Індії - Закони Ману (її ст. до н.є ). Фізичні каліцтва вказували не тільки на характер скоєного злочину, але і на те, скільки злочинів вчинено даною особою. При тавруванні на лиці чи на іншій частині тіла випалювали умовні знаки, букви чи цілі слова (наприклад, в Росії - "ВОР", "КАТ"). Тавро в деякій мірі полегшувало затримання злочинця, але встановивши де, коли і за що він був покараний, впізнати його особу по тавру було неможливо.
В Англії і Франції проводились "ідентифікаційні паради", які полягали в тому, що злочинців, які знаходились під вартою оглядали поліцейські, і старалися впізнати раніше бачених.
Початок формування криміналістичної реєстрації на чітко науковій основі було покладено в кінці XIX століттявведенням:
1. Антропометричного;
2. Дактилоскопічного способів реєстрації злочинців:
а) А. Бертаньон— 1882р. ;
б) В. Гершель, Г. Фульде ,
Ф. Гальтон (1887 - 1891 рр.).
Що стосується Росії, то дактилоскопічна форма обліку була введена в 1905 році і спочатку вона отримала назву "уголовная регистрация", тобто реєстрація злочинів і злочинців.
Ефективність розкриття і розслідування злочинів в багатьох випадках залежить :
1. Від якості і кількості криміналістично значимої інформації;
2. її доступності для слідчих і осіб, які здійснюють розшук і дізнання .
Під цією інформацією в першу чергу розуміють :
1. Фактичні дані чи відомості, які знаходяться в причинне - наслідковому зв'язку із подією злочину:
а) характеризують спосіб його здійснення ;
б) осіб , які його скоїли ;
в) предмети злочинного посягання ;
г) знаряддя злочину і інше .
Таку інформацію називають:
1. Актуальна криміналістична значима інформація :
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 169; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!