Самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю

(ст. 429). Об'єктивна сторона цього злочину полягає в самовільному залишенні поля бою під час бою або у відмові під час бою діяти зброєю. Залишення поля бою — це вихід військовослужбовця з бойової позиції, яку займає підрозділ. Воно охоплює і випадки, коли військовослужбовець залишається на колишній позиції, в той час як весь підрозділ займає нову бойову позицію. Відмова діяти зброєю полягає в припиненні застосування зброї під час бою. Сам винний перебуває при цьому на встановленому для нього місці, не залишає поле бою.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мо­тив, як правило, — боягузтво або легкодухість, але можуть бути й інші мотиви, наприклад релігійні.

Суб'єкт цього злочину — будь-який військовослужбовець.

Покарання за злочин: за ст. 429 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

Добровільна здача в полон (ст. 430). Об'єктивна сторона цього злочину виражається в добровільній здачі в полон воро­гу, як шляхом вчинення дії, так і бездіяльності. Під здачею в полон розуміють добровільний перехід військовослужбовця на бік ворога.

Злочин вважається закінченим із моменту переходу військо­вослужбовця на бік ворога.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєдна­ний зі спеціальним мотивом — боягузтвом або легкодухістю.

Суб'єкт цього злочину — будь-який військовослужбовець.

Покарання за злочин: за ст. 430 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні

(ст. 431). Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в по­лоні, можуть полягати в добровільній участі такого військово­службовця у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союз­ним із нею державам, якщо немає ознак державної зради (ч. 1); в насильстві над іншими військовополоненими або в жорстокому поводженні з ними з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого (ч. 2); у вчиненні військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим, із корисливих мотивів або з метою забезпе­чення поблажливого до себе ставлення з боку ворога (ч. 3).

Для об'єктивної сторони достатньо вчинення однієї із зазначених дій. Женевська конвенція «Про поводження з військовополоненими» від 12 серпня 1949 р. забороняє за­лучати військовополонених до робіт, що мають військове значення (від таких робіт військовополонені мають право відмовитися).

Суб'єктивна сторона цього злочину — вина у формі прямого умислу, а за ч. 3 ст. 431 — ще й поєднана зі спеціальною метою — забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога або з корисливих мотивів.

Суб'єкт злочину — військовослужбовець, який перебуває в полоні, за ч. 2 — той самий військовослужбовець, але який пере­буває на становищі старшого.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 431 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років; за ч. 2 ст. 431 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років; за ч. 3 ст. 431 — позбавлення волі на строк до трьох років.

Мародерство (ст. 432). Об'єктивна сторона мародерства ви­ражається у викраденні на полі бою речей, що є при вбитих чи поранених. Викрадення може бути як таємним, так і відкритим, із насильством або без такого.

Під речами розуміють предмети обмундирування та особисті речі вбитого або пораненого (годинник, гроші тощо). До них не належать озброєння і боєприпаси, документи, засоби ведення бою та інші предмети, що збираються з метою подальшого бо­йового застосування. Викрадення має відбуватися на полі бою, тобто на ділянці, де ведуться або велися бойові дії, а також ділянці, що є в тилу, але піддається обстрілу ворогом. Злочин вважається закінченим із моменту появи реальної можливості розпорядитися викраденою річчю.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — тільки військовослужбовець.

Покарання за злочин: за ст. 432 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Насильство над населенням у районі воєнних дій (ст. 433). Об'єктивна сторона цього злочину полягає в насильстві, протизаконному знищенні майна, а також протизаконному відібранні майна під приводом воєнної необхідності, вчинюва­них щодо населення в районі воєнних дій.

Насильство над населенням охоплює різні форми посяган­ня на життя та здоров'я, честь та гідність громадян: тілесні ушко­дження, незаконне позбавлення волі тощо. Якщо насильство полягає в більш тяжких діях — вбивство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, зґвалтування тощо — відповідальність настає за сукупністю злочинів. Протизаконне відібрання май­на шляхом розбою тягне відповідальність за ч. 2 ст. 433.

Суб'єктивна сторона цього злочину — лише прямий умисел, часто поєднаний із корисливою метою.

Суб'єкт злочину — будь-який військовослужбовець.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 433 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 433 — позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

§ 10. Злочини проти законів і звичаїв війни

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є порядок, що визначає виконання військовослужбовцями вимог міжнародних конвенцій.

Погане поводження з військовополоненими (ст. 434). Об'єк­тивна сторона цього злочину виражається в поганому пово­дженні з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов'язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також у недбалому виконанні обов'язків щодо хворих і поранених.

До військовополонених належать особистий склад збройних сил, що потрапив під владу України, а також ополченці та добровольці країни, що перебуває у військовому конфлікті з Україною.

Під поганим поводженням розуміють будь-яку дію або без­діяльність, що заподіює шкоду життю та здоров'ю військово­полонених, принижує їх честь та гідність: завдання тілесних уш­коджень і побоїв, катування, мучення, позбавлення їжі та медич­ної допомоги, обмеження в правах, передбачених Конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р.

Погане поводження з військовополоненими, що містить оз­наки більш тяжкого злочину (вбивство, зґвалтування тощо) вимагає додаткової кваліфікації за відповідними статтями.

Суб'єктивна сторона злочину — вина у формі прямого умис­лу при поганому поводженні з військовополоненими або у формі необережності при недбалому виконанні обов'язків щодо військовополонених.

Суб'єктом поганого поводження з військовополоненими може бути будь-який військовослужбовець, а при недбалому виконанні обов'язків щодо хворих і поранених — особи, на яких покладено їх лікування і піклування про них.

Покарання за злочин: за ст. 434 — позбавлення волі на строк до трьох років.

Незаконне використання символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними (ст. 435). Об'єк­тивна сторона цього злочину виражається в носінні в районі воєнних дій символіки Червоного Хреста або Червоного Півмісяця особами, які не мають на те права, а також зловжи­вання в умовах воєнного стану прапорами чи знаками Черво­ного Хреста і Червоного Півмісяця або пофарбуванням, при­своєним санітарно-транспортним засобам.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єктом злочину може бути будь-який військовослужбовець.

Покарання за злочин: за ст. 435 — позбавлення волі на строк до двох років.

РОЗДІЛ ХХІ

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ _______________

§ 1. Поняття та види злочинів проти миру, безпеки людства й міжнародного правопорядку

У Кримінальному кодексі України 2001 р. вперше злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку виділено в окремому розділі, в якому вперше у більшості статей встановлено відповідальність за суспільно небезпечні діяння. У цьому розділі КК передбачено ті злочини, які світове співтова­риство визнає особливо небезпечними для всього людства, ос­кільки вони підривають основи міжнародних відносин і здатні знищити саме людство (агресивна війна, застосування зброї ма­сового знищення, геноцид тощо).

Особливістю цих злочинів також є їх зв'язок із міжнародним кримінальним правом, за яким ці діяння також визнаються зло­чинами. Поява у КК цієї групи злочинів безпосередньо пов'яза­на з багаторічними зусиллями світового співтовариства щодо виділення у міжнародному кримінальному праві групи злочинів, найбільш небезпечних для всього людства, і встановлення особ­ливих умов відповідальності за їх вчинення (незалежно від того, чи є дії порушенням внутрішнього права країни, в якій вчине­ний злочин, а також від місця вчинення злочину, поширення на них юрисдикції Міжнародного кримінального суду тощо). Ос­новними джерелами норм про такі злочини у міжнародному праві є: статути Нюрнбергського (1945 р.) і Токійського (1946 р.) військових трибуналів, статути міжнародних кримінальних трибуналів по Югославії (1993 р.) і по Руанді (1994 р.), Римсь­кий Статут Міжнародного кримінального суду (1998 р.), чис­ленні конвенції та резолюції ООН. З 1947 р. Комісія міжна­родного права ООН готує Кодекс про злочини проти миру та безпеки людства. При кваліфікації злочинів проти миру, безпе­ки людства та міжнародного правопорядку у багатьох випад­ках слід звертатися до міжнародно-правових джерел для з'ясу­вання змісту норм або окремих понять.

Більшість злочинів, передбачених у розділі ХХ КК, вва­жаються закінченими з моменту вчинення суспільно небезпеч­них дій. Суб'єктивна сторона всіх злочинів характеризується умислом. Відповідальність за посягання на життя представни­ка іноземної держави (ст. 443) настає з 14-ти років, а за інші злочини — з 16-ти років. Згідно з ч. 5 ст. 49 давність не застосо­вується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки люд­ства, передбачених у статтях 437—439 і ч. 1 ст. 442.

Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного право­порядку можна поділити на три групи, виходячи з їх безпосередніх об'єктів: 1) злочини проти миру (статті 436, 437, 438, 447); 2) зло­чини проти безпеки людства (статті 439, 440, 441, 442); 3) злочини проти міжнародного правопорядку (статті 443, 444, 445, 446).

§ 2. Злочини проти миру

Пропаганда війни (ст. 436). Безпосередній об'єкт цього зло­чину - мир між державами і народами. Пропаганду війни було осуджено Генеральною Асамблею ООН ще в 1947 році.

Предмет злочину - матеріали із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту (друкована і рукописна продукція, аудіо- і відеокасети, дискети, лазерні дис­ки та інші матеріальні носії інформації).

Об'єктивну сторону цього злочину характеризують альтер­нативні дії: 1) публічні заклики до агресивної війни або розв'я­зування воєнного конфлікту, 2) виготовлення матеріалів із за­кликами до вчинення таких дій, 3) розповсюдження таких мате­ріалів.

Публічними визнаються заклики, які повідомляються бага­тьом особам у їх присутності або із застосуванням технічних засобів масового інформування (наприклад, виступ по радіо чи телебаченню).

Визначення агресії дано у резолюції ХХІХ сесії Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 р. Під агресією слід розуміти застосування збройної сили державою проти суверенітету, те­риторіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави або будь-яким іншим чином, що несумісний зі Стату­том ООН.

Агресивна війна і воєнний конфлікт є видами агресії. Агресив­на війна вирізняється масштабністю дій, поєднанням викорис­тання збройних сил з іншими засобами боротьби, постановкою та реалізацією певних політичних завдань. Воєнний конфлікт характеризується використанням збройних сил для вирішення певних спірних питань між державами, наприклад щодо кордо­ну між ними.

У статті 436 йдеться про заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту між Україною та іншою дер­жавою, або лише між третіми державами. Для кваліфікації цьо­го злочину не має значення, яка саме держава закликається до вчинення акту агресії.

Поняттям «виготовлення» охоплюються первинне створен­ня матеріалів, внесення змін до них, а також їх розмноження для розповсюдження.

Розповсюдження матеріалів - будь-яке їх відчуження іншим особам або розміщення для самостійного ознайомлення з ними (наприклад, розклеювання листівок і плакатів, розміщення в Інтернеті).

Цей злочин вважається закінченим, якщо вчинено будь-яку із зазначених у ст. 436 дій.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Для виготовлення матеріалів є обов'язковою ме­тою їх розповсюдження.

Суб'єкт злочину - будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 436 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або позбав­лення волі на строк до трьох років.

Планування, підготовка, розв'язування та ведення агре­сивної війни (ст. 437). Це особливо тяжкий злочин, основні оз­наки якого були закріплені ще в Статутах Міжнародного воєн­ного трибуналу в Нюрнбергу 1945 року та Міжнародного воєн­ного трибуналу в Токіо 1946 року. Безпосередній об'єкт цього злочину — мир між державами та народами.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: за ч. 1 ст. 437 — планування, підготовка або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій; за ч. 2 ст. 437 — ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій.

Агресивну війну і воєнний конфлікт слід розуміти так само, як і у пропаганді війни (ст. 436). Для кваліфікації цього злочину не має значення, чи була війна офіційно оголошена, чи ні.

Планування означає розробку системи чи сукупності дій, ок­ремих дій чи операцій, стратегії і/або тактики злочинних дій, які планується вчинювати в майбутньому: а) при підготовці, розв'язуванні, веденні агресивної війни; б) при підготовці, роз­в'язуванні воєнного конфлікту, веденні агресивних воєнних дій. Наприклад, розробка плану «Барбаросса» про напад Німеччи­ни на Радянський Союз.

Підготовка може полягати у нарощуванні збройних сил, їх спеціальному навчанні, передислокації; накопиченні запасів зброї, боєприпасів, горючих матеріалів; проведенні розвіду­вальних заходів, спеціальній ідеологічній підготовці населення та в іншому створенні умов розв'язування і ведення агресивної війни або розв'язування воєнного конфлікту, ведення агресив­них воєнних дій (наприклад, створення під час підготовки Німеччини до другої світової війни спеціальних підрозділів для масового вбивства людей).

Під розв'язуванням слід розуміти дії, безпосередньо спрямо­вані на реалізацію плану про початок агресивної війни чи воєн­ного конфлікту. Вони полягають у створенні або інсценуванні конфліктної ситуації або конкретного приводу, провокації про­тивника на початок дій із використанням зброї тощо (наприк­лад, організація переодягання німецьких солдат у форму по­ляків та їх уявного нападу на Німеччину у 1939 р.).

Участь у змові означає участь у діяльності стійкого об'єднання декількох осіб, які мають загальну мету, — планування, підготовку або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту.

Веденням агресивної війни або агресивних воєнних дій ви­знаються управлінські дії з реалізації агресивних планів, зок­рема, загальне керівництво всіма задіяними у війні чи у воєнно­му конфлікті силами, керівництво збройними силами або про­веденням військових операцій тощо.

Цей злочин вважається закінченим, якщо особа вчинила будь- яке із зазначених у ст. 437 діянь.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб'єктом цього злочину можуть бути службові особи, які здійснюють відповідні функції в системі державної влади чи збройних сил держави, уповноважені вирішувати питання воєн­ного планування та управління, а також інші особи.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 437 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років; за ч. 2 ст. 437 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

Порушення законів та звичаїв війни (ст. 438). Безпосередній об'єкт цього злочину - мир та міжнародний правопорядок у сфері війни та збройних конфліктів.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: 1) жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням;

2) вигнання цивільного населення для примусових робіт;

3) розграбування національних цінностей на окупованій тери­торії; 4) застосування засобів ведення війни, заборонених міжна­родним правом; 5) інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України; 6) віддання наказу про вчинення таких дій.

У статті 438 йдеться про міжнародно-правові закони та зви­чаї війни, які застосовуються у випадках війни та збройних конфліктів міжнародного характеру.

Основні правила поводження з військовополоненими і ци­вільним населенням передбачено у Женевських конвенціях від 12 серпня 1949 р. («Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях»; «Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі»; «Про поводження з військовополоненими»; «Про захист цивільного населення під час війни»), а також у Додатковому протоколі І до цих конвенцій від 10 червня 1977 р.

Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням може виражатися у вбивствах, каліцтвах, тортурах і мордуванні, біологічних експериментах, взятті заручників, тілесному або колективному покаранні, каторжній праці, на­рузі над людською гідністю тощо.

Примусовими визнають роботи, проведення яких вимагаєть­ся від населення під погрозою будь-якого покарання. Причому у цій статті КК маються на увазі тільки ті примусові роботи, які спеціально заборонені міжнародним правом (наприклад роботи в організаціях військового або напіввійськового харак­теру).

Розграбування національних цінностей на окупованій тери­торії охоплює довільне їх вилучення будь-яким способом, що поєднується з подальшим їх оберненням на користь іншої дер­жави або окремих осіб. Предметом цих дій є майно, що має куль­турну або іншу національну цінність. Визначення культурних цінностей та їх особливий міжнародно-правовий захист перед­бачено Конвенцією про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту від 14 травня 1954 р.

Під засобами ведення війни слід розуміти предмети, речови­ни та гази, що використовується збройними силами для зни­щення противника або придушення його сили і здатності до опору, завдання шкоди довкіллю.

Заборони застосування певних засобів ведення війни закрі­плено у вищезазначених конвенціях, а також у Санкт-Петер- бурзькій декларації про відміну застосування вибухових і запа­лювальних куль від 29 листопада 1868 р., Гаазьких конвенціях 1899 і 1907 років, Женевському протоколі про заборону засто­сування на війні задушливих, отруйних та інших подібних газів і рідин та бактеріологічних засобів від 17 червня 1925 р., Кон­венції про заборону воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище від 10 груд­ня 1976 р., Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися таки­ми, що заподіюють надмірні пошкодження або мають невибір- кову дію від 10 жовтня 1980 р., Конвенції про заборону застосу­вання, складування, виробництва і передачі протипіхотних мін та їх знищення від 18 вересня 1997 р. та в інших документах (деякі з них наведено нижче щодо ст. 439).

Такі заборони можуть бути загальними або стосуватися кон­кретних видів засобів ведення війни. Наприклад, загальною є заборона застосовувати зброю, снаряди і речовини, що здатні заподіяти зайві ушкодження або зайві страждання, або велику, довготривалу і серйозну шкоду природному середовищу. До за­боронених засобів ведення війни також належать: зброя «неви- біркової» дії, напалмові, кулькові, касетні, фосфорні бомби, ней­тронна бомба, зброя, що ранить уламками, які не виявляються, міни-пастки тощо.

Серед інших порушень законів та звичаїв війни найбільш небезпечним є застосування заборонених методів ведення війни (наприклад, використання голоду серед цивільного населення, бомбардування та атаки незахищених міст, селищ, помешкань і будов, симулювання наміру вести переговори під прапором пе­ремир'я). Переліки таких порушень передбачено у ст. 85 Додат­кового протоколу І до Женевських конвенцій 1949 р. та у ст. 8 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду.

Злочин вважається закінченим, якщо особа вчинила будь-яке діяння, передбачене ст. 438.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел.

Суб'єктом віддання наказу про вчинення зазначених у ст. 438 дій може бути лише службова особа (як військова, так і цивіль­на). В інших випадках учинення цього злочину суб'єктом може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Дії військовос­лужбовців можуть бути кваліфіковані за статтями 432, 433, 434, у яких передбачено спеціальні норми.

У частині 2 ст. 438 встановлено відповідальність за вчинен­ня будь-якого діяння, передбаченого ч. 1, якщо воно поєднане з умисним вбивством.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 438 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років; за ч. 2 ст. 438 — позбав­лення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Найманство (ст. 447). У частинах 1 і 2 ст. 447 передбачено самостійні склади злочинів, причому в ч. 1 йдеться про злочинні дії щодо найманців, а в ч. 2 — про відповідальність самих най­манців.

Безпосередній об'єкт цих злочинів — мир між державами та народами. Злочинні дії найманців завжди є втручанням у внутрішні справи іншої держави.

Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 447, ха­рактеризують альтернативні дії: 1) вербування найманців; 2) фінансування найманців; 3) матеріальне забезпечення най­манців; 4) навчання найманців; 5) використання найманців у військових конфліктах чи діях.

Поняття найманця визначено у ст. 47 Додаткового протоко­лу 1 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни, а також у Міжнародній конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, прий­нятій Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1989 р. Найман­цем визнається за сукупністю ознак особа, яка: 1) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення уряду чи інший підрив конституційного порядку дер­жави або підрив її територіальної цілісності; 2) беручи участь у таких діях, керується головним чином бажанням одержати знач­ну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою ви­плати або виплатою матеріальної винагороди; 3) не є громадя­нином сторони, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильницькі дії; 4) не є постійним жи­телем на території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насиль­ницькі дії; 5) не належить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії; 6) не надіслана державою для виконання офіційних обов'язків.

Під вербуванням найманців слід розуміти безпосереднє за­прошення, умовляння і набір за наймом людей для вчинення за­значених у ст. 447 дій за матеріальну винагороду. Вербування є закінченим із моменту укладення відповідної угоди з найманцем.

Фінансування найманців полягає у забезпеченні їх грошови­ми коштами. Під матеріальним забезпеченням слід розуміти за­безпечення їх зброєю і боєприпасами, обмундируванням, засо­бами зв'язку та пересування, приміщеннями тощо.

Навчання найманців означає проведення з ними теоретич­них або практичних занять з їх підготовки для вчинення зазна­чених у ст. 447 дій.

Використання найманців у військових конфліктах чи діях — це залучення до безпосередньої участі у збройному конфлікті іншої держави або в насильницьких діях, спрямованих на пова­лення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.

Цей злочин вважається закінченим, якщо вчинено будь-яку із вищезазначених дій.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а вербування, фінансування, матеріальне забезпечен­ня і навчання найманців, крім того, метою їх використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення те­риторіальної цілісності іншої держави.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 447 передбачено відповідальність за участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфлік­тах інших держав із метою одержання матеріальної винагороди.

Під збройними конфліктами інших держав слід розуміти збройні конфлікти міжнародного чи неміжнародного (внутріш­нього) характеру.

Участь у збройних конфліктах інших держав означає фактич­ну безпосередню участь особи у воєнних діях у статусі найманця, наприклад, участь у спільній воєнній операції, керівництво боєм, індивідуальне виконання окремих воєнних завдань тощо. З мо­менту вчинення такої дії злочин вважається закінченим.

Суб'єктивна сторона злочину - прямий умисел, поєднаний із метою одержання матеріальної винагороди.

Суб'єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку, і ха­рактеризується сукупністю вказаних вище ознак найманця.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 447 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 447 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.

§ 3. Злочини проти безпеки людства

Застосування зброї масового знищення (ст. 439). Безпосе­редній об'єкт цього злочину — безпека людства.

Предмет злочину — зброя масового знищення, заборонена міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких нада­но Верховною Радою України. Це, зокрема, бактеріологічна (біо­логічна), токсинна і хімічна зброя, щодо якої встановлено все­осяжні заборони в обов'язкових для України спеціальних кон­венціях: Конвенції про заборону розробки, виробництва і нагромадження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсин- ної зброї та про їх знищення від 10 квітня 1972 р. (ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 21 лютого 1975 р.); Конвенції про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 р. (ратифікована Верховною Радою України 16 жовтня 1998 р.). Предметом цього злочину також може бути ядерна зброя, але її заборона у міжнародному праві має обмежений характер.

Об'єктивну сторону цього злочину характеризує застосу­вання зброї масового знищення, забороненої міжнародними до­говорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Ра­дою України.

Під застосуванням слід розуміти використання вражаючих властивостей зброї відповідно до її цільового призначення як зброї масового знищення. Час і обстановка її застосування не мають значення для кваліфікації цього злочину.

Застосування зброї масового знищення, щодо якої немає спеціальної заборони у міжнародному договорі України, може кваліфікуватися за ст. 438 як порушення законів та звичаїв війни (застосування зброї з невибірковим характером дії або такої, що завдає зайвих ушкоджень або страждань тощо).

Злочин вважається закінченим, якщо особа вчинила діяння, передбачене ст. 439.

Суб'єктивна сторона злочину — умисел. Мотив і мета мо­жуть бути різними.

Суб'єктом злочину може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

У частині 2 ст. 439 встановлено відповідальність за те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей (хоча б однієї людини) або інші тяжкі наслідки. Тяжкість наслідків визна­чається виходячи з конкретних обставин злочину (кількості потерпілих, характеру і розміру шкоди, заподіяної людям, тва­ринам, рослинам, довкіллю).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 439 — позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років; за ч. 2 ст. 439 — позбав­лення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення (ст. 440). Безпосе­редній об'єкт цього злочину — безпека людства.

Предметом злочину можуть бути види зброї, зазначені щодо ст. 439, а також ядерна зброя та інша зброя масового знищення, щодо яких передбачено спеціальну заборону в міжнародних до­говорах України. Зокрема, таку заборону передбачено в Дого­ворі про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, в кос­мічному просторі та під водою від 5 серпня 1963 р. (ратифікова­ний СРСР 25 вересня 1963 р.), Договорі про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р. (Україна приєдналась до Дого­вору 16 листопада 1994 р.), Договорі про всеосяжну заборону ядерних випробувань від 27 вересня 1996 р. (ратифікований Україною 16 листопада 2000 р.).

Об'єктивну сторону злочину характеризують альтернативні дії: розроблення, виробництво, придбання, зберігання, збут, транспортування зброї масового знищення, забороненої міжна­родними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Вер­ховною Радою України.

Під розробленням зброї масового знищення розуміють дії з її створення, які передують її виробництву (розроблення теоре­тичних основ пристрою і дії зброї та їх дослідно-конструкторсь­ка перевірка, подібні роботи зі збільшення вражаючих власти­востей зброї тощо).

Виробництво - це дія з безпосереднього створення реальних одиниць такої зброї для практичного використання. Способи виробництва можуть бути будь-якими.

Придбання — це отримання такої зброї будь-яким способом (купівля, обмін, викрадення, прийняття як подарунок або вина­городу тощо).

Зберігання означає контрольоване винним утримання зброї у визначеному ним місці. Зберігання, наприклад, може порушу­вати заборону, передбачену Договором про заборону розміщен­ня на дні морів та океанів і в його надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення від 7 грудня 1970 р. (ратифіко­ваний Президією Верховної Ради Української РСР 17 серпня 1971 р.).

Збут — будь-яке відчуження зброї іншій юридичній або фізичній особі або державі.

Під транспортуванням розуміють переміщення зброї будь- яким транспортним засобом.

Цей злочин буде закінченим, якщо вчинено будь-яку із зазна­чених у ст. 440 дію хоча б щодо однієї одиниці зброї масового знищення.

Суб'єктивна сторона злочину - прямий умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 440 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років.

Екоцид (ст. 441). Безпосередній об'єкт цього злочину — еко­логічна безпека людства.

Об'єктивну сторону злочину характеризують: масове зни­щення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів, а також вчинення інших дій, що можуть спричинити екологічну катастрофу.

Масове знищення рослинного і тваринного світу означає зни­щення великої кількості рослин і/або тварин, або їх повне зни­щення на певній території. Наприклад, під час війни у В'єтнамі у деяких районах усе живе практично було знищено хімічними речовинами.

Отруєння атмосфери або водних ресурсів — це їх забруднен­ня отруйними або іншими шкідливими для людини, тваринно­го або рослинного світу речовинами. До водних ресурсів нале­жать як поверхневі, так і підземні води.

Під іншими діями слід розуміти інші шкідливі дії щодо тва­ринного і рослинного світу, атмосфери і водних ресурсів або дії щодо інших природних об'єктів (наприклад землі та її надр), або щодо навколишнього природного середовища взагалі (на­приклад руйнування озонового шару).

Кожна із зазначених у ст. 441 дій характеризується тим, що вона може спричинити екологічну катастрофу. Це має принци­пове значення для відмежування цього злочину від злочинів проти довкілля (статті 236—254).

Екологічна катастрофа - це особливо тяжкі наслідки, які слід визначати в кожному конкретному випадку з урахуванням та­ких критеріїв: 1) велика площа території, на якій відбулися не­сприятливі зміни в навколишньому середовищі; 2) суттєве об­меження або виключення життєдіяльності людини або життя рослин чи тварин на певній території; 3) тривалість несприят­ливих змін у навколишньому середовищі або їх невідворотність;

4) суттєві зміни в екологічній системі, наприклад, зникнення окремих видів тварин або рослин, зміна кругообігу речовин або інших біологічних процесів, які мають значення для екосистеми в цілому.

Цей злочин вважається закінченим, якщо вчинено будь-яке із зазначених у ст. 441 діянь, яке могло спричинити екологічну ка­тастрофу.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисел.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 441 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Геноцид (ст. 442). Безпосередній об'єкт злочину - безпека існування національних, етнічних, расових і релігійних груп.

Об'єктивна сторона цього злочину характеризується як діян­ня, спрямоване на повне або часткове знищення будь-якої на­ціональної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом: 1) по­збавлення життя членів такої групи; 2) заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень; 3) створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення; 4) скоро­чення дітонародження чи запобігання йому в такій групі; 5) на­сильницької передачі дітей з однієї групи в іншу. Аналогічне визначення геноциду передбачено в Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р., а також у Римському Статуті міжнародного кримінального суду.

Позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи - це умисне вбивство усіх або окремих членів гру­пи, вчинене у зв'язку з належністю потерпілого до такої групи, спричинене такою належністю. Такий само зв'язок характери­зує заподіяння членам такої групи тяжких тілесних ушкоджень.

Створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, може полягати у позбавленні групи продуктів харчування чи інших життєво важливих за­собів існування, обмеженні або позбавленні медичної допомоги, створенні небезпечних для життя екологічних умов, насиль­ницькому переселенні в непридатні для проживання місця тощо.

Скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі - це насильницька стерилізація, кастрація або контрацепція, за­борона шлюбних союзів між членами однієї групи, примушу­вання до аборту або створення життєвих умов, які сприяють збільшенню кількості вимушених абортів тощо.

Насильницька передача дітей з однієї групи в іншу означає їх передачу в іншу національну, етнічну, расову чи релігійну групу, вчинену всупереч волі батьків або осіб, які їх замінюють, і поєд­нану із застосуванням фізичного або психічного насильства.

Кваліфікація геноциду не залежить від того, вчинений він у мирний чи у воєнний час.

Цей злочин вважається закінченим: у перших двох формах - із моменту настання наслідків у вигляді відповідно біологічної смерті та тяжких тілесних ушкоджень, а в інших формах - коли вчинені зазначені діяння. Однак у будь-якому випадку розв'я­зання цього питання не залежить від того, чи настали фактично наслідки у вигляді знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, поєднаний із метою повного або часткового знищення будь-якої національ­ної, етнічної, расової чи релігійної групи.

Суб'єктом злочину може бути будь-як особа, яка досягла 16-річ- ного віку.

У частині 2 ст. 442 передбачено відповідальність за: 1) пуб­лічні заклики до геноциду; 2) виготовлення матеріалів із закли­ками до геноциду; 3) розповсюдження таких матеріалів.

Основні поняття у цьому складі злочину визначаються ана­логічно пропаганді війни (ст. 436).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 442 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі; за ч. 2 ст. 442 — арешт на строк до шести місяців або позбав­лення волі на строк до п'яти років.

§ 4. Злочини проти міжнародного правопорядку

---

Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 157; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!