Посів або вирощування снодійного маку чи конопель

(ст. 310). Предметом злочину є насіння або рослини снодійного маку чи конопель. Посів або вирощування інших рослин, які містять наркотичні речовини, не утворить складу цього злочину.

З об'єктивної сторони цей злочин полягає в незаконному посіві або вирощуванні вказаних сільськогосподарських культур.

Посів — це дії, спрямовані на висів насіння рослин або розса­ди без належного дозволу на будь-яких земельних ділянках, як спеціально підготовлених, так і порожніх. Злочин визнається закінченим із моменту внесення насіння або розсади в ґрунт неза­лежно від подальшого проростання чи зростання рослин, розм­іру площі.

Вирощування — це догляд (рихлення, прополювання, бу­кетировка, прорідження, полив, підживлення тощо) за посіва­ми і сходами з метою доведення їх до стадії дозрівання. Причо­му для наявності вказаного діяння не має значення, посадив ці рослини сам винний, висіяні вони будь-ким іншим або є дико­рослими.

Закінченим злочин вважається з моменту здійснення дій, спрямованих на поліпшення зростання вказаних культур, неза­лежно від того, чи був вирощений або зібраний урожай з діля­нок, що обробляються. На кваліфікацію злочину не впливають ні розмір площі, що засіяна чи обробляється, ні належність зе­мельної ділянки.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом. Винний усвідомлює, що здійснює посів або виро­щування рослин, що містять наркотики і заборонені до обробіт­ку, і бажає цього.

Мотиви, якими керується особа, можуть бути різними і на кваліфікацію злочину не впливають. У більшості випадків вони мають корисливий характер. Якщо посів або вирощування вка­заних рослин здійснюється з метою виготовлення наркотич­них засобів, збуту врожаю, то вчинене утворить собою приготу­вання до злочинів, вказаних у ст. 307 або ст. 309. У цих випадках відповідальність настає за сукупністю злочинів.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа.

У частині 2 ст. 310 встановлено відповідальність за незакон­ний посів або вирощування снодійного маку чи конопель осо­бою, яка була засуджена за ч. 1 ст. 310 чи яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 309, 311 і 317, або вчинення зазначених дій за попередньою змовою групою осіб із метою збуту, а також незаконний посів або вирощування снодій­ного маку чи конопель у кількості п'ятисот і більше рослин.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 310 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 310 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, збері­гання, перевезення чи пересилання прекурсорів (ст. 311). Предметом цього злочину є прекурсори. Об'єктивна сторона та ознаки, що становлять її зміст, аналогічні складу злочину, передбаченого ст. 307.

Відмінна ознака, що стосується до характеристики суб'єк­тивної сторони злочину, полягає в тому, що дії винний вчиняє з метою використання для виробництва або незаконного виго­товлення наркотичних засобів чи психотропних речовин. Ква­ліфікуючі ознаки злочину розглядалися раніше при аналізі зло­чинів, передбачених статтями 305, 307 і 309.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 311 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 311 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 3 ст. 311 — позбавлення волі на строк від шести до дванадцяти років із конфіскацією майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 311 особа, яка добровільно здала пре­курсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала дже­рело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних із незаконним обігом прекурсорів, наркотичних засобів, психо­тропних речовин або їх аналогів, звільняється від криміналь­ної відповідальності за незаконні їх виробництво, виготовлен­ня, придбання, зберігання, перевезення, пересилання (ч. 1 цієї статті).

Порушення встановлених правил обігу наркотичних за­собів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів

(ст. 320). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в порушенні встановлених правил посіву або вирощування снодійного маку чи конопель, а також порушенні правил виробництва, виготов­лення, зберігання, обліку, відпуску, розподілу, торгівлі, переве­зення, пересилання чи використання наркотичних засобів, пси­хотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, призначених для виробництва чи виготовлення цих засобів або речовин.

Порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів регулюється Законом України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і пре­курсорів» від 8 липня 1999 р.^[95] Ці питання регламентуються Положенням про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, за­твердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 1996 р. № 6^[96]; наказом МОЗ України від 18 грудня 1997 р. № 356^[97]; наказом Мінпрому України від 19 червня 1997 р. № 104, яким затверджено Інструкцію про порядок виробництва, зберігання, перевезення і реалізації прекурсорів^[98].

Відповідно до встановленого порядку культивування снодійного маку (опійного та олійного) чи конопель може здійснюватися тільки на підставах та в обсязі, передбачених державним замовленням. Ці питання вирішуються Мінагроп- ромом, іншими органами, уповноваженими Кабінетом Міністрів України. Дозвіл на заняття такою діяльністю дається на підставі ліцензії чи дозволу, що їх видають уповноважені орга­ни виконавчої влади.

З суб'єктивної сторони цей злочин може бути вчинений як умисно, так і через необережність.

Суб'єкт цього злочину — особа, уповноважена додержувати­ся встановлених правил посіву або вирощування снодійного маку чи конопель, а також виробництва, виготовлення, збері­гання, обліку, відпуску, розподілу, торгівлі, перевезення, пере­силання чи використання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Частина 2 ст. 320 передбачає відповідальність за вчинення вказаних дій повторно або якщо вони спричинили нестачу нар­котичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи пре­курсорів у великих розмірах, або призвели до викрадання, при­власнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних ре­човин, їх аналогів чи прекурсорів, або заволодіння ними шля­хом шахрайства чи зловживання службовою особою своїм служ­бовим становищем.

Характеристика цих кваліфікуючих ознак розглядалася при висвітленні складів злочинів, передбачених статтями 305, 307, 312 і 313.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 320 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 320 — штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, пере­везення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут от­руйних і сильнодіючих речовин (ст. 321). З об'єктивної сторо­ни цей злочин полягає у незаконному виробництві, виготовленні, придбанні, перевезенні, пересиланні або зберіганні з метою збу­ту, збуті отруйних або сильнодіючих речовин, що не є нарко­тичними або психотропними чи їх аналогами, здійснення таких дій щодо обладнання, призначеного для виробництва чи виго­товлення отруйних або сильнодіючих речовин, без спеціального на те дозволу.

Предметом цього злочину є отруйні та сильнодіючі речови­ни, а також обладнання, призначене для їх виробництва чи ви­готовлення.

Інші ознаки складу злочину, зазначені в ст. 321, аналогічні злочину, передбаченому ст. 307.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 321 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 321 — штраф до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня волі на строк до двох років.

§ 3. Злочини, пов'язані з незаконним заволодінням наркотичними засобами, а також обладнанням, призначеним для їх виготовлення

Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних за­собів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим ста­новищем (ст. 308). Об'єктивна сторона цього злочину полягає у вказаних діях із заволодіння наркотичними засобами.

Поняття викрадення (крадіжка, грабіж), привласнення, ви­магання, заволодіння цими предметами шляхом шахрайства повністю відповідають їх аналізу щодо злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189, 190 і 191 (див. розділ VII підручника).

З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується пря­мим умислом.

Суб'єктом викрадення, вимагання і розбою є особа, яка до­сягла 14-річного віку; шахрайства — 16-річного віку, привлас­нення — особа, якій ці предмети ввірені або перебувають у її віданні.

Частина 2 ст. 308 передбачає відповідальність за вчинення цього злочину повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або особою, яка раніше вчинила один із зло­чинів, передбачених статтями 306, 307, 310, 311, 314, 317, або у великих розмірах, а також заволодіння наркотичними засоба­ми, психотропними речовинами або їх аналогами шляхом зло­вживання службової особи своїм службовим становищем.

У частині 3 ст. 308 встановлено відповідальність за дії, пе­редбачені частинами 1 або 2 ст. 308, якщо вони вчинені в особли­во великих розмірах, або організованою групою, або шляхом розбою з метою викрадення наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів, а також вимагання цих засобів чи речовин, поєднане з насильством, небезпечним для життя і здо­ров'я.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 308 — позбавлення волі на строк від трьох до шести років; за ч. 2 ст. 308 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років із позбавленням права обій­мати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 308 — позбав­лення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіска­цією майна.

Викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання служ­бовим становищем (ст. 312). Об'єктивна сторона цього злочи­ну та її ознаки аналогічні злочину, передбаченому ст. 308.

Суб'єктивна сторона цього злочину, крім прямого умислу, передбачає і спеціальну мету — збут прекурсорів іншим особам або їх збут для виробництва або виготовлення наркотичних за­собів, психотропних речовин або їх аналогів.

Кваліфікуючі ознаки цього злочину висвітлено раніше при характеристиці складу злочину, передбаченого ст. 308.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 312 — штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 312 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років із позбавленням права обійма­ти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 3 ст. 312 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років із позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних за­собів, психотропних речовин або прекурсорів (ст. 318). Об'єк­тивна сторона цього злочину полягає в одній із дій: незаконно­му виготовленні, підробленні, використанні або збуті підробле­них чи незаконно одержаних документів, які дають право на отримання наркотичних засобів чи психотропних речовин або прекурсорів, призначених для виробництва або виготовлення цих засобів чи речовин.

Незаконне виготовлення документа передбачає будь-який спосіб виготовлення фальшивого документа, подібного до справ­жнього, який перебуває в обігу. Способи виготовлення можуть бути різними: за допомогою технічних засобів, від руки, шляхом ксерокопіювання, з використанням іншої техніки тощо.

Незаконне підроблення документів означає повну або част­кову зміну змісту вже оформленого справжнього документа, а також складання документа із внесенням до нього даних, які пов­ністю або частково не відповідають дійсності.

Під використанням документа розуміють його пред'явлення до офіційних органів із метою отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

Під збутом підроблених або незаконно отриманих документів слід розуміти будь-яку форму їх передачі або реалізації іншим особам. Причому збут документа передбачає будь-який спосіб його відчуження: продаж, дарування, обмін, передачу в борг, сплату боргу тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, по­єднаний із метою отримати замість документа наркотичні за­соби або психотропні речовини.

Суб'єктом цього злочину є будь-яка особа.

Частина 2 ст. 318 передбачає відповідальність за вчинення злочину повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених стат­тями 306—317.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 318 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 318 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Незаконна видача рецепта на право придбання наркотич­них засобів або психотропних речовин (ст. 319). Предмет цьо­го злочину — рецепт, тобто документ, який дає право на прид­бання наркотичних засобів або психотропних речовин.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в незаконній видачі рецепта на право придбання вказаних засобів і речовин. Згідно з Законом України «Про обіг в Україні наркотичних за­собів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» від 8 липня 1999 року¹ видача лікарями рецептів громадянам на право придбання ними вказаних засобів і речовин здійснюєть­ся на основі правил, встановлених Міністерством охорони здо­ров'я України. Порушення цих правил свідчить про неза­конність видачі рецепта. Незаконна видача лікарем має місце у разі, якщо рецепт видано особі, яка не має права на придбання наркотичних засобів або психотропних речовин як ліків, або в ньому збільшено кількість допустимої дози відпуску наркотич­них засобів або психотропних речовин тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту видачі, тобто з моменту передачі незаконного рецепта іншій особі.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом, поєднаним із корисливими мотивами чи з інши­ми особистими інтересами.

Суб'єктом цього злочину є лікар, який видав рецепт. Якщо незаконний рецепт виписаний іншою особою, відповідальність настає за ст. 318.

Частина 2 ст. 319 передбачає відповідальність за вчинення тієї самої дії повторно.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 319 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 319 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

Викрадення, привласнення, вимагання обладнання, при­значеного для виготовлення наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шах­райства або зловживання службовим становищем та інші неза­конні дії з таким обладнанням (ст. 313). Предметом цього злочину є обладнання, призначене для виготовлення наркотич­них засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Інші ознаки складу злочину, вказані в ст. 313, аналогічні зло­чину, передбаченому ст. 308.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 313 — штраф від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або об­меження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 313 — позбавлен­ня волі на строк від двох до шести років; за ч. 3 ст. 313 — позбав­лення волі на строк від п'яти до дванадцяти років із конфіска­цією майна.

§ 4. Злочини, пов'язані з незаконним

вживанням наркотичних і одурманюючих засобів, а також допінгу

Незаконне введення в організм наркотичних засобів, пси­хотропних речовин або їх аналогів (ст. 314). З об'єктивної сто­рони злочин полягає в незаконному введенні будь-яким спосо­бом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи всупереч її волі.

Під незаконним введенням розуміють будь-які примусові дії, спрямовані на введення в організм іншої особи зазначених за­собів і речовин (ін'єкція, шляхом додавання в їжу, лікарські пре­парати, напої тощо).

Способи примусового незаконного введення в організм іншої особи наркотичних засобів і психотропних речовин можуть бути різними — це обман, примушування, насильство. Лише їх засто­сування свідчить про введення в організм вказаних засобів і ре­човин всупереч волі іншої особи.

Слід зазначити, що спосіб введення, вид наркотичного засо­бу чи психотропної речовини, його кількість на кваліфікацію не впливають. Введення в організм іншої особи наркотичних за­собів лікарем, хоч і всупереч волі цієї особи або без її згоди, з метою профілактики або лікування, не містить складу цього злочину.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотиви, якими керується винний, можуть бути різни­ми і на кваліфікацію не впливають.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа.

У частині 2 ст. 314 встановлено відповідальність за ті самі дії, якщо вони призвели до наркотичної залежності потерпілого або вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 306—312, 314—318, або вчи­нені щодо двох чи більше осіб, або якщо вони заподіяли серед­ньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження потерпілому.

Частина 3 ст. 314 передбачає відповідальність за дії, перед­бачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені щодо неповноліт­нього або особи, яка перебуває в безпорадному стані, чи вагіт­ної жінки, або якщо вони були пов'язані із введенням в організм іншої особи особливо небезпечних наркотичних засобів, психо­тропних речовин або їх аналогів, а також якщо внаслідок таких дій настала смерть потерпілого.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 314 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 314 — позбавлення волі на строк від трьох до десяти років; за ч. 3 ст. 314 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Схиляння до вживання наркотичних засобів, психотроп­них речовин або їх аналогів (ст. 315). З об'єктивної сторони схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних ре­човин або їх аналогів — це дії винного, спрямовані на те, щоб збудити в іншої особи бажання вжити їх. Стаття 315 передбачає особливий вид підбурювання, причому воно може бути як оди­ничним, так і багаторазовим, що на кваліфікацію вчиненого не впливає. Схиляння може бути вчинено тільки в формі активної дії й тільки щодо конкретної особи. Способи схиляння можуть бути різними: умовляння, пропозиція, надання порад, прохан­ня, лестощі, примушування, переконання, залякування, підкуп, обіцянка винагороди або іншої вигоди, погроза припинити шлюбні або дружні відносини тощо. Це можуть бути словесні, конклюдентні дії, у письмовій формі, з використанням техніки тощо.

Злочин вважається закінченим із початку здійснення дій, спрямованих на те, щоб збудити в іншої особи бажання вжити наркотичні засоби, незалежно від того, чи вдалося викликати у потерпілого це бажання.

Якщо при схилянні до вживання наркотичних засобів особа ще й збувала їх або сприяла їх викраденню, виробництву, виго­товленню, придбанню, зберіганню, перевезенню або пересилан­ню, її дії належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, пе­редбачених статтями 315 і 308 або 309.

З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується пря­мим умислом і наявністю спеціальної мети — викликати у по­терпілого бажання вживати наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа.

Частина 2 ст. 315 передбачає схиляння до вживання нарко­тичних засобів, вчинене повторно або щодо двох чи більше осіб, або щодо неповнолітнього, а також особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310, 314 і 317. При цьому винний усвідомлює або за всіма обставинами справи повинен був і міг усвідомлювати, що він збуджує бажання спожи­вати наркотики саме в особи, яка не досягла 18-річного віку.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 315 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 2 ст. 315 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Незаконне публічне вживання наркотичних засобів (ст. 316). Об'єктивна сторона цього злочину характеризується діями, які полягають у публічному або груповому незаконному вживанні наркотичних засобів у місцях, що призначені для проведення навчальних, спортивних і культурних заходів, та в інших місцях масового перебування громадян.

Під публічним вживанням слід розуміти відкрите вживання наркотичних засобів у присутності третіх осіб, які усвідомлюють характер того, що відбувається.

Вчинення цих дій групою осіб передбачає, що у процесі вжи­вання наркотичних засобів беруть участь дві або більше осіб. Присутність сторонніх осіб при цьому не є обов'язковою. Для кваліфікації не має значення, вживали учасники групи нарко­тичні засоби послідовно чи одночасно.

Місцем вчинення злочину є територія, призначена для про­ведення навчальних, спортивних і культурних заходів або інші місця масового перебування громадян (пляжі, вокзали, парки, дитячі майданчики, вулиці, площі, підземні переходи тощо)

Закінченим злочин є з моменту вживання (прийняття) нар­котичного засобу, незалежно від того, чи доведений винний до стану наркотичного сп'яніння.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа.

Частина 2 ст. 316 передбачає відповідальність за вчинення тих самих дій повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 310, 314, 315, 317 і 318.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 316 — обмеження волі на строк до чотирьох років або позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 316 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

Організація або утримання місць для незаконного вжи­вання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (ст. 317). З об'єктивної сторони цей злочин характеризується вчиненням однієї з таких дій: організація або утримання місць для незаконного вживан­ня, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психо­тропних речовин або їх аналогів, а також надання приміщення з цією метою.

Під організацією таких місць слід розуміти злочинні дії, спрямовані на пошук приміщення, будівлі, споруди, приготу­вання, пристосування частини будівлі, будинку, сараю, куреня тощо для вживання, виробництва чи виготовлення наркотич­них засобів, психотропних речовин або їх аналогів.

Організація вважається закінченою з моменту створення місць для вчинення цих дій.

Утримання місць — це використання приміщення або іншо­го спеціально пристосованого місця для вживання, виробницт­ва чи виготовлення зазначених предметів. Власник місця може забезпечувати клієнтів необхідним обладнанням, інструментом, пристосуваннями, можливістю безперешкодного перебування у приміщенні в стані наркотичного сп'яніння. Утримання цих місць є злочином, що триває, який полягає у безперервному си­стематичному вчиненні такої злочинної діяльності.

Надання приміщення полягає у дозволі незаконного вжи­вання, виробництва чи виготовлення зазначених предметів у приміщенні, яким винний користується або яке є в його влас­ності. Відповідальність настає як при неодноразовому, так і при разовому наданні приміщення.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення зазна­чених дій.

З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується пря­мим умислом, що поєднується зі спеціальною метою — створи­ти сприятливі умови для вживання, виробництва чи виготов­лення наркотичних засобів і психотропних речовин.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа.

Частина 2 ст. 317 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або з корисливих мотивів, або групою осіб, або із залученням неповнолітнього.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 317 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 317 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років із конфіскацією майна.

Незаконна організація або утримання місць для вживан­ня одурманюючих засобів (ст. 322). Цей злочин відрізняється від злочину, передбаченого ст. 317, лише предметом, яким є лікарські та інші засоби, що вживаються з метою одурманення потерпілого.

Покарання за злочин: за ст. 322 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня волі на строк до трьох років.

Спонукання неповнолітніх до застосування допінгу (ст. 323). Предметом цього злочину є допінг — засоби і методи, які є в переліку заборонених Антидопінговим кодексом Олімпійсько­го руху.

З об'єктивної сторони під спонуканням слід розуміти дії винно­го, спрямовані на те, щоб збудити намір, бажання застосувати допінг неповнолітнім. Спонукання може бути вчинено тільки у формі активної поведінки. Способи і засоби можуть бути різними, наприклад, умовляння, пропозиції, прохання, переконання тощо.

Закінченим злочин вважається з початку дій, спрямованих на спонукання неповнолітньої особи до застосування допінгу.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умис­лом, що поєднується із спеціальною метою — викликати у по­терпілого бажання застосувати допінг.

Суб'єктом цього злочину є будь-яка особа, яка досягла 18-річ- ного віку.

Частина 2 ст. 323 передбачає відповідальність за ту саму дію, вчинену повторно щодо двох чи більше осіб або особою, яка ра­ніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 314, 315, 317, 324.

У частині 3 ст. 323 передбачено відповідальність за дії, пе­редбачені частинами 1 або 2 статті, якщо вони заподіяли тяжкі наслідки.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 323 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлен­ня права обіймати певні посади чи займатися певною діяльні­стю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 323 — позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 3 ст. 323 — позбавлення волі на строк до п'яти років.

Схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих за­собів (ст. 324). Предметом злочину є одурманюючі засоби, які не є наркотичними або психотропними, або їх аналогами.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається у схилянні неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів.

Поняття схиляння те саме, що і в злочині, передбаченому ст. 315.

Потерпілим від злочину є особа, яка не досягла 18-річного віку.

З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується пря­мим умислом і наявністю мети — викликати у конкретної особи бажання вживати одурманюючі засоби.

Суб'єктом цього злочину може бути будь-яка особа, яка до­сягла 18-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 324 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк.

§ 5. Інші злочини проти здоров'я населення

Порушення правил боротьби з епідеміями (ст. 325). З об'єк­тивної сторони цей злочин передбачає: порушення правил, вста­новлених із метою запобігання епідемічним та іншим заразним захворюванням і боротьби з ними; настання наслідків у вигляді створення реальної можливості поширення епідемічних або інших заразних захворювань або поширення вказаних захво­рювань; причинний зв'язок між допущеними порушеннями та будь-яким із названих наслідків.

Правила запобігання і боротьби з епідемічними та іншими заразними захворюваннями встановлюються відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 лис­топада 1992 р.^[99] (з наступними змінами), законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя насе­лення» від 24 лютого 1994 р.^[100] (з наступними змінами) та «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. із змінами від 5 червня 2004 р.^[101] Епідемічними визнають такі інфекційні захворювання, які мають здатність масово поши­рюватися серед населення на відповідній території за короткий проміжок часу. Інші заразні захворювання — це різні хвороби людей, що передаються один одному (наприклад, холера, чума, малярія тощо). Правила, про які йдеться в ст. 325, передбачають вчинення відповідними органами та службовими особами меди- ко-санітарних заходів, спрямованих на запобігання або бороть­бу з епідемічними та іншими заразними захворюваннями.

Порушення цих правил може полягати в їх невиконанні або неналежному виконанні (наприклад, в'їзд на територію Украї­ни іноземного громадянина з країни, де зареєстровано інфек­ційні хвороби, без документів, передбачених міжнародними до­говорами і санітарним законодавством України).

Порушення правил має бути причинно пов'язано або з по­ширенням епідемій та інших заразних захворювань на певній території України, або зі створенням реальної загрози такого поширення.

З суб'єктивної сторони порушення встановлених правил може бути вчинено умисно або через необережність, але щодо наслідків можлива тільки необережність.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, в тому числі й служ­бова.

Покарання за злочин: за ст. 325 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

Порушення правил поводження з мікробіологічними або іншими біологічними агентами чи токсинами (ст. 326). Об'єк­тивна сторона цього злочину характеризується:

1) діяннями у вигляді порушення правил зберігання, вико­ристання, обліку, перевезення або інших правил поводження з біологічними агентами і токсинами;

2) наслідками у вигляді створення загрози загибелі людей або настання інших тяжких наслідків, або заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого;

3) причинним зв'язком хоча б між одним із зазначених діянь і одним з названих наслідків.

Відповідно до ст. 53 Закону України «Про охорону навко­лишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р.^[102]підприємства, установи та організації зобов'язані забезпечува­ти екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспорту­вання, використання, знищення, знешкодження і поховання мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин і предметів біотехнології, а також інтродукцію, акліматизацію і реакліма­тизацію тварин і рослин, розробляти і вживати заходи із запо­бігання і ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних чинників на довкілля та здоров'я людини.

Підприємства і громадяни-підприємці, здійснюючи зазна­чені дії, зобов'язані дотримуватися санітарних норм, що гаран­тують безпеку для здоров'я населення і довкілля. Ці самі вимоги поширюються на транзитне транспортування через територію України хімічних, біологічних, радіоактивних, інших небезпеч­них для здоров'я видів сировини, корисних копалин, речовин та матеріалів (у тому числі нафти і нафтопродуктів, природного газу тощо) будь-якими видами транспорту та продуктопрово- дами (ст. 25 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»від 24 лютого 1994 р.)^[103].

Порушення встановлених правил поводження з мікробіоло­гічними або іншими біологічними агентами чи токсинами може бути вчинено як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Таке порушення може полягати в невиконанні зазначених правил або в їх неналежному виконанні.

Створення загрози загибелі людей чи настання інших тяж­ких наслідків передбачає виникнення реальної можливості на­стання смерті людини або захворювання хоча б однієї людини на хворобу, небезпечну для її здоров'я.

Заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого означає фактичне захворювання внаслідок вказаних дій хоча б однієї особи (за винятком того, хто брав участь у вчиненні цього злочину). Зло­чин визнається закінченим із моменту настання будь-якого вка­заного наслідку.

З суб'єктивної сторони порушення зазначених правил може бути умисним або необережним, а щодо наслідків — тільки необе­режним.

Суб'єкт цього злочину — спеціальний, тобто особа, на яку покладено обов'язок дотримуватися правил поводження із за­значеними предметами.

Частина 2 ст. 326 передбачає відповідальність за те саме діян­ня, якщо воно спричинило загибель людей чи інші тяжкі на­слідки.

Під загибеллю людей розуміють смерть хоча б однієї люди­ни; інші тяжкі наслідки — це завдання тяжких тілесних ушко­джень одній чи кільком особам; завдання середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом і більше людям, зараження хворобою кількох осіб, заподіяння значної матеріальної шкоди фізичній або юридичній особі тощо.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 326 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 326 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням пра­ва обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Заготівля, перероблення або збут радіоактивно забруд­нених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 327). З об'єктивної сторони цей злочин передбачає дії (заготівлю, пе­рероблення або збут радіоактивно забрудненої продукції) і на­слідки у вигляді: створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або заподіяння шкоди здоров'ю потер­пілого, а також причинний зв'язок хоча б між однією із зазначе­них дій і одним із названих наслідків.

Заготівля продуктів харчування чи іншої продукції, радіо­активно забруднених понад допустимі рівні, — це дії зі збору врожаю сільськогосподарських культур, ловлі риби, добутку дичини, збору грибів, плодів диких рослин тощо. Переробка цієї продукції — це вплив будь-яким способом на продукти харчу­вання або іншу продукцію з метою надання їм придатності для вживання як у готовому вигляді, так і як напівфабрикату (суш­ка, заморожування, витягнення, кип'ятіння, змішання тощо). Збут — це випуск будь-яким способом в обіг продуктів харчу­вання або іншої радіоактивно забрудненої продукції. Такий ви­пуск може бути відплатним (продаж, обмін) або безвідплатним (дарування, пригощання).

Про наслідки у вигляді створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого зазначено при аналізі ст. 326.

З суб'єктивної сторони цей злочин характеризується умис­лом щодо діяння і необережністю щодо вказаних наслідків. Обо­в'язковою ознакою заготівлі та перероблення продуктів харчу­вання чи іншої радіоактивно забрудненої продукції є наявність мети збуту такої продукції. Заготівля і перероблення цієї про­дукції для власних потреб не утворює злочину.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 327 — штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 327 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

РОЗДІЛ XV

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦІ, НЕДОТОРКАННОСТІ ДЕРЖАВНИХ КОРДОНІВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЗОВУ ТА МОБІЛІЗАЦІЇ _________________

Родовим об'єктом цих злочинів є сукупність суспільних відно­син, що забезпечують обороноздатність України, її незалежність, територіальну цілісність та недоторканність. Важливість цього об'єкта зумовлено тим, що відповідно до ст. 17 Конституції України «захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпе­чення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу».

Водночас злочини, об'єднані зазначеним родовим об'єктом, мають різні безпосередні об'єкти. Виходячи з цього, можна ви­значити таку систему цих злочинів:

I. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони дер­жавної таємниці або конфіденційної інформації: розголошення державної таємниці (ст. 328); втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329); передача або збирання відомос­тей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330).

II. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону України^[104]: незаконне переправлення осіб через держав­ний кордон України (ст. 332); порушення порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному екс­портному контролю (ст. 333); порушення правил міжнародних польотів (ст. 334).

III. Злочини, які порушують порядок комплектування зброй­них сил України: ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335); ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336); ухилення від військового обліку або спеціальних зборів (ст. 337).

§ 1. Злочини, які посягають на відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації

Спільним для цих злочинів є їх безпосередній об'єкт — суспільні відносини у сфері охорони державної таємниці або конфіденційної інформації в різних сферах діяльності держави, що можна охарактеризувати як відносини інформаційної безпе­ки. При посяганні на цей об'єкт може бути заподіяно шкоду військовому, економічному, науковому потенціалу держави. Зберігання державної таємниці або конфіденційної інформації — одна з гарантій незалежності України, її недоторканності та національної безпеки.

Між тим, за єдності об'єкту, ці злочини мають певні особли­вості в предметі, в об'єктивній і суб'єктивній стороні їх складів, тому і потребують самостійного аналізу.

Розголошення державної таємниці (ст. 328). Відповідно до ч. 1 ст. 328 предметом цього злочину є відомості, що становлять державну таємницю, вичерпний перелік яких подано в Законі України «Про державну таємницю» (в редакції від 21 вересня 1999 р.)¹. У статті 1 цього Закону державна таємниця визна­чається як вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, дер­жавної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які ви­знані у порядку, встановленому цим Законом, державною таєм­ницею і підлягають охороні державою. Наприклад, відповідно до ст. 8 цього Закону державну таємницю в сфері оборони ста­новлять відомості про стратегічні й оперативні плани; у сфері науки — про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструк­торські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції та тех­нологічних процесів, що мають оборонне чи економічне значен­ня або істотно впливають на зовнішньоекономічну діяльність і національну безпеку України; у сфері економіки — це відомості про державні запаси дорогоцінних металів монетарної групи; у сфері зовнішніх відносин — про експорт та імпорт озброєння, військової техніки, окремих видів стратегічної сировини. Ці відо­мості мають гриф секретності, ступінь якої («особливої важли­вості», «цілком таємно», «таємно») залежить від їх важливості і визначає строк секретності, ступінь обмеженості доступу до неї та рівень охорони державою.

Водночас ця ж стаття забороняє віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим порушуватимуться конституційні права людини і громадянина, заподіюватиметь­ся шкода здоров'ю і безпеці населення. Це відомості про стихійні лиха, катастрофи, стан навколишнього середовища, здоров'я населення, характеристики стану правопорядку тощо.

Об'єктивна сторона злочину виявляється в розголошенні відо­мостей, що становлять державну таємницю. Діяння може поля­гати як у дії, так і в бездіяльності, які призводять до того, що відомості стають надбанням сторонніх осіб. Під сторонніми осо­бами слід розуміти осіб, яким ці відомості не повинні бути відомі. Дія може виражатися, наприклад, у розголосі секретних даних у розмові, письмовому повідомленні, шляхом публікації в пресі, у виступі по радіо чи телебаченню, у передачі для друкування особі, що не має права на ознайомлення з цими відомостями, у показі креслень, документів тощо. Бездіяльність може поляга­ти в недотриманні правил зберігання, використання, переве­зення матеріалів, документів, коли створюється можливість ознайомлення з відомостями сторонніх осіб. Спосіб розголошен­ня для кваліфікації значення не має.

Злочин вважається закінченим із моменту розголошення відомостей, коли вони стали відомі хоча б одній сторонній особі.

Суб'єктивна сторона цього злочину — це будь-яка форма вини: як умисел (прямий і непрямий), так і необережність (са­мовпевненість і недбалість). Обов'язковою ознакою вини є усві­домлення суб'єктом того, що відомості, які розголошуються, ста­новлять державну таємницю, і що вони доводяться до відома сторонніх осіб. Наприклад, умисним буде розголошення відо­мостей, якщо суб'єкт бажав похвастати про наявність в нього інформації про державну таємницю. Недбалість має місце, на­приклад, у випадку, коли особа, приймаючи відвідувачів, не ховає зі столу документ, який містить державну таємницю, що дає можливість прочитати його стороннім особам. Мотиви розго­лошення можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Між тим, при вчиненні цього злочину розголошення відомос­тей, що становлять державну таємницю, не повинно мати ознак державної зради або шпигунства (статті 111 та 114), тобто не повинно бути умисно спрямоване на спричинення шкоди осно­вам національної безпеки України.

Суб'єкт цього злочину спеціальний — це особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків. Це може бути як службова особа, поняття якої дано в примітці до ст. 364, так і інша особа, пов'язана по службі з такими відомостями (сек­ретар, шифрувальник тощо). Для цих осіб закон про державну таємницю передбачає спеціальний порядок допуску до держав­ної таємниці та певні обов'язки з її охорони. Військовослужбо­вець за розголошення відомостей військового характеру, що ста­новлять державну таємницю, відповідає за ст. 422.

Частина 2 ст. 328 передбачає таку кваліфікуючу ознаку, як спричинення тяжких наслідків. Закон не розкриває поняття тяжких наслідків. Їх зміст визначається, виходячи з конкретних матеріалів справи. Це випадки, коли відомості, наприклад, ста­ли відомі іноземній розвідці або її представникам, або коли роз­голошені відомості за своїм змістом є особливо важливими (на­приклад, особливо важливі дані про новітні розробки в галузі оборони).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 328 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 328 — позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років.

Втрата документів, що містять державну таємницю (ст. 329). Відповідно до ч. 1 ст. 329 предметом цього злочину є: 1) доку­менти, тобто письмові, з певними реквізитами акти, що містять відомості, які становлять державну таємницю (схеми, карти, накази, звіти, наукові висновки тощо); 2) інші матеріальні носії секретної інформації (дискети, кінофільми та ін.); 3) пред­мети, відомості про які є державною таємницею (наприклад, нові види зброї, прилади, медичні препарати). Саме за ха­рактером предмета слід відмежовувати ст. 329 від ст. 328, в якій предметом злочину є відомості, що становлять державну таємницю.

З об'єктивної сторони цей злочин характеризується сукуп­ністю трьох ознак: 1) порушення встановленого законом поряд­ку поводження з документами, матеріальними носіями інфор­мації або предметами; 2) втрата документа або предмета; 3) при­чинний зв'язок між порушенням правил і втратою.

Порушення встановленого порядку поводження з докумен­тами або предметами може виражатися як у дії, так і в бездіяль­ності, що порушують конкретні правила, спеціально встанов­лені для охорони документів, носіїв інформації, предметів, вна­слідок чого вони втрачаються, тобто виходять із володіння особи, якій вони були довірені (десь забуті, викрадені, випадко­во викинуті тощо). Порушення правил, наприклад, може поля­гати в роботі з документом у неналежному місці; залишенні відкритим сейфа, де зберігаються документи, предмети тощо. Між порушенням правил і втратою має бути встановлено необ­хідний причинний зв'язок.

Обов'язковою умовою втрати є вихід документів, предметів із володіння особи, якій вони були довірені, поза її волею. Якщо ж предмет переданий, залишений за волею особи, і відомості стали надбанням сторонніх осіб, то це буде розголошенням відо­мостей, що становлять державну таємницю, і кваліфікується за ст. 328. Тривалість часу, на який були втрачені документи, пред­мети (назавжди або через якийсь час повернені, знайдені), не має значення. Закінченим цей злочин є з моменту втрати, при якій створено реальну можливість ознайомлення з такими доку­ментами, предметами сторонніх осіб. Якщо ж втрата такої мож­ливості не містила, то аналізованого складу злочину немає. На­приклад, якщо через порушення правил поводження предмет був знищений, то особа не може відповідати за ст. 329. За наяв­ності в таких випадках ознак службового злочину відпові­дальність може наставати за ст. 367.

З суб'єктивної сторони втрата документів, що містять дер­жавну таємницю, характеризується складною (змішаною) фор­мою вини: щодо порушення правил можливий як умисел, так і необережність, а щодо самої втрати — тільки необережність.

Суб'єктом цього злочину є особа, якій документи, мате­ріальні носії секретної інформації, предмети були довірені. Це може бути обумовлено або службовими функціями, або робо­тою, що виконується, або окремим дорученням.

Військовослужбовець за втрату документів, що містять відо­мості військового характеру, відповідає за ст. 422.

Частина 2 ст. 329 передбачає як кваліфікуючу ознаку спри­чинення тяжких наслідків, характеристика яких аналогічна тій, що дано при аналізі такої самої ознаки ст. 328.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 329 — позбавлення волі на строк до трьох років із позбавленням права обіймати певні по­сади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 329 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Передача або збирання відомостей, що становлять конфі­денційну інформацію, яка є власністю держави (ст. 330). Час­тина 1 ст. 330 передбачає відповідальність за передачу або зби­рання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам економічних, науково-тех­нічних або інших відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службо­вих обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпи­гунства. Згідно з цим предметом цього злочину є відомості еко­номічного, науково-технічного й іншого характеру, що станов­лять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави, тобто відомості, що стосуються діяльності окремих підприємств, ус­танов, наукових, господарських організацій, дипломатичних відносин, політики, розголошення яких може заподіяти шкоду діяльності цих організацій і вплинути на обороноздатність дер- жави^[105].

Конфіденційна інформація характеризується обов'язковою сукупністю трьох ознак: 1) вона не є державною таємницею; 2) вона є власністю держави; 3) вона є обмеженою для користу­вання: заборона на її збирання та передачу іноземним підприєм­ствам, установам, організаціям або їх представникам міститься в наказах, інструкціях, розпорядженнях міністерств та відомств.

Загальний порядок обліку, зберігання і використання такої інформації затверджує Кабінет Міністрів України¹.

Об'єктивна сторона виражається у двох формах: 1) переда­ча іноземним підприємствам, установам, організаціям відомос­тей, що становлять конфіденційну інформацію; 2) збирання за­значених відомостей із метою їх передачі. Відповідно, злочин вважається закінченим або з моменту передачі, або з моменту збирання відомостей з метою їх передачі. Не має значення, за чиєю ініціативою збираються відомості: або за ініціативою іно­земної організації, або особа сама за своєю ініціативою збирає їх. При цьому відомості повинні передаватися саме іноземним організаціям або їх представникам. Це можуть бути будь-які іноземні організації: як державні, так і недержавні (комерційні, посередницькі тощо). Способи передачі та збирання можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Передача може здійснюватися телефоном, у листі, на дискеті тощо. Збирання може бути шляхом фотографування, викрадення, прослухову- вання інформації тощо.

Суб'єктивна сторона виявляється в прямому умислі: особа усвідомлює конфіденційність інформації, а також те, що вона є власністю держави, і бажає її передати або збирати для пере­дачі саме іноземним організаціям, установам. За характером відомостей і за відсутності мети підриву або ослаблення держа­ви цей злочин відрізняється від державної зради і шпигунства.

Суб'єкт злочину — особа, якій конфіденційна інформація була довірена або стала відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Частина 2 ст. 330 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

Корисливий мотив означає спрямованість передачі або зби­рання інформації на отримання матеріальної вигоди (грошей, майна, вигод майнового характеру) або звільнення від обов'язків матеріального характеру (наприклад у рахунок боргу).

Зміст тяжких наслідків для інтересів держави є оціночним поняттям і залежить від конкретних обставин справи (важ­ливість інформації, розмір матеріальної або моральної шкоди тощо).

Повторність у цьому складі злочину спеціальна: вчинення хоча б вдруге злочину, передбаченого ст. 330 КК, незалежно від наявності чи відсутності судимості.

Вчинення цього злочину за попередньою змовою групою осіб передбачає наявність ознак ч. 2 ст. 28 КК.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 330 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 330 — позбавлення волі на строк від чотирьох до вось­ми років із позбавленням права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю на строк до трьох років.

§ 2. Злочини, які посягають на недоторканність державного кордону

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є суспільні відносини з охорони суверенітету України, цілісності та недоторканності її кордонів. Правовою основою відповідальності за ці злочини є ст. 2 Конституції України, відповідно до якої суверенітет Ук­раїни поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Поняття державного кордону визначено в ст. 1 Закону Ук­раїни «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р.^[106]: «Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території Ук­раїни — суші, вод, надр, повітряного простору».

Для захисту державного кордону від незаконного його пере­тинання Кабінетом Міністрів України встановлюються певні правила^[107].

Незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332). Відповідно до ч. 1 ст. 332 об'єктивна сторона цього злочину виявляється в: 1) організації незаконного пере­правлення осіб через державний кордон України; 2) керівництві такими діями; 3) сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Організація - це розробка планів незаконного переміщення, визначення його місця, часу, способів; підшукування співучас­ників, фінансування незаконного переміщення тощо. Керівниц­тво - це активна діяльність із забезпечення самого переміщен­ня: розстановка учасників, розподіл та визначення їх обов'язків під час переміщення, віддання певних команд тощо. Сприяння - це допомога у здійсненні переміщення: порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Підвищена суспільна небезпека організованих форм злочин­ної діяльності з незаконного переправлення осіб через держав­ний кордон обумовила специфічну структуру цього складу: по- перше, сама організована діяльність, незалежно від того, чи вда­лося переправлення, чи ні, а також керівництво або сприяння цій діяльності розглядаються як закінчені злочини (злочини з усіченим складом); по-друге, особи, які здійснюють переправ­лення, а також особи, які сприяють цьому порадами, вказівка­ми, наданням засобів або усуненням перешкод, вважаються ви­конавцями злочину.

З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Як правило для злочину характерні корисливі моти­ви і мета.

Суб'єкт - будь-яка особа, яка досягла до вчинення злочину 16 років.

У частині 2 ст. 332 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 332 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років із конфіскацією транспортних або інших засобів вчинення злочину; за ч. 2 ст. 332 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років із конфіскацією засобів вчинення злочину.

Порушення порядку здійснення міжнародних передач то­варів, що підлягають державному експортному контролю

(ст. 333)^[108]. Диспозиція ч. 1 ст. 333 є бланкетною. Тому для роз­криття об'єктивних та суб'єктивних ознак цього злочину слід звертатися до певних нормативних актів, основними з яких є: Закон України «Про державний контроль за міжнародними пе­редачами товарів військового призначення та подвійного вико­ристання» від 20 лютого 2003 р.^[109] та Положення «Про державну службу експортного контролю», затверджене Президентом України 17 квітня 2002 р.^[110]

На підставі цих нормативних актів Державна служба екс­портного контролю розробляює окремі положення, інструкції щодо порядку здійснення міжнародних передач конкретних то­варів, що підлягають державному експортному контролю на­приклад, «Про порядок контролю за експортом, імпортом, та транзитом товарів, що можуть бути використані при створенні хімічної, бактеріологічної (біологічної) та токсичної зброї» від 22 квітня 1997 р.^[111]

Об'єктом цього злочину є відносини національної безпеки України, її міжнародного авторитету в сфері дотримання міжна­родних зобов'язань щодо нерозповсюдження зброї масового зни­щення, недопущення її використання у терористичних та в інших протиправних цілях. Додатковим об'єктом є недоторканність державного кордону України.

Обов'язковою ознакою злочину є його предмет — товари, що підлягають державному експортному контролю.

Відповідно до ст. 1 розділу 1 Закону України «Про держав­ний контроль за міжнародними передачами товарів військово­го призначення та подвійного використання», такими товара­ми є: 1) товари військового призначення; 2) товари подвійного використання.

До товарів військового призначення належать: вироби військового призначення; послуги військового; технології військового призначення; технічні дані; технічна допомога; ба­зові технології.

До товарів подвійного призначення — окремі види виробів, обладнання, матеріалів, програмного забезпечення і техно­логій, спеціально не призначені для військового використан­ня, а також роботи і послуги, пов'язані з ними, які, крім цивільного призначення, можуть бути використані у військо­вих або терористичних цілях.

Списки конкретних видів цих товарів розробляє Державна служба експортного контролю та затверджує Кабінет Міністрів України.

Для міжнародної передачі таких товарів необхідний дозвіл Державної служби експортного контролю України.

Об'єктивна сторона злочину виражається в порушенні вста­новленого порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю.

Під міжнародними передачами товарів розуміються такі дії, як експорт, імпорт, реекспорт, тимчасове вивезення предметів за межі України або тимчасове ввезення їх на її територію, транзит то­варів територією України тощо. Діяння можуть бути вчиненні як на території України, так і за її межами. Наприклад, це може бути продаж або передача товарів в Україні посольству чи пред­ставникові будь-якої юридичної особи іноземної держави.

Порушення правил міжнародних передач можуть виявля­тися в тому, що товари не пройшли державного експортного контролю, або суб'єкти не одержали дозволу цього контролю, висновку або документу про гарантії, або одержали дозвіл неза­конно, шляхом представлення підроблених документів, умисно приховали відомості, які мають значення для отримання дозво­лу, отримали дозвіл шляхом зловживання службовим станови­щем тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення дії або бездіяльності, якими порушується порядок міжнародних пере­дач визначених товарів (формальний склад злочину).

Суб'єктивна сторона — прямий умисел, за якого особа усві­домлює, що здійснює міжнародну передачу товарів військового або подвійного призначення, які підлягають державному екс­портному контролю, з порушенням встановленого порядку такої передачі та бажає це зробити.

Мотиви і мета можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Частіше вони є корисливими, але можуть бути і іншими: помста, заздрість.

Суб'єкт злочину - загальний - фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Це може бути як особа, яка взагалі не має права здійснювати міжнародні передачі зазначених товарів, так і особа, яка має право на заняття такою діяльністю, але пору­шує встановлений порядок.

Частина 2 ст. 333 як кваліфікуючі ознаки передбачає вчи­нення особою такого самого діяння повторно або за поперед­ньою змовою групою осіб (див. ч. 3 ст. 28 та ст. 32).

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 333 - штраф від ста до двох­сот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме­женням волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого; за ч. 2 ст. 333 - обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Порушення правил міжнародних польотів (ст. 334). Дис­позиція ст. 334 є бланкетною, тому для аналізу ознак цього зло­чину слід звернутися до Повітряного кодексу України^[112], зокрема до сатей 57, 58, що передбачають норми і правила здійснення міжнародних польотів. Відповідно до ст. 57 ПК України під міжнародними польотами розуміються польоти, пов'язані з пе­ретинанням повітряними судами державного кордону України та іншої держави.

Об'єкт - недоторканність повітряних кордонів України. Стаття 1 ПК України передбачає, що «Україні належить по­вний і виключний суверенітет над повітряним простором Ук­раїни, що є частиною території України». Повітряним просто­ром України визнається частина повітряної сфери над суходо­лом і водною територією, в тому числі і над її територіальними водами.

Об'єктивна сторона цього злочину може полягати в таких діях: 1) вліт в Україну або виліт з України без відповідного доз­волу; 2) недодержання зазначених у дозволі маршрутів, місць посадки, повітряних трас, коридорів, ешелонів.

Закінченим цей злочин вважається з моменту порушення правил польотів (формальний склад злочину).

Якщо такі порушення були пов'язані з порушенням правил безпеки руху або експлуатації повітряного транспорту, або з угоном повітряного судна, кваліфікація повинна бути за сукуп­ністю статей 334 та 276 або 278.

Суб'єктивна сторона цього злочину може виявлятися як в умислі, так і в необережності.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, яка керує повітря­ним судном, незалежно від його типу та його приналежності.

Покарання за злочин: за ст. 334 — штраф від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на той самий строк, із конфіскацією повітряного судна.

§ 3. Злочини, які порушують порядок

комплектування Збройних Сил України, що забезпечує її обороноздатність

Загальним безпосереднім об'єктом злочинів, передбачених статтями 335—337, є відносини з комплектування Збройних Сил, їх бойової підготовки, а, отже, забезпечення обороноздатності України.

Диспозиції цих статей є бланкетними: статті 335 і 336 відси­лають до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції Закону України від 13 травня 1999 р.)^[113], а ст. 337 — до Закону України «Про загальний військовий обо­в'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р.^[114]

Загальною ознакою об'єктивної сторони цих злочинів є без­діяльність — ухилення від виконання конституційного обов'яз­ку нести військову службу. Стаття 65 Конституції України пе­редбачає такий обов'язок громадян України, як захист Вітчиз­ни, незалежності та територіальної цілісності України, а також обов'язок відбувати військову службу відповідно до закону. Згідно з цією статтею громадянин, який підлягає черговому призову на строкову військову службу, призову за мобілізацією, військовому обліку або спеціальним зборам, зобов'язаний з'я­витися на призовний пункт, у військкомат, інше місце, позначе­не в документі, в зазначений час. Невиконання цього обов'язку свідчить про ухилення. Ухилення може здійснюватися різними способами: підробка документів, заподіяння собі тілесних уш­коджень, виїзд із постійного місця проживання з метою уникну­ти виконання військового обов'язку тощо. Всі злочини цієї гру­пи вважаються закінченими з моменту неявки в зазначений до­кументом (повісткою, розпорядженням, наказом) час прибуття на призовний пункт, військовий комісаріат. Поважними при­чинами неявки відповідно до п. 4 ст. 15 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» є: 1) хворо­ба призовника, що позбавляє його можливості особисто прибу­ти у відповідний пункт; 2) смерть або тяжка хвороба близького родича; 3) перешкода стихійного характеру або інші обставини, які позбавили призовника можливості особисто прибути у за­значені пункт і строк.

Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом.

Суб'єкт цих злочинів спеціальний — громадянин України, який досяг 18-річного віку і на якого законом покладено військо­вий обов'язок. Цей обов'язок може бути різним за своїм змістом. Саме у цьому полягає розмежування злочинів цієї групи. Зок­рема, ст. 335 передбачає ухилення від строкової військової служ­би, що пов'язана з загальним обов'язком громадянина України проходити військову службу протягом визначеного строку. Ухи­лення від військової служби за контрактом не підпадає під оз­наки ст. 335.

Стаття 336 встановлює відповідальність за ухилення від при­зову за мобілізацією, яка пов'язана з особливою обстановкою в державі. Стаття 3 Закону України «Про мобілізаційну підго­товку та мобілізацію» визначає мобілізацію як складову части­ну організації оборони держави, змістом якої є: переведення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, галузей національної економіки і регіонів України, підприємств, установ і організацій на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил Ук­раїни, інших військових формувань на організацію і штати воєн­ного часу; переведення органів і сил цивільної оборони України з мирного на воєнний стан; підготовка і переведення засобів масової інформації до роботи під час мобілізації та в особливий період. Саме це і є підставою криміналізації ухилення від при­зову за мобілізацією осіб, які підлягають такому призову.

Обов'язок, передбачений ч. 1 ст. 337, виражається в необхід­ності проходити періодичний військовий облік. Обов'язковою умовою кримінальної відповідальності за ухилення військово­зобов'язаного від військового обліку є наявність попередження, зробленого відповідним військовим комісаріатом.

Частина 2 ст. 337 передбачає ухилення від обов'язку прохо­дити навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори, дотримання якого впливає на військову підготовку і боєздатність військо­возобов'язаних.

Покарання за злочини: за ст. 335 — обмеження волі на строк до трьох років; за ст. 336 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 1 ст. 337 — штраф до п'ятдесяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 337 — штраф до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян або арешт на строк до шести місяців.

РОЗДІЛ XVI

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ АВТОРИТЕТУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОБ'ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН

§ 1. Поняття, загальна характеристика та види злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян

Ці злочини істотно порушують суспільні відносини, які за­безпечують нормальне функціонування органів влади, місце­вого самоврядування, об'єднань громадян та їх представників; протидіють нормальній діяльності цих органів, послаблюють їх авторитет, заподіюють шкоду життю, здоров'ю, гідності або власності громадян, іншим об'єктам, які охороняються законом.

Родовим об'єктом цих злочинів є певна група суспільних відносин, що виникають між органами державної влади, орга­нами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян і фізич­ними особами, у зв'язку зі здійсненням адміністративно-розпо­рядчих функцій із метою захисту прав, свобод і законних інте­ресів фізичних і юридичних осіб.

З об'єктивної сторони ці злочини можуть бути вчинені як шляхом дії (наприклад наруга над державними символами), так і шляхом бездіяльності (наприклад, незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демон­страцій).

Більшість цих злочинів сформульовано як злочини з фор­мальним складом. Для визнання їх закінченими достатньо вчи­нення особою самої дії або бездіяльності, незалежно від настан­ня наслідків (наприклад, незаконне підняття Державного

Прапора України на річковому або морському судні, захоплен­ня державних або громадських будівель чи споруд). У деяких випадках для закінченого складу злочину необхідне встановлен­ня певних наслідків (наприклад, при самоправстві, насильстві щодо державного чи громадського діяча, умисному пошкодженні ліній зв'язку). У цих випадках для наявності об'єктивної сторо­ни необхідно встановити причинний зв'язок між діянням і на­слідками, що настали.

З суб'єктивної сторони всі злочини цієї групи вчиняються лише умисно, в деяких випадках має місце прямий умисел, поєд­наний зі спеціальною метою (при захопленні державних буді­вель необхідно встановити спеціальну мету, а саме — мету неза­конно користуватися ними або перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій (ст. 341).

Суб'єктом злочину є, як правило, будь-яка особа. За деякі зло­чини знижено вік відповідальності до 14-ти років (наприклад, за заподіяння працівникові правоохоронного органу тяжкого тілес­ного ушкодження (ч. 3 ст. 345). В деяких випадках суб'єктом може бути і службова особа (наприклад, за незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 340). Залежно від безпосереднього об'єкта ці злочини можна поділити на такі групи:

1) злочини у сфері використання державних символів (статті 338 і 339);

2) злочини, пов'язані із перешкоджанням діяльності органі­зацій та об'єднань громадян (статті 340 і 341);

3) злочини проти представників влади, працівників правоохо­ронних органів, членів громадських формувань (статті 342—353);

4) злочини у сфері використання документів і засобів отри­мання інформації (статті 357—360);

5) інші злочини проти авторитету держави і діяльності об'єд­нань громадян (статті 354—356).

§ 2. Злочини у сфері використання державних символів

Наруга над державними символами (ст. 338). Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 338, є Державний Прапор Украї­ни, Державний Герб України і Державний Гімн України, а ч. 2 ст. 338 — офіційно встановлений або піднятий прапор чи герб іноземної держави. Не є предметом цього злочину прапори і герби, які не є символами іноземної держави (прапор суб'єкта федерації, прапор міжнародної організації та ін.) або які є та­кими символами, але не були офіційно встановлені або підняті. Наруга над гімном іноземної держави не тягне за собою кримі­нальної відповідальності.

З об'єктивної сторони ці злочини виражаються лише у публічній нарузі над зазначеними символами. Під наругою розу­міють грубе, образливе ставлення, зле висміювання, дії, спрямо­вані на приниження тих цінностей, до яких інші члени суспіль­ства ставляться з повагою (наприклад, зривання прапора чи гер­ба, їх знищення або пошкодження, використання їх не за призначенням, учинення на них непристойних написів або ма­люнків, спотворення тексту або музики гімну, поширення його тексту зі спотворенням змісту і значення, інші дії, в яких вияв­ляється зневажливе ставлення особи до державних символів). Публічний характер дій означає, що вони можуть бути вчинені як відкрито, так і таємно, але за умови, що згодом стануть очевидни­ми для невизначеного кола осіб. Місце вчинення злочину на ква­ліфікацію злочину не впливає. Для кваліфікації не має значення, є публічна наруга над державними символами виявом негатив­ного ставлення до самих цих символів, чи їх носія (держави).

Злочини вважаються закінченими із моменту вчинення будь- якої дії, пов'язаної з наругою над державними символами. Не має значення, чи вдалося особі здійснити свій намір до кінця, чи ні.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Якщо особа дія­ла з хуліганських мотивів, вона несе відповідальність і за ст. 296.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

Покарання за злочин: за ч. 1 та за ч. 2 ст. 338 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

Незаконне підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні (ст. 339). Предметом злочину є Державний Прапор України. Місце вчинення злочину — річко­ве або морське судно.

З об'єктивної сторони злочин виявляється у незаконному піднятті Державного Прапора України на річковому або морському судні, яке не має права на використання такого пра­пора. Злочин вважається закінченим із моменту незаконного підняття Державного Прапора України.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 339 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

§ 3. Злочини, пов'язані із перешкоджанням діяльності організацій та об'єднань громадян

Незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 340). Згідно зі ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи і демонст­рації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи ви­конавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Однією з юридичних гарантій реалізації громадянами Ук­раїни цього конституційного права є стаття 340 КК, яка орієн­тує на законний і мирний характер проведення масових заходів.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається у незаконно­му перешкоджанні організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.

Перешкоджання — будь-яке діяння, спрямоване на обмежен­ня конституційного права громадян України брати участь у політичних акціях (зборах, мітингах, вуличних походах і демон­страціях). Воно може полягати як у дії (незаконна заборона службовою особою проведення будь-якої з названих акцій), так і в бездіяльності (наприклад незаконне ненадання службовою особою приміщення для проведення зборів тощо).

Незаконним вважається таке перешкоджання, яке вчиняєть­ся безпідставно, тобто всупереч вимогам закону. Наприклад, службова особа дає вказівку розігнати мітинг, незважаючи на те, що він проводиться з дотриманням встановленого порядку. Обов'язковою ознакою цього злочину є те, що перешкоджання виходить або від службової особи, або від інших осіб, які засто­совують фізичне насильство.

Поняття службової особи розкрито у примітці до ст. 364.

Злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь- якої дії, що перешкоджає організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій. Якщо злочин вчине­но приватною особою, то він вважається закінченим із моменту застосування фізичного насильства хоча б до одного учасника політичної акції. У разі застосування фізичного насильства службовою особою, її дії вимагають додаткової кваліфікації за ст. 365 як перевищення влади або службових повноважень.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єктом цього злочину можуть бути службові та будь-які інші особи.

Покарання за злочин: за ст. 340 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмежен­ня волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на той самий строк.

Захоплення державних або громадських будівель чи спо­руд (ст. 341). Предметом цього злочину є будівлі та споруди, що забезпечують діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян (пошта, теле­граф, навчальні заклади, банки, енергетична система тощо). Якщо предметом злочину є транспортні підприємства (вокза­ли, аеродроми, порти, станції або інші транспортні підприєм­ства), вчинене охоплюється ст. 279.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається у діях, а саме у захопленні державних або громадських будівель чи споруд.

Під захопленням будівель чи споруд слід розуміти проти­правне вторгнення і зайняття цих об'єктів, встановлення конт­ролю над ними, блокування їх роботи.

Для наявності об'єктивної сторони не має значення, захоп­лено всі приміщення будівлі чи споруди, або частину їх площі.

Спосіб захоплення державної або громадської будівлі чи спо­руди може бути різним: таємним, відкритим насильним, обман­ним тощо.

Злочин вважається закінченим із моменту захоплення хоча б частини площі будівлі чи споруди. Тривалість незаконного утримання цих об'єктів на кваліфікацію злочину не впливає.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, що поєднується зі спеціальною метою — незаконно користуватися або перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа.

Покарання за злочин: за ст. 341 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбав­лення волі на той самий строк.

§ 4. Злочини проти представників влади, працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань

Опір представникові влади, працівникові правоохоронно­го органу, члену громадського формування з охорони гро­мадського порядку і державного кордону або військовос­лужбовцеві (ст. 342). Потерпілими від цього злочину можуть бути представники влади, працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охорони громадського поряд­ку і державного кордону та військовослужбовці.

Представники влади — це працівники державних органів і установ, які наділені правом у межах своєї компетенції висува­ти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконан­ня фізичними та юридичними особами незалежно від їх відом­чої належності чи підлеглості.

Працівниками правоохоронних органів є працівники органів: прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митної служби, охорони державного кордону, державної подат­кової служби, виконання покарань, державної контрольно-ре­візійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони та інших органів, які здійснюють правозастосовні або правоохо­ронні функції.

Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону - це об'єднання, загін, дружина або інша організація людей, створені для підтримання громадського по­рядку та охорони державного кордону, які мають статут і зареє­стровані у встановленому порядку в органах місцевого само­врядування.

Питання, що стосуються участі громадян в охороні громадсь­кого порядку і державного кордону, регулюються Законом Ук­раїни «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р.

Військовослужбовці - це особи офіцерського складу, прапор­щики, мічмани, військовослужбовці строкової та надстрокової служби, військової служби за контрактом Збройних Сил Украї­ни, Державної прикордонної служби України, Служби націо­нальної безпеки України, військ цивільної оборони, а також інших військових формувань, які створюються Верховною Ра­дою України, стратегічних сил стримування, які дислокуються на території України, військовослужбовці-жінки, курсанти військових навчальних закладів.

З об'єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 342, полягає в опорі представникові влади під час виконання ним службових обов'язків, ч. 2 — в опорі працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського фор­мування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покла­дених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку.

Опір — це активна протидія виконанню представником вла­ди службових обов'язків. При цьому дії того, хто чинить опір, можуть бути спрямовані безпосередньо проти особи представ­ника влади (наприклад, винний перешкоджає слідчому пройти до однієї з кімнат квартири для проведення огляду місця події або обшуку) або проти предметів, необхідних для виконання цими особами своїх обов'язків (наприклад, винний знищує до­кумент, який прокурор намагався вилучити).

Для об'єктивної сторони необхідно, щоб опір виявлявся при виконанні зазначеними працівниками службових обов'язків або обов'язків з охорони громадського порядку.

Для злочину не має значення, виконували ці особи свої служ­бові обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі, чи діяли у межах своїх повноважень із власної ініціативи (наприклад, пра­цівник міліції у вільний від роботи час намагається припинити злочин, а винний чинить опір).

Злочин вважається закінченим із моменту активної протидії.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа.

У частині 3 ст. 342 встановлено відповідальність за опір, що поєднується з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій.

Явно незаконні дії - це будь-які дії, що суперечать інтересам служби, призводять до невиконання або неналежного виконан­ня службових чи громадських обов'язків.

Примушення — це фізичний або психічний вплив із метою примусити потерпілого виконати, всупереч його бажанню, явно незаконні дії (наприклад застосування насильства з метою звільнення затриманого правопорушника).

Під фізичним насильством слід розуміти заподіяння зазначе­ним особам ударів, побоїв, тілесних ушкоджень. Погроза — це дії або висловлювання, що виражають намір винного застосувати фізичне насильство щодо цих самих осіб.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 342 — штраф до сімдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 342 — штраф від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обме­ження волі на строк до чотирьох років, або позбавлення волі на строк до двох років; за ч. 3 ст. 342 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк від двох до п'яти років.

Втручання в діяльність працівника правоохоронного орга­ну (ст. 343). З об'єктивної сторони втручання в діяльність пра­цівника правоохоронного органу означає вплив у будь-якій формі на нього, тобто конкретні дії, спрямовані на перешко­джання виконанню цим працівником службових обов'язків або на те, щоб домогтися прийняття незаконних рішень. Втручання може бути у різних формах (умовлянні, шантажуванні, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-яких інших формах впливу).

Цей злочин є закінченим із моменту втручання в діяльність працівника правоохоронного органу незалежно від того, чи при­звело це до прийняття незаконного рішення, чи перешкодило виконанню своїх обов'язків.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, по­єднаний із метою перешкодити виконанню працівником пра­воохоронного органу своїх службових обов'язків або домогтися прийняття незаконних рішень.

Суб'єктом цього злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років, за ч. 2 - службова особа.

У частині 2 ст. 343 передбачено відповідальність за ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриман­ню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 343 — штраф від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або ви­правні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців; за ч. 2 ст. 343 — позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до чотирьох років.

Втручання у діяльність державного діяча (ст. 344). Цей зло­чин відрізняється від попереднього (ст. 343), передусім, колом по­терпілих. Ними можуть бути: Президент України, Голова Верхов­ної Ради України, народний депутат України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Уповноважений Вер­ховної Ради України з прав людини або його представник, Голо­ва Рахункової палати або член Рахункової палати, Голова або член Центральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного майна України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, причому тільки в період здійснення ними своїх службових повноважень.

Під виконанням службових обов'язків державними діячами слід розуміти діяльність цих осіб, пов'язану зі здійсненням функцій, покладених на них Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Суб'єктом злочину є будь-яка особа, яка досягла 16-ти років.

Частиною 2 ст. 344 передбачено відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені особою з використанням свого службово­го становища.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 344 — позбавлення волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 344 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

Погроза або насильство щодо працівника правоохорон­ного органу (ст. 345). Потерпілими від цього злочину можуть бути працівники правоохоронних органів та їх близькі родичі. Близькими родичами є батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати й сестри, дід, баба й онуки (п. 11 ст. 32 КПК).

Об'єктивна сторона цього злочину виражена у погрозі вбив­ством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна. Причому погроза висловлюється винним обов'язково у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх служ­бових обов'язків.

Поняття «у зв'язку з виконанням своїх службових обов'язків» передбачає погрозу потерпілому як під час, так і до або після виконання таких обов'язків, тобто і тоді, коли особа вже не є працівником правоохоронного органу (наприклад вийшла у відставку).

Злочин вважається закінченим, якщо висловлена погроза, її зміст доведений до адресата будь-яким способом (усно, письмо­во, жестами, з використанням технічних засобів).

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, поєд­наний зі спеціальним мотивом, а саме у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків. Під виконанням службового обов'язку слід розуміти діяльність пра­цівника, що належить до кола його повноважень. Час виконан­ня потерпілим службових обов'язків (минулий, теперішній чи майбутній) на кваліфікацію не впливає. Для застосування ч. 1 ст. 345 не має значення, чи розраховував винний реалізува­ти погрозу щодо працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

У частині 2 ст. 345 передбачено відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілес­них ушкоджень, а у ч. 3 ст. 345 — тяжкого тілесного ушкодження.

Поняття побоїв і тілесних ушкоджень дано у статтях 121, 122, 125 і 126.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисна форма вини.

Суб'єкт цього злочину — особа, яка досягла 14-ти років.

У частині 4 ст. 345 встановлено відповідальність за ті самі дії, вчинені організованою групою.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 345 — виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 345 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 345 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років; за ч. 4 ст. 345 — позбавлення волі на строк від семи до чотирнадцяти років.

Погроза або насильство щодо державного чи громадсько­го діяча (ст. 346). Стаття 346 передбачає відповідальність за три самостійних злочини: 1) погрозу щодо державного чи гро­мадського діяча; 2) насильницькі дії; 3) заподіяння тим самим особам тяжких тілесних ушкоджень.

Коло потерпілих суворо обмежено законом: це ті самі особи, що й у ст. 344, а також керівник політичної партії України та його близькі родичі.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі вбив­ством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкоджен­ням майна, а також у погрозі викраденням або позбавленням волі щодо зазначених осіб (ч. 1 ст. 346), заподіянні їм легких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, завданні побоїв чи вчи­ненні інших насильницьких дій (ч. 2 ст. 346), заподіянні їм тяж­ких тілесних ушкоджень (ч. 3 ст. 346).

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Обов'яз­ковою ознакою суб'єктивної сторони є те, що діяння вчиняється у зв'язку з державною або громадською діяльністю потерпілих.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, якій виповнилося 16 років, а за заподіяння середньої тяжкості або тяжких тілес­них ушкоджень — особа, яка досягла 14-річного віку.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 346 — позбавлення волі на строк до п'яти років; за ч. 2 ст. 346 — позбавлення волі на строк від чотирьох до семи років; за ч. 3 ст. 346 — позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років.

Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347). Предметом злочину може бути як рухоме, так і нерухоме майно (гроші, цінні папери, жи­лий будинок, господарські споруди, дача, меблі, автомобіль, ху­доба, насадження тощо), яке є власністю працівника правоохо­ронного органу чи його близького родича або перебуває у їх відповідальному володінні.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у знищенні або пошкодженні цього майна. Поняття знищення і пошкодження майна дано у ст. 194.

При розв'язанні питання, чи є злочином умисне знищення або пошкодження майна, необхідно враховувати не лише вартість і розмір майна у натуральному вигляді (вага, об'єм, кількість), а й значення знищеного або пошкодженого майна для потерпілого. Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна без кваліфікуючих обставин, передбаче­них ч. 2 ст. 347, відповідно до ч. 2 ст. 11 не є злочином.

Злочин вважається закінченим із моменту спричинення май­нової шкоди потерпілому. Якщо винному не вдалося знищити або пошкодити майно потерпілого з причин, що не залежали від його волі, вчинене слід кваліфікувати як замах на злочин за ч. 2 або 3 ст.15 та ст.347.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисна вина. Обов'яз­ковою ознакою суб'єктивної сторони є те, що знищення або по­шкодження майна вчиняється у зв'язку з виконанням працівни­ком правоохоронного органу службових обов'язків.

Суб'єкт цього злочину за ч. 1 ст. 347 — будь-яка особа, якій ви­повнилося 16 років, а за ч. 2 — особа, яка досягла 14-річного віку.

У частині 2 ст. 347 передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебез- печним способом, або за такі, що спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

З суб'єктивної сторони ставлення винного до загибелі людей чи інших тяжких наслідків можливе лише у вигляді необережної вини.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 347 — штраф від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п'яти років; за ч. 2 ст. 347 — позбавлення волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.

Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського по­рядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348).

З об'єктивної сторони злочин полягає у посяганні на життя заз­начених осіб чи їхніх близьких родичів, тобто в умисному вбивстві або замаху на нього.

Форми і способи посягання на життя потерпілих для квалі­фікації значення не мають.

Злочин, передбачений ст. 348, з об'єктивної сторони має місце лише тоді, коли посягання на зазначених осіб вчинено у зв'язку з їх службовою діяльністю або громадською діяльністю щодо охорони громадського порядку. Для складу злочину не має зна­чення, чи був потерпілий у цей момент при виконанні обов'язків, чи ні (наприклад у відпустці). Але якщо вбивство або замах на вбивство вчинено не у зв'язку зі службовою діяльністю або гро­мадською діяльністю щодо охорони громадського порядку (на­приклад на ґрунті особистих неприязних стосунків або з рев­нощів), то ст. 348 не застосовується.

Злочин вважається закінченим із моменту замаху на вбив­ство.

Суб'єктивна сторона цього злочину — умисна вина.

Суб'єктом цього злочину може бути особа, яка досягла 14-річ- ного віку.

Покарання за злочин: за ст. 348 — позбавлення волі на строк від дев'яти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.

Захоплення представника влади або працівника правоохо­ронного органу як заручника (ст. 349). Потерпілими від цього злочину є представники влади і працівники правоохоронних органів, їх близькі родичі.

Об'єктивна сторона злочину виражається у: 1) захопленні або 2) триманні як заручника представника влади або праців­ника правоохоронного органу чи їх близьких родичів. Ознаки об'єктивної сторони такі самі, як і в ст. 147, аналіз якої подано у розділі IV підручника.

Злочин вважається закінченим із моменту захоплення або тримання як заручника представника влади, працівника пра­воохоронного органу чи їх близьких родичів.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується пря­мим умислом і спеціальною метою — спонукати державну чи іншу установу, підприємство, організацію або службову особу вчинити або утриматися від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку.

Покарання за злочин: за ст. 349 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Погроза або насильство щодо службової особи чи грома­дянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350). По­терпілими від цього злочину можуть бути службові особи, гро­мадяни, які виконують громадський обов'язок, їхні близькі. По­няття службової особи дано у примітці до ст. 364. Під близькими особами, про яких йдеться у ст. 350, слід розуміти будь-яких осіб, у долі яких зацікавлений потерпілий. Громадяни, які виконують свої громадські обов'язки, — це особи, незалежно від роду їх за­нять, які здійснюють будь-яку громадсько-корисну діяльність: беруть участь у різних рейдах, заходах щодо запобігання чи при­пинення злочинів, інших порушень громадського порядку.

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у погрозі вбив­ством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом. Понят­тя погрози аналогічне тому, що розглянуто при аналізі ст. 345.

Суб'єктивна сторона цього злочину передбачає вину у вигляді прямого умислу та спеціальну мету: припинити діяльність служ­бової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'я­зок, або змінити її характер в інтересах того, хто погрожує.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-ти- річного віку.

У частині 2 ст. 350 передбачено відповідальність за умисне завдання тим самим потерпілим побоїв або за заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, а у ч. 3 ст. 350 — тяж­кого тілесного ушкодження. Аналіз цих ознак викладено у ст. 345.

Умисне вбивство зазначених в цій статті осіб у зв'язку з їх діяльністю, а також їх близьких родичів кваліфікується за п. 8 ч. 2 ст. 115.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 350 КК, при завдан­ні побоїв або заподіянні легкого тілесного ушкодження є особа, якій виповнилося 16 років, а за умисне заподіяння середньої тяж­кості (також ч. 2 ст. 350) чи тяжкого тілесного ушкодження (ч. 3 ст. 350) - 14 років.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 350 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, або позбав­лення волі на строк до двох років; за ч. 2 ст. 350 — обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 3 ст. 350 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Перешкоджання діяльності народного депутата України та депутата місцевої ради (ст. 351). Потерпілими від цього зло­чину можуть бути народний депутат України або депутат місце­вої ради. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 351, полягає у невиконанні службовою особою законних вимог де­путата або у створенні штучних перешкод у їх роботі, або у на­данні їм завідомо неправдивої інформації.

Невиконання службовою особою законних вимог депутата виражається у діях чи бездіяльності службової особи всупереч законним вимогам депутата. Це діяння, наприклад, матиме місце у разі ненадання керівником підприємства (незалежно від фор­ми власності) документів, необхідних для перевірки дотриман­ня законів, відмови виконати вимогу депутата про припинення порушення законності, невиконання редактором газети свого обов'язку щодо опублікування наданих депутатом матеріалів тощо. Як створення штучних перешкод можна розглядати ухи­лення службової особи від свого обов'язку надати депутату мож­ливості консультації із фахівцем, від надання йому юридичної допомоги, від реалізації права депутата на невідкладний прийом службовою особою тощо. Надання депутату будь-яких інфор­маційних матеріалів, необхідних для здійснення його діяльності, зміст яких для службової особи спотворено, утворить надання завідомо неправдивої інформації.

Цей злочин вважається закінченим із моменту вчинення будь-якого діяння, зазначеного у ч. 1 ст. 351.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мета — перешкодити законній діяльності депутата.

Суб'єкт злочину — службова особа.

У частині 2 ст. 351 передбачено відповідальність за вчинен­ня службовими особами тих самих діянь щодо комітетів чи тим­часових слідчих комісій Верховної Ради України.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 351 — штраф від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 351 — штраф від п'ятисот до двох тисяч неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Умисне знищення або пошкодження майна службової осо­би чи громадянина, який виконує громадський обов'язок

(ст. 352). Ознаки цього злочину, окрім потерпілих, збігаються з тими, що зазначено у ст. 347.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 352 — штраф від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. 2 ст. 352 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи (ст. 353). Об'єктивна сторона цього злочину виражається у самовільному присвоєнні владних повноважень або звання службової особи, поєднаному із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь. Форма присвоєння може бути будь-якою: словесна; надання підроблених або чужих документів; одягнення форменого одягу представника влади тощо. Злочи­нець, наприклад, може видавати себе за працівника правоохо­ронного органу, за представника контрольно-ревізійної служ­би, за службову особу, від якої залежить отримання житла. Складу цього злочину немає, якщо особа видає себе за представника тієї або іншої професії (лікаря, артиста, тренера, сантехника, електрика). Присвоєння владних повноважень або звання служ­бової особи матиме місце і тоді, коли особа, помилково прийня­та за службову, підтримує помилкову думку інших осіб, корис­тується їх помилкою і вчиняє суспільно небезпечні дії. Ці дії можуть бути як злочинними (крадіжка, шахрайство), так і ста­новити собою адміністративні делікти (наприклад, особа видає себе за регулювальника дорожнього руху і створює небезпечну дорожньо-транспортну ситуацію). Якщо дії, вчинені з викорис­танням самовільно присвоєного звання, утворять злочин, необ­хідна додаткова кваліфікація за відповідними статтями КК.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел. Мета самовільного присвоєння владних повноважень або звання службової особи — використати їх для вчинення суспільно небез­печного діяння. За відсутності такої мети цей склад виклю­чається.

Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, яка досягла 16-річ- ного віку. У разі присвоєння службовою особою більш високого звання або посади з більш широкими повноваженнями можли­ва відповідальність за службовий злочин (ст. 365).

Покарання за злочин: за ст. 353 — штраф до п'ятдесяти неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років.

§ 5. Злочини у сфері використання документів і засобів отримання інформації

---

Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 214; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!